Основні підходи до визначення корпоративної соціальної відповідальності

Існує чотири основних підходи до корпоративної соціальної відповідальності: 1) ринковий підхід; 2) підхід з позиції державного регулювання; 3) підхід з позиції "корпоративної совісті"; 4) підхід з позиції "зацікавленої особи".

Ринковий підхід.Дієвість цього підходу в тім, що він забезпечує готову форму регулювання діяльності корпорації, усуваючи потребу в бюрократичному втручанні держави. Відповідно до ринкового підходу, споживач завжди перебуває в найбільш вигідному положенні в такому суспільстві, де корпорації керуються тільки принципом множення прибутку в умовах вільної конкуренції. Цей підхід знаходить значну підтримку в рамках загальної економічної теорії.

Слабість цього підходу в тім, що він не охоплює соціальних проблем, які є відбиттям так званих ринкових невдач, або ринкових наслідків (наприклад, целюлозно-паперовий завод забруднює ріку отрутними відходами й збільшує число захворювань раком у населеному пункті нижче за течією). Вся зростаюча кількість подібних побічних ефектів у сучасних індустріальних країнах наводить на думку про те, що "невидимій руці" вільного ринку може знадобитися допомога. Але хто буде контролювати рівень забруднення: держава? Великі промислові об'єднання? Спеціальні підрозділи усередині корпорації?

Відповідно до ринкового підходу, як тільки ми доручаємо регулювання діяльності корпорації чому-небудь, крім ринку, ми в такий спосіб відкриваємо ящик Пандори з бюрократичним керуванням і економічною неефективністю. Таким чином, вирішуючи одну проблему, ми створюємо багато нових. Однак проблема "наслідків", або побічних ефектів, звичайно ж, чимала. І ще менш привабливим буде виглядати ринковий підхід, якщо ми відмовимося від подання про вільну конкуренцію на ринку й визнаємо існування багатьох форм тиску на ринок з боку олігархів і монополій. Але, проте, такий підхід до корпоративної соціальної відповідальності придбав багато послідовників у США й інших країнах.

Підхід з позиції державного регулювання

Багато аргументів "за" і "проти" цього підходу залежать від думки конкретної людини про владу й людську природу. Більшість прихильників цього підходу розглядає державні структури як правочинних наглядачів над діловим життям, хоча державне регулювання ніколи не буває досконалим. Більше того, вони, як правило, уважають, що люди по своїй природі звичайно мають потребу в досить сильних застрашливих коштах, щоб утримуватися від гріха (різними юридичними способами).

Аргументом на користь цього підходу є те, що закон часто використовується як основа для прийняття етичних рішень, незважаючи на те, що він погано пристосований для ціх цілей. Причина ж цього, цілком ймовірно, у низькому моральному рівні більшості громадян. Для багатьох людей, як показують дослідження, різниця між правильним і неправильним учинками визначається ступенем їхньої законності. У такому випадку закон може виявитися ефективним інструментом для підняття рівня етичного поводження. Однак же є одне "але". Якщо закону приділяється блага роль морального вихователя в суспільстві, це повинен бути "гарний" закон, гарний у тому розумінні, що він повинен бути добре продуманий, чітко сформульований і послідовно впроваджуватися в життя. На жаль, більшість законів рідко задовольняють хоча б одному із цих вимог. Цей фактор, мабуть, значно принижує морально-виховну роль державного закону.

Недоліки підходу з позиції державного регулювання пов'язані з великою складністю керування бізнесом у сучасній індустріальній державі. У більшості країн світу цивільне законодавство уступає сучасному в ясності й послідовності. А якщо врахувати, що сучасне законодавство грішить непослідовністю, то зрозуміле занепокоєння бізнесменів і фахівців із приводу застосування цивільного законодавства для регулювання діяльності бізнесу в самих широких межах! Більше того, на яке би державне відомство не було покладено завдання щодо регулювання діяльності якої-небудь галузі промисловості, найчастіше воно саме попадає в залежність від галузі. Це відбувається через декілька факторів.

По-перше, кожна галузь вимагає специфічного підходу в керуванні й державних структурах доводиться вдаватися до допомоги експертів, що працюють у цих же галузях. Це веде до відсутності належної критичності, до "самообслуговування" у керуванні. У результаті галузь сама встановлює порядок регулювання й управляє власною діяльністю під не дуже строгим контролем державної структури.

По-друге, дуже часто службовці попадають у державні управлінські структури з відповідної галузі й по закінчення державної служби знову вертаються в галузь. У такого службовця виникає внутрішній конфлікт: з одного боку, він хоче гідно виконувати свої управлінські обов'язки, з іншого боку - не можна загострювати відносини зі своїми майбутніми роботодавцями.

Незважаючи на ці труднощі, підхід з позиції державного регулювання показав себе ефективним у деяких галузях керування бізнесом (особливо в захисті прав споживачів). Більше того, ми не знаємо, як сильно можуть погіршитися справи, якщо бізнес хоч у малому ступені не буде регулюватися державою. Ясно, що ми не можемо ні повністю відкинути цей підхід до корпоративної соціальної відповідальності, не прийняти його з ентузіазмом.

Підхід з позиції корпоративної совісті.Чинність цього підходу в тім, що його критерієм є моральна відповідальність, що виникла усередині корпорації, а не якийсь фактор, зовнішній стосовно неї, тобто тут є можливість для саморегулювання, а не регулювання відносин попиту та пропозиції державними структурами. У світлі явної нездатності ринку, і держави до стимулювання високо етичного поводження (тому що їхні функції, скоріше, спрямовані на придушення шкідливого поводження), підхід з позиції корпоративної совісті являє собою багатообіцяючий спосіб зовнішнього регулювання.

Двигуном цього підходу є здорова, етично витримана корпоративна культура. Цінності цієї корпоративної культури можуть бути зведені в етичний кодекс корпорації або просто відбитися в її репутації. У кожному разі підхід з позиції корпоративної совісті опирається більшою мірою на загальнолюдські цінності, якими дорожать і керівництво, і підлеглі.

Однак при цьому підході виникає ряд теоретичних і практичних питань. Як позначення деяких з них нижче наведені різні аргументи "за" і "проти" цього підходу зі статті К.Э. Гудпастера й Дж.В. Мэтьюза-Мл. " чи є корпорація морально зобов'язаною особою?".

Заперечення 1. Корпорація - це не окремі особи, а дозволена законом структура, механізм, покликаний мобілізувати економічні інвестиції на забезпечення ефективного виробництва товарів і послуг. Ми не можемо жадати від корпорації відповідальності. Відповідальності ми можемо вимагати тільки від окремих осіб.

Відповідь. Наша система координат і не припускає, що корпорація є особою, у змісті — людиною. Вона просто має на увазі, що в деяких відносинах концепції й функції, звичайно приписувані людям, можна приписати й організаціям, що складаються з людей. Мети, економічні цінності, стратегії й інші подібні персональні атрибути часто з користю проектують менеджерами дослідниками на рівень корпорацій. Чому тоді в такий же спосіб ми не можемо проектувати функції совісті? Що стосується моральної відповідальності корпорацій, то недавні законі обвинувачення, наприклад випадок з компанією Ford Motor і її газовими резервуарами Пинто, наводять на думку, що суспільство знаходить цю ідею цілком зрозумілою й розумною.

Заперечення 2. Корпорація не може виконувати моральні обов'язки на шкоду прибутку. Прибутковість і фінансове здоров'я всього були, є й будуть "категоричними імперативами" бізнесу.

Відповідь. Під час обговорення корпорацій ми повинні, природно визнавати наявність імперативів виживання, стабільності й росту, як ми визнаємо це, коли обговорюємо життя людини. Самопожертва ототожнюється з моральним обов'язком тільки в самих крайніх випадках. Погоню за прибутком і своєкорисливість не слід протиставляти вимогам моральної відповідальності. Такі вимоги найкраще розглядати як стримування, а не заміну своєкорисливості.

Ми зовсім не хочемо сказати, що максимізація прибутку ніколи не вступає в протиріччя з мораллю. Вона вступає в протиріччя й іншими пов'язаними з керуванням цінностями. Потрібно координувати імперативи, а не заперечувати їхню справедливість...

Заперечення 3. Ідея проектування моральної відповідальності є гарним інструментом структурування моральних обов'язків корпорацій тільки в тому випадку, якщо наше розуміння моральної відповідальності на рівні людини в деякому змісті більше, ніж розуміння моральної відповідальності на рівні організації в цілому. Якщо в нас немає ясності в першому, проектування не принесе бажаних плодів.

Відповідь. Заперечення переконливе. Завдання, що ставить ідея проектування моральної відповідальності, укладається в нашій здатності чітко визначити критерії або системи координат для обговорення моральної відповідальності людини. І хоча таке завдання удалечінь, це зовсім не означає, що її взагалі не можна вирішити. Століттями вивчення й критика систем координат існують, що просуваються багатьма науками, включаючи психологію, суспільні науки, філософію.

Заперечення 4. Навіщо потрібно проектувати моральні обов'язки на рівень організації? Чи не буде завдання визначення моральних обов'язків корпорацій і етики бізнесу вирішеними в достатньому ступені, якщо ми з'ясуємо обов'язки в бізнесі чоловіків і жінок як окремих осіб? Чи не опирається в підсумку етика на чесність і порядність окремої людини у світі бізнесу?

Відповідь. І, так і ні. Так - у тому розумінні, що керування великими організаціями, в остаточному підсумку, перебуває в руках менеджерів чоловіків і жінок. Немає - у тому розумінні, що суб'єктом керування є кооперативна система для кооперативних цілей. Проектування моральних обов'язків на організацію - це просте визнання того факту, що ціле більше суми його частин. Багато розумних людей зовсім не обов'язково утворить розумну організацію. У складних процесах для складних цілей сумарний інтелект необхідно структурувати, організувати, розбити й повторно об'єднати.

Дослідження в області менеджменту давно показують, що атрибути, успіхи й невдачі, організацій - це явища, що виникають у результаті координації атрибутів людей, і що для пояснення таких явищ потрібні категорії аналізу й опису, що виходять за рівень окремої особи. Моральна відповідальність - це атрибут, що може проявлятися в організацій настільки ж, безсумнівно, як і компетенція або ефективність.

Заперечення 5. Чи не призначена запропонована система координат для заміни або дискредитації концепцій "невидимої руки" і "руки держави", в основі яких лежить регулювання ззовні?

Відповідь. Ні. Точно так само, як регулювання й економічна конкуренція не підмінюють моральних обов'язків корпорацій, так і моральні обов'язки корпорацій не підмінюють закон або ринок. Імперативи етики не можуть служити опорою (і ніколи опорою не були) поза контекстом зовнішніх санкцій. І це однаково справедливо як для окремих осіб, так і для організацій.

Ця система координат підводить нас під - але не за межі- області зовнішніх систем правил і стимулів і вводить у розумові процеси, завдання яких - інтерпретація й реагування на оточення корпорації. Мораль - це щось більше, ніж просто частина цього оточення. Вона прагне до проектування совісті, але не до зведення її в стан або процес конкуренції.

Ріст сучасної великої корпорації й супутній ріст професійного менеджера вимагають концептуальних рамок, у яких ці явища можна погодити з моральним мисленням. Принцип морального проектування сприяє такому зв’язку завдяки визнанню нового рівня організації в суспільстві й, отже, нового рівня відповідальності.

Підхід з позиції зацікавлених осіб.

Класична точка зору в бізнесі полягає в тому, що корпорації мають зобов'язання перед акціонерами, власниками акцій, які священні й нерушимі. Дії або бездіяльність корпорації повинні направлятися турботою про потреби її акціонерів, зацікавлених у таких показниках, як біржовий курс акцій, дохід на акцію або будь-який інший фінансовий показник. Уважають, що взаємини між керівництвом і його акціонерами повинні бути подібними до взаємин між піклувальником і його підопічними: турбота про інтереси акціонерів повинна бути обов'язком керівництва. Таким чином, будь-яка дія, почата керівництвом, повинна в підсумку оцінюватися по тому, чи служить він інтересам корпорації, і її акціонерів.

Однак відносно недавно з'явився новий підхід до керування корпорацією з розумінням її як частини соціальної структури суспільства, перед яким вона також несе відповідальність. Цей підхід пов'язаний з поняттям "зацікавлені особи".

Термін "зацікавлені особи" (stakeholder), щоз'явився вперше у внутрішньому меморандумі в Стенфордском дослідницькому інституті (СИИ) в 1963 р., ставиться до тих груп, без підтримки яких організація припинила б своє існування. Перелік зацікавлених осіб спочатку включав акціонерів, робітників та службовців, покупців, постачальників, кредиторів і суспільство. У роботах Ігоря Ансоффа й Роберта Стюарта (відділ планування корпорації Lockheed, а потім М. Дошера й Р. Стюарта (Станфордский дослідницький інститут), аналіз, заснований на цій концепції, грав і продовжує відігравати важливу роль у процесі планування діяльності корпорацій.

Після СДІ розвиток цієї теорії пішов по декількох напрямках. Один з авторів навіть змушений був визнати, що «точні джерела теорії "зацікавлених осіб" установити неможливо». У своєї класичній роботі І. Ансофф в обмеженому обсязі користується положеннями цієї теорії. Хоча, як ми побачимо нижче, "обов'язок" і "мета" не є синонімами, в "теорії зацікавлених осіб" вони зведені в одне поняття. Відповідно до цієї теорії, мету фірми необхідно встановлювати шляхом збалансування суперечливих запитів рівних "зацікавлених осіб" у даній фірмі: менеджерів, робітників, акціонерів, постачальників, кредиторів і ін. Аналогічну точку зору Ансофф приписує іншим авторам, але продовжує відкидати "теорію зацікавлених осіб" на користь поділу цілей на економічні соціальні, причому останні роблять „вторинними”, що змінює й стримує вплив на перші.

За винятком роботи, що проводилася в СДІ підгрупою дослідників і консультантів, наприкінці 60-х і початку 70-х років розробка концепції "зацікавлених осіб" просувалася повільно. Помітним виключенням стала робота Эрика Ренманна зі Швеції, що застосував цю концепцію до промислової демократії. У середині 70-х років група дослідників в області теорії систем на чолі з Расселом Аккофом "повторно відкрила" аналіз на основі цієї концепції або, принаймні, сприйняла зауваження Ансоффа більш серйозно. Пропонуючи по суті погляд на організації як на відкриті системи, Аккоф доводить, що багато соціальних проблем можна вирішити при перебудові основних інститутів і за підтримкою, і взаємодії "зацікавлених осіб" у системі.

На початку 70-х років школа бізнесу при Гарвардському університеті провела дослідження в області соціальної відповідальності корпорацій. Був отриманий великий обсяг результатів, але особливо важливої стала розробка прагматичної моделі соціальної відповідальності, що одержала назву "модель соціальної відповідальності корпорацій", у якій учені Гарварда змогли погодити аналіз соціальних проблем із традиційними областями стратегії й організації.

До кінця 70-х років необхідність у процесах стратегічного керування, у яких би враховувалися нетрадиційні проблеми бізнесу, пов'язані з державою, особливими групами, об'єднаними спільними інтересами, профоб'єднаннями, закордонними конкурентами, акціонерами-дисидентами (незгодними з політикою, що проводиться керівництвом компанії), і складні проблеми, такі, як права робітників, рівні можливості, забруднення навколишнього середовища, права споживачів, тарифи, державне регулювання, стала очевидної. З метою розвитку цих процесів школа Хартона в 1977 р. приступилася у своєму Центрі прикладних досліджень до проекту "зацікавлених осіб". Мета цього проекту укладалася у об’єднанні в одному ряду напрямків думки й розробку теорії керування, що дозволила б керівництву формулювати стратегію корпорації в постійно мінливому оточенні. Використовувалася модель дій, за допомогою якої теорія "зацікавлених осіб" створювалася на підставі реальних випадків. До теперішнього часу в рамках цього проекту суть концепції "зацікавлених осіб" використовується на трьох рівнях: як теорія менеджменту, як процес для практиків з метою використання в стратегічному керуванні і як система координат для аналізу.

На теоретичному рівні необхідно пояснити причину заміни акціонера на "зацікавлену особу". Перші труднощі на цьому рівні - чітке визначення поняття "зацікавлена особа". Первісне визначення, дане вченими СДІ, носить занадто загальний характер, щоб допомогти ідентифікувати ті зовнішні групи, які є стратегічно важливими. Зосередження на загальних "зацікавлених особах", таких, як суспільство й покупці, а не конкретних зацікавлених соціальних групах і конкретних групах покупців, дозволяє одержати аналіз, якому можна використовувати тільки як передумову для процесу планування. Для стратегічно корисної інформації про дії, цілях і спонукання конкретних груп, необхідної, якщо керування передбачається здійснювати з урахуванням запитів "зацікавлених осіб", потрібно більше конкретне й змістовне визначення.

Р. Фримен і Д. Рид запропонували два визначення "зацікавленої особи": одне - у широкому змісті, що включає групи, що виступають як союзники або супротивники, і друге - у вузькому змісті, що визначає суть визначення СДІ, але є більше конкретним.

"Зацікавлена особа" у широкому змісті — будь-які ідентифікації групи або особи, які можуть вплинути на досягнення поставлених організацією цілей або на які може вплинути досягнення поставлених організацією цілей. У цьому змісті "зацікавленими особами" є об'єднані спільними інтересами суспільні групи, урядові організації, профоб'єднання, конкуренти, союзи, а також робітники та службовці, групи покупців, власники акцій і ін.

"Зацікавлена особа" у вузькому змісті — будь-які ідентифікації групи або особи, від яких залежить подальше виживання організації. У цьому змісті "зацікавленими особами" є робітники та службовці, групи покупців, деякі постачальники, основні урядові організації, деякі фінансово органи й ін.

Будучи згодними визнати "зацікавленими особами" робітників та службовців, постачальників і покупців, багато керівників корпорацій противляться включенню в їхнє число групи конкурентів. Однак, з погляду стратегії корпорації, "зацікавлена особа потрібно розуміти в широкому змісті: при виробленні стратегії необхідно враховувати всі ті групи, які можуть вплинути на досягнення поставлених корпорацією цілей.

Конкретні рекомендації здійснення концепції "зацікавленої особи" досить різноманітні. Це може бути, наприклад, включення групи "зацікавлених осіб" у процес прийняття стратегічних рішень. Так, деякі підприємства суспільного користування в США найчастіше звертаються до послуг консультативних груп із числа "зацікавлених осіб".

Використання концепції "зацікавлених осіб" на аналітичному рівні означає мислення в категоріях, які ширше, ніж нинішні стратегічні й тактичні проблеми. Воно пропонує погляд на питання суспільної політики з погляду "зацікавлених осіб", для того щоб зрозуміти, як взаємини між організацією і її "зацікавленими особами" змінюються при реалізації певної політики.

Змістовий модуль 3 Макро етика бізнесу

Дата добавления: 2015-05-26