План викладу матеріалу теми

1. Місце ринкупайових цінних паперів на фінансовому ринку

2. Характеристика акцій і законодавче підґрунтя емісії акції

3. Характеристика учасників ринку пайових цінних паперів. Особливості в Україні

7.1. Місце ринку цінних паперів на фінансовому ринку

Ринок пайових цінних паперів — це частина фінансового ринку, на якому перебувають в обігу специфічні фінан­сові інструменти – пайові цінні папери.

Пайові папери - грошові документи, що засвідчують право володіння, визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату дохо­ду у вигляді дивідендів, а також мож­ливість передачі грошових та інших прав, що випли­вають із цих документів, іншим особам.

Майнові права за цінними паперами обумовлені наданням коштів у позику, на проведення операцій купівлі-продажу, заставою майна і т. Ін. У зв'язку з цим цінні папери дають їхньому власникові право на отримання встановленого доходу. Капітал, який вкладений у цінні папери, має назву фондовий (фіктивний).

Цінні папери можна купувати, продавати, закладати, збері­гати, передавати у спадщину, дарувати, обмінювати. Вони мо­жуть викопувати окремі функції грошей (засобу платежу, роз­рахунків). Але, на відміну від грошей, вони не можуть виступа­ти як загальний еквівалент.

Цінні папери відіграють значну роль у платіжному обороті держави, в мобілізації інвестицій.

Мета функціонування ринку цінних паперів - акумуляція фінансових ресурсів і забезпечення можливості їх перерозподі­лу шляхом здійснення учасниками ринку різноманітних опе­рацій з цінними паперами, тобто здійснення посередницької діяльності при русі тимчасово вільних коштів від інвестора до емітента цінних паперів.

Завданнями ринку цінних паперів є:

- мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних Інвестицій;

- формування ринкової інфраструктури, яка відповідає міжна­родним стандартам;

- розвиток вторинного ринку;

- активізація маркетингових досліджень;

- трансформація відносин власності;

- удосконалення ринкового механізму і системи управління;

- забезпечення контролю над капіталом на основі державного регулювання;

- зменшення інвестиційного ризику;

- формування портфельних стратегій;

- розвиток ціноутворення;

- прогнозування перспективних напрямів розвитку.

До основних функцій ринку цінних паперів відносять:

1) облікову;

2) контролюючу;

3) збалансування попиту і пропозиції;

4) стимулюючу;

5) перерозподільчу;

6} регулюючу.

Облікова функція проявляється в обов'язковому обліку в спеці­альних списках (реєстрах)усіх видів цінних паперів, які пере­бувають в обігу на ринку, реєстрації учасників ринку цінних паперів, а також фіксації фондових операцій, які оформлені договорами купівлі-продажу, застави, трасту, конвертації та ін,

Контролююча функція передбачає проведення контролю за дотриманням норм законодавства учасниками ринку.

Функція збалансування попиту і пропозиції означає забезпе­чення рівноваги попиту і пропозиції на фінансовому ринку шляхом проведення операцій з цінними паперами.

Стимулююча функція полягає в мотивації юридичних та фізич­них осіб стати учасниками ринку цінних паперів.

Перерозподільна функція полягає в перерозподілі (за допомо­гою обігу цінних паперів) коштів (капіталів) між підприємства­ми, державою і населенням, галузямита регіонами.

Регулююча функція означає регулювання різноманітних суспіль­них процесів.

Ринок цінних паперів як інструмент ринкового регулювання відіграє важливу роль. До допоміжних функцій цього ринку можна віднести використання цінних паперів у приватизації, антикризовому управлінні, реструктуризації економіки, стабілі­зації грошового обігу, антиінфляційній політиці.

Ефективно працюючий ринок цінних паперів виконує важ­ливу макроекономічну функцію, сприяючи перерозподілу інве­стиційних ресурсів, забезпечуючи їх концентрацію у найдохідніших і найперспективніших галузях (підприємствах, проектах) і водночас відтягуючи фінансові ресурси із галузей, які не ма­ють чітко визначених перспектив розвитку. Таким чином, ри­нок цінних паперів є одним із небагатьох можливих фінансових каналів, якими заощадження перетікають в інвестиції. Водно­час ринок цінних паперів надає інвесторам можливість зберіга­ти і збільшувати свої заощадження.

Механізм функціонування ринку цінних паперів — це взає­модія різних суб'єктів ринку, пов'язана із здійсненням фондо­вих операцій. Цей механізм регламентується чинним законо­давством. Він залежить від концепції розвитку ринку в націо­нальній економіці, конкретної фінансової політики того чи іншого регіону. Ефективність його роботи здебільшого визна­чається рівнем розвитку інфраструктури ринку цінних паперів.

Механізм функціонування ринку цінних паперів має свої особливості, пов'язані з конкретною структурою обігу цінних паперів, діловою активністю тих чи інших учасників ринку, загальним станом економіки, обраною моделлю ринку. Він має враховувати специфіку і природу окремих цінних паперів як фінансових інструментів. Коносаменти, товарні ф'ючерси, опціони, товарні (комерційні) векселі використовуються в операці­ях на ринку виробничої продукції, товарів та послуг. Заставні відображають операції на ринку землі. Фінансові ф'ючерси, опціони, векселі пов'язані з фінансовими ресурсами, ринком позикового капіталу.

Механізм функціонування ринку цінних паперів залежить від складових елементів цього ринку, тобто його структури. Ринок цінних паперів може бути умовно поділений на окремі сектори:

- за структурою учасників. Ринок цінних паперів включає в себе, з одного боку, емітентів (юридичних чи фізичних осіб), які випускають цінні папери, з другого боку - інвесторів (юридичних чи фізичних осіб), які купують цінні папери, а також посередників (дилерів, брокерів, маклерів та ін.), які сприяють обігу цінних па­перів та здійсненню фондових операцій;

- за економічною природою цінних паперів, за їх відношенням до власності (володіння, розпорядження, користування);

- за зв'язком цінних паперів із випуском, первинним розмі­щенням та подальшим обігом (первинний і вторинний ринок). На первинному ринку відбувається випуск цінних паперів в обіг (емі­сія), а на вторинному — здійснюються різні операції з цінними паперами, які вже були випущені;

- за емітентами та інвесторами (держава, органи місцевого самоврядування, юридичні і фізичні особи);

- за громадянством емітентів та інвесторів (резиденти і не­резиденти);

- за територією, на якій мають обіг цінні папери (регіональні, національні і світовий ринки);

- за ступенем ризику (високоризиковий, середньоризиковий та малоризиковий ринки).

Окремі сектори (сегменти) ринку цінних паперів суттєво вплива­ють на його розвиток і визначають специфіку операцій на ньому.

Операції з цінними паперами (фондові операції) — це дія з цінни­ми паперами чи коштами на ринку цінних паперів для досяг­нення поставленої мети:

- забезпечення діяльності суб'єкта фінансовими ресурсами — формування і збільшення власного капіталу, залучення позикового капіталу чи ресурсів в обіг. За своїм економічним призначенням це — пасивні операції, які здійснюються через емісію цінних паперів (емісійні операції);

- вкладання суб'єктом операцій власних та залучених фінан­сових ресурсів у фондові активи від власного імені. За своїм еконо­мічним призначенням це — активні операції, які здійснюються шля­хом придбання фондових активів на біржі, в торговельній системі, на позабіржовому ринку (інвестиційні операції);

- забезпечення зобов'язань суб'єкта операцій перед клієнтом щодо цінних паперів чи зобов'язань клієнта, пов'язаних із цінними паперами (клієнтські операції).

Основними фондовими операціями є:

- випуск (емісія) — операція з випуску в обіг та продажу цінних паперів першим інвесторам;

- розміщення — продаж цінних паперів потенційним інвес­торам;

- купівля-продаж — фондові операції з приводу передачі прав власності на цінні папери за кошти;

- конвертація (обмін) — операції з обміну цінних паперів од­ного виду на цінні папери іншого виду;

- зберігання — операції з забезпечення збереженості й цілісності цінних паперів;

- траст (довірче управління) — операції з управління переда­ними у власність цінними паперами, які належать на правах влас­ності іншій особі, в інтересах даної особи або визначених цією особою третіх осіб;

- менеджмент — сукупність принципів, форм та методів прийомів і засобів управління виробництвом, фінансовими ресурса­ми, персоналом із використанням досягнень науки;

- застава — цінні папери, які є забезпеченням позики;

- кліринг — система безготівкових розрахунків за цінні па­пери та послуги, що базується на заліку взаємних вимог і зобов'язань;

- реєстрація І перереєстрація власників цінних паперів — фон­дові операції, здійснювані реєстраторами, з приводу закріплення та зміни прав власності на цінні папери;

- маркетинг — система внутрішньофірмового управління, яка спрямована на вивчення і врахування попиту й вимог ринку для більш обґрунтованої орієнтації діяльності організацій;

- ціноутворення — процес формування ціни на товар (у т.ч. й на цінні папери);

- страхування — створення за рахунок суб'єктів господарю­вання та фізичних осіб спеціальних резервних фондів, які призна­чені для відшкодування збитків і втрат, викликаних несприят­ливими обставинами;

- погашення — повернення коштів позичальником кредитору;

- дарування - перехід права власності на цінні папери від однієї особи до іншої на основі договору дарування;

- успадкування ~ перехід права власності на цінні папери від однієї особи до іншої у випадку смерті першої;

- спліт (розщеплення) чи дроблення - поділ нереалізованих акцій акціонерних товариств на їх більшу кількість; - консолідація (об'єднання) — вкладання прибутку, отрима­ного від торгівлі спекулятивними акціями, у надійніші акції;

об'єднання, злиття двох або декількох фірм, компаній; заміна на­ціональної валюти у валютних резервах країни міжнародними гро­шовими активами;

- передача (індосамент) — форма передачі простих та переказних векселів. Формою є передатний напис на звороті векселя;

- визначення ринкової вартості — встановлення ціни на цінні папери, що котируються на біржі, під дією законів ринкової економіки;

- бухгалтерський облік — система обліку ресурсів та ре­зультатів фінансової і господарської діяльності підприємств, фірм, яка проводиться за прийнятими правилами з використанням встановлених форм документів;

- аудит — фінансовий аналіз, бухгалтерський контроль, ре­візія фінансово-господарської діяльності підприємств, фірм, орга­нізацій, які проводяться незалежними службами кваліфікованих спеціалістів;

- посередництво — сприяння у встановленні контактів та укладанні угод, контрактів між покупцями і продавцями товарів і послуг;

- нарахування і виплата дивідендів за акціями І відсотків за облігаціями;

- формування і управління портфелями цінних паперів;

- інвестиційне проектування;

- консалтинг — діяльність спеціальних компаній, що полягає в консультуванні продавців та покупців із широкого кола питань економіки, фінансів, зовнішньоекономічної діяльності досліджен­ня, прогнозування ринку.

7.2. Характеристика акцій і законодавче підґрунтя емісії акцій

Акція — цінний папір, що випускається акціонер­ним товариством (емітентом), свідчить про пайову участь у статутному фонді даного товариства і підтвер­джує право участі в управлінні ним.

Власники акцій мають право на одержання частини прибутку у виг­ляді дивідендів, а також на участь у поділі майна у випадку ліквідації акціонерного товариства. Є пред­метом купівлі-продажу на фондовій біржі. Випускаєть­ся без встановленого терміну обігу і може бути пога­шена тільки за рішенням законодавче правочинного акціонерного товариства або за його банкрутства.

Найпоширенішими випадками, коли акціонерні товариства випускають акції, є такі: 1) створення товариства; 2) зміна номінальної вартості акцій при зміні статутного фонду; 3) збіль­шення статутного фонду шляхом додаткового випуску акцій при незмінній номінальній вартості останніх; 4) поділ або консолі­дація акцій при незмінному статутному фонді; 5) окремі ви­падки реорганізації акціонерного товариства.

Найважливішими структурними елементами діяльності з випуску акцій є: а) прийняття рішення про випуск акцій; б) державна реєстрація випуску акцій, а для відкритих акціо­нерних товариств також реєстрація інформації про випуск акцій; в) пропозиція акцій до продажу; г) продаж акцій; д) повідомлення про результати випуску.

Рішення про випуск акцій оформ­люється протоколом.

Протокол рішення про випуск акцій повинен обов'язково містити;

- найменування емітента і його місцезнаходження;

- розмір статутного фонду або вартість основних і оборот­них фондів емітента;

- мету і предмет його діяльності;

- зазначення службових осіб емітента;

- найменування контролюючого органу (аудиторської фірми);

- дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів;

- мету випуску акцій;

- зазначення категорій акцій;

- кількість іменних акцій та акцій на пред'явника;

- кількість привілейованих акцій;

- загальну суму емісії і кількість акцій;

- номінальну вартість акцій;

- кількість учасників голосування;

- порядок виплати дивідендів;

- термін і порядок передплати та оплати акцій;

- термін повернення коштів при відмові від випуску акцій;

- черговість випуску акцій (при випусках їх різними серіями);

- порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій;

- умови розпорядження акціями;

- права власників привілейованих акцій;

- переважне право на придбання акцій при новійемісії.

Додатковий.випуск акцій можливий у тому разі, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю, не ниж­чою від номінальної. Забороняється випуск акцій для покрит­тя збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонер­ного товариства.

До основних прав власників акцій належать:

- право голосу;

- право на участь у прибутках;

- першочергове право на купівлю нових акцій;

- право на активи при ліквідації товариства;

- право на інспекцію.

Випускаючи акції, акціонерні товариства мають на меті:

- забезпечити новому підприємству стартовий капітал, не­обхідний для початку діяльності;

- залучити додаткові грошові ресурси під час функціонування підприємства;

- обміняти старі акції при злитті з іншим товариством.

В акції найяскравіше проявляютьсятакі економічні характе­ристики цінних паперів,як ліквідність, дохідність, надійність, самостійний обіг.

Емісійна ознака акції задається емітентом і державою та вклю­чає в себе: означення випуску, серії, номера, умов та особливо­стей випуску, розміщення, обігу, статусу акції. До емісійних ознак належить й емісійна ціна акції — її ціна на первинному ринку.

Необхідно розрізняти також ринкову вартість акції або її курс. Класична формула курсу акції маєтакий вигляд:

(7.1)

де КА — курсакції; Див. — дивіденд; Дб.д. - дохідність банків­ських депозитів; ЧП — чистий прибуток; Н — норма дивіденд­них виплат.

Суть формули полягає в порівнянні можливих доходів від розміщення грошей у цінні папери і на банківський депозит. Акція коштуватиме не більше за ту суму, яка, будучи покладе­ною на депозит, принесе дохід, що дорівнює дивіденду цієї суми.

Звідси курс акцій матиме вигляд:

КА=Ном.+ЗП, (7.2)

де ЗП — засновницький прибуток; Ном. — номінал акції.

Курсотворчими факторами, крім номіналу, буде рівень за­сновницького прибутку і коефіцієнт ринкової кон'юнктури (К), який дорівнює співвідношенню:

(7.3)

де ОПП — обсяг платоспроможного попиту на дані акції; ОП - обсяг їх пропозиції.

Коефіцієнт К демонструє обґрунтованість ринкового коти­рування. Якщо він дорівнює 1, то це означає, що встановлений емітентом курс акцій правильний. Він дає змогу реалізувати весь випуск і отримати запланований засновницький прибуток. Якщо ж ця величина менша за 1, то можна передбачати завищення курсу, а відповідно, і недорозміщення випуску та недоотри-мання засновницького прибутку. Якщо коефіцієнт більший за 1, то можна говорити про певну недооцінку акцій емітентом, про наявність потенціалу приросту вартості.

Що стосується курсу акцій у разі Їх додаткового випуску чин­ними акціонерними товариствами, то в основі курсоутворення лежить уже не номінал, а реальний курс цих акцій. Останній, у свою чергу, коливається навколо "внутрішньої вартості" (В.В.А.), яка є відношенням:

(7.4)

де ЧАК — чисті активи корпорації; КА — кількість акцій.

Курсотворчим фактором тут є коефіцієнт ринкової кон’юктури (Крк).

КА=КАс *Крк. (7.5)

де Кас- курс акції, що склався.

При Крк, що дорівнює 1, курс акцій додаткового випуску відповідатиме курсу, який вже склався, і цінових змін на ринку не відбулося. Новий випуск вдало вписується в ринок, покрив­ши незадоволений попит. Якщо ж- цей коефіцієнт буде менший за 1, то існує можливість падіння або обвалу курсу. У даному разі акціонерне товариство переоцінилосвої емісійні можли­вості і місткість ринку. Емітент, як мінімум, не добирає запла­нованих фінансових ресурсів. Якщо ж коефіцієнт ринкової кон'юнктури перевищує 1, даний випуск (за інших рівних умов) не впливатиме на курс акцій (або на ринкову цінову тенден­цію).Емітент знову може проводити емісію.

На курс акцій впливає ціла низка факторів. Виділяють: еко­номічні, політичні, соціальні, психологічні та інші фактори. У їх складі, в свою чергу, виділяються макро- і мікроекономічні.

Можна виділити основні та другорядні фактори. До перших відносять внутрішню вартість акцій, дохідність альтернативних інвестиційних проектів, коефіцієнт ринкової кон'юнктури та Ін. Другорядні фактори — це наявність (відсутність) пільг для акціо­нерів, стан справ у конкурентів та Ін. Існують глибинні та по­верхові фактори. Так, рівень дивідендів виступатиме як повер­ховий фактор у відношенні до процесів, що його визначають (рівень рентабельності підприємства, його дивідендна політика).

Виділяють також ринкові й неринкові фактори. На біржо­вий курс акцій впливає їхній позабіржовий курс.

Існують також об'єктивні та суб'єктивні курсотворчі факто­ри. Серед останніх можна виділити дії чиновників, що навмис­но занижують цінові параметри акцій підприємств, які прива­тизуються, для того щоб полегшити їх захоплення комерційни­ми структурами.

Серед курсотворчих є фактори постійні й тимчасові. Наприк­лад, динаміка дохідності певних акцій є їхнім постійним курсотворчим фактором, тоді як викид на ринок великого пакету акцій є явищем епізодичним.

До факторів, які викликають підвищення курсу, відносять:

- очікування виплати дивідендів або великого замовлення в кор­порації, стабільний темп –

-зростання дивідендів, зростання об­сягів продажу, поліпшення становища корпорації на ринку, по­глинання конкурентів, наявність великого попиту на акції, ви­сокий рівень менеджменту.

Класифікація акцій здійснюється за багатьма різноманітни­ми ознаками (рис. 7.1)

Рис 7.1. Класифікація акцій.

Курс акцій зазвичай падає після виплат дивідендів, тим більше, якщо оголошено про їх відсутність при зниженні об­сягів виробництва та реалізації продукції. Знижується курс акцій при форс-мажорних обставинах, при загальній соціальній та політико-економічній нестабільності, навіть у випадках хворо­би відомих політиків.

Оскільки згідно із законодавством емісійна ціна не може бути меншою від номіналу, то останній є мінімальним рівнем емісійної ціни.

Максимальним же рівнем курсової вартості акції на первинно­му ринку вважається номінал, збільшений на максимально мож­ливий рівень засновницького прибутку.

Згідно із Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" в Україні можуть випускатися такі види акцій:

- іменні прості;

- іменні привілейовані;

- на пред'явника прості;

- на пред'явника привілейовані.

У іменній акції зазначається ім'я власника — тільки він є акціо­нером і має відповідні права. Перехід такої акції до іншого власника фіксується в реєстрі акціонерів товариства. Акції на пред'явника мають вільний обіг і не потребують спеціальної реєстрації.

Прості акції:

- не гарантують власникам дивідендів — останні виплачу­ються, виходячи з розміру прибутку, що залишається після спла­ти податків;

- дають право голосу.

Привілейовані акції:

- гарантують власникам фіксований дивіденд незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства;

- дають пріоритетне право (у порівнянні з власниками про­стих акцій) на участь у розподілі майна акціонерного товариства ігри його ліквідації;

- не дають власникові права голосу.

Прості акції більш поширені, ніж привілейовані, оскільки:

по-перше, існують законодавчі обмеження щодо випуску привілейованих акцій з метою уникнення порушень у балансі інтересів акціонерів та менеджерів товариства;

по-друге, прості акції дохідніші,ніж привілейовані, оскіль­ки вони ризиковіші.

Привілейовані акції можуть бути таких видів:

- кумулятивні ~ дивіденди на них накопичуються та спла­чуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів на прості акції;

- некумулятивні — власники втрачають дивіденди за той період, коли не було оголошено про їх виплату;

- привілейовані акції з часткою участі — дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад оголошену суму, якщо дивіденди на прості акції перевищують цю суму;

- конвертовані — можуть бути обмінені на певну кількість простих акцій;

- привілейовані акції із коригованою ставкою дивідендів — дивіденди на ці акції не є фіксованими, а коригуються з ураху­ванням дохідності інших цінних паперів;

- привілейовані акції, що можуть бути викуплені емітен­том, — акціонерне товариство лишає за собою право викупити акції з надбавкою до номінальної вартості;

- ретрективні — власник такої акції може змусити товари­ство погасити її;

- підпорядковані привілейовані акції.

Крім того, акції можуть бути номінальними та безномінальними, платними і преміальними, з вільним обігом та з обмеже­ним обігом, вітчизняними й іноземними, глобальними, народ­ними, трудового колективу та ін.

Таким чином, можна визначити акцію як цінний папір, що:

— виражає відносини між учасниками акціонерного товари­ства, регулюючими органами і фінансовими посередниками;

— має самостійний обіг на фондовому ринку та свій курс;

— виконує регулюючі, інформаційні, інвестиційні, спеку­лятивні та інші функції;

— має масово-емітовану, основну, емісійну, ринкову, фон­дову цінність.

Інтернаціоналізація світового фондового ринку зумовила ви­никнення нових форм фінансових інструментів. Вони сприя­ють інтеграції економік, тісній і взаємовигідній співпраці емі­тентів, посередників та інвесторів різних країн.

На міжнародному ринку цінних паперів мають обіг акції транснаціональних компаній двох видів - євроакції та амери­канські депозитарні розписки, що репрезентують євроакції, розміщені у депозитаріях США і обмінені на депо­зитні свідоцтва, які мають обіг на американському фондовому ринку. Євроакції котируються на міжна­родних фондових біржах Європи.

7.3. Характеристика учасників ринку пайових цінних паперів

Їх можна поділити на індивідуальних учасників (фізичні особи), інституційних (юридичні особи, які не є органами державно-правового регулювання) та органи державно-правового регулювання (НБУ, Фонд державного майна та інші). Залежно від функцій учасни­ки ринку цінних паперів поділяються на основні (головні) та інфраструктура І (допоміжні). До складу першої групи належать:

1) емітенти ~ це особи, які випускають цінні папери. Емітентами можуть бути держава, окремі державні органи, му­ніципальні органи та інститути, фірми та підприємства, а та­кож банки.

2) інвестори ~ учасники ринкової взаємодії, які вклада­ють грошові та інші ресурси в цінні папери з певною метою. Основними цілями інвестування є збереження існуючих вільних коштів від знецінення, а також одержання прибутку. Інвестора­ми звичайно виступають індивіди та Інститути, рідше — держава в особі казначейства або НБУ. Найактивнішими серед інституційних інвесторів є комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії.

3) посередники — це професійні юридичні особи, які ма­ють відповідну державну ліцензію на здійснення одного, де­кількох або усіх видів посередницької діяльності та надають брокерські, дилерські й андеррайтерські посередницькі послу­ги щодо цінних паперів.

4) інститути-регулятори — саморегульовані організації, основною функцієюяких є впорядкування відносин із цінними паперами шляхом встановлення правил, стандартів та критеріїв поведінки на ринку. Найважливішими інститутами-регулято­рами є фондові біржі, асоціації брокерів та дилерів із цінних паперів, інші добровільні організації, які об'єднують професій­них учасників цього ринку.

5) державні органи регулювання. Спеціальними державни­ми органами регулювання ринку цінних паперів є органи вико­навчої влади, які забезпечують виконання відповідних законо­давчих актів, здійснюють регулювання ринкових відносин із цінними паперами, контролюють поведінку індивідуальних та інституційних учасників ринку, а також здійснюють заходи, які спрямовані на захист інтересів інвесторів та публічних інте­ресів. До цих державних органів відносять комісії з цінних па­перів.

Таким чином, головні учасники ринку цінних паперів свої­ми діями створюють цей ринок, підтримують рух цінних па­перів, забезпечують безперервність та постійність взаємодій.

Інфраструктурні учасники ринку цінних паперів виконують окремі та важливі, але допоміжні за своїм характером функції на вказаному ринку. До них можна віднести:

1) депозитарії ~ інфраструктурні інститути, які спеціалі­зуються головним чином на виконанні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів та облік прав власності).

2) реєстратори — юридичні особи (господарські товари­ства), які стежать за тим, щоб в обігу перебувала постійна кількість цінних паперів, випущених конкретним емітентом, щоб при переході прав власності від одних інвесторів до інших старі цінні папери вилучалися, а нові — видавалися.

3) агенти з трансферту — виконують функції нагляду за процесами переходу права власності на випущені цінні папери.

4) довірчі товариства (трасти) — інститути, основна функція яких на ринку цінних паперів полягає у довірчому управлінні головним чином коштами та цінними паперами, які знаходяться у власності різних інститутів та індивідів.

5) клірингово-розрахункові установи — інститути, які спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку за угодами купівлі-продажу цінних паперів; проведення перевірки на­явності на рахунках учасників коштів тацінних паперів; ви­дача виписок Як правило, цю діяльність виконують спеціальні клірингові підрозділи фондових бірж, а на позабіржовому ринку — спеціалізовані клірингово-розрахункові установи. В Україні деякі клірингові функції виконує де­позитарійНБУ.

6) торговці інформацією про ринок цінних паперів — інсти­тути, які спеціалізуються на наданні послуг з обробки та по­ширення ринкової інформації про цінні папери, поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій і тен­денцій на ринку цінних паперів.

Інфраструктура українського фондового ринку охоплює: тор­гову систему (функції якої в основному виконує Українська фондова біржа); депозитарії; клірингово-розрахункову систему.

Для створення цільового ефективно функціонуючого ринку в Україні необхідна ширша та активніша приватизація за гроші; налагодження зв'язків між посередниками; ширша реалізація облігацій фірм та підприємств; створення інвестиційних банків; активізація роботи фондових бірж (особливо у межах вторин­ного ринку).

Дата добавления: 2015-05-26