Подолання протиріч у британсько-французьких відносинах та вступ Великої Британії до ЄЕС

Неоднозначно складалися відносини Англії з Радянським Союзом. Смерть Сталіна, певна лібералізація зовнішньої політики СРСР сприяла поступовій нормалізації відносин між країнами, однак цей процес неодноразово зустрічав певні перешкоди. Після підписання 1954 р. Великобританією разом з іншими країнами Паризьких угод, на основі яких ФРН вступила до НАТО, Радянський Союз анулював договір з Великобританією і 1942 р., вважаючи, що Англія увійшла до військового союзу з ФРН, спрямованого проти СРСР. Англо-радянські відносини загострилися також у зв'язку з Суецькою війною. їх поліпшення наприкінці 50-х і в 60-ті роки змінилося новим загостренням 1971 р., коли уряд Е. Хіта вислав з Великобританії понад 100 дипломатів і співробітників радянських установ, звинувачених у шпигунській діяльності. Проте в 70-ті роки - в умовах міжнародної розрядки - відносини Англії та СРСР знову нормалізувалися. Активізувався торговельний обмін, науково-технічне і культурне співробітництво.

38. Перша спроба Великої Британії приєднатися до ЄЕС. "Залізне вето" Ш.де Голля.

Багато країн хотіли утворити інтегроване обєднання. Британський скепьтицизм однак не звільнив уонтинентальні країни від бажання утіорити більш інтегроване економічне обєднання в Європі.В 1952 фр,нім,бельг, люксем,італ, так звагі країни “малої європи”, підп в парижі дог-р про утворення євр. Обєдн вугілля та сталі.ВБ також скептично оцінила можливості розширення меж євр. Інтеграції та взяти участь в конференції в Месіні,країни “малої європи” на цьому етапі ще продовжували розглядати можливість участі ВБ в своїх подальших інтеграційних планах. Особливість ВБ полягв в тому що вона не бажала знаход повністю осторонь від обговорення інтеграційних проектів, намагаючись вкласти в них привабливі для себе елементи.ВБ на той час мала достатньо першочергових інтересів які не співпадали з інтересами континентальних євр д-в.Значно випереджаючи Францію в ядерних технологіях та маючи особливі угоди з сша щодо ядерних досліджень, а також з канадою щодо використання урану, ВБ не виявляла особливого бажання ділитися з іншими євр д-вами своїми досягненнями та входити до структур, що мали наднаціон елементи.Що ж стосується Спільного ринку в європі, то вб не заперечувала проти його формування. ВБ дедалі більше проявляла зацікавленість євр ринком, хоча при цьому виступала проти його формування на основі митного союзу зі спільними зовн торг тарифами.Вона вже мала митний союз з країнами спідружності, користуючись при цьому пільговими тарифами.Крім того, вб не бачила потреби в утворенні нової євр. Організ та наданні їй повноважень митного союзу, коли ОЄЕС з її режимом вільної торгівлі, як вважали англійські правлячі кола, достатньо забезпечувала інтереси її країн-членів. Не зважаючи на підписання країнами “малої європи” 25 бер 1957 римських дог про заснув євр співтоварств (євратом і єес) переговор з вб продовжувались аж до 1 січня 1959., тобто до поч лібералізації внутр торгівлі. В кінці кінців всі англійські пропозиції щодо євр інтеграції відкинуті, а вб зробила ряд кроків, щоб обєд навколо себе країни, що не увійшли до спільного ринку з метою продемончтрувати життєздатність зони вільної торгівлі та запобігти їх поступовому входженню до спіл ринку. Реальна переорієнація американських інвестицій у промисловість країн “малої європи”, чия економічна експансія на світовий ринок ставала дедалі активнішою порівняно з англ експортом, постійна загроза дефіциту торгового балансу змушували вб розгл можливість вступу до спільного ринку з метою стимулювання своєї промисловості. Еволюції позиції вб сприли також і деякі зміни у підходах фр до ідеї євр інтеграції, повязані з приходом до влаи де голля. На відміну від 4 респуб де голль виступав проти наднац. Характеру євр співтовариства, що співпадало з британс позицією міждерж співробітництва.Кабінет макмілана розгорнув активну внутр та зовнпол роботу з метою домогтися входження вб до єес до січня 1963р. тобто до наступних виборів загальних.Вступ вб до єес до того, як була вироблена загальна комунітарна політика дозволив би брит керівн впливати на її формування. 31 липня 1961 у палаті общин макміллан уперше офіційно оголосив про рішення уряду розпочати переговори з країнами малої європи про вступ вб до євр.спів Переговори зрозп 10.10.61 у парижі.листопад 61-в білій книзі були сформ осн пложення політики вб щодо євр інтеграції, та визначені три найгол. Проблеми її взаємовідносин з єес- тогівля з країнами співдружності, спільна с/г пол, взаємовідносини з країнами ЄАВТ.

Залізне вето до голля-14січня1965р- подія „З в” де Голля, де де голль вистцпив із заявою і говорив що фр і вб не хоче в ЄС.фр не хоче поки е голь живий, а вб ніколи не стане членом ЄС. Вб не має перспектив вступити.

Не пройшло безрезультатно і для самого співтов. Його діяльність була фактично паралізована на кілька місяців, що ппризвело зокрема до затягування підписання конвенції в яунде.

Ситуация, как и вся европейская политика Англии, определялась расстановкой в треугольнике Лондон-Париж-Вашингтон. Путь же в ЕЭС лежал прежде всего через Париж - Франция становилась лидером ЕЭС.

Макмиллан рассчитывал быстро решить вопрос, пойдя на незначительные уступки и используя личную дружбу с де Голлем со времен войны. Но у де Голля были несколько иные планы.

Еще в 1958 г. де Голль обратился к США и Англии с предложением о создании “триумвирата” для управления миром. Это было заведомое напрашивание на отказ, с тем чтобы развязать себе руки для проведения независимой от США политики, в т.ч. - в ядерной сфере; так оно и случилось.

Англия же в 1961 г. была готова поддержать идею “триумвирата” (и даже подталкивала к этому США), чтобы де Голль согласился на ее вступление в ЕЭС. Таким образом она оказывалась между двух огней - США и Франции.

В течение 1960-1962 гг. состоялся ряд встреч Макмиллана с де Голлем. Единственный камень преткновения - отношения с США и ядерное оружие. Франция активно создавала свое ядерное оружие и нуждалась в сотрудничестве в этой области, главным образом по финансовым соображениям. Англия представлялась идеальным вариантом - небольшая, равная Франции страна, а не “великие” США. Англия хотела, но не могла: она была связана с США соглашением 1958 г. о запрете передачи ядерных секретов третьим странам.

Однако начинать официальные переговоры о вступлении в ЕЭС все равно было нужно. Для этого Англии необходимо было прежде решить 3 вопроса:

* убедить страны Содружества, что не будет ущерба их интересам;

* согласовать курс на вступление с ЕАСТ;

* получить поддержку США.

В парламенте решение о начале переговоров было одобрено подавляющим большинством; Макмиллан обещал, что вступление может состояться только на условиях Англии. Но для остальных стран это было неприемлемо: Англия собиралась войти в ЕЭС как

а) глава Содружества Наций

б) особый партнер США

в) ядерная держава.

В этом качестве Англия должна была бы стать лидером ЕЭС. Франция категорически не могла согласиться.

На конец 1962 г. был намечен англо-американский саммит, и Макмиллан надеялся склонить США к ядерной кооперации с Францией. Однако произошло обратное. В мае 1962 г. на заседании министров обороны НАТО в Афинах Р.Макнамара осудил все национальные ядерные силы, назвав их “опасными” и “недостаточно надежными”. Это вызвало возмущение не только Франции, но и Англии. Макнамара выдвинул также проект создания “многосторонних ядерных сил” (МЯС); это давало допуск к ядерному оружию ФРГ. На время произошло “ядерное сближение” Англии и Франции.

15-16 декабря 1962 - встреча Макмиллана и де Голля в Рамбуйе. Англия обязательно будет развивать свои собственные ядерные силы. Де Голль не совсем правильно понял Макмиллана, решив, что Англия будет сейчас выбирать между Вашингтоном и Парижем и в конце концов склонится к Парижу, т.к. американцы постепенно свернут программу ядерной помощи Англии. Впоследствии из-за этого французы обвиняли Макмиллана во лжи.

Впрочем, де Голль высказал Макмиллану другие сомнения в возможности скорого присоединения к ЕЭС:

· экономика Франции и ФРГ взаимодополняема, а Англия не вписывается

· как впишутся другие страны ЕАСТ?

· даже 6 странам было трудно найти единую концепцию “Европы без США” - в большем составе это будет сделать намного труднее.

Однако категорического возражения не прозвучало.

21 декабря 1962 - англо-американское соглашение в Нассау (Багамы) о ядерном сотрудничестве. Однако ядерный арсенал Англии оказался фактически подчинен американскому - никакого сотрудничества с Францией быть уже не могло.

14 января 1963 де Голль публично выдвинул возражения против вступления Англии в ЕЭС, фактически наложив вето, названное из-за жесткости формы “железным”.

В конце января 1963 официальные переговоры между Англией и ЕЭС в Брюсселе были прерваны на неопределенный срок.После прекращения переговоров в Брюсселе проблема вступления Англии в ЕЭС не ставилась 2 года. Это объяснялось во многом сменой руководства - приходом к власти лейбористов во главе с Г.Вильсоном. Позиция лейбористов в отношении ЕЭС стала постепенно меняться начиная с 1965. В течение 1965-1966 Г.Вильсон несколько раз высказывался в пользу возобновления переговоров. Однако до конкретных действий не доходило: институционный кризис в ЕЭС 1965-1966, вызванный неуступчивостью Франции в принятии решений, незавершенность военно-политической доктрины Англии.Франция и ФРГ предложили Англии ассоциированное членство в ЕЭС, но она отказалась; не только по соображениям престижа, но и практическим - ассоциированный член не мог полноценно влиять на ЕЭС.

В 1969 де Голль ушел в отставку. Пришедшие президент Жорж Помпиду, премьер Шабан-Дельмас и министр иностранных дел Шуман подходили к вопросу принятия Англии в ЕЭС более спокойно и прагматически.

К концу 1969 отношения нормализовались окончательно.

8 мая 1971 г. наконец было объявлено о предстоящем англо-французском саммите, который состоялся

20-21 мая 1971 в Париже. После двухдневных напряженных переговоров было достигнуто принципиальное согласие о вхождении в ЕЭС Англии. Это явилось компромиссом - Англия несколько ослабляла свои “особые отношения” с США, Франция терпимее относилась к политике атлантизма.

Дата добавления: 2015-05-26