КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Трудові спори: поняття, класифікація, органи, що розглядають, порядок розгляду 1 страница
Процес трудової діяльності — явище багатогранне, тому при виконанні працівником відповідної роботи можуть виникати-певні суперечності чи непорозуміння між працівником і власником чи уповноваженим ним органом. Трудові спори (конфлікти) можуть виникати не лише між сторонами трудового договору, а й між професійною спілкою чи страйковим комітетом і власником підприємства — їх називають колективними трудовими спорами. З огляду на учасників трудові спори поділяються на індивідуальні — між сторонами трудового договору, та колективні — між профспілковим або страйковим комітетом і власником (адміністрацією) підприємства. Чинне законодавство України про працю не розкриває поняття «трудові спори». У сфері трудового права трудові спори — це конфлікти між працівником і власником або між працівниками і роботодавцями з приводу застосування законодавства про працю або встановлення чи зміни умов праці, що розглядаються в установленому законом порядку. Крім зазначеного, поняття трудового спору певною мірою спонукає й до з'ясування причин, через які він може виникнути. Зокрема, зазначення того, що конфлікти між працівником і власником можуть виникати за двох взаємозумовлених обставин: по-перше, у процесі застосування законодавства України про працю і, по-друге, під час встановлення умов праці. Конкретні ж причини виникнення трудових конфліктів можуть бути: — об'єктивного характеру (помилки сторін трудового договору, недоліки в культурно-виховній роботі тощо); — організаційно-правового характеру (нечіткі формулювання окремих правових норм, прогалини в діючому законодавстві про працю тощо); — організаційно-господарського характеру (недоліки у про веденні обліку, контролю, у постачанні, фінансуванні та інших господарських справах).
Саме класифікація причин, унаслідок яких може виникнути трудовий спір, спонукає до розгляду двох видів індивідуальних трудових спорів, що зумовлюються: застосуванням норм трудового законодавства (позовні спори); встановленням нових або зміною чинних умов праці (непозовні спори). Трудові спори другого виду (непозовні) виникають: а) із правовідносин у сфері встановлення умов праці між профспілковим органом і власником підприємства (під час укладення колективного договору, введенні норм виробітку тощо); б) із трудових правовідносин між працівником і власником (у разі зміни власником окладу працівникові в межах схем посадових окладів тощо). Вирішення трудових спорів — процес, тісно пов'язаний з іншими демократичними засадами правової системи України в цілому і трудового права зокрема. Тому під час розгляду трудових спорів застосовується демократичний підхід. Це реалізується в дотриманні таких основних принципів, як доступність і зручність; колегіальність і швидкість розгляду трудових спорів; додержання законності та забезпечення виконання рішень. Згідно з чинним законодавством трудові спори вирішуються системою спеціальних органів. Так, індивідуальні трудові спори, грунтуючись на положеннях гл. XV КЗпП України, розглядаються: — комісіями з трудових спорів (КТС); — районними (міськими) судами; — вищими органами в порядку підпорядкованості, що встановлюється законодавством. Серед зазначених первинним обов'язковим органом щодо розгляду трудових спорів на підприємствах, в установах, організаціях є комісія з трудових спорів (КТС). Цим зумовлюється необхідність з'ясування таких найголовніших питань, як організація, види та компетенція КТС. Організація КТС включає: — обрання цього необхідного громадського органу на загальних зборах (конференції) трудового колективу;
— визначення його чисельності, складу, строку дії загальними зборами трудового колективу (конференцією); — обов'язкове обрання робітників у кількості, не меншій половини складу КТС; — наявність печатки встановленого зразка. За рішенням загальних зборів трудового колективу (конференції) підприємства, установи, організації КТС створюються як у цілому на підприємстві, так і в окремих цехах та інших аналогічних підрозділах. При цьому КТС обирається на тих підприємствах, в установах, організаціях, де працюють не менше 15 чоловік. На першому засіданні обрані члени КТС шляхом голосування вибирають зі свого складу: — голову КТС; — його заступника чи заступників, які за рішенням загальних зборів трудового колективу (конференції) можуть бути звільнені від основної роботи; — секретаря КТС, котрий обов'язково звільняється від основної роботи й працює в КТС на постійній основі. Отже, КТС є постійнодіючим органом по розгляду трудових спорів. Другим органом по розгляду трудових спорів є суд, який може бути як другою, так і першою інстанцією, що вирішує трудові спори. Так, у суді як другій інстанції розглядаються трудові спори за заявами працівника чи власника, які не погоджуються з рішенням КТС або прокурора, коли рішення КТС суперечить чинному законодавству. Як перша інстанція суд розглядає трудові спори сторін трудового договору, а також окремих працівників, які прагнуть вступити в трудові правовідносини. Наприклад, безпосередньо в суді як першій інстанції розглядаються трудові спори: а) працівників підприємств, де не обирається КТС; б) працівників з питання поновлення на роботі; в) власника або вповноваженого ним органу про компенсацію працівником матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, тощо. Самостійне значення у вирішенні трудових спорів мають строки, які умовно поділяються на три групи: а) строки звернення до КТС та суду за вирішенням трудового спору; б) строки вирішення; в) строки виконання рішень з трудових спорів. Перший вид, тобто строки звернення, мають дві особливості: одні з них встановлені для працівників, а інші — для власника, прокурора чи вищого в порядку підлеглості органу. Так, працівник залежно від органу, що вирішує справу, може звернутися:
— до КТС протягом трьох місяців з моменту, коли дізнався чи мав дізнатися про порушення свого права; — до суду протягом десяти днів для оскарження рішення КТС, у разі звільнення з роботи — протягом одного місяця, з інших спорів — протягом трьох місяців, якщо суд є першою інстанцією вирішення. Власник, прокурор, вищий орган можуть звернутися до суду впродовж 10 днів через незгоду з рішенням КТС і протягом одного року з питань стягнення з працівника матеріальної компенсації шкоди, заподіяної підприємству. Другим видом є строки вирішення трудових спорів. У КТС і в суді трудові спори розглядаються протягом 10 днів, а вищим у порядку підлеглості органом — у строки, які визначаються спеціальними нормами. Для виконання рішення з трудових спорів як строк третього виду встановлений триденний строк після закінчення 10 днів, передбачених для оскарження рішень. Це стосується рішень, винесених КТС і судом, крім рішень про поновлення на роботі незаконно звільнених чи переведення працівників, які підлягають негайному виконанню. Способи виконання рішень КТС умовно поділяються на два види: добровільне виконання; примусове — спосіб виконання, який полягає в тому, що КТС видає працівникові посвідчення, яке має силу виконавчого листа. Це посвідчення працівник може пред'являти до суду впродовж трьох місяців. При цьому доречно зауважити, що в посвідченні обов'язково вказуються: — найменування органу, який виніс рішення з трудового спору; — дата його прийняття та видачі; прізвище, ім'я та по батькові працівника — рішення по суті спору; — підпис голови чи заступника, скріплений печаткою КТС. Другим видом трудових спорів є колективні. Правова база їх забезпечення — Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р.1, який містить загальні положення, порядок вирішення колективного трудового спору (конфлікту), визначення страйку, положення про його проведення, гарантії, відповідальність і відшкодування збитків, заподіяних страйком.
Специфіка закону (ст. 3) полягає в тому, що класифікація сторін колективного трудового спору (конфлікту) визначається залежно від трьох рівнів: виробничого; галузевого, територіального; національного. Так, сторонами колективного трудового спору (конфлікту) навиробничому рівні є наймані працівники (або окремі їх категорії) підприємства чи його структурного підрозділу або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація; власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи представник. На галузевому, територіальному рівнях сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є наймані працівники підприємств однієї або кількох галузей (професій) чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені найманими працівниками органи; власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники. На національному рівні сторонами колективного трудового спору є наймані працівники однієї або кількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання, чи інші уповноважені працівниками органи; власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи, До основних положень Закону відноситься і система органів з розгляду колективних трудових спорів (конфліктів). До них належать: — примирна комісія, яка створюється з ініціативи однієї зі сторін; трудовий арбітраж — орган, що створюється з ініціативи однієї зі сторін або з ініціативи незалежного посередника. Не залежний посередник — конкретна особа, визначена сторонами спору з метою сприяння взаємодії між сторонами, проведення переговорів тощо (ст. 10 Закону). Значне місце в Законі приділено страйку - визначенню його поняття, права на страйк, умов його проведення, а також гарантіям працівників тощо (статті 17-28 Закону). Страйк - тимчасове колективне добровільне припинення роботи (невихід На роботу чи невиконання трудових обов'язків) працівниками підприємства чи структурного підрозділу з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
57 Поняття державного управління (здійснення виконавчої влади) Термін «управління» має багато значень. У загальному розумінні це будь-який цілеспрямований, організуючий вплив на різноманітні процеси, що здійснюються в природі, техніці, суспільстві тощо. Термін «управління» в перекладі на англійську мову — адміністрування, керування, управління, що яскраво показує зв'язок адміністративного права з управлінням. Адміністративне право — це управлінське право. Отже, управління тісно пов'язане з адміністративним правом. Але ми вже визначили, що управління — набагато ширше поняття, ніж адміністративне право. Основними ознаками управління є управлінська система, суб'єкт і об'єкт управління, керуючий вплив суб'єкта на об'єкт і зворотний зв'язок. Управлінська система — це єдність управлінських елементів, що взаємодіють як єдине ціле, породжуючи нові якості, не притаманні окремим її компонентам. Суб'єктом управління називають сторону управлінського процесу, що являє собою джерело керую чого впливу. Об'єкт управління — сторона управлінського процесу, що функціонує під керуючим впливом суб'єкта набуває певних нових якостей та змінюється. Керуючий вплив визначають як комплекс заходів, прийомів, форм, методів і організуючих команд, спрямованих на об'єкт управління, за допомогою яких реально змінюється об'єкт управління. Зворотний зв'язок можна охарактеризувати як певну інформацію для суб'єкта управління стосовно змін, що відбулися в об'єкті управління завдяки керуючому впливу. Управлінській процес як багатоманітне явище здійснюється у природі, техніці та суспільстві. Звідси автори-кібернетисти виділяють три різновиди управління, а саме: — біологічне, що реалізується в процесі управління в рослинному і тваринному світі живими організмами; — технократичне, що характеризує управління різноманітними машинами, механізмами, технічними засобами з допомогою математичних формул і символів; — соціальне, тобто управління окремими людьми та їхніми об'єднаннями, що складають суспільство. Отже, соціальне управління може бути охарактеризоване як управління суспільством. Суспільством вважають найвищий тип соціальної самоорганізації людей. Воно може існувати тільки тоді, коли функціонуватиме як складна цілісна система, а це означає, що без управлінського впливу функціонування суспільства неможливе. Одним з видів соціального управління є державне управління. У широкому значенні слова під ним розуміють діяльність усіх видів органів держави: законодавчих, судових, контрольно-наглядових, виконавчо-розпорядчих з організації суспільного життя. Кожна з названих гілок єдиної державної влади, зберігаючи загальні ознаки соціального й державного управління, має свої специфічні керівні структури, форми та методи, прийоми, способи й засоби керівного впливу на об'єкт управління. Звідси можна виділити такі види державного управління: — законодавче(законотворче); — виконавчо-розпорядче (власне управлінське); — судове (правосудне); — контрольно-наглядове. — Причому в кожному із зазначених видів державного управління існує внутрішня та зовнішня сторони. Внутрішня сторона характеризується управлінською діяльністю всередині системи, а зовнішня — спрямована на структурні елементи громадянського суспільства. У вузькому значенні державне управління розглядається як діяльність тільки виконавчо-розпорядчих органів держави: Кабінету Міністрів, міністерств, державних комітетів (служб), інших органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, місцевих державних адміністрацій. Державному управлінню властиві такі риси: а) діяльність з реалізації завдань і функцій держави; б) воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами; в) останні діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження; г) форми та методи роботи управлінських органів регламентуються правом. Таким чином, державне управління (у вузькому розумінні) — це підзаконна виконавча й розпорядна діяльність органів державної виконавчої влади, спрямована на практичне виконання законів у процесі повсякденного й безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом. Звідси, державне управління (у вузькому розумінні) співвідноситься з виконавчо-розпорядчою владою та її органами через призму загального й особливого, в якому виявляються загальні риси правотворчої і правореалізаційної діяльності держави та виконавчо-розпорядчої діяльності однієї з гілок єдиної державної влади. . Організація і діяльність державних органів здійснюється державними службовцями, а це передбачає необхідність з'ясування питань про розуміння державної служби. В Україні склалася і зміцнюється єдина державна служба. її єдність характери- зується єдиними організаційними, правовими, кадровими та інформаційними засадами. Отже, державну службу необхідно розглядати як систему організаційно-правових, кадрових та інформаційних суспільних зв'язків і відносин, а не як суму службовців і державних установ. В основі такої системи лежить потреба визначити загальні засади, мету та функції державної служби, а також правове становище державного службовця. Загальні положення діяльності й статус державного службовця передбачені Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті для практичного виконання завдань і функцій держави, заробітну плату вони одержують за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями, мають відповідні службові повноваження та обіймають певні посади. Посада — це визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами, відповідно до цього Закону вважаються керівники і заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або інши? ми нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій. До основних принципів державної служби закон відносить: а) служіння народу України; б) демократизм і законність; в) гуманізм і соціальна справедливість; г) пріоритет прав людини і громадянина; ґ) професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; д) персональну відповідальність за виконання службових є) дотримання прав і законних інтересів органів місцевого й регіонального самоврядування; є) дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян. Мета державної служби включає два основні напрями: а) формування суспільно-політичних і державно-правових умов її зв'язку з життям народу на тлі її соціальної природи; б) створення об'єктивної системи виявлення та добору людей для служби в державному апараті. Функції державної служби — це напрями її діяльності, що відображають її роль і призначення в суспільстві. До них належать: а) забезпечення ефективного функціонування всіх гілок державної влади; б) забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів та обов'язків людини й громадянина. Призначення державної служби полягає в тому, що через неї повинна реалізуватися демократична сутність держави, підтримуватися вільна життєдіяльність суспільства та забезпечуватися лідерство державного апарату в суспільному розвитку. Іншими словами, вона є головним засобом реалізації функцій соціальної держави. Державна служба повинна стати повсякденним каналом зв'язку держави з народом. Основні завдання державної служби: а) охорона інтересів суспільства, прав і свобод людини й громадянина; б) досягнення і зміцнення цілісності держави; в) забезпечення ефективної діяльності державних органів; г) демократизація шляхів формування та діяльності державного апарату тощо. Державний службовець повинен: а) сумлінно виконувати свої службові обов'язки; б) шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; в) не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України. Регулювання правового становища державних службовців що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішн* справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Основними обов'язками державних службовців є: а) додержання Конституції України та інших актів законодавства України; б) забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; в) недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; г) безпосереднє виконання покладених на них службова ґ) збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню; д) постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; є) сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива та творчість у роботі. Державні службовці мають право: а) користуватися правами та свободами, що гарантуються громадянам України Конституцією й законами України; б) брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; в) одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; г) на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; ґ) вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; д) на оплату праці залежно від посади, яку він обіймає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; є) безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; є) на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; ж) вимагати службового розслідування з метою зняття без з) на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; и) на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; і) захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та в судовому порядку. Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції. Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: а) визнані у встановленому порядку недієздатними; б) мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; в) у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками; г) в інших випадках, встановлених законами України. службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби, а також за вчинок, який ганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися ще такі заходи дисциплінарного впливу, як: — попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу чи У призначенні на вищу посаду. Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України (Головдержслужба) є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. Вона забезпечує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби та функціональне управління державною службою. У своїй діяльності Головдержслужба керується статтями Конституції України та законами України, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також своїм Положенням. У межах своїх повноважень Головдержслужба організовує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за їх виконанням: а) узагальнює практику застосування законодавства з питань, б) розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та вносить Основні завдання Головдержслужби: — забезпечення разом з іншими державними органами реалізації загальних напрямів державної політики у сфері державної служби в центральних і місцевих органах державної виконавчої влади, в місцевих радах і їхніх органах; — забезпечення функціонального управління державною службою; — розроблення поточних, довготермінових прогнозів і планів потреби центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, місцевих рад і їхніх органів у кадрах; — розроблення заходів щодо підвищення ефективності та державної служби в центральних і місцевих органах державної виконавчої влади, місцевих радах і їхніх органах; — координація і контроль за їх виконанням; — здійснення методичного керівництва проведенням конкурсного добору державних службовців у центральних і місцевих органах державної виконавчої влади, місцевих радах та їхніх органах; — організація навчання та професійної підготовки державних службовців тощо. Головдержслужба відповідно до покладених на неї завдань: а) розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних актів з питань державної служби; б) провадить аналіз фактичного складу державних службовців і готує пропозиції державним органам щодо підвищення ефективності їх роботи; в) веде комп'ютерний облік даних про державних службовців; г) готує за поданням міністерств та інших органів центральної виконавчої влади проекти рішень про заохочення і нагородження державних службовців першої і другої категорій, вносить пропозиції відносно застосування дисциплінарних стягнень ґ) погоджує пропозиції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади щодо призначення осіб на посади державних службовців першої і другої категорій з присвоєнням їм рангів з метою визначення відповідності їх вимогам Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.; д) визначає напрями спеціалізації державних службовців для навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації, контролює проведення цієї роботи; є) погоджує державне замовлення на підготовку спеціалістів для державної служби; є) здійснює контроль за навчанням, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації державних службовців, у тому числі за межами України, готує відповідні пропозиції; ж) надає організаційно-методичну допомогу центральним і місцевим органам державної виконавчої влади та місцевим радам та їхнім органам у розробленні нормативних актів щодо про з) бере участь у підготовці для розгляду Кабінетом Міністрів України пропозицій про віднесення існуючих посад держав них службовців, не перерахованих у ст. 25 Закону України «Про и) дає роз'яснення з питань, що входять до її компетенції; і) у разі потреби бере участь у перевірці фактів порушення етики поведінки державними службовцями тощо. 58 Поняття, предмет, метод, система, джерела адміністративного права. В юридичній літературі загальновизнаним є той факт, що адміністративне право має найтісніший зв'язок із поняттям «управління», а тому його нерідко іменують управлінським правом. Але при цьому визнається, що управління по відношенню до адміністративного права є значно ширшим поняттям. На цій підставі зазначається, що управлінський процес як багатопланове і різноманітне явище здійснюється у природі, техніці та суспільстві, через що в кібернетичній теорії, наприклад, виділяються три види управління: - біологічне - живими організмами в рослинному і тваринному світі; - технічне (технократичне) - управління різноманітними технічними засобами; - соціальне - управління суспільством, тобто окремими людьми та їх колективами; Якщо біологічне і технічне управління є сферою природничих і техніко-математичних наук, то соціальне управління - це сфера суспільних наук, у тому числі юридичних. У теорії права в узагальнюючому вигляді подано таке визначення соціального управління - це цілеспрямований і організуючий вплив свідомої, вольової діяльності людей і їх колективів, здійснюваної з метою забезпечення узгодженості й упорядкованості їхніх спільних дій в інтересах ефективного вирішення завдань, що стоять перед ними. Соціальне управління поділяють на два основні види: а) державне, суб'єктом якого виступає держава в особі б) громадське, суб'єктами якого є недержавні утворення. а) у широкому значенні слова, під яким розуміють діяльність усіх без винятку органів держави законодавчих, виконавчо-розпорядчих, судових, контрольно-наглядових) в організації суспільного життя; б) у вузькому розумінні - це правотворча і право реалізаційна діяльність держави через виконавчо-розпорядчу діяльність однієї з гілок єдиної державної влади (виконавчої влади). Таким чином, управлінська діяльність структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємств усіх форм власності, установ і організацій регулюється нормами адміністративного права.
Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 674; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |