Май 1980 - саммит в Люксембурге. На все предложения о компромиссе Тэтчер отвечала “Це неприйнятно”

Однако вскоре позиция кардинально поменялась. В основе изменения лежала политика. Англия вновь вспомнила о единой ВП и своей руководящей роли в ней..

Май 1980 - компромиссное снижение взноса Англии в ЕЭС как результат англо-французской договоренности.

Сентябрь 1980 - англо-французский саммит в Париже: “сердечна згода”.

Ноябрь 1980 - инициатива Англии о координации действий в связи с Афганистаном, Ираном, Ближним Востоком. Англия сознательно уходила от экономической сферы, поскольку она была очень спорной и могла привести к новой конфронтации и краху. Она уводила от первостепенности этих вопросов и все сообщество. Считалось, что постепенное сближение во внешней политике обеспечит условия для сближения в экономике.

Подобное мнение было и в ФРГ. Сентябрь 1981 - инициатива Г.Д.Геншера о создании на базе ЕЭС политического союза. Хотя это было не совсем то, что имела в виду Англия, она поддержала идею.

Она в очередной раз решила “возглавить процесс” - мининдел лорд Каррингтон стал инициатором и председателем при одобрении на встрече министров ЕЭС в октябре 1981 “Лондонської доповіді щодо європейского політичного співробітництва”, где впервые была упомянута координация в сфере безопасности.

Участники встречи сразу же оговорились для США, что это не означает уменьшения роли НАТО.

Роль Англии в совместной ВП стран ЕС достаточно ощущалась, особенно четко это видно на примере отношений с СССР и Восточной Европой. Считают, что новый виток “холодной войны” был возможен благодаря поддержке западноевропейцами США, в чем немалую роль сыграла Англия. Наоборот, в случае с Гренадой Лондон сумел смягчить формулу “независимая от США ВП” до “независимая ВП при взаимных консультациях со США ”. Октябрь 1983 - визит в Лондон Ф.Миттерана. Прежней сердечности не было даже внешне. Проявились расхождения в видении ЕС. Тэтчер: “Я не думаю, що нам вдасться створити Сполучені Штати Європи за зразком Сполучених Штатів Америки. Політичний союз не означає зникнення національних держав”.

Миттеран: “Я не знаю точно, який курс обере для себе Англія. Франція ж обрала шлях зміцнення союзу”.

Англия настаивала на пересмотре ЕАП достигнутый ранее компромисс по новому взносу в бюджет ЕС снова не устраивал. В последнем пункте Англия неожиданно поддержала ФРГ. В результате в июне 1984 на заседании Евросовета в Фонтенбло пятилетний конфликт удалось разрешить: Англии была обещана компенсация в счет переплаты.

Однако в ноябре 1984 Англия отказалась одобрить идею о проведении МПК ЕС о создании экономического и политического союза.Но в декабре для смягчения обстановки был пущен в ход бесспорный символический козырь - согласие на строительство туннеля под Ла-Маншем. 12 февраля 1986 - соглашение о строительстве туннеля подписано в Лондоне Дж.Хау и Р.Дюма. Это символизировало, что Англия даже физически “пришвартовалась к Европе”. Тогда же, после ряда колебаний и со многими оговорками, она приняла в целом инициативу нового председателя КЕС Ж.Делора о превращении сообщества в союз.

42. Політика уряду К.Аденауера щодо "німецького питання" в 1949 - 1961 рр.

Федеральний канцлер ФРН (1949-1963 рр.), міністр закордонних справ (1951-1955 рр.). Правління Аденауера склало цілу епоху повоєнного відновлення Західної Німеччини, створення ФРН, її вступу в Західноєвропейський союз і НАТО. У 1955 році встановив дипломатичні стосунки з Радянським Союзом.

Перші роки перебування Аденауера на посаді кельнського бургомістра збіглися з поразкою Німеччини в Першій світовій війні і укладенням принизливого Версальського миру. Він не раз висловлював здивування: заради чого благополучна і розвинута Німеччина вплуталася в настільки масштабну і небезпечну сутичку. Аденауер працював по вісімнадцять годин на добу, організовував життя в нових умовах. Він мріяв перетворити Кельн у великий і красивий центр Рейнської області. І багато що йому вдалося.

У 1926 році Аденауеру запропонували посаду канцлера. Він відмовився, тому що не поділяв поглядів націонал-соціалізму. З приходом до влади Гітлера 13 листопада 1933 року Аденауер був зміщений з посади бургомістра Кельна Дійсна політична кар'єра Аденауера почалася після військової поразки Третього рейху. У березні 1945 року американський комендант Кельна запропонував Аденауеру виконувати обов'язки бургомістра. Він погодився. Почалася холодна війна. Возз'єднання Німеччини відсувалося на невизначений час. Логіка політичного розвитку вела до формування західнонімецької держави. 23 травня 1949 року була прийнята Конституція Федеративної Республіки Німеччини, а 15 вересня1949 року з перевагою в один голос федеральним канцлером був обраний 73-літній КонрадАденауер.. З 1951 по 1955 рік Аденауер одночасно займав і посаду міністра закордонних справ. Повернутися в міжнародне співтовариство було зовсім не просто - потрібно було перебороти відчуження країн, що постраждали від німецького фашизму. Це стало головною метою дипломатії першого канцлера ФРН..

2 травня 1951 року ФРН стала засновницею Європейського об'єднання вугілля і сталі - прообразу Євросоюзу. Аденауер здійснив перші офіційні візити в Париж, Рим, Лондон, а через два роки - до Вашингтона. 10 вересня 1952 року в Люксембурзі він підписав угоду про репараційні платежі, у якій передбачалася допомога молодій державі Ізраїль. Переборюючи опір політичних супротивників, 5 травня 1955 року ФРН стала членом НАТО. У тому ж році, зі вступом у силу Паризьких угод, підписаних 23 жовтня 1954 року, для ФРН закінчився період окупації. Майбутнє Європи канцлер бачив у сполученні різних типів економік, у постійному обміні духовними і культурними цінностями.

Після війни в Аденауера з'явилися думки про можливість мирної взаємодії західних країн і Радянського Союзу. Ілюзії швидко розсіялися: світ розколовся на два табори з різними світоглядами, етичними цінностями і політичними завданнями. Протистояння двох систем наростало. У його епіцентрі виявилася розколота Німеччина. Аденауер твердо вирішив, що нейтральна позиція німців у такій ситуації неможлива: Німеччина буде із Заходом. У єдності з Заходом канцлер бачив і передумови вирішення питання про возз'єднання країни. Він виступав проти будь-якого компромісу з комуністичною ідеологією і планово-розподільчою системою господарювання. Об'єднану Німеччину бачив тільки в союзі з західним світом і відкидав усі плани її нейтралізації. Визнаючи роль Радянського Союзу у світі, його вплив на вирішення німецького питання, Аденауер пішов на встановлення дипломатичних, а потім і торговельно-економічних відносин з СРСР. Переговори з Хрущовим пройшли успішно. Останні 10 тисяч німецьких військовополонених і 30 тисяч інтернованих повернулися на батьківщину. Між СРСР і ФРН були встановлені дипломатичні відносини. Особливо тісні відносини склалися в Аденауера із Шарлем де Голлем. Вінцем дипломатичної кар'єри Аденауера стало 22 січня 1963 року, коли канцлер ФРН і президент Франції обійнялися на Єлисейських полях. Столітню міжнаціональну ворожнечу була переборено. Аденауер і де Голль підписали угоду про дружбу Єдиною великою невдачею Аденауера була неможливість перешкодити зведенню Берлінської стіни, що роз'єднала німецьку державу. 15 жовтня 1963 року Аденауер пішов у відставку з посади федерального канцлера. Він керував країною 14 років. 15 жовтня 1963 року він виступив з останньою промовою як федеральний канцлер. 19 квітня 1967 року Конрад Аденауер помер у віці 91 року. КонрадаАденауэра можно назвать историческим новатором, а по отношению к европейской политике - даже революционером. Возникавшая из руин, зависимая до 1955 г. от трех оккупационных держав, ФРГ стала к 1963 г., концу «эры Аденауэра», третьей по индустриальной мощи и второй по торговому обороту страной мира. Сам Аденауэр определял три основные цели своей политики - свобода, мир, единство Германии. В 1989 г. политика первого канцлера ФРГ исторически оправдалась..

В области внешней политики Аденауэртвердо стремился к достижению двух взаимосвязанных целей — восстановлению полного суверенитета Западной Германии и интеграции страны в сообщество западных стран. Для этого Западной Германии необходимо было завоевать доверие американцев и французов. Аденауэр с самого начала был сторонником европейской интеграции. Важным шагом в этом направлении было вступление Западной Германии в созданное в 1951 Европейское объединение угля и стали (ЕОУС), членами которого стали Франция, Италия, Бельгия, Нидерланды и Люксембург (договор о ЕОУС был ратифицирован бундестагом в январе 1952).

Дата добавления: 2015-05-26