Особливості культури епохи бароко і класицизму

З другої половини 17 – 18 ст. у країнах західної Європи розвивалася культура епохи Просвітництва. Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму (вічної справедливості), рівності та інших, що випливають з самої природи людини. Ці ідеї знайшли своє втілення у працях Руссо, Дідро, Вольтера. В естетичних вченнях цього періоду мистецтво розумілося як можлива основа історичних перетворень. Лесінг у „Гамбурзькій драматургії” зазначав: „Геній має на увазі більш глибокі і піднесені цілі: навчити нас, що ми повинні робити і чого не повинні, ознайомити нас з істинною суттю добра і зла... ”. Ці принципи знайшли своє вираження у творах Д.Дефо „Робінзон Крузо”, Бомарше „Весілля Фігаро”, гравюрах Уільяма Хогарта „Історія повії”, „Модний шлюб”, картинах Т.Гейнсборо „Містер Ендрю з дружиною”, „Ранкова прогулянка”.

Деякі культурологи розглядають бароко і класицизм як художні стилі епохи Просвітництва

Бароко (від португальської перлина неправильної форми) – художньо-естетична течія, стиль, який характеризується афективною динамічністю, патетикою, йому властива театральність, зіткнення фантазії та реальності, широке використання антитез, гіпербол, складних метафор, прагнення до екзотики, нечуваного і незвичайного і в той же час раціоналізм, тверезість.

Охоплює період кінця 16-18 ст. сам термін запроваджує швейцарський історик та філософ Буркхардт наприкінці ХІХ ст., позначаючи напрям західноєвропейської культури, що сформувався після занепаду Відродження.

Бароко - це художній стиль, що характеризується прагненням до екзотики, нечуваного, незвичайного, дивного, химерного, поєднанням різнопросторових і різночасових сюжетів.

Основні ознаки бароко:

Ø Світ, нескінченний у часі й просторі, зображується як теоцентричний (центральне місце віддано Богові), релі­гійне забарвлення притаманне всій бароковій культурі, водночас спостерігаємо ренесансну увагу до світу при­роди, при цьому природа в її земних елементах стає знаком вищого світу, веде до Бога, містить духовне.

Ø Культ сильної людини також запозичено в Ренесан­су. Барокова людина сповнена суперечностей та три­вог, її мінливе й марнотне існування є трагічним і від по­чатку позначене смертю. Сильна людина бароко долає тернистий шлях до Бога в собі.

Ø Мета мистецтва — твір має справити сильне естетич­не враження, зворушити, розбурхати емоції читача, підне­сти його духовність. Барокова поезія позначена елітарні­стю: вона творилася ерудитами й цілком сприймалася лише ерудитами, здатними прочитати шифри й коди (міфологеми, алюзії, символи, розгорнуті метафори).

Ø У пластичних мистецтвах рухливість, динамізм ба­роко були заявлені складною кривою лінією (яка при­йшла на зміну простій лінії, гострому куту, півколу попе­редніх готики й Ренесансу); у літературі динамізм вия­вився в мотивах мандрівки, боротьби, катастрофи. Сти­лістичні особливості творять ускладнену мистецьку гру: гіперболи, парадокси, чудернацтва, гротеск, антитеза, метафоричність, алегоризм, емблематичність та інше е не тільки декором та риторичною оздобою викладу, а й суттю гри, якою "грає гра". Бароко відкрило красу друкарських літер і віршованих рядків та строф, з'явилися фігурні вірші. Митці бароко були не тільки першими авангардистами, а й випередили сюрреалістів у. потягу до абсурду як фіна­лу поетової гострої думки. Гра сильних інтелекту та емоцій, гра естетичних примх як вияв єдиної Божої кра­си конституюють бароко поміж інших літературних на­прямів.

Ø Прагнення до святковості реалізується у надмірному декоруванні споруд, використанні ліпнини, скульптури, колонад (колони прикрашені виноградом, що звивається тощо), створення ансамблів вулиць, центром яких є фонтан.

Літературні жанри європейського бароко: шахрайські романи(М.Грімельсгаузен „Симпліцій Симпліцисімус”), поеми(Т.Тассо „Звільнений Єрусалим”), морально-філософська драма(Кальдерон ”Життя є сон”), комедії(Лопе де Вега ”Собака на сіні”).

Музика: Монтеверді (опера „Орфей”), А.Вівальді (цикл „Пори року”, творець жанру сольного інструментального концерту), Г.Гендель (органіст, монументальні ораторії на біблійні теми „Самсон”, понад 40 опер), І.С.Бах (органіст, створив близько 1 тис. творів різних жанрів, прелюдії, фуги, ораторія ”Пристрасті по Матфею”)

В епоху бароко відбулося народження опери, винахід фортепіано Б.Кристофорі, Італія, 1709-1711, удосконалення смичкових (особливо скрипки) династіями майстрів А.Гварнері, А.Страдіварі.

У бароковому живописі поширився парадний портрет, утвердились як самостійні натюрморт, пейзаж, анімалістичні жанри(зображення тварин). Джовані Берніні творець барокового портрета, який відображає реальну особу(портрет герцога д’Есте); грандіозна колонада і оформлення величезного майдану собору св.Петра у Римі. Дієго Веласкес, художник, автор портрета Папи Інокентія Х, „Венери із дзеркалом”

Класицизм (від латинського - зразковий) – напрям у західноєвропейському та російському мистецтві 17-18 ст. За зразки прийняті твори літератури і мистецтва античності, ігнорування почуттів, опора на розум (раціо), філософію, математику Рене Декарта, раціоналізм. Прагнення до чіткості, типології, класифікації.

Теоретик класицизму Н.Буало у „Поетичному мистецтві” обґрунтував основні норми (ознаки) класицизму:

Ø орієнтація на античні зразки як ідеал;

Ø дотримання трьох єдностей – місця, дії, часу (у творі повинна бути змальована лише одна подія, яка відбувається в одному місці за невеликий проміжок часу) у драматичних творах;

Ø чистота мови, неприпустимість змішування високого і низького;

Ø прекрасна лише та природа, яка оброблена, впорядкована людиною;

Ø прагнення до завершеної гармонійної форми, монументальності та врівноваженості композиції;

Ø розподіл жанрів на високі(трагедія, епопея, ода) та низькі(комедія, сатира, байка);

Ø в центрі уваги проблема взаємодії людини і суспільства, за переваги інтересів держави, громадськості, перемоги розуму над почуттями.

Література епохи класицизму: П.Корнель ”Сід” „Горацій”, Рассін ”Андромаха”, „Федра”, Мольєр „Міщанин-шляхтич”, „Тартюф”.

Живопис епохи класицизму: Н.Пуссен „Царство Флори”, „Пейзаж з Поліфемом”; К.Лоррен „Пори доби”; Ж.Давід ”Клятва Гораціїв”, „Смерть Марата”;

Музика епохи класицизму: К.В.Глюк, опери „Орфей та Еврідіка”, „Парис і Єлена”; Йозеф Гайдн – „батько симфонії”, створив більше 100 симфоній, зорема „Прощальна симфонія”, „12 лондонських симфоній”, 20 опер; В.А.Моцарт створив біля 50 симфоній, найвідоміші 39-а, 40-а, 41-а, опери „Весілля Фігаро”, „Дон Жуан”, „Чарівна флейта”, концерти для фортепіано з оркестром, „Реквіем” тощо; Л. ван Бетховен –автор 32-х фортепіанних сонат, серед яких „Місячна”, „Патетична”, „Апасіоната”, найвідоміші симфонії – 3-а(„Героїчна”), 5-а, 9-а.

Дата добавления: 2015-05-26