Діагностика здібностей та інтелекту

При вивченні здібностей використовуєть­ся широкий набір діагностичних засобів: спо­стереження, експеримент, аналіз продуктів діяльності тощо. Але за формальними крите­ріями ці методи не доведені до рівня вимог, що пред'являються до методів психологічної діагностики.

На сьогодні в психодіагностиці виділяють методи вивчення загальних і спеціальних здібностей, однак в самих методах такий поділ не завжди витримується.

В зарубіжній літературі спеціальні здібності прийнято класифі­кувати за двома критеріями:

· за видами психічних функцій (моторні, сенсорні, гностичні та ін.);

· за видами діяльностей (артистичні, художні, технічні тощо).

У відповідності з цими критеріями розробляються і методи діаг­ностики. Серед існуючих підходів до вивчення здібностей у вітчиз­няній і зарубіжній літературі найбільш повно і якісно розроблені методики діагностики інтелекту, які відповідають вимогам основних психометричних властивостей тестів. Конкретні методики, які знай­шли широке застосування у практичній психодіагностичній роботі будуть наведені нижче в короткому огляді.

Діагностика інтелекту (теоретичний огляд).

Як відомо, здібності людини можна розділити на такі групи:

· загальні здібності (здатність до виявлення закономірностей, загальний рівень інтелекту);

· модально загальні здібності (вербальний інтелект, неметричний інтелект, що дозволяє здійснювати обчислення, просторовий інте­лект, техніко-практичний інтелект);

· спеціальні здібності (обумовлюють легкість і успішність оволо­діння визначеними спеціальними видами діяльності: музичні здіб­ності, технічні здібності, артистичні, педагогічні здібності й ін.);

· часткові здібності (рівень розвитку психічних пізнавальних функцій: пам'яті, уваги, сприйняття, мислення, уяви).

Методики діагностики часткових здібностей — діагностика від­чуттів, сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, уяви — представлені здебільшого в практикумах по загальній психології.

Сукупність пізнавальних процесів людини визначає його інтелект.

Інтелект — це глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами (Векслер), тобто інтелект розглядається як здатність людини адаптуватися до навколишнього середовища.

Яка структура інтелекту? Існують різні концепції, що намага­ються відповісти на це запитання. Так, на початку століття Спірмен (1904) сформулював наступні постулати: інтелект не залежить від інших особистісних рис людини; інтелект не включає у свою струк­туру неінтелектуальні якості (інтереси, мотивацію досягнень, три­вожність і т.п.). Інтелект виступає як загальний фактор розумової енергії. Спірмен показав, що успіх будь-якої інтелектуальної діяль­ності залежить від деякого загального фактора, загальної здібності, у такий спосіб він виділив генеральний фактор інтелекту (фактор G). На думку Спірмена, кожна людина характеризується визначеним рівнем загального інтелекту, від якого залежить, як ця людина адап­тується до навколишнього середовища. Крім того, у всіх людей в різному ступені розвинуті специфічні здібності, що виявляються у ви­рішенні конкретних задач. Згодом Айзенк інтерпретував генеральний фактор, як швидкість обробки інформації центральною нервовою системою (розумовий темп). Для оцінки і діагностики генерального фактора інтелекту застосовують швидкісні інтелектуальні тести Ай-зенка, тест «Прогресивні матриці» Д.Равена, тести інтелекту Кеттелла.

Пізніше Терстоун (1938) за допомогою статистичних факторних методів досліджував різні сторони загального інтелекту, що назвав первинними розумовими потенціями. Він виділив сім таких по­тенцій:

1) рахункову здатність, тобто здатність оперувати числами і виконувати арифметичні дії;

2) вербальну (словесну) гнучкість, тобто легкість, з яким людина може порозумітися, використовуючи найбільш придатні слова;

3) вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усну і пись­мову мову;

4) просторову орієнтацію, чи здатність уявляти собі різні пред­мети і форми в просторі;

5) пам'ять;

6) здатність до міркування;

7) швидкість сприйняття подібностей чи розходжень між пред­метами і зображеннями.

Фактори інтелекту, чи первинні розумові потенції, як показали подальші дослідження, корелюють, пов'язані один з одним, що го­ворить про існування єдиного генерального фактора.

Пізніше Гілфорд (1959) виділив 120 факторів інтелекту, вихо­дячи з того, для яких розумових операцій вони потрібні, до яких ре­зультатів приводять ці операції і який їхній зміст (зміст може бути образним, символічним, семантичним, поведінковим). Під операцією Гілфорд розуміє уміння людини, вірніше, психічний процес — по­няття, пам'ять, дивергентна продуктивність, конвергентна продук­тивність, оцінювання. Результати - форма, у якій інформація оброб­ляється обстежуваним: елемент, класи, відносини, системи, типи перетворень і висновки. В наш час підібрані відповідні тести для діагностики більше 100 зазначених Гілфордом факторів.

На думку Кеттелла (1967), у кожного з нас уже з народження мається потенційний інтелект, що лежить в основі нашої здібнос­ті до мислення, абстрагування і міркування. Приблизно до 20 років цей інтелект досягає найбільшого розквіту. З іншого боку, форму­ється «кристалічний» інтелект, що складається з різних навичок і знань, що ми здобуваємо через нагромадження життєвого досвіду. «Кристалічний» інтелект утворюється саме при вирішенні задач адаптації до навколишнього середовища і вимагає розвитку одних здібностей за рахунок інших, а також придбання конкретних нави­чок. Таким чином, «кристалічний» інтелект визначається мірою оволодіння культурою того суспільства, до якого належить людина. Фактор потенційного чи вільного інтелекту корелює з фактором «кри­сталічного» чи «зв'язаного» інтелекту, тому що потенційний інтелект визначає первинне нагромадження знань. З погляду Кеттелла, по­тенційний чи вільний інтелект незалежний від прилучення до куль­тури. Його рівень визначається рівнем розвитку третинних зон кори великих півкуль головного мозку. Парціальні, чи приватні, фактори інтелекту (наприклад, візуалізація - маніпулювання зоровими обра­зами) визначаються рівнем розвитку окремих сенсорних і моторних зон мозку. Кеттелл спробував сконструювати тест, вільний від впли­ву культури, на специфічному просторово-геометричному матеріалі («Тест інтелекту, вільний від культури»).

Хебб (1974) з дещо інших позицій розглядає інтелект. Він виділяє інтелект А — це той потенціал, що створюється в момент зачаття і є основою для розвитку інтелектуальних здібностей особистості. Що стосується інтелекту В, то він формується в результаті взаємодії цього потенційного інтелекту з навколишнім середовищем. Оцінити можна тільки цей «результуючий» інтелект, спостерігаючи, як проводить розумові операції людина. Тому ми ніколи не зможемо довідатися, що являв собою інтелект А.

В ієрархічних моделях інтелекту (найбільш популярна модель Ф.Вернона) на вершині ієрархії міститься генеральний фактор, за Спірменом, на наступному рівні знаходяться два основних групових фактори: вербально-освітні здібності (вербально-логічне мислення) і практико-технічні здібності (наочно-дійове мислення). На третьому рівні знаходяться спеціальні здібності: технічне мислення, арифме­тична здатність і т.д., і нарешті, внизу ієрархічного дерева містяться більш приватні субфактори. Інтелектуальні тести Векслера, що ши­роко застосовуються для діагностики інтелекту, створені на основі зазначеної ієрархічної моделі інтелекту. Векслер вважав, що вербаль­ний інтелект відображає придбані людиною здібності, а невербальний інтелект — її природні психофізіологічні можливості. Результати досліджень, проведених на близнюках, показують, що, навпаки, пере­важно спадкове зумовлені оцінки за вербальними завданнями тесту Векслера, а успішність виконання невербальних тестів залежить від соціальних факторів, досвіду людини (при повторному тестуванні успішність рішення невербальних тестів підвищується більш значи­мо, ніж успішність рішення вербальних - ефект навчання сильніший).

Оцінка інтелекту. Ще в 1905 р. Альфред Біне за дорученням міністерства освіти Франції розробив методики, за допомогою яких можна вимірювати рівень розумового розвитку дитини. Для кожного віку підбиралися свої завдання, що могли вирішити 80-90% дітей з вибірки в 300 дітей даного віку. Дітям до б років пропонувалося по 4 завдання, а старше

6 років - 6 завдань. Показником інтелекту в шкалах Біне був розумо­вий вік, що визначався по успішності виконання тестових завдань. Іспит починався з виконання завдань, що відповідають хронологіч­ному віку дитини, якщо вона справлялася з усіма завданнями, то їй пропонувалися завдання більш старшого віку (якщо вона вирішува­ла не всі, а деякі з них, то іспит припинявся). Максимальний вік, усі завдання якого вирішувалися обстежуваними, є його базовим розу­мовим віком. Наприклад, якщо дитина вирішила усі завдання для

7 років і 2 завдання для 8 років, то її базовий вік дорівнює 7, а кожне додатково виконане завдання оцінюється числом «розумових місяців» (кожне завдання відповідає 2 місяцям, тому що 6 завдань =12 міся­цям), отже, розумовий вік (РВ) дитини = 7 рокам 4 місяцям. Розбіж­ність розумового і хронологічного віку вважалася або показником розумової відсталості (якщо РВ менше хронологічного), або обдаро­ваності (якщо РВ більше хронологічного).

Американський вчений Термен (працював у Стенфордському університеті) удосконалив тест Біне, виникла шкала Стенфорд- Біне, у якій став використовуватися показник - коефіцієнт інтелектуаль­ності, що представляє собою частку, одержану при діленні розумо­вого віку на хронологічний і помноженій на 100. Коефіцієнт інтелек­туальності, який позначають скорочено IQ, дозволяє співвіднести рівень інтелектуальних можливостей індивіда із середніми показ­никами своєї вікової і професійної групи. Можна порівнювати розу­мовий розвиток дитини з можливостями її ровесників. Наприклад, календарний вік 8 років, а розумові здібності ближче до шестирічної групи, отже, такий і його «розумовий» вік, а відповідно і коефіцієнт інтелекту близько 75%. Середнє значення /Q (розумовий вік відпові­дає хронологічному) відповідає 100 балам; найнижчі можуть набли­жатися до 0, найвищі - до 200. Стандартне (тобто середнє для всіх груп) відхилення - 16 балів у кожну сторону. У кожної третьої лю­дини IQ знаходиться між 84-100 балами, і така сама частка осіб (34%) з показником від 100 до 116 балів. Таким чином, основна маса (68%) і вважається людьми із середнім інтелектом. Дві інші групи (по 16% у кожній), результати яких відповідають крайнім показникам шкали, розглядаються чи як розумово відсталі (люди зі зниженим інтелектом (ІQ від 10 до 84), чи такі, що володіють високими (вище за середні) інтелектуальними здібностями (IQ від 116 до 180). Якщо результат дитини вищий за тестову норму, більш 116, то дитина вважається інтелектуально обдарованою. Шкала Стенфорд—Біне застосовується в усьому світі, мала кілька редакцій: 1937, 1960, 1972, 1986pp.

Дата добавления: 2015-05-26