На державні запозичення та гарантії

"І Державні запозичення — залучення державою коштів та 'І іншого майна на умовах строковості, платності та повер­нення. р Розрізняють зовнішні та внутрішні запозичення:

— державне І муніципальне внутрішнє запозичення, коли дер­жава або орган місцевого самоврядування випускають дер­жавні або муніципальні цінні папери, що розмішуються на внутрішньому ринку;

-^державне і муніципапьне зовнішнє, запозичення, коли дер­жава або міська рада із населенням понад 800 тне. жителя укладають угоди про позику та випуск державних цінних паперів, що розмішуються на зовнішньому рийку.

Державне запозичення дозволяється тільки для фінансуван­
ня дефіциту державного бюджету, підтримки платіжного балан­
су та поповнення валютних резервів та інших цілей, кожного
разу встановлених в законі України¹. ~]

Граничний обсяг вгіутрішнього та зовнішнього державно?©
боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самовряду­
вання, граничний обсяг надання гарантій визначається на кож­
ний бюджетний період відповідно до Закону про Державний
бюджет України чи рішення про місцевий бюджет. - ■ * * -

У сучасний період, коли економіка молодої країни ще не набрала повної сили, коли держава прагне до підвищення с# цїального забезпечення громадян, покращання життєвого рів­ня, тобто збільшення витрат на охорону здоров'я, освіту, нау­ку, дуже важко формувати бюджет без дефіциту ї, безумовно, є бажання одержати кошти на першочергові потреби за раху­нок запозичень. Але цього не можна робити, щоб наперед не витрачати на виплати за боргом З і більше відсотків держав­ного бюджету. Бюджетний кодекс встановив граничний рівень державного боргу: він не повинен перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.

У разі перевищення граничної величини боргу (60% ВВП) Кабінет Міністрів зобов'язаний вжити заходи для приведення цієї величини у відповідність до положень Бюджетного кодексу.

Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про це Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропо­зиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет.

Бюджетний кодекс забороняє використовувати емісійні кош­ти Національного банку України як джерело фінансування де­фіциту Державного бюджету України.

. Державний та муніципальний кредит.

Управління державним і муніципальним боргом. Правові основи державного кредитування

Жодній країні в світі не вистачає для безперебійного функціо­нування коштів, які вона одержує обов'язковим методом мо­білізації, тому вони запозичують їх у своїх та іноземних кре­диторів.

Запозичення державою або органами місцевого самовряду­вання коштів у фізичних та юридичних осіб — резидентів та нерезидентів мають назву державного кредиту. ЦІ відносини мають особливе значення для держави й органів місцевого са­моврядування, тому кожна держава регулює такі відносини правовими нормами, таким чином: державний або муніципаль­ний кредит — це врегульовані правовими нормами відносини, в яких позичальником виступає держава або муніципальний орган, а кредитором — фізична або юридична особа.

Державі або місцевому органу самоврядування кредити на­дають на певний строк, а при його настанні ці кошти треба повернути. Як і будь-який кредит, позичка державі або місце­вому органу самоврядування не надається даремно. Як прави­ло, платня за кредит державі або органу місцевого самовряду­вання справляється у відсотках, які встановлюються при випус­ку цінних паперів.

Запозичення держава і органи місцевого самоврядування одержують: випуском цінних паперів, які купують юридичні і фізичні особи, укладенням кредитних угод (особливо з інозем­ними кредиторами) і наданням гарантій за третіх осіб.

Основною особливістю відносин по державному кредиту є те, що позичальник в однобічному порядку встановлює свої умови кредиту і може навіть їх змінити при особливих умо­вах.

Правда, укладаючи кредитні угоди, держава не завжди мо­же диктувати свої умови, особливо, коли кредиторами висту­пають нерезиденти, міжнародні фінансово-кредитні організації. Але принципи кредитування залишаються такими ж: добро­вільність, зворотність, строковість, відплатність і забезпече­ність державою всім своїм майном.

Право на здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бю­джет України, належить державі в особі Міністра фінансів

України за дорученням Кабінету Міністрів України. Таке пра­во Міністру фінансів надається ст.. 16 Бюджетного кодексу України'.

Межі запозичення коштів державою встановлює Закон про Державний бюджет. Міністр фінансів з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики І валюту запозичення. Кабінет Міністрів України приймає рішення про взяття позики в межах, встановлених у Законі про Державний бюджет.

Відносини, що виникають із державного внутрішнього бор­гу, регулюються Законом України "Про державний внутрішній борг України" від 1 вересня 1992 р. № 2604-ХП.

Основною формою запозичення коштів державою є випуск цінних паперів, які придбавають за вільні кошти юридичні й фізичні особи.

Рішення про випуск цінних паперів ухвалює Кабінет Мініст­рів України, у ньому визначаються умови випуску (загальна сума випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, строк виплати, розмір доходу, строк погашення тощо)².

Державні запозичення здійснюються, в основному, у формі емітування: облігацій та казначейських зобов'язань³.

Облігація — цінний папір, що свідчить про внесення її власником коштів і стверджує обов'язок відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого відсотку. Дохід за об­лігаціями процентної внутрішньої позики сплачується шляхом оплати купонів або при погашенні позик шляхом нарахування відсотків до номіналу без щорічних виплат.

¹ На наш погляд, право на запозичення, як внутрішні, так І зовнішні, має Уряд України, який доручає це Міністру фінансів. На жаль, у ст. 116 Консти­туції нічого ні про випуск цінних паперів, ні про право запозичення Кабінету Міністрів України не сказано. Разом з тим, ст. 16 Бюджетного кодексу надає право запозичувати кошти від імені держави Міністру фінансів. Однак, поста­нову про емісію цінних паперів приймає не Міністр фінансів, а Кабінет Міністрів України.

Основні умови випуску та порядку розміщення довгострокових держав­них облігацій із довгостроковим погашенням, затверджені постановою Ка­бінету Міністрів України "Про випуски облігацій внутрішніх державних по-<ик" від 31 січня 2001 р. № 80 зі змінами та доповненнями.

³ Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 199! р. 11 багатьма змінами і доповненнями дає поняття усіх видів цінних паперів, у ючу числі й облігацій та казначейських зобов'язань. "

Л. К. Воронова

Фінансове право України 317

Державні позики класифікуються за різними ознаками.

За строками дії боргові зобов'язання України можуть бути короткотерміновими (до 1 року), середньотерміновими (до 5 років) і довготерміновими (понад 5 років).

За ознакою суб'єктів — держателів цінних паперів бува­ють такими, що:

· реалізуються тільки фізичним особам;

· реалізуються тільки серед юридичних осіб;

· реалізуються І фізичним, і юридичним особам.

За формою виплати доходності позики діляться на: від­соткові, виграшні й цільові. За відсотковими цінними папера­ми дохід сплачується за купонами. Купонний лист додається до цінного паперу, І після настання терміну відповідний купон відрізається. За виграшними, які існували в основному в СРСР, дохід сплачувався тільки тим держателям, облігація яких потрапляє в тираж виграшів. Коли держатель одержує виграш і номінальну вартість облігації, тоді борг держави по­гашається. Дуже рідко позики бувають безпрограшними.

За цільовими позиками держатель облігації одержує якийсь товар, попит на який не задовольняється. Подібна позика була випущена у 1990 р. в СРСР. Держателі облігацій мали одержа­ти телевізори, комп'ютери, чеки на позачергове придбання автомашин тощо. Проте держава своєчасно не змогла розраху­ватися з боргом, а потім розпалася. Тепер усі товари, які були дефіцитними в СРСР, продаються вільно, тому практика такої позики себе не виправдала.

Довгострокові позики бувають і зі змінною ставкою доходу на купонний період. Це передбачено п. 6 Основних умов ви­пуску та порядку розміщення довгострокових державних об­лігацій Із змінною ставкою доходу¹.

І Так, на виконання постанови Кабінету Міністрів України ^від 31 січня 2001 р. № 80 "Про випуски облігацій внутрішніх $ позик" Міністр фінансів України підписав наказ Міністерства ^фінансів України "Про встановлення розміру річної відсотко-^ вої ставки доходу", яким встановлено розмір річної відсотко­вої ставки доходу за довгостроковими облігаціями Із змінною ставкою доходу на купонний період з І серпня 2004 р. до 31 січня 2005 р. в 10,03%. Розмір річної відсоткової ставки до-

¹ Постанова Кабінету Міністрів України "Про випуски облігацій внут­рішніх державних позик" від ЗІ січня 2001 р. № 80.

ходу за довгостроковими облігаціями із змінною ставкою до­ходу розраховується відповідно до індексу споживчих цін за дванадцять місяців, що передують місяцеві, в якому відбува­ється визначення відсоткового доходу за довгостроковими дер­жавними облігаціями із змінною ставкою доходу.

За методами розповсюдження позики можуть бути добровільними і обоє 'язковими. У сучасний період запозичення буває тільки добровільним. Практика, яка застосовувалася в СРСР (позика за підпискою) була також обов'язковою, тобто це було схоже на сплату податку — обов'язково щомісяця по 1/12 місячної заробітної плати протягом року. Відрізнялися ці сплати від податків тільки зобов'язанням держави повернути позичені кошти після закінчення терміну позики; деякі грома­дяни, які вигравали, одержували і виграші.

За формою позики бувають облігаційними і безоблігацій-ними. Облігаційні позики передбачають випуск облігацій. Без-облігаційні позики оформлюються угодами, а також записом у книгах боргових зобов'язань.

Обов'язок виготовлення, зберігання і розсипки облігацій покладено на Міністерство фінансів.

Казначейські зобов'язання — вид державних цінних папе­рів, які добровільно розповсюджуються серед населення, свід­чать про внесення їх держателем коштів до бюджету І да­ють право на одержання фіксованого доходу протягом усього терміну володіння цими цінними паперами.

Казначейські зобов'язання можуть бути довгостроковими (від 5 до 25 років). Вони мають купонний лист і відсотки сплачуються щорічно; середньостроковими (від 1 року до 5) випускаються без купонів, оголошуються тиражі погашен­ня; короткостроковими, які випускаються на три, шість та дванадцять місяців (безкупоннІ, погашаються шляхом їх вику­пу, включаючи відсотки).

Дохід за казначейськими зобов'язаннями виплачується у наступному році після придбання.

УсІ види цінних паперів, що випускаються емітентами (етіпеге — випускати), реєструє Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

¹ Наказ Міністерства фінансів України "Про встановлення розміру річної
її ісоткової ставки доходу" від 23 липня 2004 р. № 477 // Урядовий кур'єр. —
4104. — 14 серпня. — № 153. •-.'■гц>. % ч>; ^.

Реалізація державних цінних паперів в Україні покладається на банківську систему. Первинну реалізацію провадить Ощад­ний банк, вторинну — акціонерні комерційні банки.

Витрати з обслуговування запозичень, тобто з розміщення, І
виплати доходу, погашення боргових державних зобов'язань, |
провадяться за рахунок коштів Державного бюджету. ^

Випуск цінних паперів, пов'язаний з такими поняттями, як: % номінальна вартість, тобто вартість, означена на цінному па­пері; емісійна вартість — вартість, за якою емітент передає цінні папери на первинному ринку, а різниця між емісійною та номінальною вартістю — прибуток банку.

Банк за виконання функцій інкасації, розміщення, обслуго­вування обігу, погашення та знищення казначейських зобов'я­зань одержує винагороду у розмірі 1 відсотка номінальної вар­тості казначейських зобов'язань, за які надійшли кошти до державного бюджету. Банк має також додаткову фіксовану плату на покриття витрат Банку за доставку бланків казначей­ських зобов'язань у розмірі 0,2 відсотка номінальної вартості казначейських зобов'язань, що мають бути розміщені. Курсова вартість — вартість, за якою кредитор придбаває цінний па­пір на ринку. Продажну ціну державних цінних паперів вста­новлює Мінфін України, виходячи з часу їх продажу. Роз­міщення казначейських зобов'язань припиняється за три робо­чих дні до настання терміну їх погашення та дати купонної виплати. Продажна вартість (курсова) повідомляється покупце-: ві під час продажу цінного паперу. Після завершення купонно­го періоду (коли сплачується дохід за цінним папером) казна­чейські зобов'язання подаються з відокремленими купонами, 'які відповідають купонним періодам, що минули. ^ Курсова вартість, як правило, не збігається з номінальною. ^ &она може бути нижчою, коли немає попиту на цінні папери С(курс о!І5а§іо — дизажіо), вищою від номіналу (курс а§іо— ч^ажіо), або дорівнювати номіналу (курс аі рагі — порівну). ^ Номінальна доходність — це та, яка вказана на цінному па- ''- 'пері, але реальна доходність дорівнюватиме номінальній, якщо цінний папір придбаний за номінальною вартістю; вище но­мінальної, якщо курс, за яким придбавався папір, був нижче номіналу; і нижче, якщо цінні папери придбавалися тоді, коли курсова вартість на них була високою.

Існує й така форма державного кредиту, як гарантія Кабіне­
ту Міністрів України. ічк#*М:■ -''''>: <>'. і.

Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів Украї­ни, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Мініс­тра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їхніх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань юридичним особам в межах повноважень, наданих цим посадовим особам Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.

Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів, тобто гарантія як форма державного кредиту засновується на принципах банківського кредитування.

Державна гарантія (§агапііе — франц. — засіб забезпечення виконання зобов'язань) надається юридичним особам, які мо­жуть отримати кредити від іноземних банків, фінансових та інших міжнародних організацій. Така практика почалася з 1992 р.¹

Після утворення нової держави, яка мала великий еконо­мічний потенціал і планувала розгорнути будівництво під­приємств великого і малого бізнесу різних форм власності, з'явилося багато підприємств, яким потрібні були великі суми коштів, імпортне обладнання. І з'явилися кредитори, що були згодні надати позички підприємцям, але під гарантію своєчас­ного повернення одержаних кредитів. Надійною є гарантія, яка дається за рахунок бюджетних коштів. Ці гарантії може нада­вати держава і місцеві органи самоврядування за рахунок від­повідних бюджетів. Після виникнення простроченої заборгова­ності суб'єктів господарської діяльності, яку погашала держа­ва, включаючи суми заборгованості у державний борг за раху­нок коштів державного бюджету, Верховна Рада України в за­конах про Державний бюджет забороняє надавати такі гаран­тії. Так, ст. 16 Закону про Державний бюджет України на 2006 р. встановила, що у 2006 р. не здійснюється надання дер­жавних гарантій, гарантій Ради міністрів Автономної Респуб­ліки Крим та гарантій органів місцевого самоврядування. Га­рантії можуть надаватися за кредитами, які надаються міжна-

Див.; Постанову Президії Верховної Ради України "Про надання Кабіне-і\ Міністрів України права в 1992 році виступати гарантом шодо кредитів

нпемних банків, фінансових та інших міжнародних організацій та про поря-і>к застави під гарантії іноземним кредиторам" від 15 липня 1992 р. № 2561

відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 39. — Ст. 584.

Дата добавления: 2015-05-26