Етичні категорії

ЕТИКА ЯК НАУКА ПРО МОРАЛЬ.

РОЗДІЛ І. ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ПРАЦІВНИКА ДСНС

Кожного разу, коли суспільство вступає у період соціальних чи політичних змін, воно переглядає свої моральні позиції, принципи та критерії. І це зрозуміло, адже соціальний прогрес можливий лише тоді, коли має під собою моральне підґрунтя.

Сьогодні відбувається становлення України як демократичної держави, суспільство оновлюється. Ми знову звертаємось до понять добра і зла, даємо їм відповідну оцінку, застосовуємо в нових історичних умовах. Отже, наступає період переоцінки моральних цінностей. Ми засуджуємо те, що віджило, гальмує суспільний прогрес, по-новому оцінюємо стан суспільства.

Важливим регулятором усіх аспектів діяльності працівника служби цивільного захисту є його професійна етика. Академічне поняття етики – наука про мораль.

Автори підручника з етики за редакцією В. Лозового трактують мораль, як сукупність вимог, приписів, норм і принципів щодо поведінки людини у ставленні її до суспільства, соціальних інститутів, суб’єктів, до інших людей і до самого себе з позицій добра чи зла. Німецький філософ Фрідріх Ніцше стверджував, що мораль – це перевага людини над природою. Тому, на його думку ”бути моральним, етичним – означає бути покірним давно встановленому закону чи звичаю”. Мораль є продуктом суспільного розвитку, вона виникла на початку розвитку суспільства і розвивається як спосіб регулювання міжособистісних стосунків. Визначальну роль у виникненні моралі зіграла трудова діяльність людей. Без взаємодопомоги, без визначених обов’язків щодо свого роду, племені індивід не зміг би вижити в природному середовищі. З часом виникла взаємозалежність між особистістю та соціумом. Керуючись моральними нормами індивід спонукав до життєдіяльності суспільство, а воно підтримувало і розвивало мораль та формувало особистість відповідно до свого ідеалу. Таким чином, мораль підтримувалась силою суспільної думки, а конкретна особистість дотримувалась її норм на основі своїх переконань.

Професійна етика – певний порядок службових та позаслужбових відносин, правомірність поведінки, культура професійних дій. Професійна етика характеризується також моральною чутливістю та регламентованими в суспільстві нормами загальнолюдських цінностей та існуючим законодавством. Вона знаходиться у прямій залежності від відносин та моральних установок самого суспільства, а також змісту управління.

Етика регламентує стосунки фахівця з населенням, підлеглими, колегами та суспільством загалом. Її завданням є сприяння і втілення гуманістичних принципів у специфічні умови професійної діяльності, встановлення меж бажаного, дозволеного і неприпустимого, обґрунтування морально-професійного ідеалу та певного зразка, еталону, взірця поведінки працівника ДСНС.

На розвиток та формування професійної моралі впливають різні чинники, зокрема престиж та авторитет професії, її доступність, значення в суспільстві, ступінь творчого характеру праці тощо.

Професійна етика далека від дріб’язкової регламентації поведінки працівника ДСНС. Своїми рекомендаціями вона виробляє у фахівців здатність до максимальної моральної орієнтації, до встановлення меж застосування творчих прийомів, тим самим визначаючи лише основні моральні норми і принципи професійної поведінки. Натомість, спосіб поведінки у кожному окремому випадку визначається самим працівником, стає справою його морального досвіду та професійного такту.

Потреби практики визначають мету професії рятувальника, вимагають від працівника певної кваліфікації, з одного боку, і етичної підготовки, яка передбачає теоретичне засвоєння норм і принципів моралі для застосування їх у професійній практиці, – з іншого.

Професійна етика працівника ДСНС має багато спільного з професійною етикою юриста. Фахівці служби цивільного захисту, крім досконалого знання законодавства у сфері надзвичайних ситуацій, зобов’язані виконувати і певні слідчі дії, наприклад, щодо розслідування причин пожеж, з’ясовувати обставини злочину, допитувати свідків, а за відсутності правоохоронних органів – затримувати та супроводжувати до міліції підозрюваних в умисних підпалах чи інших протиправних діях.

Закон України “Про правові засади цивільного захисту” надає рятувальникам значні повноваження у сфері запобігання надзвичайних ситуацій та реагування на них. Великі повноваження – це значний моральний тягар, впоратися з яким може лише фахівець своєї справи, людина високоморальна і висококультурна.

Звичайний громадянин, вступаючи у контакт з працівником ДСНС, очікує від нього не тільки кваліфікованого виконання обов’язків щодо задоволення своїх потреб та інтересів, але й уважного та ввічливого ставлення. Тому професійна етика покликана дати рекомендації фахівцям ДСНС, у тому числі й керівникам, щодо моральної складової у виконанні професійних функцій.

Не слід ототожнювати поняття “професійна етика” та “корпоративна мораль”. Корпоративна мораль захищає окремі групові інтереси, створює особливі норми поведінки та оцінки вузького прошарку людей, які часто протистоять нормам суспільної моралі. Як стверджують автори підручника з етики за редакцією професора В. Лозового, “інколи, з точки зору суспільства, ці норми корпоративної моралі виступають як явний аморалізм, своєрідна антимораль, перевернуті норми моралі. У сучасному суспільстві існуванню подібної моралі, в окремих соціальних і професійних групах, сприяє розбалансованість ринку і фінансової системи, кризовий стан виробництва, що збільшує спокусу скористатися професійним і службовим становищем для вирішення власних проблем за рахунок оточуючих. На перешкоді цим явищам можуть стати як моральний осуд, так і заходи правового характеру, що покликані зупинити антисуспільну поведінку людей, котрі керуються у своїй діяльності нормами корпоративної моралі”.

Крім того, нас цікавить процес реалізації моральних якостей працівника в дії, на практиці, оскільки в суспільстві не повинно бути людини, яка б не дотримувалась норм моралі у відносинах з іншими індивідами. Без дотримання цих норм, які становлять етикет (від франц. “etiguette” – “ярлик, етикетка”; регламентований порядок та форми поведінки особи: поводження з людьми, форма звертання та вітання, манери, одяг, поведінка у громадських місцях), неможливі політичні, економічні, культурні та сімейні відносини в суспільстві.

Поведінку кожної людини регулюють певні етичні категорії – основоположні поняття, якими оперує етика. Серед етичних категорій розрізняють категорії добра і зла, морального обов’язку, честі, гідності, совісті й інші. Розглянемо важливі, на наш погляд, категорії детальніше.

Все те, що спонукає до позитивних змін, ми називаємо етичною категорією добра, а те, що заважає, осуджуємо, застосовуючи моральну категорію зла. Ці категорії найбільш універсальні. Вони складають фундамент моральних цінностей людини. Саме ці категорії покладені в основу професійної поведінки (етики) працівників служби цивільного захисту.

Без потрібних знань, чіткого усвідомлення професійно-етичних вимог на практиці, працівники ДСНС не мають морального права нехтувати етичними нормами, оскільки це підриває їхню суспільну репутацію. Підрив авторитету та суспільної значимості нашої професії – є проявом етичної категорії зла.

Добро і зло – полярні моральні категорії. Якщо в категорії добра втілюється уявлення про позитивне прямування до морального ідеалу, то зло, навпаки, – заважає досягненню прогресу.

Добро і зло належать до найбільш загальних понять моральної свідомості, що виражаються в узагальненій формі у розмежуванні морального та аморального.

Працівник ДСНС повинен засвоїти істину, що добро – це зброя в боротьбі за перемогу ідей справедливості, це наша воля, наша праця, наша непримиренність до зла. Ідея добра повинна стати ніби частинкою людської особи, органічною необхідністю наших думок, поглядів і переконань.

Ідея добра – це своєрідне мірило, яким рятувальник оцінює людські відносини навколо себе. Морально-етичне виховання та самовиховання, в кінцевому результаті, залежать від того, наскільки міцно закріпились у свідомості, побуті та практиці ідеї добра.

На думку видатного педагога Василя Сухомлинського, “... добро – це думка, помножена на волю, тільки при цій умові в результаті ми отримали непримиренність до зла, а це становить саму сутність добра”.

Добро – це все те, що морально цінне, сприяє добробуту людини, суспільства та людства в цілому. Добро спонукає до формування в суспільстві і людині гуманності, свободи, єднання людей, духовної злагоди. В людині воно втілюється через морально-оцінюючу характеристику, яка виражається такими якостями, як щедрість, співчуття, милосердя, взаємодопомога, взаєморозуміння, повага, співпраця, готовність поступитися своїми інтересами. Сумарно ці якості, як і багато інших, становлять людську доброту. Якості особистості, що свідчать про наявність доброти, можуть бути як вродженими (наприклад, від природи людина м’яка, щедра), так і набутими (безкорисливість).

Людину необхідно з дитинства навчати добру, плекати його, боротись за нього, інакше вона стає на сторону зла. ”Якщо людину вчать добру, – писав В. Сухомлинський, - вчать уміло, розумно, вимогливо, в результаті буде добро. Вчать злу (дуже рідко, але буває і так) – в результаті буде зло.Не вчать ні добру, ні злу – все одно буде зло, тому що і людиною її треба зробити”.

Релігійна етика вимагає творити ближньому добро та прощати провини. „Коли прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам, а коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провини ваші” (Мат. 6.9-15).

Марксистська етика, навпаки, вважала, що релігія проповідує тип добра, який заперечує радощі життя, а отже, на противагу гедонізму, проповідує культ страждань. Релігійне трактування добра вважалось антигуманним.

Філософи ідеалісти Сократ і Платон розуміли добро та зло, як абсолютну ідею. Е. Кант, натомість, основою добра вважав ”свобідну волю”. На його думку, голос Бога в людині направляє та керує “свобідною волею”. Г. Гегель аналізував добро та зло, як категорії, що існують у діалектичній єдності, й вважав, що вони переходять одна в одну.

Багато домарксистських філософів зводили добро та зло до задоволення насолод. Наприклад, Б. Спіноза доводив, що людські пристрасті чи бажання складають добро. П. Гольбах, як і всі матеріалісти XVIII ст., вважав, що людина від природи не є ні злою, ні доброю, а в недоліках вбачав винними політичні умови, що склалися в суспільстві.

Сьогодні серед багатьох політичних партій найпрогресивніше трактування добра запропонували соціал-демократи. Вони проповідують думку, що людина повинна прагнути творити добро, служити суспільним інтересам.

Великого значення в наш час набуває така незаслужено призабута риса людини, як, наприклад, добродійство. Добродійств о – це свідоме, збуджене внутрішньою мотивацією бажання допомогти іншій людині, поспівчувати їй.

Багато психологів, які вивчають моральну мотивацію поведінки людини, стверджують, що в емоційному світі людини відбувається ерозія доброти, почуття тьмяніють і людина стає егоїстичною, сухою та раціональною.

У сьогоденні в поведінці людини стали типовими такі риси, як роздратування, озлобленість, нетерплячість, нетолерантність. У багатьох сферах масового спілкування людей (побутовому обслуговуванні, торгівлі, транспорті) доволі часто переважає грубість, розперезаність осіб, котрі знаходяться при виконанні службових обов’язків.

Стереотип емоційної нетерпимості у взаєминах став настільки поширений, що до нього мимоволі всі призвичаїлись. Це явний симптом антидобра – категорії зла.

Протилежність добра – зло, трактується християнською церквою не як страждання, нестатки і біди, а як гріхи і моральні провини. Зло або гріх – суперечність, заперечення Божої волі. Гріх – це вияв чорної невдячності людини щодо свого Творця, це відмова любові. На думку святого Августина причиною гріха є власна воля людини, яка піддається зовнішнім і внутрішнім впливам, що виявляються у спокусах тіла, навколишнього середовища і злого духа.

Ідеал християнського благочестя, детально розроблений в часи середньовіччя, визначав моральні вимоги, на які людина мала орієнтуватися. Еталонні зразки моральної досконалості зводилися до ключової ідеї страху Божого як гаранта добра, тобто не заподіяння гріха, ототожнюваного зі злом. Василій Великий зазначав, що зло не є живою сутністю, яка сама має душу. Воно є станом душі, протилежним добру, й таким, що виникає у недбалих через їхнє відхилення від добра. Зло, на думку Діонісія Ареопагіта, само по собі не створює ніякої сутності або буття, воно лише погіршує та спустошує вже існуюче. “Не є злими за природою й душі людські, адже у цих душах зло є відсутністю, неповнотою блага, немає зла у тварин, немає зла і в природі – воно лише в тому, що не досягає своєї довершеності”.

Зло – це етична категорія протилежна поняттю добра; це все те, що суперечить нормам моралі, викликає у людей негативну оцінку, відкидається суспільством, оскільки шкодить його інтересам.

Проявами зла є насильство, агресивність, злочинність, скупість, грубість, гордість, підлість, зрада, заздрість, нетолерантність, байдужість до інтересів інших людей і суспільства, крайні форми егоїзму, корупція та ін. Зло є одним з основних понять моральної свідомості і категорія етики, у якій відбиваються негативні сенси, боки суспільного і морального життя людей і стосунків між ними.

Боротьба добра і зла складає головний зміст морального розвитку суспільства. Протистояння злу має базуватись лише на морально виправданих засобах. Добро можна творити лише добром.

Працівник ДСНС у щоденній праці потрапляє у найрізноманітніші ситуації, але дати пораду, як поводитись у всіх випадках життя, звичайно, неможливо. Проте уявлення про добро, яке в свідомості працівника стало переконанням, скеровує його на творіння того ж добра. Людина ввічлива, доброзичлива, з почуттям такту створює навколо себе атмосферу взаєморозуміння.

Рятувальнику часто доводиться здійснювати моральний вибір, ставати на сторону добра чи зла. Потрібне лише бажання мужньо і відкрито, не втрачаючи ні власної гідності, ні любові до ближніх, зустрічати зло там, де воно з’являється у нашому житті. Крім того, мало тільки бажати добра – добра, як вони його розуміли, нерідко хотіли й Гітлер та Сталін, – мало і працювати задля його реалізації. Важливою є здатність добром робити добро – так вибудувати конфігурацію своєї дії, своїх вчинків і відносин, щоб за будь-якого позитивного ефекту вони завдавали щонайменше зла людям і довкіллю.

Як стверджують сучасні знавці етики, добро повноцінне, коли, роблячи його, особа справді забуває про мораль і замість докорів і самовиправдань переймається реальними турботами, стражданнями й радощами своїх ближніх. Не варто забувати, що творіння добра, безкорислива кваліфікована допомога людині становлять головне суспільне призначення професійної діяльності працівника ДСНС.

Добро повноцінне, коли людиною, що його творить, рухає не абстрактна ідея добра, не гола свідомість професійного обов'язку, а живі почуття любові, жалю, співпереживання, симпатії, безкорислива радість спілкування та ін.

Чітко знати межу між добром і злом та дотримуватись ідеї творення добра у повсякденній практичній діяльності – одне з найскладніших моральних завдань кожного працівника ДСНС. Моральне вдосконалення, моральне виховання та самовиховання повинні бути для рятувальника своєрідним мірилом його морального розвитку. Моральне вдосконалення особистості найефективніше відбувається під керівництвом високоморальних керівників та наставників у колективі, де панує здоровий морально-психологічний клімат. У такому колективі молодий чи недосвідчений працівник може отримати вчасну пораду старших колег, уникнути багатьох помилок та аморальних вчинків, не переступити непомітну грань між добром і злом.

Представник німецької класичної філософії Георг Гегель у “Філософії права” акцентував “необхідність зла” як принцип суб'єктивної індивідуальності, котрий має здолати моральність, використавши всі можливості духовного розвитку. Сучасні педагоги також вважають, що особистості, яка формується, може бути потрібен і свій власний, глибоко пережитий досвід зла – своєрідне моральне щеплення, що гартує її напередодні серйозних життєвих конфліктів. Без присутності зла в моральній свідомості й поведінці особистості, неможливе гартування справжньої моральної доброти.

Отже, в різні періоди становлення нашої цивілізації люди по-різному трактували такі поняття, як добро та зло. Проте завданням кожного працівника нашої професії є не тільки ознайомлення з теоретичними поняттями категорій добра і зла, але й вироблення та втілення в життя принципів добра і милосердя. Адже добро, милосердя, співчуття, добродійство регламентуються у працівника ДСНС професійною етикою, але разом з тим вони є фундаментом загальнолюдських цінностей, які протистоять бездуховності, черствості та егоїзму.

Діалектика добра і зла поглиблюється і в нинішніх умовах. Потрібно знати, що добро не перемагає стихійно, за нього треба боротися, а знищення зла потребує багатьох сил і жертв.

Добрі ділові стосунки в колективі немислимі без морального обов’язку кожного працівника. Обов’язок – це сукупність моральних зобов’язань людини перед суспільством; моральні зобов’язання людини, які вона виконує з почуття совісті. Проблема обов’язку є проблемою співвідношення особистого та суспільного інтересів.

Свідомість, почуття обов’язку виникли в людині ще в глибоку давнину. Етична категорія морального обов’язку виражає моральне зобов’язання особистості щодо колективу чи стосовно інших людей. Це внутрішня моральна необхідність виконувати вже об’єктивно існуючі обов’язки. Почуття обов’язку завжди носить характер внутрішнього наказу та повеління.

Працівники ДСНС, які виконують свій професійний обов’язок і вважають себе порядними, чия моральна стійкість і послідовність ґрунтуються на внутрішніх переконаннях, не піддаються випадковим впливам, настроям, пристрастям і емоціям, тим більше, кон’юнктурним міркуванням.

Відданість обов’язку попри будь-який потяг – найпрекрасніше в людині, у порівнянні з чим усе інше не має жодного значення. Найцінніше – стати у власних очах гідним життя.

Почуття обов’язку повинно бути глибоко притаманне людям нашої професії. Оскільки працівник ДСНС постійно перебуває в оточенні людей (особливо тих, яким він надає допомогу), почуття обов’язку повинно бути для нього святим. Професійний обов’язок чи почуття морального обов’язку повинно перетворитись у першу внутрішню потребу. Тому, у виконанні обов’язку працівником ДСНС проявляється його моральна зрілість. Дотримуючись статутних вимог, наказів тощо працівник не потребує зовнішнього примусу, він виконує їх так, ніби вони були встановлені ним самим. Необхідною умовою виконання добровільних обмежень має бути глибоко сформоване переконання у правоті своїх дій та вчинків.

Істинно моральною вважається та людина, котра має стійкість і послідовність у своїх діях, які базуються на внутрішніх переконаннях.

Не менш важливими в поведінці працівника ДСНС є засвоєння категорій честі та гідності. Вони є вищими людськими цінностями, які служать засобами впливу на поведінку людей. Поняття честі настільки тісно взаємопов'язане з поняттям гідності, що іноді досить складно чітко визначити відмінності в їх змісті.

Честь – поняття моральної свідомості й категорія етики, що включає в себе усвідомлення індивідом свого суспільного значення й визнання цього значення з боку суспільства. Честь не в тому, що інші люди мають хороші думки про нас, а в тому, що ми заслуговуємо такої думки. Для морального успіху індивід потребує сприяння суспільства. Тому ще в дитинстві в людини виникає прагнення діяти так, щоб інші мали про неї вигідну думку. Адже інакше вона не матиме довіри й допомоги від інших людей; вона може покластися на них тільки тоді, коли вони можуть покластися на неї.

Поняття честі сформувалось у часи феодалізму, було зовнішньою ознакою приналежності до вищого прошарку суспільства і способом усвідомлення свого місця в ньому. У даний час розуміння честі особистості пов'язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людяності, що і визначає міру пошани і поваги.

Честь належить до якостей, які звично передбачаються у людях певного кола, суспільної чи професійної верстви. ”Кожного визнано чесним, поки не виявиться протилежне”. Втрата честі супроводжується почуттям сорому чи приниження, тобто усвідомленням падіння нижче загальноприйнятого морального рівня. Залежно від висоти цього рівня почуття честі отримує різне виховне значення. Звідси випливає висновок, що честь, як і здоров’я, необхідно берегти.

На сторожі честі найчастіше стоїть страх. Людина боїться можливої чи очікуваної втрати честі. Чим шляхетніша людина, тим сильніше вона відчуває ніжне почуття страху в разі можливості образити честь іншої людини. Коли страх не віднімає сил, а навпаки – викликає напружену протидію очікуваному злу, у цій ролі він є сторожем душі.

Як честь становить немовби зовнішню совість, так сором є докором цієї совісті. Він є неспокоєм і стражданням від того, що добра думка інших про нас втрачена. Нездатність до такого виду турбот і страждань є моральною грубістю, яка свідчить про відсутність почуття честі.

Гідність - етична категорія, що включає об'єктивну, суспільно-моральну цінність особистості, а також потребу, і власне оцінку людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.

Почуття гідності успішно розвивається й укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної самооцінки моральних якостей в їх системній єдності.

Честь і гідність – показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність окремої людини, колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця. Вона полягає в тому, що поняття честі ґрунтується не на принципі рівності всіх людей у моральному відношенні, а на їхній диференційованій оцінці (залежно від соціального стану особистості, релігійної, расової, національної, класової, професійної й колективної належності або репутації). Честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, діяльності особистості з боку інших. Натомість гідність – це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага.

Честь і гідність – це блага, які формують авторитет працівника ДСНС та повагу до нього серед людей. Філософ Епіктет зазначав: “Не того жаль, що людина народилася та померла, що позбулася своїх грошей, дому – це не належить людині. А того жаль, коли людина губить істинну власність – свою людську гідність”. Думки Епіктета органічно доповнив найвідоміший український філософ ХІХ ст. Памфіл Юркевич: ”Великодушність і самовідданість, послушність законові й повага прав інших людей, вірність обов’язку й мудрість при його виконанні, справедливість та безкорислива любов – це такі явища моральної доблесті, котрі завжди і скрізь визначають гідність людини як людини чи гідність особистості незалежну і внутрішню на противагу досконалості, яка має місцеву, випадкову й, так би мовити, торгову ціну”.

Важливим аспектом визначення цінності працівника у колективі та суспільстві є його репутація. Репутація – це цілісне уявлення про людину, про її духовне багатство чи бідність, про її практичні здібності, досягнення та недоліки. Вона може бути як позивною, так і негативною. Позитивна, незаплямована репутація викликає суспільну повагу.

В останній час для завоювання певної репутації стало модним створювати свій певний образ в очах оточуючих, або так званий імідж. Імідж – образ про певну людину, створений на основі продуманого відповідного стилю поведінки і стосунків. Ставлення колективу, групи до іміджу конкретного індивіда, його сприйняття, ухвалення поведінки можуть впливати на міру поваги та честь особистості.

Не менш важливим регулятором поведінки працівника ДСНС є категорія совісті. Совість – категорія етики, яка характеризує здатність особистості здійснювати самоконтроль, усвідомлювати моральні суспільні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і виробляти самооцінку здійснених вчинків.

Совість – це частина нашого інтелекту. Саме вона відрізняє нас від тварин. Якби у нас не було совісті, то нас взагалі не можна було б назвати моральними. Совість – моральна самооцінка і самоконтроль людини над своєю поведінкою – це сором перед собою, перед іншими людьми за свої вчинки. Совість є найважливішим показником морального становлення особистості, а також своєрідним регулятором вчинків людини.

Совість сама собою не з’явиться, якщо людина немає достатньо високого рівня моральної свідомості. Совість за допомогою інтелекту визначає, як ми застосовуємо етику для здійснення своїх вчинків. Адже багато хто з нас іде всупереч своїй совісті, внаслідок чого втрачає не тільки самоповагу, але й повагу інших.

Совість повинна бути в кожної людини. Саме вона робить людину спроможною творити добро, співчувати та бути готовою прийти на допомогу іншим. А це є важливим моральним чинником нашої професії – пожежного-рятівника. Наше покликання – надавати допомогу іншим людям. Якщо людина постійно діє всупереч совісті, тоді починається її моральна деградація. Люди, які за інших обставин могли б бути чуйними, стають егоїстичними та жорстокими. А якщо стали такими, то вони вже здатні на ганебні вчинки, які для нормальних людей просто неприпустимі. Таким чином розкривається зміст вислову “муки совісті”. Совість, як тисяча свідків, служить засобом оцінки нашої поведінки, схвалює чи засуджує її.

Аналізуючи поняття “совість”, кожен працівник ДСНС оцінює свої вчинки відповідно до власного почуття совісті. На перший погляд здається, що ця риса притаманна швидше інтелекту, ніж моралі. Насправді ж, вона властива їм обом, адже інтелект керує моральними вчинками.

Моральна категорія совісті невіддільна від поняття “відповідальність” – зворотної сторони “свободи”. Моральна відповідальність – це здатність передбачати наслідки своїх вчинків і прагнення запобігти негативному розвитку подій.

Кожного разу, коли працівник ДСНС робить моральний вибір і приймає рішення (наприклад, накладає на порушника адміністративне стягнення), воно так чи інакше порушує інтереси інших людей. У цьому випадку наступає моральна відповідальність. Вона передбачає здатність правильно зрозуміти потреби й інтереси інших людей, і, як наслідок, керувати особистою поведінкою і брати на себе відповідальність за наслідки своїх вчинків.

Поняття відповідальності тісно пов’язане зі свободою вибору. Від народження ми наділені свободою вибору та свободою дії, тому діємо з врахуванням можливих наслідків. Рятувальник обирає такий варіант поведінки, який відповідає його особистому розумінню відповідальності і який матиме мінімальні негативні наслідки. В даному випадку не страх перед зовнішнім покаранням (дисциплінарним стягненням чи осудом) стимулює його до моральної відповідальності, а власне сумління.

Протилежною стороною відповідальності є безвідповідальність – вчинки, здійснені без урахування наслідків для себе та оточуючих. Безвідповідальний працівник, як правило, байдужий до оточуючих, легковажний і самовпевнений, намагається перекласти наслідки своїх вчинків на інших.

Деякі працівники вирізняються більш здоровим глуздом та розсудливістю. Вони краще, ніж інші, бачать наслідки своїх вчинків. Розсудливі люди не нехтують порадами інших, а радяться з наставниками, батьками та керівниками.

Найбільшим ворогом розсудливості є наші бажання, що не терплять обмежень. Вони міцні, тому, переважно, перемагають здоровий глузд. Як влучно зауважив український філософ П. Юркевич “усі нещастя людства зводяться до браку розуму чи мудрості і до браку мужності, або до боязливості і легкодушності. … Людина гине від руйнівної пристрасті, гине від потворного пороку: вона не має розуму, здатного глянути самостійно на неприємності і страждання, які супроводжують боротьбу з цим злим духом. Прагнення до безпосереднього, тваринного задоволення, яке нав’язує стан чуттєвості й котре є настільки природніше людині, чим менше вона має мужності відштовхнути від себе цього потворного приятеля. Самолюбство чи егоїзм має половину своїх коренів у почутті страху”.

Наш інтелект підказує нам, що ми повинні бути справедливими, сміливими та не втрачати контролю над собою. Для цього необхідно подолати свій егоїзм, слабкість, нерішучість. Але, якщо ми не навчимося керувати своїми вчинками та бажаннями, то вони штовхатимуть наш розум на хибні рішення.

Рятувальник, який має сміливість вчинити правильно (згідно зі своєю совістю), незалежно від того, що про це подумають інші, дійсно мужній. Мужність – це здатність чинити згідно з своєю совістю. На думку давньогрецького філософа Платона, “мужність – це доброчесність, яка полягає в утримуванні правильної і законної думки стосовно того, що страшно і що нестрашно, і в силі волі зважати при обранні дії на цю думку”. Мужність полягає не в переконанні, що нічого не треба боятися, а в силі чи безстрашності волі при захисті того, що становить велику цінність для людини й людства.

В роботі рятувальника важливим є те, щоб його оточення, друзі були порядними людьми. Саме за таким умов, фахівця не так легко збити з правильного шляху. Від цього залежать результати важкої, але почесної праці рятівника.

Людині дуже важливо ще змолоду навчитися володіти собою, контролювати свої бажання. Бажання самі собою сліпі та невгамовні, і якщо не керувати ними, вони будуть зростати й зростати. Чим більше їм піддаватися, тим міцнішими вони стануть, подібно до того, як нестримний потяг до спиртного перетворить людину в алкоголіка, вживання наркотиків зробить із неї наркомана.

Недаремно моральне життя називають боротьбою з самим собою, і навряд чи можна заперечувати вірність цієї істини. Кожен індивід має всередині своєрідне поле битви, на якому борються добро та зло. Полем битви є розум людини, а його суперниками – внутрішні сили. Недаремно християнська церква сили зла всередині нас називає спокусами. Тут дуже важливо зауважити, що їм ніколи не вдасться перемогти нас, якщо ми самі не дозволимо це зробити.

Серед морально-етичних проблем важливе місце займає питання про сенс життя. Це питання належить до категорії найскладніших питань філософії та буденного життя індивіда. Недарма, відомий письменник Е. Ремарк слушно зауважив, що “людина для того і живе, щоб розмірковувати про сенс життя”. Вибиті на фронтоні храму Аполлона в Дельфах (Греція) слова: “Пізнай самого себе” стали основним девізом давньогрецького філософа Сократа. Ці слова і зараз спонукають людину задуматись над питанням сенсу її життя, відповідальності перед самим собою і суспільством.

Сенс життя – морально-світоглядне уявлення людини, за яким вона зіставляє себе та свої вчинки з найвищими цінностями, ідеалом, виправдовується перед собою та іншими.

Проблема місця, ролі, призначення людини у світі, сенсу її життя є вічною. За словами Е. Фромма, “людина – єдина тварина, для якої власне існування є проблемою; вона повинна її розв'язати, і їй від цього нікуди подітися”. Основною причиною її виникнення є усвідомлення людиною своєї смертності, скінченності свого земного існування.

У розумінні проблеми сенсу життя існують дві точки зору. Перша полягає в турботі людини лише про себе, своє спасіння, самовдосконалення, благополуччя, самореалізацію. Згідно з другою – сенс життя не обмежується існуванням індивіда і полягає, наприклад, у служінні Богу, державі, певній високій ідеї та ін. Окрему людину при цьому розглядають лише як засіб. Проте історія свідчить, що заради сумнівних і псевдовеликих ідей загублено мільйони людських доль. Очевидно, сенс життя треба шукати між цими крайнощами — граничним егоїзмом і фанатичним альтруїзмом.

Людина усе своє життя знаходиться у пошуках істини, суті її існування і коли вона знаходить відповідь, то відчуває, що заради цього жила. “Скільки людей, стільки думок” – цей вираз доволі чітко описує й різноманіття уявлень про мету й сенс людського буття. Сенс життя для кожної людини різний, він змінюється в залежності від життєвих обставин та віку. Хтось вважає, що сенс життя – у продовжені роду, дехто вбачає сенс життя у задоволеннях, ще інші – у славі, багатстві, владі, успішній кар’єрі.

Сенс життя не узгоджується з егоїзмом. Втрата зобов'язань щодо світу, інших людей рано чи пізно призводить до втрати сенсу життя, глибокої моральної кризи. Знайти сенс життя допомагають зв'язки людини із зовнішнім світом, багатство та різноманітність суспільних відносин, у яких людина перебуває разом з іншими людьми.

Сенс життя можна розглядати і як життєву мету, досягнення якої передбачає формування завдання на тривалий період. Обрана більш чи менш свідомо мета життя (знайдений сенс життя) набуває нормативного характеру, стає керівництвом до дії.

Життя людини не тратить сенсу від того, що якась шляхетна мета не здійснилась. Натомість, сенс нерозривно пов’язаний з метою життя. Мета життя вказує на те, до чого прагне людина, сенс життя вказує на те, в ім’я чого вона це робить.

Людина має певні потреби. Коли вона приступає до того, щоб задовольнити їх, то вони стають метою. Кожна людина живе своїми переконаннями. Як слушно зауважили філософи: “змініть переконання людини і під її ногами світ стане іншим: труд стане вільною працею; тягар потреби – святістю обов’язку, підкорення обставинам – служінням правді; боротьба звичок – цілісністю характеру; індивідуум, що втомлений боротьбою жадань, потреб і пристрастей – розумною особистістю, яка не потреби перетворює у мету, а мету самостійно робить своїми потребами”.

Чим шляхетніша мета, тим більший і змістовніший сенс життя. Мета роботи та життя працівника ДСНС має шляхетний і досить конкретний зміст. Чи знайдеться ще більш героїчна професія – присвятити своє життя рятуванню людей!

Розглядаючи сенс та зміст життя, не можна обминути таку категорію, як щастя. Проблема щастя не має межі визначень, чим більше думок відносно поняття “щастя”, тим більше вони суперечать одна одній.

Щастя – стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого буття, повнотою та осмисленістю життя, реалізацією свого людського призначення. На емоційному рівні щастя є станом радості, відсутності тривоги, заклопотаності, відчуттям наповненості та гармонійності життя.

Щаслива людина позитивно оцінює себе, інших людей, дійсність. Вона переживає емоційний підйом, задоволеність. Проте, слід зауважити, що щастя – це не задоволення. Самообман – вважати, що чим більше задоволень отримає людина, тим вона щасливіша. Адже задоволення можуть отримати як ті, хто вважає себе щасливим, так і ті, хто вважає себе нещасним.

Щастя приходить як результат реалізації всіх закладених природою здібностей. Природа людини за своєю суттю розумна, а тому реалізовується лише в тому випадку, коли наша поведінка узгоджується зі здоровим глуздом. Лише здоровий глузд підказує, що принесе нам щастя. Він же підказує, які задоволення та звички є згубними для нас, а які -– корисними. Необхідною умовою щастя є контроль інтелекту над бажаннями. Щастя можуть принести лише контрольовані бажання. Це добре розумів давньогрецький філософ Епікур, котрий проголосив, що метою життя є насолода. Слово “епікурієць” походить від його імені й означає “шукач насолод”. Епікур проповідував “гедонізм” (від грецького слова, що означає “насолода”). Та разом з тим, він зазначав, що справжніми є лише контрольовані задоволення. Щастя, як стверджував мудрець, приходить через задоволення своїх бажань. Нестримні бажання задовольнити неможливо. Надмірні пошуки насолод, як він стверджував, приносять не щастя, а лише занепокоєння.

Досягти щастя та задоволення від життя такими засобами як алкоголь, наркотики чи секс неможливо. Після цього неодмінно настає тяжкий стан (похмілля, ломка, сором і розчарування) і прозріння, розуміння того, що ілюзія щастя суттєво відрізняється від справжнього. Недарма, російський письменник Лев Толстой стверджував, що “щастя є задоволенням без каяття”.

Для працівника ДСНС важливим компонентом досягнення щастя є професійна самореалізація. Професійне вдосконалення, кар’єрний ріст, здобуття авторитету та поваги керівництва, колег та підлеглих, матеріальний добробут – важливі складові щасливого життя. Недарма, найталановитіший український філософ Григорій Сковорода стверджував, що “людина без праці не може мати щастя і морального задоволення. Кожний громадянин суспільства має працювати за покликанням, за нахилом та обдаруванням, виконувати посильну й доступну йому ”сродну працю”. Тільки тоді всі люди будуть щасливими… “Несродна праця” руйнує совість, робить людину аморальною, завдає великої шкоди суспільству. Певні обдарування і покликання має кожний. Потрібно лише пізнати себе й вибрати ”сродну працю”, це принесе щастя… але є ще одна всезагальна умова щастя – доброзичливе ставлення людини до людини, взаєморозуміння, взаємоповага, вірність у дружбі”. Філософ доводив, що щастя у руках самої людини: ”Тільки людина вирішує чим їй займатися, чи поєднувати особисті та громадські інтереси, чи працювати заради особистої наживи, досягнення високих чинів, вигідних посад, великих почестей. Тільки сама людина вирішує, чи бути їй щасливою”. Тому недарма наші предки вважали, що життя є благом і щастям для того, хто здатний знаходити в ньому благо і щастя.

Одні звикли думати, що щастя – це випадковість, інші – закономірність. Побутує усталена думка, що кожна людина розуміє щастя по-своєму, і з цим не можна не погодитись, бо на рівні особистого світосприйняття чи свідомості кожна людина складає конкретно-цільовий, предметний зміст щастя.

Стан, який є щастям для однієї людини, інша може відчувати як нещастя. Тому філософи помітили, що саме пошук щастя уже є нещастям. Щастя як задоволення потреб зникає чи переходить у нещастя із зміною цих потреб. Переважно його відчувають як щастя лише у зв’язку з нещастям, що його до того ми відчували, а воно, своєю чергою, породжує нові потреби, незадоволення яких є нещастя. Коли кількість задоволень дорівнює кількості потреб, людина перестає страждати.

Щастя досить часто носить суб’єктивний характер. Наприклад, хворий хоче бути здоровим, бідний – багатим, самотній - закоханим. Тому в свідомості людини виникає ілюзія множинності понять щастя.

Можна лише зазначити низку найзагальніших понять, які в тому чи іншому випадку дають уявлення про щастя. Щастя – це успіх, везіння, щаслива доля. Щастя – це задоволення, переживання приємних відчуттів, це стан душевної та життєвої задоволеності.

Всі фактори щастя можна умовно поділити на два види: зовнішні та внутрішні. Зовнішні фактори щастя – це рівень матеріального життя, суспільне становище, праця та діяльність людини. Внутрішні фактори – це морально-психологічний та духовний світ особистості, її розум, характер, воля, темперамент, моральні цінності. Саме розум є єдиним ґрунтом, на якому може розвиватися людське життя з його щастям і досконалістю, без котрих і саме існування цього життя було б небажане.

Виняткове значення для працівника ДСНС мають такі моральні цінності, як спокійна совість, почуття правоти та виконання обов’язку, повага та любов з боку інших людей, почуття честі й гідності. На перший погляд, вони здаються не настільки суттєвими як, наприклад, матеріальні блага. Проте варто опинитися в ситуації, коли для досягнення мети необхідно пожертвувати матеріальним добробутом, відкривається істинна ціна такої жертви.

І все-таки, кожен щасливий по-своєму. Відомий педагог В. Сухомлинський, аналізуючи категорію щастя, зазначав: “Щастя багатогранне. Воно і в тому, щоб людина розкрила свої здібності, полюбила працю і стала в ній творцем, і в тому, щоб отримувати насолоду від краси оточуючого світу, в тому, щоб любити іншу людину, бути люблячим, виховувати дітей порядними людьми”.

Такий підхід докорінно змінює саму проблему досягнення щастя. Головне тут не те, як стати щасливим, а те, як стати гідним щастя. Звідси напрошуються два висновки. Щастя – не стан, не ідеал, якому ми підпорядковуємо своє життя. Це, передусім, наше бажання стати щасливим.

Щастя співпадає з процесом боротьби за нього. Найнадійніша мета, яка сприяє досягненню щастя – ощасливити когось. Воістину, найкоротший шлях до щастя – принести щастя іншому.

Отже, етичні категорії суттєво впливають на наше суспільне життя та професіоналізм працівника ДСНС. Перебуваючи на службі та виконуючи найшляхетнішу місію – рятування людей та їх добробуту, він мусить бути високоморальною людиною. Етичні вимоги творіння добра змушують його оволодіти такими моральними якостями, як совість, справедливість, гідність, честь, розуміння обов’язку. Кожен працівник зобов’язаний певним чином керуватися ними в житті, оскільки вихованою людиною може стати тільки та особистість, яка володіє такими якостями. Служба в системі ДСНС України вимагає істинного виявлення їх у повсякденній праці та суспільно-моральній діяльності.

ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Що таке “професійна етика”?

2. Дайте моральну оцінку поняттям “добро” і “зло”.

3. Порівняйте поняття “добро”, “милосердя”, “співчуття”, “добродійство”.

4. Що таке “моральний обов’язок” працівника ДСНС?

5. Яке значення в житті працівника ДСНС має професійний обов’язок?

6. Назвіть основні моральні цінності офіцера.

7. Дайте визначення поняття “совість”.

8. Як навчитися керувати своїми вчинками та бажаннями?

9. Чому моральне життя називають “боротьбою з самим собою”?

10. Що таке “сенс” та “зміст життя”, “щастя”?

11. Як етичні категорії впливають на професіоналізм працівника ДСНС?

§ 2. ЗМІСТ І ЗНАЧЕННЯ

Дата добавления: 2015-05-26