Основи організації податкової роботи

Податкова робота — це діяльність платників і податкової служби щодо внесення податків до бюджету і контролю за платежами. Вона включає такі елементи: правове регламентування встановлення і справляння податків, облік платників і надходжень податків, порядок та форми розрахунків із бюджетом. Податкова робота засновується на встановленні функцій і прав платників та податкової служби, відповідальності платників за своєчасність і правильність розрахунків із бюджетом.

Основою податкової роботи є законодавче регламентування встановлення і справляння податків. Податкові відносини в суспільстві можуть існувати і розвиватися тільки на базі прийняття і повного дотримання відповідних законів. Без наявності таких законів або в умовах їх нечіткої визначеності податкова робота втрачає орієнтири і всі питання оподаткування вирішуються виконавчою владою довільно. Значення чіткого законодавчого регламентування податкових відносин легко показати на зворотному — в умовах не­досконалості законодавчих актів з питань оподаткування спостерігається як безвідповідальність платників, так і неорганізованість податкової служби.

Функцію прийняття законодавчих актів у податковій сфері, як і інших законів, здійснюють вищі органи державної влади. В Україні це Верховна Рада. Підготовка проектів відповідних законів покладена на Кабінет Міністрів і безпосередньо на Головну державну податкову інспекцію. Оскільки оподаткування — досить специфічна сфера, то до підготовки проектів законів широко залучаються фахівці. В цілому прийняття високоякісних законів можливе тільки при налагодженості оптимальної взаємодії між законодавчою і виконавчою владою, при високому рівні професіоналізму насамперед законодавця, оскільки законодавча влада є кінцевою інстанцією у законотворчій роботі. Тільки на перший погляд сфера оподаткування проста і доступна кожному. Насправді, як уже зазначалося, податкова політика (а вона починається саме із законів) —дуже складна і тонка справа, яка потребує широких і водночас глибоких професійних знань.

Правове регламентування у сфері оподаткування починається з установлення складу податкової системи. Ставши на шлях розбудови своєї державності, Україна почала створення самостійної податкової системи. В 1991 р. був прийнятий закон «Про систему оподаткування». Він визначив принципи системи оподаткування, види податків, зборів та обов'язкових платежів, напрями їх зарахування, платників податків і об'єкти оподаткування та відповідальність за порушення податкового законодавства. Передбачено, що система оподаткування в Україні базується на принципах стабільності, рівнонапруженості, обов'язковості, соціальної справедливості при встановленні й справлянні податків і забезпечує концентрацію в державному і місцевих бюджетах коштів, необхідних для розв'язання завдань економічного і соціального розвитку, створення дійових стимулів підвищення ефективності виробництва, економного використання ресурсів і охорони навколишнього середовища.

Перелічені в законі принципи в цілому правильні. Проблема полягає, однак, не у встановленні принципів, а в їх додержанні. В умовах економічної нестабільності дотримуватися принципу стабільності дуже важко, про що свідчить накопичений, хоч і незначний, досвід. Крім того, забезпечити стабільність у початковий період створення самостійної податкової системи майже неможливо, особливо враховуючи те, що цей процес іде методом «спроб і помилок», а не на основі наукового підходу. Виявлення цих помилок і потребує постійних корективів.

Установивши принципи побудови і склад податкової системи, необхідно законодавче відрегулювати справляння податків шляхом прийняття окремих законів по кожному 'з них. Ця робота теж покладається на Верховну Раду. В умовах розширених повноважень уряду в 1992—1993 рр. законодавче регламентування по окремих податках здійснювалося шляхом прийняття відповідних декретів Кабінету Міністрів України.

Головною умовою оптимальної організації податкової роботи є суворе дотримання податковою інспекцією і платниками податкового законодавства. Недосконалість окремих законів, а це неминуче в початковий період створення податкової системи, особливо при непрофесійному парламенті, не є виправданням для їх ігнорування та невиконання. Суспільство завжди страждає не стільки від недосконалості законів (ідеальних законів, мабуть, узагалі не буває), скільки від недотримання законодавчих норм.

Закони та інші законодавчі акти є відправною точкою, але ще не достатньою умовою організації податкової роботи. Вони встановлюють головні принципи й об'єкт опо­даткування, платників податків, ставки, пільги, порядок і форми розрахунків тільки в узагальненому вигляді, тоді як для чіткої організації податкової роботи потрібні документи, що детально визначають порядок справляння податків. Роль таких документів у правовому регламентуванні податкової роботи відіграють інструкції Головної державної податкової інспекції. Звичайно, інструкція не може заходити в суперечність із законодавчим актом, вона повинна тільки конкретизувати його. Якщо інструкція суперечить закону, то має діяти норма закону, а не інструкція, хоча в правовій державі це взагалі неприпустиме явище. Разом із цим слід зазначити, що недосконалість і нечіткість багатьох законів, прийнятих в Україні, призводить і до недоліків в інструктивних документах. Але що стосується практичної діяльності податкового інспектора, то він має виконувати все, що передбачено інструкцією, а не керуватися принципом доцільності.

Інструкція — це головний робочий документ для податкового інспектора. До неї встановлюються досить жорсткі вимоги. По-перше, інструкція повинна бути максимально конкретизованою, передбачати практично всі випадки, які можуть мати місце в оподаткуванні. Неконкретність інструкції значно ускладнює податкову роботу, викликає не­обхідність постійних консультацій з боку податкових інспекцій усіх рівнів. Розробка інструкції потребує дуже глибоких знань практики оподаткування, спроможності максимально передбачити всі можливі варіанти. По-друге, текст інструкції повинен виключати двозначне трактування, бути позбавленим розпливчастих формулювань. З цією метою в інструкції спочатку необхідно визначити всі терміни. По-третє, мова інструкції має бути доступною для сприйняття і розуміння. Не можна визнати прийнятною ту інструкцію, до якої Головна державна податкова інспекція видає роз'яснювальні листи з тлумаченням певних її положень. Звісно, коли такі незрозумілі положення в інструкції є, то краще вже додавати до неї роз'яснення, ніж залишати невизначеність. Однак значна кількість таких листів свідчить про невисокий рівень підготовки інструкції. Вимога доступності має певні обмеження. З одного боку, інструкція повинна бути зрозумілою всім, насамперед платникам. З іншого боку, сфера оподаткування потребує фахових знань. Без спеціальної освіти працювати з інструкцією з питань оподаткування дуже важко, тому що інструкції пишуться саме в розрахунку на фахівця. Головне в підготовці податкового працівника — не вивчення законодавчого та інструктивного матеріалу (він все одно весь час змінюється), а вироблення навичок вільно працювати з інструкціями. Не треба знати інструкцію напам'ять (вона завжди під руками), слід розуміти її.

Однією з передумов реалізації вимог конкретності, однозначності й доступності інструкції є насичення її прикладами, які наочно відображають процес оподаткування. Приклади повинні характеризувати всі варіанти обчислення та сплати того чи іншого податку. При складанні прикладів потрібно не тільки подавати й описувати алгоритм розрахунків, а й указувати джерела інформації, з яких беруться необхідні для розрахунків показники. Як переконує досвід, наявність прикладів, складених таким чином, значно підвищує рівень інструкції, а відтак і податкової роботи в цілому.

Податкова робота пов'язана із заповненням і поданням різноманітних документів. Уніфіковані форми цих документів додаються до інструкції по кожному виду податків. Необхідно, щоб або самі форми, або інструкція вміщували роз'яснення з питань оформлення податкової документації.

Практична частина:

Задача №1

Дата добавления: 2015-05-26