Робоча навчальна програма 7 страница

Цілі договору служать критерієм законності заходів для його реалізації.

Характерною рисою міжнародного права є наявність у ньому комплексу основних принципів, під якими розуміються узагальнені норми, що відображають характерні риси, а також головний зміст міжнародного права й мають вищу юридичну силу. В рамках міжнародного права існують різні види принципів. Серед них важливе місце займають принципи-ідеї. До них відносяться ідеї світу і співробітництва, гуманізму, демократії, тощо.

Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами називає наступні принципи:

Принцип незастосування сили чи загрози силою. В якості головної мети Статут ООН постановив: позбавити прийдешні покоління від нещасть війни, прийняти практику, відповідно до якої збройні сили застосовуються не інакше, як у загальних інтересах. Статут заборонив застосування не тільки збройної сили, але і сили взагалі. Більш того, заборонена навіть погроза силою будь-яким чином, несумісним з цілями ООН.

Статут передбачає можливість застосування сили чи погрози силою лише в двох випадках. По-перше, за рішенням Ради Безпеки у випадку загрози миру, будь-якого порушення миру чи акту агресії. По-друге, у порядку здійснення права на самооборону у випадку збройного нападу, доти, доки Рада Безпеки не прийме необхідних мір для підтримки міжнародного миру і безпеки.

Принцип мирного вирішення спорів закріплено у Статуті ООН і у всіх міжнародних актах, що викладають принципи міжнародного права. Йому спеціально присвячено ряд резолюцій ГА, серед яких можна виділити Манільську декларацію про мирний дозвіл міжнародних спорів 1982 р. Першим багатобічним актом, що встановив цей принцип, був Статут Ліги Націй.

Відповідно до Статуту ООН Декларація про принципи міжнародного права 1970 р. сформулювала принцип у такий спосіб: “Кожна держава вирішує свої міжнародні суперечки з іншими державами мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість”.

У Статуті ООН говориться, що принцип невтручання не дає Організації права на втручання в справи, що входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави, і не вимагає від держав-членів представляти такі справи на вирішення у порядку Статуту. Статут ООН передбачає розвиток співробітництва по значному колу питань явно внутрішнього характеру (наприклад: сприяння підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення, загальної поваги прав людини).

Принцип співробітництва. Ідея всебічного співробітництва втілена в Статуті ООН. Як принцип вона була сформульована в Декларації про принципи міжнародного права. Принцип зобов'язує держави співпрацювати одна з одною, незалежно від розходжень в їхніх політичних, економічних і соціальних системах. Визначені також основні напрямки співробітництва: підтримка миру і безпеки; загальна повага прав людини; здійснення міжнародних відносин у економічній, соціальній, культурній, технічній і торговій областях відповідно до принципів суверенної рівності та невтручання; співробітництво з ООН і вживання заходів, передбачених її Статутом; сприяння економічному росту в усьому світі, особливо в країнах, що розвиваються.

Принцип рівноправності і самовизначення народів втілено у Статуті ООН, у якому в якості однієї з цілей Організації зазначено: “Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, а також приймати інші відповідні міри для зміцнення загального миру”.

Зміст принципу вперше розкрито в Декларації про принципи міжнародного права: “Всі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана поважати це право у відповідності зі Статутом ООН”.

Принцип суверенної рівності. У Статуті ООН у статті про принципи на перше місце поставлено пункт, який говорить: “Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її Членів”. Основний зміст принципу полягає в наступному: держави зобов'язані поважати суверенну рівність і своєрідність одне одного, а також усі права, властиві суверенітету, поважати правосуб'єктність інших держав. Кожна держава має право вільно обирати і розвивати свою політичну, соціальну, економічну і культурну систему, встановлювати свої закони й адміністративні правила. Всі держави володіють рівними основними правами й обов'язками. Вони зобов'язані поважати право одне одного визначати і здійснювати на власний розсуд свої відносини з іншими державами відповідно до міжнародного права. Держави повинні сумлінно виконувати свої зобов'язання по міжнародному праву.

На відміну від інших принципів, які складалися в процесі розвитку міжнародного права, принцип сумлінного виконання зобов'язань по міжнародному праву затверджувався разом з цим правом. Без нього міжнародне право не було б правом, саме в ньому укладене джерело юридичної сили міжнародного права. Він відноситься до категорії необхідного права.

Заключний акт НБСЄ 1975 р. доповнив приведений перелік трьома принципами: непорушність кордонів, територіальна цілісність, повага прав людини.

У Декларації про принципи міжнародного права зміст принципу непорушності кордонів викладається в розділі про принцип незастосування сили: “Кожна держава зобов'язана утримуватися від погрози чи її застосування силоміць з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави чи як засіб вирішення міжнародних спорів, у тому числі територіальних спорів і питань, що стосуються державних кордонів.

Принцип територіальної цілісності. Територія є матеріальною основою держави, необхідною умовою її існування. Тому держави приділяють особливу увагу забезпеченню її цілісності. Статут Ліги Націй зобов'язував поважати і зберігати проти всякого зовнішнього нападу територіальну цілісність держав-членів. Статут ООН зобов'язує утримуватися від загрози чи її застосування силоміць проти територіальної недоторканності держав.

Принцип поваги прав людини закріплено, крім Статуту ООН, у Загальній декларації прав людини 1948 р. і в двох пактах 1966 р.: один – про цивільні та політичні права, інший – про економічні, соціальні і культурні права. Було укладено ряд конвенцій з конкретних аспектів: про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948), про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966), про ліквідацію всіх форм дискримінації у відношенні жінок (1979), про права дитини (1989) тощо.

Питання 3.

Люди постійно вступають в суспільні відносини. Ці відносини регулюються різними нормами, переважна частина яких – це норми права. Такі відносини називаються правовими, вони врегульовані нормою права, їхні учасники мають суб’єктивні права і обов’язки.

Реалізація правових норм, при якій діяльність суб’єктів права є правомірною, називається правопорядком.

Міжнародний правопорядок – це система міжнародно-правових відносин, покликана додати співтовариству держав структурну стійкість на основі цілей і принципів міжнародного права.

Режим, за якого функціонування системи міжнародних відносин здійснюється на основі сумлінного виконання зобов'язань суб’єктів, називається міжнародною законністю. В основі законності знаходиться механізм, суть якого полягає в тому, що суб'єкт, який володіє правом, зацікавлений у виконанні зобов'язання іншою стороною, у її правомірній поведінці та додає наявні в його розпорядженні засоби для досягнення мети. Але виконання зобов'язань іншою стороною можливо в тому випадку, якщо сам суб'єкт буде вірний своїм зобов'язанням. Відстоюючи свої права, держава затверджує режим міжнародної законності.

Однією з основних умов законності є наявність гарантій, за допомогою яких підтримується, а в разі потреби – відновлюється законність. Отже, гарантії законності – це спеціальні засоби і умови, які реально забезпечують вимоги законності. До них належать: попередження, виявлення та припинення правопорушень, а також невідворотність юридичної відповідальності.

Міжнародно-правова відповідальність породжується міжнародно-протиправним діянням, елементами якого є: суб'єктивний елемент – наявність провини даного суб'єкта як такого (не тих чи інших осіб, а саме держави в цілому); об'єктивний елемент – порушення суб'єктом своїх міжнародно-правових зобов'язань.

Цілі відповідальності полягають у наступному: стримувати потенційного правопорушника; спонукати правопорушника виконати належним чином свої обов'язки; надати потерпілому компенсацію за заподіяний йому матеріальний і моральний збиток; вплинути на майбутню поведінку сторін в інтересах сумлінного виконання ними своїх зобов'язань.

У літературі і практиці затверджується розподіл міжнародних правопорушень на міжнародні злочини і делікти. Водночас деякі вчені були прихильниками більшої деталізації міжнародних правопорушень. Так, виходячи зі ступеня загрози миру, міжнародні правопорушення поділяють на:

– агресивні дії (воєнна агресія, погрожування агресією, блокада, тощо);

– ворожі дії (пропаганда агресії, підтримка збройних банд, тероризм);

– неприязні дії, які ще не є ворожими, але вже не мирні (виготовлення та розповсюдження фальшивих документів іноземної держави, тощо).

Як особливий вид злочинів міжнародного характеру слід назвати міжнародний тероризм. Такий вид злочину ставить під загрозу знищення наявного міжнародного порядку, порушує права та інтереси всього світового співтовариства та, як правило, здійснюється з неправомірним застосуванням збройних сил.

В наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було винятковим, надзвичайним явищем, то в наші дні практично щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як що сь неминуче. Терор став органічною складовою нашого життя і набув глобального характеру.

Найбільш поширеними в світі терористичними атаками є:

Ø вибухи або масові вбивства, розраховані на психологічний ефект, страх і невпевненість людей;

Ø політичні вбивства – один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби;

Ø викрадення з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в’язнів;

Ø насильницькі дії проти особистості жертви, з метою залякування або в пропагандистських цілях;

Ø захоплення державних установ, посольств або транспортних засобів, що супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс; тощо.

Зростання кількості терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом. Починаючи з ХХVІІ сесії, Генеральна Асамблея ООН щорічно обговорює питання про заходи щодо запобігання тероризму. За останні роки вироблено значну кількість конвенцій і протоколів з питань боротьби проти тероризму, але багатоманітність форм його проявів ускладнюють вирішення цієї проблеми.

В силу значного обсягу негативних наслідків, небезпеки для світового співтовариства найтяжчі міжнародні злочини ще називають злочинами проти людства. Такого роду злочини наносять відчутний удар по ситемі міжнародної безпеки, навіть у відомій мірі піддають сумніву основи міжнародного права.

Щодо безпосередньо міжнародного делікту, то до нього належать порушення міжнародно-правових норм, що випливають з договорів чи звичаїв. Відповідальність, що породжується деліктом, носить характер двосторонніх правовідносин, внаслідок чого порушник відповідає тільки перед потерпілим.

Всупереч дуже розповсюдженій думці, відповідальність не включає примусових заходів. Правопорушення породжує лише первинну відповідальність, що складається в обов'язку відновити порушене. І лише у випадку небажання, відмови виконати цей обов'язок настає вторинна відповідальність.

Санкції і контрзаходи являють собою види примусу по відношенню до правопорушника. Примус як елемент методу функціонування міжнародного права являє собою не насильство, а один з засобів реалізації права. Його необхідна ознака – правомірність. Правомірність визначається насамперед по відповідності основним цілям і принципам міжнародного права. У доктрині існує тенденція розуміти під санкціями примусові міри, здійснювані тільки міжнародними організаціями. Що ж стосується держав, то прийняті ними міри варто називати контрзаходами. Контрзаходи держав здавна прийнято було поділяти на реторсії та репресалії. Реторсія – це захід впливу однієї держави на іншу, що переслідують мету спонукати останню припинити недружелюбні, несправедливі, дискримінаційні, але правомірні дії. Найчастіше реторсії застосовуються державою у випадку дискримінації його громадян на території іншо держави, у випадку недружніх обмежень економічних і культурних зв'язків, тощо.

Репресалії – однобічні примусові заходи, що допускаються міжнародним правом як контрзаходи у випадку правопорушення. Оскільки вони є контрзаходами у відношенні до правопорушника, то можуть виходити за межі міжнародного права в тих межах, які визначаються характером правопорушення. З цього видно, що репресалії повинні бути пропорційними: інтенсивність контрзаходів не може бути вище тієї, що необхідно для досягнення безпосередньої мети.

Питання для самоконтролю:

1. Що вкладають в поняття „об’єкту” і „суб’єкту” міжнародного права?

2. Назвіть основні напрямки впливу (функції) міжнародного права.

3. В чому полягає сутність системи міжнародного права?

4. Проаналізуйте основні принципи міжнародного права.

5. Що таке міжнародний правопорядок?

6. Коли має місце правонаступництво? Правонаступництво України.

Теми рефератів:

1. Роль ООН у врегулюванні міжнародних конфліктів.

2. Українська термінологія міжнародного права.

3. Україна як сторона угод про взаємну правову допомогу.

4. Міжнародне право щодо захисту культурних цінностуй.

5. Незаконна торгівля наркотиками як міжнародний злочин.

6. Міжнародний тероризм як особливий вид злочинів міжнародного характеру.

7. Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю.

8. Система прав людини у Страсбурзі та в Женеві: спільне та відмінне.

9. Застосування сили в міжнародному праві.

10. Співвідношення суверенітету держав та міжнародного права.

Література:

1. Анцелевич Г.О., Покрещук О.О. Міжнародне право. Підручник. – К.: Алерта, 2003. – 284с.

2. Международное право: Учебник. Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999. – 624с.

3. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 2000. – 284с.

4. Лукащук И.И. Международное право. Общая часть: Учебник. – М.: БЕК, 1996. – 371с.

5. Лукащук И.И. Международное право. Особенная часть: Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 410с.

6. Суверенітет України і міжнародне право / Відпов. ред. В.Н. Денисов, В.І.Євінтов. – К.: Манускрипт, 1995. – 360с.

7. Международное право: Учебн. для вузов / Г.В. Игнатенко и др. – 2-е изд. – М.: Высшая школа, 1995. – 399с.

8. Бруз В.С. ООН: врегулювання міжнародних конфліктів. – К.: Либідь, 1995. – 111с.

9. Васильєва-Чекаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1944 – 1996). – К.: Освіта, 1998. – 176с.

10. Антонович М.М. Міжнародне публічне право: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2003. – 308с.

11. Юридичний словник довідник. – К., 1996.

Навчально-методичні матеріали (НММ) для лекцій:

- підручники / навчальні посібники, розроблені викладачами кафедри, конспекти (тексти, схеми) лекцій у паперовій та/або електронній формі (електронний підручник/навчальний посібник/інтерактивний комплекс, файл зі змістом матеріалу, що викладається на лекціях, файл із роздатковими матеріалами);

- питання, тести й завдання за окремими темами лекцій (змістовими модулями навчальної дисципліни) для самоконтролю студентів;

- список основної і додаткової літератури, рекомендованої студентам, за темами лекцій.

- глосарій (тлумачний словник термінів – упорядкований перелік спеціальних термінів, зміст яких вимагає пояснення, що зустрічаються в тексті лекцій навчальної дисципліни, за темами лекцій або за абеткою.

- Методичні вказівки (рекомендації) для студентів щодо самостійного вивчення навчальної дисципліни – комплекс рекомендацій і роз'яснень, що забезпечують студентові оптимальну організацію вивчення дисципліни.

ГЛОСАРІЙ з Правознавства

Aдмiнicтpaтивнe право – це система адмiнicтративно-правових норм, якi закрiплюють, регулюють i охороняють суспiльнi вiдносини у сферi державного управлiння, тобто пiдзаконноi виконавчої i розпорядчої дiялъностi органів держави, що спрямована на практиче виконання законiв у процесi повсякденного й безпосереднього керiвництва господарським, соціально-культурним та адмiнiстративно-полiтичним будiвництвом.

Адміністративна відповідальність – це застосування до осіб, які вчинили адміністративні проступки, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру і накладаються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і у порядку, встановлених нормами адміністративного права.

Адміністративна правоздатність – це передбачена адміністративно-правовими нормами здатність (можливість) мати суб’єктивні права і виконувати суб’єктивні обов’язки в сфері реалізації виконавчої влади.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, правовим наслідком адміністративного правопорушення. Воно застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Адміністративна дієздатність суб’єктів адміністративного права означає визнану адміністративно-правовими нормами здатність суб’єкта самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб’єктивні права і обов’язки та нести відповідальність в сфері реалізації виконавчої влади.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративний арешт – найсуворіше адміністративне стягнення, яке виражається в короткостроковому (до 15 діб) позбавленні порушника волі і призначається тільки судом (суддею). Адміністративний арешт не може застосовуватися до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, до неповнолітніх, інвалідів I і II груп.

Адміністративний примус – це застосування уповноваженими суб’єктами до осіб, які не перебувають в їх підпорядкуванні, незалежно від волі і бажання останніх заходів впливу морального, майнового, особистісного та іншого характеру, передбачених адміністративно-правовими нормами, з метою охорони суспільних відносин шляхом попередження і припинення правопорушень, покарання винних у їх вчиненні.

Адміністративні правовідносини – це суспільні відносини, в яких сторони здійснюють права і обов’язки, врегульовані нормами адміністративного права.

Арешт виражається в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Військовослужбовці відбувають це покарання на гауптвахті.

Відпустка — це час відпочинку, що обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи і заробітної плати.

Господарська діяльність - найважливіший вид суспільних відносин, що має принципове значення для держави (суттєво впливає на стан економіки), об'єднань людей (юридичних осіб), конкретних осіб (приватних підприємців, споживачів).

Дієздатність — це здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання.

Деліктоздатності — здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій.

Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Екологiчне право - це система правових норм, які регулюють суспiльнi вiдносини мiж людьми у сферi використання та охорони навколишнього природного середовища.

Екологічне правопорушення це винне протиправне діяння, що порушує природоохоронне законодавство і що заподіює шкоду навколишньому природному середовищу і здоров'ю людини.

Житлове право в Укpa'їнi регулює специфiчний вид суспiльних вiдносин, якi виникають у сферi задоволення людиною та громадянином природної потреби в житлi.

Закони – це нормативно-правовi акти, що видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу i регулюють найважливiшi суспiльнi вiдносини в кpaїнi. Kpiм конституції країни є ще тaкi види законiв: конституцiйнi, органiчнi, звичайнi.

Звuчаї чu традиції - це правила поведiнки, що iсторично склались i увiйшли (перетворились) у звичку людей.

3емельне право – це система правових норм, якi регулюють правовiдносини у сферi володiння, розпорядження й користування землею, визначають землі сiльськогосподарського призначення, населених пунктiв, промисловостi, транспорту, зв'язку, оборони, землi природооздоровчого, рекреацiйного та iсторико-культурного призначення, лicового й водного фондiв, землi запасу.

Злочин це суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину

Зняття судимості це припинення судимості рішенням суду.

Індивідуальні трудові спори — це непорозуміння між працівником і власником (уповноваженим ним органом), що виникли в трудових правовідносинах.

Інкорпорацiя - це вид систематизацiї нормативних актів, який полягає у зведеннi їх у збiрниках у певному порядку без змiни змiсту.

Кодекс - це такий кодифiкацiйний акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспiльних вiдносин i має структурний розподiл на частини, роздiли, пiдроздiли, cтaттi, що певною мiрою вiдображають змicт тієї чи тієї галузi законодавства

Кондомініум – це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Контракт — це особливий вид строкового трудового договору, що укладається в письмовій формі. Контракт є підставою для видання наказу або розпорядження про зарахування на роботу; інших документів, наприклад заяви, не потрібно.

Конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого.

Kopnopamuвнi норми - це правила поведiнки, що встановлюються й забезпечуються полiтичними партiями, громадськими органiзацiями та iншими об'єднаннями людей.

Крайня необхідність заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Кримiнальне право – це система кримiнальних норм, установлених законодавчим органом, що визначають основи та принципи кримiнальної вiдnовiдальностi, встановлюють, які суспiльно небезпечнi дiяння є злочинами, якi вид i мipa покарання можуть застосовуватися до особи, котра скоїла злочин.

Кримінальна відповідальність - це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.

Міжнародна правотворчість – це активно творча діяльність суб’єктів міжнародного права щодо формування правової норми через узгодження державних інтересів, волі (позицій). Звідси випливає висновок, що головним суб’єктом правотворчого процесу є держава.

Міжнародне право – це система юридичних норм, що регулюють міжнародні відносини з метою забезпечення миру, прав людини і співробітництва, це рішення і правові засоби їх застосування, прийняті повноважними суб’єктами для реалізації спільних інтересів.

Міжнародний правопорядок – це система міжнародно-правових відносин, покликана додати співтовариству держав структурну стійкість на основі цілей і принципів міжнародного права.

Моральнi норми – це правила поведiнки, що базуються на моральних поглядах суспiльства на добро i зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються, насамперед, внутрiшньою переконанicтю та силою громадської думки.

Норма робочого часу — це встановлена законом, колективним або трудовим договором для даного працівника тривалість його робочого часу за визначений календарний період — день, тиждень, місяць.

Надурочні роботи це роботи понад встановлену тривалість робочого дня.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Норма міжнародного права – це створене угодою суб'єктів формально визначене правило, що встановлює для них права, обов'язки і забезпечується юридичним механізмом.

Нормативно-правовий акт - це рiшення компетентних суб'єктiв, що виноситься в установленому законом порядку, мaє загальний характер, зовнiшнiй вигляд офiцiйного документа в письмовiй формi, забезпечується державою та породжує юридичнi наслiдки.

Нормативний дoгoвip - це об'єктивно формально обов'язковi правила поведiнки загального характеру, що встановленi за домовленicтю i згодою двох чи бiльше суб'єктів i забезпечуються державою (наприклад, договiр про утворения федерацiї, колективний договiр).

Об'єкт злочину - це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Ордер – це письмове розпорядження, видане виконавчим органом місцевої ради про вселення громадянина у житлове приміщення.

Пiдnриємницьке право - це система правових норм, якi регулюють суспiльнi вiдносини у сферi пiдприємництва, тобто самостiйної, iнiцiативної, систематичної на власний ризик дiяльностi з виробництва продукцiї, виконання робiт, надання послуг i торгiвлi з метою одержання прибутку.

Пiдзаконнi нopтaтивнo-правовi акти - це результат нормотворчої дiяльностi компетентних opгaнiв держави (їx посадових осiб), уповноважених на те державою громадських об'єднань з установления, впровадження в дiю, змiни i скасування нормативних письмових документiв, що розвивають чи деталiзують окpeмi положення законiв.

Погашення судимості - це автоматичне її припинення при встановленні передбачених законом умов. Головним з них є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину.

Покарання є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань.

Право як волевиявлення держави - це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених або санкцiонованuх державою, гарантованих i забезпечених нею правил nоведiнкu, що miсно мiж собою зв'язанi та регулюють сусniльнi вiдносинu мiж людьми в iнтepecax пeвнoї часmuнu (бiльшої чи меншої) населення в соцiально неоднорiдному сусniльcтвi.

Право спільної сумісної власності подружжя означає, що обидва з подружжя є співвласниками певного майна, яке є для них спільним.

Правовий звичай – це санкцiоноване державою звичаєве правило поведiнки загального характеру.

Правовий (судовий чи aдмiнicтpaтивний) прецедент - це рiшення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковicть пiд час вирiшення вcix наступних аналогiчних судових чи адмiнicтративних справ.

Правонаступництво – це перехід прав і обов'язків у результаті зміни однієї держави іншою в несенні відповідальності за міжнародні відносини будь-якої території.

Приватизація – це відчуження (безоплатна передача чи продаж) з державного житлового фонду у власність громадянам України квартир чи будинків та належних до них господарських споруд.

Репресалії – однобічні примусові заходи, що допускаються міжнародним правом як контрзаходи у випадку правопорушення.

Робочий час — це встановлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіку роботи або умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов'язки.

Дата добавления: 2015-05-26