Походження людини. Місце людини в системі тваринного світу. Людські раси

Першу гіпотезу про походження людини запропонував Ж. Б. Ламарк (“Філософія зоології”, 1809 p.). Він уперше висловив припущення про природне походження людини від давніх мавп, які перейшли до прямоходіння. Причому, що важливо, стадний спосіб життя первісних людей сприяв розвитку мови. Великий внесок у розв’язання проблеми походження людини зробив Ч. Дарвін. У своїх роботах “Походження людини і статевий добір” (1871) і “Про вираження емоцій у людини і тварин” (1872) він узагальнив величезний матеріал, що був накопичений до 70-их років XIX століття й довів, що людина принципово не відрізняється від інших видів тварин, і її еволюція відбувалася під дією тих же біологічних чинників еволюції — спадкової мінливості, боротьби за існування й природного добору. Наведені ним докази тваринного походження людини у найзагальнішому вигляді зводяться до:

1) порівняльно–анатомічної схожості (подібної будови) людини й інших тварин;

2) порівняльно–ембріологічної схожості (подібності зародків) людини й тварин;

3) наявності у людини рудиментів та атавізмів.

Відповідно до сучасних уявлень, людина у системі тваринного світу займає чітко визначене положення. Як біологічний вид людина належить до типу Хордових, підтипу Хребетних, класу Ссавців, підкласу Звірів, інфракласу Справжніх звірів (плацентарних), ряду Приматів, підряду Антропоїдів, родини Гомінідів, роду (єдиного на Землі) Людини (Homo), виду (єдиного на Землі) Людини розумної (Homo sapiens).

Такі ознаки, як передні кінцівки хапального типу (перший палець протистоїть іншим), наявність нігтів, одна пара сосків молочних залоз, розташування очей в одній площині (забезпечує стереоскопічний зір), заміна молочних зубів на постійні і багато іншого дає змогу віднести людину до приматів.

З людиноподібними мавпами в людини також багато спільних ознак: подібна структура мозкового й лицьового черепа, добре розвинені лобні частки головного мозку, слабо розвинена нюхова зона, велика кількість звивин кори великих півкуль, наявність апендикса, зникнення хвостового відділу хребта, розвиток мімічної мускулатури та ін.

Водночас, між людиною і людиноподібними мавпами існують принципові відмінності. Тільки людині властиве справжнє прямоходіння. Унаслідок вертикального положення кістяк людини має широкий таз, плоску грудну клітку, різкі вигини хребта, склепінчастоподібну ступню; великий палець нижніх кінцівок наблизився до інших та взяв на себе функцію опирання.

Гнучка кисть руки — органа праці — здатна виконувати найрізноманітніші й найточніші рухи.

Мозковий відділ черепа значно переважає лицьовий. Людина має дуже складно влаштований головний мозок об’ємом близько 1300 – 1600 см³. Площа кори великих півкуль становить у середньому 1250 см², що значно більше, ніж у людиноподібних мавп. У мозку людини дуже розвинені лобні, вискові й тім’яні частки, де розташовані найважливіші центри психіки та мови.

Людина має свідомість та мислення, які властиві лише їй. Фізіологічне обґрунтування принципової відмінності розумової діяльності людини було сформульовано в концепції І. П. Павлова про другу сигнальну систему. Відповідно до цієї концепції, тварини сприймають навколишній світ через збудження, які діють безпосередньо на органи чуття, тобто вони сприймають сигнали, що надходять із зовнішнього середовища, завдяки зору, слуху, нюху, дотику та ін. Це і є перша сигнальна система. Вона є і в людини, яка успадкувала її від своїх тваринних предків. Але, крім неї, у людини сформувалася ще й друга сигнальна система, в якій сигналами є слова — написані, почуті або лише обмірковані. Вони є висловленням наших думок. Тільки людина здатна на усвідомлену колективну (соціальну) працю, тільки вона може створювати знаряддя виробництва. Вона творить науку та мистецтво. Лише еволюція людини набула соціального характеру, звільнившись від жорсткого контролю біологічних чинників.

Згідно з палеонтологічними даними, від примітивної групи давніх ссавців — комахоїдних — близько 35 млн років тому відокремилася група тварин, від якої походять примати. Від предків у палеогені кайнозойської ери відокремилася гілка, яка дала предків сучасних людиноподібних мавп – парапітеків (невеликі тварини, які мешкали на деревах і харчувалися рослинами й комахами). Їх щелепи й зуби були подібні до щелеп і зубів людиноподібних мавп. Від парапітеків походять сучасні гібони та орангутанги, а також вимерле відгалуження деревних мавп — дріопітеки. За 10 млн років життя у тропічних лісах у дріопітеків сформувалися передні кінцівки, пристосовані до пересування по деревах і добування їжі, великий головний мозок із добре розвинутими руховими відділами, бінокулярний зір та ін.

Сучасні антропологи припускають, що популяції дріопітеків розселилися в різних місцях: предкові форми сучасних людиноподібних мавп — у дощових тропічних лісах (де вони пересувалися, в основному чіпляючись передніми кінцівками за гілки, — тут утворилося два види мавп: горила й шимпанзе); інші популяції заселили відкриті простори, де наші предки були змушені спинатися на задні кінцівки, для того щоб краще розглядати місцевість.

1 2 3 4

5 6 7 8

Рис. 24. Ряд форм, що відображають послідовні етапи розвитку людини.

1). дріопітек; 2). рамапітек; 3). ранній австралопітек; 4). пізній австралопітек; 5). людина вміла (Homo habilis); 6). археоантроп (Homo erectus); 7). пізній неандерталець (Homo neandertaliensis); 8). кроманьйонець (Homo sapiens) (за О. О. Парамоновим, 1978).

У передгір’ях Гімалаїв в Індії, Пакистані, на Близькому Сході і в Центральній Європі було знайдено рештки великої мавпи — рамапітека, який за будовою зубів виявився проміжною ланкою між сучасними людиноподібними мавпами й людиною. Згодом вдалося визначити, що рамапітеки жили близько 8 – 14 млн років тому. У цей час, як показують палеокліматичні дані, клімат на Землі став набагато холоднішим і на місці тропічних лісів почали формуватися савани. Саме в цей час рамапітеки “вийшли з лісу” і почали пристосовуватися до життя на відкритому просторі.

Рамапітеки почали використовувати знаряддя праці не від випадку до випадку, а регулярно й постійно. Можливо, що саме ця обставина і стала причиною виникнення нового відгалуження форм людиноподібних істот — австралопітеків.

Австралопітеки (південні мавпи) — вимерла група гомінідів (рештки скелетів знайдено в Південній Африці) — вели груповий спосіб життя, займалися полюванням і збиранням, почали освоювати вогонь. Вони жили близько 8 – 5 млн років тому, систематично використовували природні предмети (камені, палиці, кістки й т. п.) як знаряддя праці. Вони ходили на двох ногах у випрямленому положенні, руки були вільними й могли кидати камені, ловити тварин і виконувати інші дії.

Пізніше (2 – 3 млн років тому) австралопітеки дали початок більш прогресивному відгалуженню — Людині вмілій. Це нове видове найменування пов’язане із тим, що поряд з кістковими рештками цієї істоти було знайдено виготовлені нею знаряддя з гальки для різання й рубання. Зріст Людини вмілої досягав 150 см, об’єм головного мозку становив 750 см³, зуби — людського типу, фаланги пальців сплющені, перший палець стопи, як і в сучасної людини, уже не був відведений убік.

Викопні представники сімейства Гомінідів (австралопітеки, групи виду Людина вміла) 1,5 – 2 млн років тому широко розселилися в Африці, Середземномор’ї, Азії. Використання знарядь, стадний спосіб життя сприяли подальшому розвитку мозку, виникненню мови, соціальності. Еволюція фізичних і суспільних особливостей перших людей охоплює три етапи: найдавніші люди, давні люди й сучасні люди.

Найдавніші люди (археоантропи). У наш час відомо кілька викопних форм. Рештки пітекантропа (мавполюдини) було виявлено на о. Ява (це була перша знахідка найдавніших людей). Після цього у 20 столітті було знайдено ще кілька пітекантропів). До них належать синантроп (китайська людина) і гейдельберзька людина. Рештки синантропа було виявлено у 1927 р. у печері біля Пекіна, гейдельберзька людина одержала свою назву за місцем знахідки (1907 р.) біля міста Гейдельберг (Німеччина).

Сучасна наука відносить усіх знайдених пітекантропів до одного виду — Людини прямоходячої (Homo erectus), яка жила приблизно від 2 млн до 200 тис років тому. Усі найдавніші люди мали подібні ознаки. Зріст чоловіків становив близько 160 см. Масивна зі скошеним підборіддям щелепа сильно виступала вперед. Водночас із добуванням рослинної їжі велику роль відігравало полювання, про що свідчать знахідки в місцях проживання найдавніших людей (кістки дрібних гризунів, оленів, ведмедів, диких коней, буйволів та ін.).

Еволюція найдавніших людей відбувалася ще під переважним впливом біологічних чинників, але природний добір зберігав, очевидно, саме ті групи, у яких швидше й краще розвивалися мислення, мова, трудова діяльність.

Давні люди (палеоантропи). Ця форма займає проміжне становище між археоантропами й викопними формами Людини розумної. До палеоантропів належать неандертальці (Homo neandertaliensis). Уперше їхні рештки було знайдено в долині річки Неандерталь у Німеччині у 1856 p. Давні люди порівняно з найдавнішими являли собою більш прогресивний тип людини, Зріст неандертальців становив 160 см, тіло було кремезним, із масивним кістяком, черепом видовженої форми, з добре вираженими надочноямковими валиками й похилим чолом. Об’єм мозку досягав 1400 см³. Особливості будови нижньої щелепи (слабо розвинутий підборідний виступ) свідчать, що в них уже були зачатки мови.

Неандертальці жили в льодовикову епоху від 250 до 35 тис років тому в печерах групами по 50 – 100 осіб. Вони вміли виготовляти різноманітні кам’яні знаряддя: ручні рубала, скребла, гостроконечники й ін. Чоловіки колективно полювали, жінки й діти збирали їстівні корені й плоди. Неандертальці постійно підтримували вогонь для приготування їжі, носили одяг зі шкір убитих тварин (на місцях стоянок було знайдено кістяні голки).

Сучасні люди (неоантропи). Багато антропологів вважають, що наприкінці четвертинного періоду (приблизно 40 – 50 тис років тому) нащадки неандертальців дали початок кроманьйонській людині, прямими нащадками якої є сучасні люди (Ноmо sapiens — людина розумна).

Якийсь час палеоантропи й неоантропи існували спільно, а потім неандертальці були витіснені першими сучасними людьми — кроманьйонцями. Кістяки кроманьйонців уперше було знайдено в печері поблизу села Кроманьйон у Франції у 1868 р.

Людина сучасного типу, імовірно, походить зі Східного Середземномор’я й Передньої Азії; пізніше вона широко розселилася в інших частинах земної кулі. Рештки викопних людей сучасного типу виявлені в Європі, Азії, Африці й Австралії. Загалом кроманьйонці мали весь комплекс фізичних особливостей сучасних людей. Зріст кроманьйонців становив 180 см, мозкова частина черепа переважала над лицьовою, суцільного надочноямкового валика вже не було, зате розвинутий підборідний виступ вказував на добре розвинуту членороздільну мову, маса головного мозку не зазнала значних змін, але найбільш розвинутими виявилися лобові частки й зони, пов’язані з розвитком мови й мисленням. Цей етап розвитку людства визначається як:

а) перехід від біологічної еволюції до еволюції соціальної, якій відтепер належить провідна роль;

б) період розвитку культури ( наскельнімалюнки, кам’яні фігурки, поховання предків, ритуали), тобто з’явилося абстрактне мислення; приручення (одомашнення) тварин і початок культивування рослин були найбільшим досягненням цього часу. Це був найважливіший крок на шляху до звільнення людини від рабської залежності від навколишнього середовища; в) період формування основних рас людства.

Чинники антропогенезу. Тривалий час вважали, що вік людини не перевищує одного мільйона років. Останні палеонтологічні знахідки свідчать про те, що найдавніші люди з’явилися близько 2,5 – 3 млн років тому. Прабатьківщиною людства прийнято вважати Африку, оскільки саме тут знайдено більшість решток предків людини й її діяльності. Історичний розвиток гомінідів відбувався під впливом тих же чинників, що й інших представників живої природи.

Згідно з ученням Дарвіна, серед біологічних чинників еволюції людини слід назвати такі:

а) спадкова мінливість — стосується всіх ознак тварин, усіх ознак організації;

б) боротьба за існування — конкуренція, змагання за більш вигідні умови існування;

в) природний добір — спадкова мінливість спостерігається увесь час, але природ­ний добір відбирає ті вияви мінливості, які підвищують шанси для виживання. Однак необхідно мати на увазі, що походження людини — унікальна подія, так як відбувається перехід до нової форми руху матерії — суспільної, або соціальної. Це був величезний стрибок, який якісно назавжди відокремив людину від тварин. Еволюційні перетворення предків людини, зумовлені тиском природного добору, стали біологічними передумовами майбутніх соціальних закономірностей. Ф. Енгельс у роботі “Роль праці у процесі перетворення мавпи на людину” (1876) довів, що саме колективна праця виділила людину з тваринного світу, а сам процес праці став могутнім чинником, який змінив природу людини. Під впливом праці й мови вдосконалювалися мозок та органи чуття людини. Це могло відбуватися в такий спосіб: спочатку знаряддя праці людина використовувала лише для захисту й полювання. З часом ускладнювалися знаряддя праці, удосконалювалася у процесі природного добору рука людини, розвивалися відносини всередині людського стада (від стада до племені), більш агресивних членів стада знищував природний добір. З іншого боку, спільна праця потребувала більш досконалої, ніж окремий звук і жест, системи передавання інформації. Почався довгий добір мутацій, у результаті чого утворилася гортань – з’явилася членороздільна мова.

Основними етапами розвитку, які свідчили про якісне перетворення предків людини, були такі:

1) прямоходіння, що звільнило передні кінцівки для праці;

2) розвиток навичок використання й виготовлення знарядь праці; поява мови, а отже, і другої сигнальної системи;

3) удосконалення абстрактного мислення (праця, наука, мистецтво).

Отже, дія добору була спрямована на підтримку предків людей, які вели соціальний спосіб життя. Водночас відгалуження, які приводили до звіроподібних антисоціальних груп, виявилися тупиковими. У наш час на рівні Homo sapiens основну роль в антропогенезі відіграє соціальна еволюція, а біологічні чинники з розвитком цивілізації відійшли на другий план. Їх вплив незначний, тому що тиск природного добору значною мірою послабився.

Людські раси. Заселення різних частин планети, на думку антропологів, відбувалося приблизно 100 тис років тому на стадії кроманьйонської людини. Географічні та кліматичні відмінності середовища життя людей спричинили зовнішні відмінності, які виявляються в різних расових ознаках. Сучасна людина є неоднорідним за складом політиповим видом. Цей вид складається з 3-х (європеоїдної, негроїдної і монголоїдної) основних рас, усередині яких виділяється ще близько 30 антропологічних типів (індосередземноморський, балтійський, індійський, малайський та ін.). Кожна раса визначається єдністю походження й формування на певній території. Расові особливості є спадковими, тому що частина з них у минулому мала адаптивний щодо певних умов характер.

До європеоїдної раси належить корінне населення Європи, Південної Азії та Північної Африки. У європеоїдів вузьке обличчя, світла шкіра, яка, пропускаючи ультрафіолетові промені, запобігає захворюванню на рахіт; вузький виступаючий ніс сприяє зігріванню вдихуваного повітря. Колір шкіри в північних європеоїдів світлий, у південних — переважно смаглявий.

До монголоїдної раси належить корінне населення Центральної і Східної Азії, Індонезії, Сибіру. У монголоїдів жовтий колір шкіри, пряме жорстке волосся, приплюснуте обличчя, що зменшувало в минулому можливість обмороження, сильно виступаючі вилиці, вузький розріз очей, помітний епікантус (складки в кутку ока) — ці ознаки є адаптаціями до суворого, з частими пиловими бурями клімату Центральної Азії.

Негроїдна раса поділяється на дві гілки — африканську й австралійську. Темна шкіра негроїдів захищала організм від яскравих сонячних променів, шапка жорсткого кучерявого волосся створювала повітряні прошарки, які захищали шкіру голови від прямих променів сонця. Расові особливості є спадковими, але вони не мають істотного значення для життєдіяльності сучасної людини. З розвитком суспільства й виробництва більшість расових ознак втратило адаптивне значення. Для сучасної людини вирішальним є не колір шкіри або волосся, а здатність розвивати свої інтелектуальні якості. У наш час завдяки змішаним шлюбам починається процес стирання відмінностей між окремими расовими групами людей (Куба, Мексика, Північна й Південна Америка, Індія і т. д.).

Завдання для контролю та самоперевірки: 1. Якими є основні гіпотези походження життя на Землі? 2. Охарактеризуйте гіпотезу креаціонізму. 3. Охарактеризуйте гіпотезу самочинного зародження. 4. Охарактеризуйте гіпотезу панспермії. 5. Що є основою судження, що життя виникло природним шляхом? 6. Які судження є основою абіогенного зародження життя на Землі? 7. Розкрийте значення праць Л. Пастера. 8. Охарактеризуйте гіпотезу абіогенезу. 9. Які сучасні погляди на утворення Сонячної системи? 10. Наведіть основні етапи еволюції Землі. 11. Якими є хронологічні етапи еволюції живої матерії? 12. Назвіть основні гіпотези про походження людини. 13. Наведіть докази тваринного походження людини. 14. Які є спільні ознаки між людиною і людиноподібними мавпами? 15. Які принципові відмінності між людиною і людиноподібними мавпами? 16. Розкрийте форми, що відбивають послідовні етапи розвитку людини Ноmо sapiens. 17. Які виокремлюють людські раси?

Дата добавления: 2015-05-26