Охарактеризуйте зовнішню політику уряду П.Скоропадського

Зовнішньополітичний курс Гетьманату був жорстко регламентований умовами Берестейської мирної угоди. її дотримання було однією з умов, яку поставило перед П.Скоропадським німецьке командування, коли погодилося підтримати переворот.

2 червня 1918 р. Німеччина і Австро-Угорщина офіційно визнали владу гетьмана. Ці дві країни були головними об’єктами зовнішньополітичних зусиль уряду Української держави, але відносини України з ними суттєво відрізнялися.

Німеччина не мала з Україною спільних кордонів, а відтак і жодних територіальні претензії. Натомість у стосунках з Австро-Угорщиною існувала проблема із західноукраїнськими землями. Восени, після перемоги революції в Австро-Угорщині, ці суперечності переросли в гострий збройний українсько-польський конфлікт.

У вересні 1918 р. гетьман здійснив свій перший і останній офіційний закордонний візит. 4 вересня він прибув до Берліна, де вів переговори з Кайзером. Тоді вдалося досягти низки домовленостей:

· Німеччина підтвердила свою підтримку самостійної Української держави;

· гетьманові була обіцяна допомога у формуванні нової української армії;

· Гетьман зобов’язався провести повну українізацію уряду;

· Гетьман дав згоду на проведення демократичних виборів до українського Сейму та його наступне скликання до кінця 1918 року;

· сторони обговорили українсько-польські стосунки, а також питання врегулювання українсько-російського кордону.

Візит Скоропадського жваво й позитивно коментувала німецька преса. Він свідчив, що Україна залишається в полі дії німецької зовнішньополітичної ініціативи. Німці контролювали зовнішню політику Української держави. Влітку 1918 року вони ставили всілякі перепони спробам українських дипломатів зав’язати відносини як з країнами Антанти, так і з нейтральними державами. Та це не перешкодило Україні встановити дипломатичні відносини з країнами Центрального блоку. Розпочалися переговори з Румунією, Фінляндією, Швейцарією, Данією, Швецією тощо. Під тиском німців навіть більшовицька Росія відрядила до Києва мирну делегацію на чолі з X. Раковським. 12 червня 1918 р. сторони уклали мирну угоду, за якою між двома державами до повного завершення мирних переговорів повністю припинялися воєнні дії, відновлювалося залізничне сполучення, налагоджувався поштово-телеграфний зв’язок, визначались умови товарообміну і правила повернення українців з Росії та росіян—з України. Сторони обмінялися консульськими службами.

Уряд Скоропадського робив спроби встановити контакти з США, Францією і Англією. Але ці контакти виявили цілком негативне ставлення країн Антанти до Української держави. Самостійність України вважалась політичною інтригою Німеччини. Дипломатичним представникам України було оголошено, що Україна є невід’ємною частиною Росії. Лідери Антанти продемонстрували повне нерозуміння об’єктивних причин утворення самостійної Української держави, що відіграло далеко не останню роль в її падінні.

Гетьман проводив активний зовнішньополітичний курс щодо включення до складу України українських етнічних земель, які перебували у складі більшовицької Росії, Польщі й Румунії (північних повітів Чернігівщини, західних і південно-західних повітів Воронізької й Курської губернії, Холмщини, Підлящщя, північної Бессарабії) та Криму.

Навіть за таких жорстких умов українці досягли певних успіхів на дипломатичній ниві. Якщо в добу Центральної Ради Україну “де-юре” визнали лише держави-члени Четверного союзу, то в добу гетьманату до них додалися ще вісім: Азербайджан, Грузія, Дон, Кубань, Польща, Фінляндія, Румунія і Швейцарія. “Де-факто” було встановлено відносини ще з вісьмома державами – Бельгією, Вірменією, Голландією, Грецією, Данією, Норвегією, Персією і Швецією.

Висновок. Зовнішня політика П. Скоропадського. Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:

- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;

- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах;

- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);

- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східногалицькі землі та Холмщину;

- було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.

Але Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимох» Росії, не визнала Гетьманську державу.

Дата добавления: 2015-05-26