Сутність франчайзингу

Франчайзинг - один із різновидів побудови мережі підприємств, особливість якого полягає в тому, що власник торгової марки (франчайзер) патентує і продає інструкцію про те, як зробити ідентичне підприємство. А франчайзі - підприємець, який купує цю інструкцію, - повинен чітко її виконувати. Мережа розвивається у вигляді піраміди, де франчайзер стоїть на рівень вище, контролюючи діяльність усіх підприємств [2].

На інституційному рівні система франчайзингу представлена і просунута Європейською Федерацією Франчайзингу (ЄФФ), яка є некомерційною міжнародною асоціацією, заснованою в 1972 р. Її місія і основні цілі:

- сприяння розвитку франчайзингу в Європі;

- представлення інтересів франчайзингу в міжнародних організаціях (Європейська комісія, Європейський Парламент і т.д.);

- просування і представлення європейського франчайзингу і його членів на міжнародній арені;

- обмін інформацією і документацією між національними асоціаціями франчайзингу країн Європи і інших континентів.

Франчайзингові відносини забезпечують мінімальні ризики для учасників. Франчайзер не несе безпосередніх витрат і, отже, не ризикує грошима. Ця обставина приваблює великі фірми виходити на ринки інших країн через ділових партнерів. Крім того, частина маркетингових проблем, пов'язаних із залученням клієнтури, стає турботою франчайзі, якмй уклав у справу свої гроші. При цьому ризик франчайзі, який одержав продуману і перевірену схему бізнесу, також мінімальний. Статистика показує, що зі всіх фірм у світі 85% припиняють свою діяльність у перші чотири - п'ять років. У той же час малі підприємства, які працюють за франчайзинговою схемою, банкрутують ушестеро рідше.

На сьогодні світовий ринок франчайзингу росте і вважається одним з найбільш перспективних. Ця форма успішно використовується у 80 країнах, де франчайзингові фірми створюють приблизно 13% валового національного продукту [3].

У західних країнах франчайзинг розвивається у бік доступності для споживачів: якщо людина з середньою заробітною платою може собі дозволити придбати франшизу та зайнятися бізнесом - така мережа має великий потенціал розвитку. У Британії, наприклад, існує франшиза вартістю 8 тисяч фунтів. Вона надається у вигляді автомобіля з необхідним набором інструментів для дрібного ремонту авто, підручників з інструкціями та уніформою. У подальшому франчайзер продає франчайзі ще й витратні матеріали, за рахунок чого й отримує прибуток. У Москві вже є приклад франшизи вартістю 600 доларів (невеликі вагончики, в яких продаються чай та кренделики). Франчайзинговий бізнес поступово переходить у сегмент сімейного підприємництва - для його утримання необхідно дедалі менше людей. Це не означає, що у франчайзинговій мережі не можуть бути середні чи великі підприємства - кожен обирає мережу, що найбільше відповідає його фінансовим можливостям [2].

Франчайзинг використовується приблизно в 75 сферах бізнесу - від фаст - фудів та ресторанів до юридичних послуг та відповідних операцій з нерухомістю. Приблизно 50 % усіх франчайзингових мереж світу припадає на сферу торгівлі. Найбільшого розповсюдження франчайзинг одержав у таких сферах: установи фаст - фуд - близько 20 % загальної кількості франчайзі у світі, роздрібна торгівля - 15%, сфера послуг - 12%, автомобільні перевезення та обслуговування - 8%, будівництво - 7%.

В Україні діє близько 250 франчайзингових мереж та біля 20000 торговельних точок, які використовують елементи франчайзингу, що свідчить про відставання від світових лідерів франчайзингового руху (США - 24000 франчайзерів та 767000 франчайзі, у Канаді - 1200 та 300000, у Німеччині - 950 та 49000, а в Італії - 655 та 44426 відповідно

Відповідно найбільша частка франчайзингових мереж припадає на США, а на території України, частка франчайзингових мереж є не досить високою, проте прогнозується її збільшення у разі проведення ефективної державної політики.

У міжнародному плані франчайзинг набув найбільшого поширення в таких областях діяльності, як роздрібна торгівля і сфера послуг. Це пояснюється тим, що інвестиції в цих галузях невеликі і організація бізнесу "з нуля" вимагає менше часу.

Отже, зарубіжний досвід франчайзингових відносин свідчить про їх високу ефективність та дієвість. Франчайзинг поєднує в собі переваги, характерні не тільки малим підприємствам, а і крупним компаніям. І франчайзі, і франчайзер одержують один від одного те, що у них окремо відсутнє, швидше ніж це можна досягти в звичайній практиці підприємництва. Тому життєдайність фірм, що діють на базі франчайзингу, спонукає до його розповсюдження в багатьох країнах світу, зокрема і в постсоціалістичних країнах.

25.Сутність факторингу.

Факторинг (factoring, від англ. factor — посередник) — різновид посередницької операції, що проводиться банками і спеціальними компаніями, являє собою купівлю грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасацію.

Інкасація боргових зобов’язань — банківська послуга з отриманням за дорученням клієнта коштів від боржника такого клієнта у рахунок погашення його боргу або акцепту за векселями, чеками, іншими розрахунковими і товарними документами.

Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передання клієнтом банку права на стягнення боргів.

Суб’єкти факторингових операцій:

факторинговий відділ банку або факторингова кампанія (або фактор-фірма) — спеціалізована установа, яка скуповує рахунки-фактури у своїх клієнтів;

клієнти — постачальники товару або виконавці робіт — промислові та торговельні фірми, що уклали угоду з банком чи факторинговою компанією;

покупці товарів та послуг.

Клієнтами факторингових компаній виступають переважно:

невеликі та середні фірми, які розширюють обсяги продажу або які виходять на нові ринки;

нові компанії, які мають недостатньо грошового капіталу у зв’язку з несвоєчасним надходженням платежів від дебіторів, існуванням значних запасів, труднощів в організації виробничого процесу.

фірми, що мають несприятливу структуру балансу, у зв’язку з чим їх кредитний статус не дає змогу отримати банківський кредит.

Факторингова компанія дозволяє скоротити управлінські витрати, підвищити ефективність комерційної роботи, а також поряд з бухгалтерським обслуговуванням фактор-фірми здійснює кредитний контроль за угодами клієнта, проводить загальний аналіз господарської діяльності фірми.

Організацію факторингової операції можна показати на схемі (рис. 5.5).

Рис. 5.5. Організація факторингу

Етапи здійснення факторингової операції.

1-й етап — аналіз факторинговою компанією платоспроможності (кредитоспроможності) імпортера.

Оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом, у якій вказується на обов’язки банку, серед яких: аналіз кредитоспроможності боржників; стягнення боргу та його обслуговування; інкасація; облікові операції та ін.

До обов’язків клієнта входить плата за факторингові послуги банку.

2-й етап — перевірка та купівля факторинговою компанією грошових вимог усіх рахунків-фактур, виставлених на імпортера-експортером.

3-й етап — оплата факторинговою компанією рахунків експортера — отримання від банку авансу за продану дебіторську заборгованість у розмірі 70—90 % суми боргу. Решту боргу(10—30 %) банк отримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові.

4-й етап — поставка товарів (послуг) експортером імпортерові.

5-й етап — оплата вимог імпортером.

Дата добавления: 2015-05-26