Види тестових завдань

Психодіагностика використовує широки спектр методичних підходів, їхнє різноманітті зумовило існування різних систем психодіагної тичного інструментарію. Діагностичне обстежеі ня в психології реалізує принцип, відповідно до якого організуєте, спеціальний вплив на обстежуваного (стимули, стимульний матеріаі завдання), фіксується реакція на цей вплив (відповіді, відгуки, дї і аналізується інформація, отримана з відповідями на стимули (it терпретація). Підставою для структурного аналізу і класифікац. психодіагностичних методик може служити поєднання різних виді тестових завдань з різними способами реагування обстежуваних. Стимульний матеріал у психологічних тестах поділяється н вербальний і невербальний. У свою чергу, серед вербальних стимулів виділяють стандартизовані та індивідуально-оргєнтован, а невербальні стимули можуть бути представлені статичними динамічними.

Вербальні стимули - це питання, твердження і завдання, ви ражені словами. Стандартизовані стимули є однаковими для yciх обстежуваних, в той час як індивідуально-орієнтовані підбирають ся в кожному випадку окремо для кожного обстежуваного.

Невербальні стимули - це картинки, фігури, значки, плями кольорові картки тощо. Невербальні стимули можуть звертатися н тільки до сфери зорового сприйняття, але і до інших органів відчут тя (слух, дотик, нюх, смак). Параметри статичних невербальня: стимулів постійні в часі, у динамічній же стимуляції можуть зміню ватися форма, колір, висота звукової тональності та ін. _;

Характеристика тестових завдань доповнюється описом порядку пред'явлення стимулів в процесі психодіагностичного обстеженн Цей порядок може бути фіксованим і змінним. Різновидом змінно порядку є випадкове (стохастичне) пред'явлення стимулів, напр, клад в організації рандомізованого дослідження. Інший вид змінно: порядку пред'явлення стимулів пов'язаний з використанням зворотного зв'язку, коли зміст і форма наступного стимулу залежить від конкретної реакції обстежуваного на попередню стимуляцію.

Відповідні реакції обстежуваного на тестові стимули (завдання) поділяються на закриті, відкриті та динамічні, які здійснюються через органи управління.

При закритому способі реєстрації відповідей обстежуваного всі можливі варіанти відповідей заздалегідь відомі, вони в тесті вже присутні. Ці відповіді можуть здійснюватися у формі вибору з «меню» відповідей. У залежності від переліку запропонованих відповідей, їх конструкції і призначення розрізняють методики з альтернатив­ним і множинним вибором або за допомогою оцінювання значення якої-небудь ознаки по заданій шкалі, шляхом відновлення частин речень, фігур, подій і т.д. Можливий варіант переструктурування даних.

Відкриті способи реєстрації відповідей обстежуваного припус­кають одержання їх на пред'явлені стимули у вільній формі. При цьому можуть бути регламентовані лише найбільш загальні вимоги до форми відповідей (вербальні або невербальні, при заданому об­сязі роботи або фіксованому часі). Вони можуть містити в собі від­повіді у виді доповнення заданого стимулу й ті, у яких цілком до­пускається вільне конструювання.

При динамічному реагуванні через органи керування викорис­товуються перцептивні і моторно-рухові здібності обстежуваних, як наприклад, у дослідженні часу - реакції на фото- і фоностимуляцію.

Для психодіагностичних тестів велике значення має те, що від­повіді на запитання повинні бути об'єктивно і з високим ступенем надійності оцінені. Це стає можливим завдяки спеціальній розробці в тестах заданої форми запитань. У найбільш відомих і розповсю­джених опитувальниках використовуються наступні типи запитань:

1. Запитання з відповідями типу «так — ні», їх легко формулю­вати, вони зрозумілі обстежуваним і відповіді на них даються швидко. Така форма запитань характерна більшості особистісних тестів, наприклад, тесту Айзенка. Типове дихотомічне запитання: «"й любите ви розповідати історії друзям?».

2. Запитання з відповідями типу «так — не знаю — ні», «так — важко відповісти - ні». Це варіанти описаного вище типу запитань «так - ні» з додаванням категорії невизначеності, оскільки деякі обстежувані втрачають терпіння, стають дратівливими та незго­вірливими, якщо їх змушують відповідати або «так», або «ні» на за­питання, у відповідях на які вони не дуже впевнені. Однак, слід відзначити, що хоча ця «середня» категорія відповідей дуже при ваблива для обстежуваних, вона рідко буває інформативною в тесті. Більшість фахівців думають, що дихотомічні запитання кращі, ос­кільки вони допомагають переборювати небажання робити вибір, хоча є думка ПКлайна про те, що різниця тут чисто символічна. Р.Кеттелл воліє використовувати трихотомічну форму у своїх особистісних тестах.

3. Альтернативні завдання з відповідями типу «правда — не-І правда». Ці завдання складаються з тверджень (часто від першої особи), які обстежувані повинні відзначити як вірні або невірні для них. Прикладом альтернативного завдання є твердження: «Мені бу­ває важко визнати, що я неправий» (з тесту ММРІ). Власне кажучи, ця постановка тверджень не набагато відрізняється від дихотоміч­них формулювань, однак подача їх як альтернативних тверджень, а не як дихотомічних запитань може деякою мірою вплинути на мовне подання завдання. Іноді для посилення значеннєвого відтінку важливо одержати відповідь не у вигляді згоди — незгоди «так — ні», а як оцінку «вірно - невірно».

4. Завдання з відповідями типу «подобається — не подобається». Це досить оригінальна форма завдання, що використовується в дина­мічних тестах особистості, заснованих на шкалі ціннісних переваг. Обстежувані повинні вказати, чи подобається їм запропоноване, чи ні. В одних випадках вибирається один варіант із декількох, в інших, як, наприклад, у колірному тесті М.Люшера, вибір здійснюється за принципом ранжування. Цей же принцип переваг використовує і тест «Ціннісні орієнтації» М.Рокича. У спеціальній літературі вис­ловлюється думка, що методи діагностики з таким типом відповідей відносяться до категорії проективних, але навіть якщо вони і не є такими, інформація, отримана за допомогою них, виявляється ко­рисною, часто несподіваною і незвичайною.

5. Завдання з рейтинговими шкалами. Ці завдання складаються у своєрідній конструкції пропозицій (тверджень), до яких додаються рейтингові шкали. Деякі психодіагности віддають їм перевагу тому, що обстежуваним вони здаються більш цікавими, ніж дихотомічні завдання, а діагностам дають відтінки, нюанси, «міру» відповіді. Ти­повим прикладом може бути тестове твердження: «Мені подоба­ється бувати з друзями в кафе» з відповідями: «завжди», «дуже часто», «часто», «від випадку до випадку», «рідко», «дуже рідко», «ніколи». Тут використана 7-бальна шкала, крайніми значеннями якої є «завжди - ніколи», хоча можуть застосовуватися й інші, зо­крема, така ж 7-бальна шкала з обмеженнями в межах: «виразно так - виразно ні» або ін.

6. Трихотомічні завдання, що представляють собою варіанти лрьохполюсног форми відповіді типу «так — ні». Наприклад, Р.Кеттелл використовує ці завдання в тесті 16-факторного особистісного Іпитувальника (16 ФОО), оскільки вони більше відповідають за зміс­том деяким твердженням, між «так - важко відповісти - ні». Параметри трихотомій: «звичайно - іноді - ніколи» або «вірно - не знаю -невірно», або «згідний — не упевнений — не згідний». Названі варіан­ти очікуваних відповідей більш гнучкі при формулюванні завдань, ріж тверді форми типу «так — ні» (дихотомічні) або альтернативні.

7. Трихотомічні завдання з вибором. Варіанти завдань типу по-Іереднього не дозволяють вкласти в лаконічну форму розгалужене за змістом судження. У трихотомічних завданнях з вибором викори-:товуються три завершальних фрази речення, одну з яких обстежу­ваний повинен вибрати. Ось типовий приклад: «Коли мені нічого робити, я можу: а) подзвонити другові, щоб побалакати; б) зай­нятися розгадуванням важкого кросворда; в) піти на джазовий концерт». Зустрічаються тести, що використовують такі завдання з двома, трьома і більше варіантами вибору.

8. Завдання зі змушеним вибором. У таких завданнях обстежу­вані примушуються до вибору того, яке з двох тверджень більше їм Властиве або більш правильне для них. Наприклад, у дитячому осо-зистісному опитувальнику Р.Кеттелл будує твердження так: «Вер­таючись зі школи, ти зупиняєшся пограти або ти відразу йдеш додому».

Завдання зі змушеним вибором включаються в окрему катего­рію не тому, що вони концептуально відрізняються від трихотоміч­них завдань з вибором, а тому, що спеціально сконструйовані пари врівноважують тенденції до соціальне схвалюваних відповідей, зни­жують вплив установки видавати очікуване за дійсне. Або навпаки, в окремих випадках ці установки фіксуються.

9. Інші типи завдань. Деякі тестові завдання хоча за формою і нагадують вісім названих, але відрізняються супровідними їхніми Інструкціями. Наприклад, в особистісному опитувальнику Едвардса обстежувані повинні відповідати на запитання завдань так, начебто Дивляться на себе з боку (як, на їхню думку, інші бачать їх). Цей самий прийом пропонує М.Рокич, якщо результати прямого тесту­вання не виявляють виразних тенденцій. Звичайно в одному тесті можна зустріти різні типи побудови психодіагностичних завдань. однак, у формулюванні тестових завдань існують свої правила. Ільщість з них, мабуть, виходять зі здорового глузду, інші — від-рацьовані багаторічною практикою психодіагностики.

Дж.Гілфорд, особистісні опитувальники якого були одними перших, висловив ряд положень, що одержали статус правил, корисно знати як розроблювачам, так і користувачам психодіагнх тичних тестів.

1. Професійний тест за змістом запитань (тверджень, завдак повинен усувати можливість проникнення обстежуваних у суть І го, що вивчається за допомогою даних завдань. Це робиться не для того щоб ввести людей в оману, а заради приховання справжньої мети дослідження: якщо обстежуваний здогадається, яку рису в нього вимірюють, то стане давати відповіді, що відображають його точку зору, а не реальне положення справ. На думку Дж.Гілфор, ідеальною була б оцінка обстежуваного за рисами, про які він не зн з постановкою запитань про те, що він знає добре.

2. У тестах формулюються зрозумілі, недвозначні запитання, (твердження). Робиться це для зменшення похибки, що виник! через невірне розуміння запитань. Від цього залежить рівень наді ності тесту.

3. Тестові завдання, як правило, відображають конкретні, а не загальні аспекти досліджуваної області поведінки. Наприклад, завдання на кшталт: «Чи подобається вам спорт?» є занадто загальни термін «спорт» неконкретний, як і невиразним є слово «подобаєт ся». Коли задається більш конкретне запитання: «Чи регулярно граєте у волейбол?» або «Ви постійно стежите за грою вашої улюбленої футбольної команди?», навряд чи є необхідність фальсифікувати відповіді на такі запитання, і люди звичайно показують своє реальне ставлення, відповідають однаково, коли б їх не тестували У кожному завданні (твердженні) ставиться тільки одне запитан або висловлюється тільки одне судження, наприклад твердженн «Якщо дорослі сприймають дітей як рівних, діти краще їх сл хаються». Здавалося б, судження достатньо лаконічно передає дум: про розуміння рівня взаємовідношень між батьками і дітьми. Одн тут прослідковуються дві думки: 1) про рівність дітей і дорослих 2) про слухняність дітей. До того ж двозначне поняття «дорослі» або це тільки батьки, родичі, або дорослі взагалі. Питання слухняно ті також досить широке. З відповіддю в такій ситуації визначити складно. Тому в тесті батьківсько-дитячих відносин він сформуль ваний чіткіше й конкретніше: «Діти, яким дозволяється жартвувати і сміятися разом з батьками, легше сприймають їхні поради»

4. У формулюваннях уникають, наскільки це можливо, слів, що визначають частоту дій, наприклад: «Чи часто вам снятьсни?». Тут все залежить від суб'єктивного розуміння слова «часто».

Для одних бачити сон раз на місяць - часто, інші можуть запере­чити, що один сон за ніч — це не часто, оскільки є дослідження, які показують, що людям сняться три-чотири сни за ніч. Тому краще буде звучати запитання: «Сни вам сняться двічі в тиждень або частіше?.

5. У професійних тестах уникають, наскільки це можливо, по­нять, що виражають почуття. Замість цього завдання представля­ють, у контексті поведінки. Це правило гарно ілюструє пункт, де слово «подобається» замінено в одній фразі на «граєте», в іншій -на «стежите». Подобається - це емоція: сьогодні подобається, а зав­тра в мене болить голова і мені нічого не подобається. Крім того, по­добається спорт — для однієї людини це можливість розслабитися, відвернутися від насущних проблем, для іншої — одержати задово­лення, для третьої — насолоджуватися. Однак це не означає, що в тестових завданнях не звертаються до емоційно-почуттєвої сфери, але там, де вираження почуттів може бути замінено описом по­ведінки, формулювання змінюють.

6. Твердження формулюються так, щоб обстежувані давали пер­ші відповіді, які прийшли на думку. Ефективне завдання особистіс-ного тесту звичайно викликає негайну і точну реакцію. У противному випадку є ймовірність, що завдання не виявляє ту область поведін­ки, що має істотне відношення до вимірюваної риси особистості. Як тільки обстежувані починають роздумувати над запитаннями, вклю­чаються не тільки захисні процеси, але і свідомі перекручування, такі як бажання зробити враження, виставити себе в кращому світлі, догодити експериментаторові, а все це негативно позначається на результатах тестування.

Дата добавления: 2015-05-26