Джерела права в формальному (юридичному) значенні – це зовнішню форма виразу і закріплення правових норм, тобто спосіб виразу міри охоронюваного державою права

Джерела права в ідеологічному розумінні – це правова та політична свідомість суб’єктів правотворчості, ідеї, концепції, теорії, вкладені в основу правових норм.

Джерела права в матеріальному значенні – це соціальні, економічні, політичні та інші умови, які утворюють чи об’єктивно обумовлюють виникнення правових норм.

Також джерела права розуміють у декількох значеннях: матеріальному, ідеологічному та формальному (юридичному).

Характеристика нормативно-правових актів, які мають найвищу юридичну силу серед джерел

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ФІНАНСВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

РОЗДІЛ 2

Поняття «джерело права» у формальному значенні вперше ввів в науковий оборот вчений Тіт Лівій, який визначав джерело права, як вихідні від держави або такі, що визнаються зовнішні, офіційно-документальні способи вираження змісту права, які надають їм юридично загальообов’язкового значення.

Джерела фінансового права в юридичному значенні– це конкретні форми його вира­ження, тобто правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять норми фінансового права. Джерела фінансового права, як і джерела інших галузей пра­ва, мають такі властивості:

• формальну визначеність;

• загальнообов’язковість, яка забезпечується можливістю дер­жавного примусу;

• законність, що полягає у наявності юридичної сили джерела фінансового права.

Будь-яке джерело фінансового права може бути видане в межах компетенції державного органу чи орга­ну місцевого самоврядування; відповідати актам органів ви­щого рівня і бути належним чином оприлюдненим.

Як і в будь-якій галузі права основним джерелом є Конституція України, що вміщує принципові положення, на яких будується і галузь фінансового права. Конституційні норми як основне джерело фінансового права можна поділити на дві групи: норми, які безпосередньо регулюють фінансові відносини, і норми, що є базою розгалуженого фінансового законодавства.

До першої групи входять статті Конституції України, норми яких встановлюють повноваження Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Кабінету Міністрів України в галузі фінансів.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99, 100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави. [1]

Статті Конституції України віднесла до конституційного обов’язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, і щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Ст. 85 Конституції України, встановлюючи повноваження Верховної Ради України в галузі фінансів, закріпила за нею затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього: контроль за виконанням Державного бюджету України. Прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Ч. 2 ст. 92 Конституції України вміщує перелік відносин у державі, порядок регулювання яких встановлюється виключно законами, що приймаються Верховною Радою України. До них належать майже всі види фінансових відносин, а саме: Державний бюджет України і бюджетна система України; податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Ст. 98 ввела новий контрольний орган – Рахункову палату, яка здійснює від імені Верховної Ради України контроль за використанням коштів Державного бюджету.

У ст. 99 визначається грошова одиниця України – гривня. Важливими актами охорони норм Конституції – основного джерела фінансового права є рішення Конституційного осуду України, що приймаються з питань невідповідності нормативно-правових актів Конституції України, якими регулюються фінансові відносини. Рішення Конституційного Суду є остаточними. Вони мають підвищену юридичну силу і переглянуті можуть бути тільки Конституційним Судом. [1]

Особливу роль серед джерел фінансового права відіграє Бюджетний кодекс України, що почав діяти з 1 січня 2002 р. Усе фінансове законодавство мобільне, а особливо бюджетне і податкове, що утруднює користування ним. Тому прийняття кодексів з фінансових питань вітають як практики, так і нау­ковці. Після ухвалення Бюджетного кодексу, який вирішує кардинальні питання бюджетних відносин, Кабінет Міністрів України повинен привести у відповідність до Бюджетного ко­дексу всі свої нормативно-правові акти, які не відповідають його нормам, тобто йде планомірний процес вдосконалення бюджетного законодавства. [2]

Цим кодексом визначається склад бюджетного законодавства, структура бюджетної системи України, її принципи, складові частини бюджету, учасники та стадії бюджетного процесу, інформація про місцеві та Державний бюджет України, міжбюджетні відносини а також контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Так як в систему фінансового права входить податкове право, то одним із джерел є податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Ним виокремлюються види податків і обов’язкових платежів, що включають до бюджету. [3]

Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується Законів України «Про Державний бюджет України», «Про банки і банківську діяльність». У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України «Про Рахункову палату України», «Про Національний банк України» тощо.

Важливе місце серед джерел банківського права посідають закони, що мають загальне значення для здійснення господарської діяльності, встановлення загальних засад права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод тощо. До загальних можна віднести Закони України «Про господарські товариства» тощо.

Закон України «Про Національний банк України» надав право НБУ видавати нормативно-правові акти у формі поста­нов Правління НБУ, інструкцій, положень і правил, які затвер­джуються постановами Правління НБУ (ст. 56).

Виділяючи Закони України, якими регулюється фінансове право, важливе місце посідає Закон України Про Державний бюджет на поточний рік, прийняття якого складається с чотирьох етапів. Перший характеризується складанням попереднього проекту бюджету. На другому етапі бюджет розглядається Верховною Радою України та затверджується. На цьому етапі також можуть вноситись пропозиції щодо змін та доповнень, бюджет проходить перше, друге та третє читання. Третій етап – виконання Державного бюджету, складання плану-розпису доходів і видатків. Заключний етап – четвертий покладає на себе складання Кабінетом Міністрів України звітності про виконання даного бюджету. Після цих етапів звіт повинен бути обов’язково затверджений.

Виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Дата добавления: 2015-05-26