Природа, населення стародавньої Пiвденної Азiї.

Стародавня Індія.

ІСТОРІЯ ПІВДЕННОЇ АЗІЇ.

До недавнього часу в науцi була поширена думка про вiдносно пiзнє порiвняно з iншими регiонами / Їгипет, Межирiччя/ виникнення цивiлiзацiї на Iндостанi. Сьогоднi ж ясно, що вже у VII тис. до н.е. населення Пiвденної Азiї обробляло землю, розводило велику рогату худобу, пiдтримувало контакти з сусiднiми культурами Iрану та Середньої Азiї.

Античнi автори Iндiїю називали територiю розташовану на схiд вiд рiки Iнд. В географiчному планi Iндiя дiлиться на двi основнi частини: пiвнiчну материкову i пiвденну- пiвострiвну. Цi частини вiддiленi одна вiд одної системою гiрських хребтiв, найбiльший з яких Вiндхья. В давнину цi гори були вкритi густими лiсами. Такi умови, разом з недостатнiм розвитком мореплавства, навiть каботажного / розвитку мореплавства там перешкоджали природнi умови: бурхливiсть Iндiйського океану, вiдсутнiсть достатньої кiлькостi бухт/, сприяли виникненню значних вiдмiнностей в iсторичному розвитку зазначених областей.

Пiвнiчна частина Iндiї В свою чергу дiлиться ще на двi великi областi: захiдну i схiдну. Перша з них включаї долину рiки Iнд i п"яти великих рiк / Пенджаб - П"ятирiччя/, що зливаються разом i впадають в Iнд. Клiмат цiєї областi жаркий i сухий. Кiлькiсть атмосферних опадiв зменшується вiд 1000 мм. на рiк на пiвночi до 250 мм. на пiвденно-му-заходi. Тому без штучного зрошення можна було займатись землеробством тiльки в районах, що безпосередньо прилягали до басейну Iнду i могли зрошуватись пiд час розливу.

Схiдна область пiвнiчної частини Iндiї включаї в себе долину рiчки Ганг з притоками. Тут клiмат жаркий i вологий. До кiнця II тис. до н.е. цей район був вкритий густими лiсами. В нижнiй течiї Гангу, де за рiк випадало до 3000 мм. опадiв, можна було без штучного зрошення вирощувати рослини, що потребують великої кiлькостi вологи / цукрова тростина, рис/. Проте на заходi цiїї областi опадiв недостатньо / коло 700 мм. на рiк/, тому тут необхiдно було займатись штучним зрошенням.

Пiвденна Iндiя- це пiвострiв, що за формою нагадує трикутник. Центральну частину цiєї областi займаї плоскогiр"я Декан, яке маї незначний ухил з заходу на схiд, через що майже всi великi рiки Пiвденної Iндiї впадають в Бенгальську затоку. Вздовж захiдного i схiдного узбережжя Пiвденної Iндiї простяглись гори- Захiднi та Схiднi Гати, якi затримують вологi вiтри, що дмуть з океану. Через це клiмат Деканського плоскогiр"я досить посушливий. Найбiльш сприятливим для життя людини районом Пiвденної Iндiї був пiвденно-захiдний Малабарський берег. Там був хороший клiмат, багата рослиннiсть, сприятливi умови для мореплавства та морської торгiвлi.

Рiзнi областi Iндiї, внаслiдок великої рiзницi в природних умовах, природної iзоляцiї окремих територiй, рухались вкрай нерiвномiрно шляхом культурного розвитку. У важкодоступних гiрських та лiсових районах Декана до нового часу населення продовжувало жити в умовах племiнного ладу.

Населення сучасної Пiвденної Азiї за етнiчним складом не є однорiдним. Бiльша частина населення належить до європеоїдної раси. Разом з тим народностi пiвденної частини Iндостану та Цейлону за деякимирасовими ознаками / темний колiр шкiри та волосся/ близькi до австралоїдiв.

З чисельних мов народiв Iндiї найбiльш давньою є, ймовiрно, мундська. В давнину носiї цiєї мови заселяли обширнi райони Пiвденної Азiї, про що свiдчить i топонiмiка,що виходить з давнiх форм цiїї мови, i розкиданiсть їх сьогоднi на значнiй територiї країни- це i Центральна Iндiя i Гiмалаї. Бiльшiсть же мов сучасної Iндiї належать до двох груп, що iстотно вiдрiзняються одна вiд одної- iндоєвропейської та дравiдiйської. На бiльшiй частинi територiї Iндiї переважають iндоєвропейськi мови, лише в пiвденнiй частинi дравiдiйськi. Дравiди /мелано-iндуси/, можливо є корiнним населенням Iндiї. Якщо й нi- то вони з"явились тут дуже давно. Натомiсть племена, що розмовляли iндоєвропейськими мовами з"явились в Пiвденнiй Азiї лише в II тис. до н.е. Саме на основi цих мов виникла лiтературна мова - санскрит.

Джерелознавча база до вивчення iсторiї стародавньої Пiвденної Азiї досить вузька. Частково це пояснюється недостатнiстю об”ємiв археологiчних дослiджень, однак значною мiрою причини такого явища - об”єктивнi. В умовах жаркого i значною мiрою вологого клiмату Iндiї, бiльшiсть матерiалiв, якими користувались в давнiй Iндiї для письма /кора дерев, пальмове листя/, не збереглися. Лише з III ст. до н.е. з"являються епiграфiчнi джерела, якi однак досить нечисельнi i одноманiтнi за змiстом Так, нам вiдомо бiльше 150 написiв Ашоки / 268 - 231 рр. до н.е./, але багато з них є лише версiями одного i того ж тексту. За змiстом це перш за все тексти релiгiйного характеру. До I ст. до н.е. майже всi написи створенi середньоiндiйськими мовами /пракрiтами/, лише з кiнця I ст. до н.е. з"являється санскритська епiграфiка.

Дiйшли до нас рiзноманiтнi лiтературнi пам"ятники- релiгiйнi твори та епiчнi поеми, художня проза та поезiя, науковi трактати з рiзних галузей знань. Одак їх вiдомостi рiдко коли можна вiднести до певного часу та району, оскiльки усi вони являються порiвняно пiзнiми записами стародавньої традицiї.

Велике значення для вивчення iсторiї стародавньої Iндiї мають релiгiйнi збiрники стародавнiх iндусiв- Веди. Це цiлий комплекс творiв найдавнiшої релiгiйної лiтератури Iндiї. Iсторичним джерелом являється сама ведiйська мова, оскiльки її аналiз допомагаї встановити територiю початкового розселення арiїв / арiями називаємо iндоєвропейськi племена, що прийшли в Iндiю десь в серединi II тис. до н.е./ i можливий щлях їх просування в Iндiю. Лексика Вед дає уявлення про господарство, соцiальний i полiтичний лад племен, що їх створили. В "Рiгведi"- найдавнiшiй з чотирьох самхiт, що складають Веди,- мiстяться iсторичнi перекази, наприклад про битву царя Судаса, вождя племен бхаратiв, з племенами Куру та їх союзниками.

Для вивчення iсторiї i культури стародавньої Iндiї важливе значення мають епiчнi поеми "Махабхарата" i " Рамаяна". За своєю формою i змiстом вони дещо вiдрiзняються вiд епосу iнших народiв. Сказання "Махабхарати" часто вiдображають соцiальну i полiтичну обстановку, близьку до тої, яку можна вiдновити за ведiйськими джерелами. Деякi персонажi епосу згадуються також i у ведiйськiй лiтературi.Згадується у ведiйськiй лiтературi i поле Куру, де за " Махабхаратою" вiдбулась битва мiж Пандавами i Кауравами.

Важливим джерелом до вивчення iсторiї стародавньої Iндiї є Дхармашастри збiрки звичаївого права. Найбiльш ранньою i значною з них є "Закони Ману", авторство яких приписувалось Ману- легендарному прабатьку людей. За своєю суттю " Закони Ману" нагадують " П"ятикнижжя" Старого Завiту.

Велике значення як iсторичне джерело має полiтико-економiчний трактат " Артхашастра Каутiльї", авторство якого приписується сучаснику Олександра Македонського Каутiльї, мiнiстру царя Чандрагупти з династiї Маурья. Трактат описує адмiнiстративну структуру держави, економiку, фiнанси, органiзацiю суду i слiдства, вирiшення судових справ. Разом з тим, цей твiр не стосується якоїсь конкретної iндiйської держави в певний перiод, а держави взагалi, що поїднує спiльнi риси держав, що реально iснували.

Дата добавления: 2015-05-26