Історія імперій Цінь і Хань

Однією з найстародавніших цивілізацій світу вважається давньокитайська цивілізація. Але назва Китай і китайці не зовсім слушні. Жоден з народів Китайської Народної Республіки, а така сучасна назва цієї держави, так себе не називав. Це назва виникла від тюрков в пізніші часи. Самі себе китайці називають “ханьжень” або “ханьці” і походить це від назви імперії Хань (206р. до н.е.-220 р. н.е.). Так зберігається спадковість між минулим та сучасним. Попередниця Хань імперія Цінь (221 - 202 рр. до н.е.) також не забута в світовій історії: від її імені походять європейські назви Китаю - латинська Sinae, французька Chine, англійська Сhina.

В середині I тис. до н.е. під впливом перетворень змінились природні умови Північного Китаю. Величезні лісові масиви в бассейні р. Хуанхе були знищені, великі мочарі осушені, земельні площі були оброблені та часиково зрошені. В результаті знизилась вологість і клімат похолодшав. Зникли окремі види тварин, такі як слон та носоріг.

Незважаючи на жорстокі війни, населення Китаю значно зросло. Це дозволило після проведення реформ здійснювати великі зрошувальні роботи. Ті царства, в яких вони проводились, отримали помітні переваги. Крім спорудження мережі каналів проводились ще інші роботи. Створювались великі водосховища. Вздовж берегів річок, небезпечних у повінь, були споруджені захистні дамби. Греблі та загати змінювали течію річок.

Але провеедення таких робіт в різних царствах ніяк не узгоджувалися між собою. Так, побудова дамб для захисту полів від повені у царстві Ці, призводила до страшенної повені у царстві Вей. До того ж примхлива та грізна річка часто змінювала своє річище. В умовах військових дій дамби часто навмисно руйнували для затоплення території супротивника.

Штучне зрошення та залізні знаряддя праці дозволили підвищити продуктивність землеробства. Крім пшениці та проса, на півдні розширювались засіви рису. Виникли городні, садівничі господарства, а виробництво тутового шовкопряду набуло масового характеру.

В зв”язку с цим зросла роль ремесел та торгівлі. В V-III ст. до н.е. формується прошарок “ ш ан жень” (“торгового люду”). Багаті купці починають витісняти з провідного місця в суспільстві знать. Приватні торгові доми беруть на відкуп державні підприємства: копальні, соляні рудники та плавильні майстерні. Поступово в царствах формуються особливі види державного доходу. Головним його джерелом був продуктовий поземельний податок з населення. На користь держави забирали також 1/9 частину земель общин.

Усі ці зміни дозволили приватним особам створювати в Китаї свої господарства, а в якості робочої сили використовувати рабів. Якщо раніше, в добу царства Шан, полонених просто вбивали, залишаючи тільки жінок, то відтепер маси рабів, захоплених на війні або куплених на ринку, працювали день і ніч на приватних полях та у ремісничих майстернях. Було також боргове рабство, але володіння такими рабами (не чужинцями) засуджувалось.

Були в Китаї і державні раби - військовополонені та злочинці. В царствах було багато законів, які у вигляді покарання передбачали рабство (тимчасове, довічне або спадкове до трьох поколінь). Оскільки рабів вимагалось багато, було багато порушень закону та вигаданих злочинів (наприклад, “бідність з лінощів”).

Реформи Шан Яна в царстві Цінь дозволили цьому царству скоріше за інших присстосуватися до нових умов. Цінські правителі стають на шлях агрессії. В 241 р. до н.е. царства Вей, Хань, Чжао і Чу навіть уклали військовий союз проти Цінь, але потерпіли ніщивну поразку. У 238 р. до н.е. на цінський престол вступив енергійний цар Ін Чжен, який зумів поодинці розгромити своїх супротивників та завершити 17-річний період безперервних війн об”єднанням усіх китайських земель. В 221 р. до н.е. Ін Чжен відкинув титул чжоуських ванів і прийняв новий титул “хуанді” - імператор. Відтепер він став називатися Цінь Шіхуанді - “Перший імператор Цінь”. Столиця царства Цінь була оголошена столицею імперії.

Після об”єднання країни Цінь Шіхуанді повів завойовницьку політику проти сусідів Китаю. На півдні йому вдалося просунути кордони держави до Південно-Китайського моря, включаючи і теперішній Північний В”єтнам. На півночі його ворогами були кочові племена сюн-ну (в перекладі “злі раби”). Ці кочовики створили сильний племінний союз і на протязі багатьох століть кривавими набігами турбували мешканці великої Китайської рівнини. 300-тисячна армія імператора нанесла поразку сюн-ну і відтіснила їх за ізлучину ріки Хуанхе. Для захити від кочовиків імператор наказав побудувати грандіозну споруду - Велику Китайську стіну, що сягала 10-метрової висоти. Довжина стіни була біля 4 000 км, а ширина - 5,5 метрів. Для побудови муру імператор відрядив два мильйони солдат, військовополонених і примусово направлених працювати місцевих жителів. Останніх було найбільше і вони мусили для відзнаки носити червоний одяг. Багато з них назавжди лишилися на велетенській будові, бо тіла вмерлих замуровували у Велику стіну або до башт, що буди на віддалі 60-100 метрів одна від одної.

Імператор здійснив реформу адміністративно-територіального поділу. Він поділив країну на 40 областей, які в свою чергу поділялись на округи. Для згуртування майже 50-мильйоного населення імперії він заборонив їм називати себе вейцями, ціньцями і іншими племінними і традиційними назвами. Відтепер усі вони були хошу (“черноволосі”). Новий імператор ввів єдине письмо, єдині міри ваги, єдину грошову систему.

Для того, щоб всередені імперії не з”явились незадоволені, 120 тисяч представників знатних родів були переселенні в столицю, де за ними уважно слідкували. Потім він придушив духовну оппозицію, стративши 460 освідчених представників, тому що вони засуджували його реформи і порушення традицій. Були зруйновані усі укріплення всередні країни, а населення було зобов”язано здати бронзову і залізну зброю. Той, хто насмілювався висловлювати незадоволення тяжкими податками або чимось іншим, повинен був радіти, якщо йому лише відрізали ніс або подробили коліна, бо розпилюванння на дві частини або четвертування були зовсім не рідким покаранням.

Ця надмірна жорстокість була причиною неодноразових замахів на імператора. Він навіть побудував 37 сполучених між собою палаців з тим, щоб ніхто не знав місця його перебування. Проте в 210 р. до н.е. Цінь Шіхуанді, у віці 48 років,раптово помирає від перевтоми, так і не дочекавшись закінчення будівництва Великої стіни.

Загроза покарання привела до падіння імперії. Так, великий загін людей прямував на північ для виконання примусових робіт, але він не встигав вчасно, що по цінським законам каралось смертю. Розуміючи, що немає іншого виходу, вони вбивають начальника загону та піднімають повстання. Ця подія відбулася в 209 р. до н.е. Спочатку повстання охопило лише частину східних округів, але пізніше до нього приєдналися сотні тисяч людей.

Одним з втажків повстанців був сільский староста Лю Бан. Він відміняв скрізь цінські закони та звільняв державних рабів. В кінці 207 року син Цінь Шіхуанді був змушений здатися йому в полон. Серед повсталих почалися чвари, спровоковані родовою знаттю. У 206 р. до н.е. Лю Бан вийшов переможцем з цієї боротьби і став імператором та засновником новоїй династії Хань.

Історію імперії Хань вчені поділяють на два періоди, Старша Хань (до 8 року н.е.) і Младшая Хань(25-220 рр. до н.е.). Нова держава стала однією з наймойгутніших серед інших імперій стародавнього світу. За більш як 400 років свого існування вона створила усі умови для утворення китайської народності. До теперішнього часу китайці називають себе ханьцями - етнична самоназва, яка бере початок від цьєї держави.

Після перемоги найважливішим завданням імператорів була боротьба із сепаратистами (прихильниками відокремлення). Остаточно їх було придушенно в часи правління імператора У-ді(140-87 рр. до н.е.). Основним доходом держави в цю пору стали поземелний (від 1/15 до 1/30 частини врожаю), подушний і подвірний податки. Чоловіки виконували робочу (месяць на протязі 3-х років) та військову (2 роки у війську і 3 дня щороку у гарнізонах на кордонах) повинності. Рабство було основою державного та приватного ремісничого виробництва. Рабів можна було купити на ринку, як робочу худобу,

З нової столиці імперії, міста Чан”янь, імператори керували країною через багаточисленних чиновників - мандаринів[9].

Іспит на заняття посади чиновника міг складати і юнак з простого люду. До уваги брали тільки знання, необхідні для цієї посади. Ця специфіка Китаю дозволяє виділити його в особливий тип давніх цивілізацій. Крім наук, претенденти повинні були досконало знати вчення Конфуція, що стало державною релігією Китаю. (Див. Урок 27.).

Імперія все більш об”єднувалась, чиновникі старанно здавали податки. Ніхто, крім держави не мав права на карбування монети, продаж солі та заліза, що приносило імператору додатковий прибуток. За ці гроші імператори формували кінні армії, які вже насмілювалися переслідувати сюн-ну вглиб степів і, оточивши їх там, примушували до відкритого бою. Китайці так їх знесилили, що сюн-ну переселились подалі на захід. Відібравши у кочовиків нові землі (більшу частину Середньої Азії до Кандагару) імператори забезпечили безпеку караванам, які везли шовк по Великому шовковому шляху. Цей шлях забезпечив торгівельні шляхи Китаю їз далекою Римською імперією. Звідси китайці отримували рабів, вироби із скла, дорогоцінне каміння та прянощі (індійські), У Фергані вони купували прекрасних коней, які були на голову вищі від їх степових китайських сородичів і могли нести вершника у тяжких обладунках.

На захід везли залізо, яке вважалось найкращим у світі, нікель, дорогоцінні метали, лакові, бронзові та інші ремісничі вироби, і, звичайно, шовк. Який ніде більше не вироблявся.

В 108 р. до н.е. сухопутні та морські сили Хань напали на корейську державу Чосон і змусили її визнати владу імператора. Загарбницька політика вимагала великих видатків. Податки та повиності зростали, історик Сіма Цянь пише: “Країна зморена від безперервних війн, люди засмучені, запаси виснажені”.

В остьанню чверть I століття до н.е. по країні прокотилася хвиля повстань рабів. Найбільш розумні представники правлячих кіл зрозуміли, що необхідно провести реформи, які б послабили напруження в суспільстві. У 8 році н.е. один з них Ван Ман здійснив державний переворот, скинув династію Хань і оголосив себе новим імператором.

Указами Ван Мана була відмінена купівля-продаж землі і рабів. За рахунок вилучення землі в багатіїв уряд Ван Мана прагнув надати землю біднякам. Проте через три роки імператор був змушений відмінити цей указ із-за опору знаті. Не пішли реформи грошової системи і намагання введення державних цін на ринку. Незадоволення реформами викликали нові повстання.

Одне з них спалахнуло у 18 році н.е. в Шаньдуні. Воно отримало назву повстання “Червонобрових” тому, що повсталі фарбували брови червоною фаврбою, щоб відрізнятись від урядових воїнів. На чолі повстанців стояв бідняк Фань Чун. Величезна армія Ван Мана, яку називали “Зубами Тигра”, почала розбігатись. В 25 р. н.е. повсталі увійшли в столицю Хань. Ще за два роки перед тим, загін повстанців, під назвою “Зелений ліс”, захопив в полон та відрубав голову Ван Ману. Проте довго втриматись повсталі не змогли. В м.Лояні знать проголосила імператором одного з членів династії Хань Гуана Уді. Йому вдалось в 29 р. н.е. придушити повстання “Червонобрових”. Але тривалість та розмах повстання довели необхідність певних поступок з боку знаті.

Новий іператор ввів закони, які забороняли таврування рабів, обмежували право на вбивство рабів, сприяли захисту прав бідних прошарків суспільства. Наступні сто років існування були відносно мирними. Хань прагула до нових ринків. В Лоян - нову столицю імперії - прибуває в 166 році н.е. “посольство” з Риму, як називала себе приватна римська торгівельна фірма. Втративши панування на Великому Китайсьому шляху через посилення Парфянської держави иранских народів, китайці переорієнтовуються на торгівлю с Індією та країнами південних морів. Здавалось, що ще ніколи Ханьська імперія не досягала такої могутності - в ній жило 60 мильйонів жителів, що складало тоді 1/5 частину всього населення земної кулі.

Але з часом проявились нові протиріччя. Вони були пов”язані з тим, що великі рабовласнцькі господарства вичерпали усі можливості підвищення продуктивності праці. В Китаї з”являються нові види організації господарства “сильні доми”. Вони використовують працю зубожілих селян, найману робочу силу. Під опікою таких “сильних домів” знаходилось декілька тисяч сімей. Площа державних земель різко скорочувалась, зменьшувалась кількість працівників, які платили податки. Якщо у середині II століття н.е. їх було 49,5 млн., то переписи середини III століття н.е. засвідчують, що їх стало 7,5 млн. В цих умовах погіршились торгівельні зв”язки і на початку III століття було був виданий указ про заміну грошової платні натуральною, а потім монета була офіційно відмінена, та в оббіг увійшли шовк і зерно.

На фоні цьєї кризи знову починаються повстання. Найбільш помітним з них було повстання “Жовтих пов”язок”. Його очолив маг-лікувальник Чжан Цзяо - засновник таємної релігійної секти, яка 10 років готувала це повстання. Він створив 300-тисячну військову организацію.

У 184 році в різних частинах імперії повсталі перейшли до відвертої озброєної боротьби. Вони надягали жовті головні пов”язки на ознаку перемоги справедливого Жовтого Неба над Синім Небом - неправедної династії Хань. Вони руйнували урядові будівлі, вбивали чиновників. Це було в Китаї перше повстання, коли повстанці створили власну релігійну програму. На боротьбу с повсталими виступили армії “сильних домів”. Спільними зусиллями вони втопили повстання в крові до кінця 207 року до н.е. Біля стін столиці була складена башта із сотен тисяч відрубаних голів повстанців. Після придушення переможці почали ділити між собою владу. В 220 р. до н.е. лідери трьох “сильних домів” розділили імперію на три царства. Закінчився період Хань.

Дата добавления: 2015-05-26