Тематика навчальних занять

№ п/п	Теми
лекції	Практичне заняття	Самост. робота
1.	Тема 1. Політологія як наука.
2.	Тема 2. Історія світової та вітчизняної політичної думки
3.	Тема 3. Політика як суспільне явище.
4.	Тема 4. Політична система держави			-
5.	Тема 5. Держава структурі політичної системи.
6.	Тема 6. Політичні партії, та партійні системи
7.	Тема 7. Політичні еліти і політичне лідерство.
8.	Тема 8. Політичні ідеології та політична культура
9.	Індивідуальне завдання	-	-
10.	Залік	-	-
Всього:

Практичне заняття по темі 1

Політологія як наука та навчальна дисципліна. Парадигми політичної науки.

ПЛАН:

1. Політологія – соціальна наука і навчальна дисципліна.

2. Історія становлення політології як специфічної галузі знання.

3. Методологічні засади, категорії та принципи політології.

4. Функції ї політології. Роль політології у формуванні політичної культури керівника і громадянина

ЛІТЕРАТУРА:

1. Политическая наука в Украине. – Симферополь. -2002.

2. Политология: Учебник для Вузов/ под ред. А.С. Тургаева, А.Е. Хренова. – Спб., 2005.

3. Політологічний енциклопедичний словник. - К, 2004.

4. Рудич. Ф. М. Політологія. Курс лекцій. - К, 2005.

5. Єндрю Хейвуд. Политология. Второе изд. Пер. с англ. - М, 2005.

6. Цюрупа М.В., Ясинська В.С. Основи сучасної політології. - К.: Кондор, 2009.

7. Цюрупа М.В., Ясинська В.С. Основи загальної та воєнної політології. - К.: ДЕТУТ, НУОУ, 2013.

******

Проблеми для обговорення та дискусії:

a) Що вивчає загальна політологія як суспільна наука?

b) Якою є структура політичної науки?

c) Що дають керівнику політичні знання?

d) Які категорії в системі політичних наук є основними?

e) Чи можна включити в поняття “політологія” політичні доктрини, програми політичних партій?

f) Які конкретні процедури передбачають емпіричні методи дослідження політичних фактів?

g) Яке місце займає політологія в структурі політичного знання: загальна теорія, середнього рівня чи галузева наука?

h) Назвіть основні функції політології.

i) Охарактеризуйте основні парадигми політичного мислення.

*********

Тема ділової політичної гри:

«На основі засвоєних парадигм політичного мислення оцінити можливу ескалацію та передбачити наслідки політичного конфлікту в країнах на Близькому Сході»

**********

Методичні рекомендації з підготовки до відповідей:

При відповіді на перше питання практичного заняття слід вказати, що для політології головною з суспільних сфер, до якої вона звертає свою пізнавальну активність, є сфера політики, політична дійсність, політичне життя суспільства та позиція участі особи в ній. При цьому політична сфера вивчається й аналізується у поєднанні з врахуванням особливостей та зв'язків з економічною, правовою, моральною, гуманітарною та духовною сферами суспільства.

Політологія – соціальна наука про закономірності функціонування політичної сфери суспільства, політичних інститутів та процесів у ній. Політологія як синтетична багатогалузева наука виникла відносно недавно – з середини XIX століття і з того часу продовжує розвиватись та бути «відкритою» системою знань, хоча протополітичні погляди зародились у перших осередках цивілізацій здавна.

Політичне знання з історією розвитку науки набуло цілісного і структурованого вигляду і може бути представлене як:

1. Загальна теорія політики, яка вивчає історію політичних вчень та теорію політики, розробляє теоретичні засади та методологічні основи для функціонування інших галузей політологічного знання;

2. Політична теорія так званого середнього, соціологічного рівня, яка зосереджується на питаннях природи влади, політичної системи, з'ясовує сутність політичного керівництва, лідерства, тенденції політичних процесів тощо у сучасному світі;

3. Конкретно-специфічні політичні наукові дисципліни, такі як: політична географія, політична економія, політична психологія і політична антропологія; політична соціологія та етнополітика. До цих галузей політологічного знання ми відносимо і політичну географію, транспортну політику.

Структура політичного знання з іншої точки зору - це сукупність теорії політики, порівняльної політології, прикладної політології, виходячи з функціональної ролі кожної з галузей.

З точки зору глибини проникнення у сутність політичних процесів можемо виділити 4 рівня їх пізнання та відповісти на запитання: яким можливе бути політологічне знання стосовно наближення його до істини?

Перший рівень складають буденні уявлення про поточну політику і природу влади у державі. Будь-який свідомий громадянин має принаймні примітивні знання у цій галузі, хоча масова культура і ЗМІ звужують проблемне поле політичного знання до сприйняття сенсаційних відомостей щодо політикуму.

Другий рівень створюють ідеологічно викривлені знання щодо політики і влади, які деформуються під впливом цілеспрямованої партійної пропаганди. Мовиться про те, що комуністи чи «націоналісти» ставляться до нових політичних явищ з певних, нових чи «старих» ідеологічних позицій, які заважають об’єктивному виваженому погляду на політичні явища.

Третій рівень пізнання політичної сфери спирається на знання законів, категорій, тенденцій науки, він наближений до науково-теоретичного підходу, притаманного науковцям, політичним лідерам, ідеологам партій. Це власне і є політологічні знання. Вони можуть бути передані для засвоєння мільйонам освіченим громадянам.

Четвертий рівень складає осмислення політики з позицій поточної, сьогоденної політики (транспортної політики). Такі знання наповнюють вищевказану сукупність політичних знань конкретним, емпіричним матеріалом. Політологія у США невід’ємна від аналізу поточної політики держав, тоді як в Україні вивчається переважно теорія політики.

Таким чином, політологія – відносно молода соціальна наука, яка звертається до центральних проблем суспільства – керівництва на основі здобуття здійснення політичної влади. Її предметом є також транспортна та економічна політика.

*********

При підготовці відповіді на друге питання слід звернутись до історії виникнення політології.

Перші спроби осмислити політичні явища, проблеми держави і влади, воєнної політики зафіксовано вже у третьому тисячолітті до н.е. У міфах більшості народів Близького Сходу мовилось про те, що спочатку Боги безпосередньо правили на землі, надалі вони передали владу земним правителям. Протополітичні ідеї первісних суспільств, де проблеми політики, релігії, моралі не були відділені одна від одної, свідчили про центральне місце політичних аспектів життя ще зі стародавності, про привернення уваги до питань джерел влади, економічних засад життя, оборони завойованого політичного устрою.

Сучасного вигляду політологія набуває у середині XIX століття у зв’язку із загальним прогресом суспільствознавчих наук, достатнім обсягом теоретичного матеріалу та практичною потребою у ґрунтовних політичних розвідках для застосування політичного знання у виборчих технологіях. У США політологія постає із соціології, а у вона Європі інституюється в рамках філософії політики, у межах теорії держави і права.

В колишньому СРСР політична наука називалась буржуазною «псевдонаукою», як і інші модернові науки – кібернетика, генетика. Мислилось, що актуальні соціально-політичні проблеми соціалістичного суспільства можна було вирішувати у межах марксистського історичного матеріалізму. Вважалось, що «чистої соціально-політичної науки», позбавленою ідейних нашарувань її носіїв не може бути.

У XXI столітті сучаснеполітичне знання виступає у спеціалізованому, розгалуженому і синтезованому вигляді, з огляду на те, що функціонують суспільні сфери з особливим змістом політичного регулювання (економіка, право, транспортна галузь та інші). Вони створюють підстави для виокремлення певних напрямків із загальнополітичних знань у окремі підгалузі політологічного знання: політична психологія, політична економія, політична географія, транспортна політика.

Політологія має наступні системостворюючі чинники:

1. Специфічний об’єкт теоретичного осмислення (воєнну політику);

2. Парадигми політичного мислення;

3. Достатній обсяг теоретичного матеріалу;

4. Виявленні з акономірності у політичних відносинах;

5. Адекватні методологічні засади здобуття політологічних знань;

6. Соціально значущі функції науки і відповідної навчальної дисципліни;

Об’єкт будь-якої галузі політологічного знання – наприклад, транспортна політика – дуже специфічний і може значно відрізнятись від загального русла державної політики, а тому він потребує спеціальних, особливих напрямів дослідження. На теоретичному рівні це завдання виконує політологія.

Щодо обсягу теоретичного матеріалу, який накопичений історією світової політичної думки у осмисленні теоретичних основ політики, то практично у кожного політичного мислителя є висловлювання, думки, ідеї чи навіть цілісні концепції економічної та транспортної політики.

Враховуючи, що будь-яка наука адресується не до випадкового та одинично-неповторного, а до закономірностей, тенденцій, причин, які слід знайти, «вивести» із неоформленої сукупності фактів, яких завжди достатньо галузева політологія розкриває закономірності зв’язку економіки і політики, загальнодержавної та регіональної політики, економіки та суспільства.

********

При підготовці до відповіді на третє питання слід зважати на те, що методологічні проблеми політології полягають у з’ясуванні власної системи методів, які дозволяють досліджувати політичні явища та інститути, вони стосуються принципів науки, системи категорій (основних понять).

Методологічні засади (основи) політології складаються з:

- принципів науки,

- парадигм політичного мислення,

- методів як загальних для всієї політичної науки, так і специфічних аспектів (складових) загальнонаукових методів;

- методологічної техніки та інструментів дослідження;

- системи категорій політології.

До складових методології політології перш за все віднесено принципи цієї науки для з’ясування взаємин між політикою та економікою та транспортом, встановлення ієрархії відносин держави і суспільних сфер.

Принципи – це вихідні засади наукового дослідження, це початок і водночас підсумок наукового дослідження. До необхідних для політології віднесено принципи:

1.Визнання верховенства політики над технічними аспектами керівництва транспортом;

2.Домінування державно-офіційного аспекту (доктрин та державних програм) у змісті транспортної політики;

3. 4. Боротьба і суперництво різних, підчас протилежних за змістом політичних доктрин, у той час як для загального державного політичного курсу економічні та соціально-політичні орієнтири розвитку суспільства більш-менш стабільні.

5.Принцип об’єктивності у висвітленні центральних проблем економічної та транспортної політики, адже це та сфера, у якій обман, містифікації, недостовірність можуть бути.

Галузеві політичні науки та уся політична наука використовує загально філософські, загальнонаукові та конкретні та специфічні методи дослідження - прийоми, способи, підходи до вивчення політичних явищ, відносин, інститутів.

Зарубіжнаполітологія застосовує нормативний, онтологічний і емпірично-аналітичний підходи до аналізу політики. Політика оголошується «сферою людського вибору, а не необхідності», тому застосовуються також психологічні та інституційні підходи, які пояснюють мотиви вибору, все частіше використовується біхевіористський метод, пов'язаний з вивченням політичної поведінки особи і соціальних груп, перевіркою цих досліджень політичною практикою та досвідом.

Вітчизняна політологія звертається до:

• інституціонального методу, який передбачає, що в центрі дослідження повинні знаходитися політичні інститути, їх структури, властивості і взаємозв'язки, а також політично-правові норми, на основі яких функціонують ці інститути;

• соціологічний метод, орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політики, вплив на політику у цілому економіки, культури, релігії, ідеології та соціальної структури суспільства;

• історичний метод розглядає політичні явища, політичні відносини та інститути в безперервному процесі становлення та розвитку,
в минулому, в теперішньому стані та у перспективі;

• системний метод застосовується при дослідженні складних багаторівневих об'єктів (політичні системи, інститути), при якому об'єкт розглядається як цілісність, сутність якогоне зводиться до сукупності частин.

Поряд з теоретичними у політології застосовуються емпіричні методи збору, аналізу та переробки суспільно-політично значущої інформації, які запозичені з методології природничих наук:

- анкетування-опитування — один з найпоширеніших методів збору політично значущої інформації, яке може проводитися у формі розмов, інтерв'ю, анкетування; але у державних структурах опитування проводиться з дозволу відповідних органів управління;

- цілеспрямованого спостереження, яке дозволяє безпосередньо відслідковувати політичні події, збирати політичні факти, простежувати перебіг політичних конфліктів чи політичної боротьби, при цьому спостереження буває невключеним і включеним.

Готуючись до розгляду проблемних питань практичного заняття, слід розкрити поняття «наукової парадигми» взагалі, далі парадигми політичного мислення, які будуть потрібні для участі у діловій (політичній) грі.

Парадигми - усталені мисленеві конструкції, прийняті у науковому співтоваристві певної епохи, це представлені у стислому вигляді тези і наукові припущення загального типу для вирішення всього спектру завдань.

Парадигми політичного мислення - загальніпідходи до розуміння політики, які слугують концептуальним підґрунтям для подальших теоретичних і практичних досліджень у вирішенні конкретних прикладних проблем.

Історично першою в історії політологічної думки постала теологічна парадигма (від лат. Teos – Бог), це пояснення політичних явищ надприродним втручанням у дії земного правителя вищої сили, Бога, що виступає глибинним джерелом влади, а земні владні політичні відносини є лише віддзеркаленням божественного устрою світу. Верховний носій влади розуміється як посланець Неба, тому повстання проти його влади навіть не мислились.

Патерналістична парадигма (від лат. Pater – батько) визнавала аналогію між родинними стосунками у сім’ї та владними відносинами у державі («держава – велика сім’я»), коли батько, а в державі – це володар, імператор - піклувалися про дітей (це підлеглі у країні), бо вони не самостійні.

Раціонально-критична парадигма дає більш реалістичні, «заземлені» підходи до розуміння сукупності політичних явищ і процесів, намагається покласти в основу розуміння політичного не зовнішні чи родинні фактори, а внутрішні чинники сутнісного характеру: могутність, влада, сила, лідер, стиль управління.

Марксистська парадигма, незважаючи на її критику у зв’язку з кризою соціалістичних країн, виконує свою евристичну функцію, вказуючи на нерозривний зв'язок економіки та політики, наголошуючи на залежності політичного життя від економічних відносин, які є первинними. Вона була сформульована К. Марксом, Ф. Енгельсом, В. Леніним у другій половині XIX – на початку XX століття і заснована на визнанні вторинного характеру політичних явищ, які повністю визначаються первинними економічними відносинами.

Таким чином, у багатогалузевій формі знання про політику політологія інституйована як особлива галузь знання про політику, економіко-політичні відносини, форми і способи політичного керівництва економічною та транспортною сферами держави.

При обговоренні у четвертому питанні функцій політології як навчальної дисципліни, тобто ролі, яку вона виконує у суспільстві при осмисленні економічної політики та формуванні політичної культури керівника економічної та транспортної галузей, спочатку визначимо ієрархію цих функцій.

· На перше місце поставимо евристичну функцію політології, яка полягає у тому, що вона надає принципово нові знання в царині природи, змісту та здійснення економічної політики, реалізації її у системі загальнодержавної політики, розуміння політичних явищ.

· Функція теоретико-пізнавальна на місце ідеологічно-викривленого знання та політичних міфів стосовно економічної політики ставить можливість проникнення у таємниці прийняття політичних рішень, розкриває природу політики, механізми взаємодії влади та економічних інституцій. Теоретико-пізнавальна функція полягає у дослідженні політичних явищ з метою отримання знання про сутність, зміст, закономірності розвитку економічної сфери суспільства під кутом зору державної політики.

· Функція політичної соціалізації дозволяє тому, хто оволодів необхідною сумою знань і навичок політичного аналізу, стати на рівень керівника державного рівня.

· Прогностична функція – це розробка наукових прогнозів у економічно-політичній сфері, транспортній справі, виявлення тенденції розвитку суспільних процесів, які можуть привести до колізій та конфліктів. Вона полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, пошуку різних варіантів політичної поведінки у неоднозначних ситуаціях

· Інструментально-практична функція політологіїпроявляєсебе у розробці низки практичних рекомендацій для удосконалення всіх сторін політичної діяльності в сфері економіки та транспорту.

· Методологічна функція заснована на тому, що політологія виступає засобом, методологією пізнання економічної політики та соціальних перетворень у справі управління інститутами держави, реалізації надбаних керівниками знань.

· Світоглядна функція підноситьполітології до рівнянавчальних дисциплін світоглядного рівня, які розширюють світосприйняття керівників, вона обумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури керівників держави, що сприяє взаємодії різних політичних інститутів в галузі економіки.

· Інтегруюча функція виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є обґрунтування політичної ідеології з певною спрямованістю, що впливає на політичні цінності, соціально-політичні ідеали, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості суспільства у цілому.

· Прикладна функція передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації транспортного комплексу. Вона забезпечує вивчення ефективності політичних рішень, ставлення громадськості до політичних структур, які мають відношення до економіки та транспорту. Ця функція зорієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов'язаних з формуванням знань про принципи й методи практичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань у сфері економіки транспорту.

Таким чином, загальна політологія на основі розкритих закономірностей функціонування політики, прийнятих на певному етапі парадигм політичного мислення надає можливості керівникові бути не «менеджером-управлінцем», а спеціалістом в галузі політичного соціального управління.

ВИСНОВКИ:

Політологія як наука має всі підстави інституюватись у навчальну дисципліну світоглядного та практично-прикладного характеру в системі підготовки фахівців, особливо рівня політичного керівництва сферою економіки і транспорту. Вона має специфічний об'єкт дослідження – політику держави, власну методологію та парадигми політичного мислення, достатній обсяг матеріалу для осмислення, практичну потребу суспільства у підготовці кадрів транспортної сфери.

Політологія органічно пов’язана з іншими соціальними науками і водночас має достатні системоутворюючі чинники, щоб самостійно досліджувати свій специфічний предмет і виступати методологічною основою розробки і осмислення транспортної політики, збагачувати таким чином всю систему політологічного знання.

Згідно парадигм політичного мислення можна передбачати перебіг, розвиток, стратегії розв’язання політичних конфліктів сучасності.

У діловій грі «На основі засвоєних парадигм політичного мислення оцінити можливу ескалацію та передбачити наслідки перманентного політичного конфлікту на Близькому Сході» слухачі семінару можуть спробувати накреслити обґрунтований знаннями з курсу свій варіант розвитку подій конфлікту між Ізраїлем та арабською Палестиною, війни у Сирії та відстояти його більшу вірогідність у порівнянні з іншими, а також вказати на вплив цих процесів та питання економіки та транспорту України. Подальша практика покаже (доведе) правоту якогось варіанта та стиля чи парадигм мислення.

Практичне заняття по темі 2 (3.2.)

Дата добавления: 2015-05-26