Суспільний добробут: суть та його кількісне визначення

В умовах переходу економіки до ринкового регулювання господарської діяльності важливого значення набуває досягнення зростання суспільного добробуту. Забезпечення зростання добробуту населення головним чином полягає у задоволенні потреб, які кількісно зростають та якісно змінюються. При цьому особливо важливу роль відіграє тісний взаємозв'язок між потребами окремого громадянина (індивідуума) та суспільства в цілому.
Оскільки головна мета «політики добробуту» – це поліпшення якості життя населення, то фундаментом суспільного добробуту є соціальна захищеність громадян. Саме якість життя є головним показником суспільного добробуту. Одним із яскравих представників теорії суспільного добробуту визнано американського вченого А. Маслоу, автора загальновідомої ієрархії потреб (піраміди потреб Маслоу). Ж. Годфруа до класичної піраміди додав когнітивні та естетичні потреби (необхідність у злагодженості, справедливості, красі, симетрії), розташувавши їх перед потребою у самореалізації.
Доволі відомими є й двофакторна модель потреб Ф. Герцберга, у якій усі потреби зумовлюються факторами мотивації та підтримки, і трирівнева модель потреб «існування – взаємовідносини – зростання» К. Алдерфера. У всіх ієрархіях добробут слід розглядати з позиції створення нормальних умов життєдіяльності населення, раціональної зайнятості та комплексного соціального захисту громадян, а людину – не тільки як біологічну істоту, а й як активного члена суспільства.
Одним з важливих завдань сучасної соціально-економічної макростатистики як в Україні, так і за кордоном є вдосконалювання показників добробуту населення. Складність завдання полягає в багатоаспектності категорії добробуту, що включає доходи населення й споживання, зайнятість і безробіття, житлові умови, майно домашніх господарств, забезпеченість населення соціально-культурними послугами тощо. Наприкінці 2002 р. Статистичний комітет Співдружності Незалежних Держав опублікував систему індикаторів для оцінки рівня життя населення в країнах СНД. Ця система має такий вигляд:
1. Інтегральні показники рівня життя:
1.1. Макроекономічні показники:
– реальні використовувані доходи населення;
– реальні скореговані доходи населення;
– витрати на кінцеве споживання домашніх господарств;
– фактичне кінцеве споживання домашніх господарств;
– середньомісячна заробітна плата (номінальна й реальна).
1.2. Демографічні показники:
– динаміка чисельності постійного населення;
– очікувана тривалість життя;
– рівень смертності немовлят, дитячої і материнської смертності;
– рівень освіти населення.
1.3. Показники економічної активності населення:
– рівень економічної активності населення;
– співвідношення зайнятих в економіці й загальної чисельності населення;
– рівень безробіття.
1.4. Показники пенсійного забезпечення населення:
– чисельність пенсіонерів (усього, у тому числі за віком);
– суми призначених місячних пенсій (усього, у тому числі за віком);
– середній розмір призначених місячних пенсій за віком і мінімальний розмір пенсій.
2. Показники матеріальної забезпеченості населення:
2.1. Доходи домашніх господарств:
– сукупні й грошові номінальні й реальні доходи домашніх господарств (загальні й використовувані);
– купівельна спроможність доходів;
– індекс споживчих цін.
2.2. Нерівність у розподілі доходів між окремими групами населення:
– децильний коефіцієнт диференціації доходів населення;
– коефіцієнт концентрації доходів (індекс Джині);
– коефіцієнт фондів;
– розподіл доходів по квантильних групах населення.
2.3. Показники бідності населення:
– величина прожиткового мінімуму;
– межа бідності;
– межа крайньої бідності;
– показники масштабу бідності (первинна бідність, вторинна бідність, дефіцит грошового доходу бідного – населення, гострота й глибина бідності).
3. Особисте споживання (рівень і структура):
– вартість мінімального продовольчого «кошика»;
– динаміка й структура споживчих витрат населення в поточних і порівнянних цінах;
– частка витрат на харчування у використовуваних доходах і споживчих витратах;
– середньодушове споживання основних продуктів харчування, у тому числі в перерахуванні на дорослого споживача;
– калорійність і склад харчових речовин мінімального продовольчого «кошика».
4. Житлові умови населення:
– забезпеченість населення житлом (загальна й житлова площа у розрахунку на одного жителя країни);
– частка витрат на оплату житла у споживчих витратах населення.
5. Соціальна напруженість:
– коефіцієнт злочинності.

48. Заробітна плата: зміст, форми та системи. Номінальна та реальна заробітна плата.

Заробітна плата - це економічна категорія, що відображає відносини між власником підприємства (або його представником) і найманим працівником з приводу розподілу новоствореної вартості (доходу).

Види заробітної плати:

а)Основна заробітна плата;

б)Додаткова заробітна плата;

в)Інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Форми і системи заробітної плати – це механізм встановлення розміру заробітку в залежності від кількості та якості праці і її результатів. Обираючи певну форму заробітної плати і конкурентну систему формування заробітку, роботодавець управляє інтенсивність та якість праці конкурентних працівників. Розрізняють дві основні форми заробітної плати: по часову і відрядну.

• При по часовій формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою чи посадовим окладом за фактично відпрацьований час.
• При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена продукція, а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її якості, виходячи із встановленої відрядної оцінки.

Система заробітної плати:

Система відрядної форми оплати праці є: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відряно - прогресивна, непряма-відрядна, акордна, колективно відрядна, а почасової – пряма почасова, почасова-преміальна, колективна почасова.

За індивідуальної прямої відрядної системи розмір заробітної плати прямо залежить від результатів роботи кожного робітника.

Відрядно-преміальна система оплати праці. Сутність її полягає в тому, що робітникові нараховується, крім заробітку за прямою відрядною системою, премія за виконання і перевиконання певних кількісних якісних показників. Розмір премії установлюється у відсотках до заробітку, визначеному за відрядними розцінками. Відрядно-прогресивна система. За цієї системи оплати праці заробіток робітників у межах завдання виплачується за твердими нормами, а виробіток понад завдання – за підвищеними розцінками, причому розцінки збільшуються прогресивно зі збільшенням кількості продукції, виробленої понад завдання. Непряма відрядна система заробітної плати. Її застосовують для оплати праці допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням основних робітників-відрядників. При цьому заробіток допоміжних робітників залежить від результатів роботи робітників-відрядників, яких вони обслуговують. Акордна система оплати праці. Вона застосовується для окремих груп робітників. Її сутність полягає втому, що відрядна розцінка установлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт загалом, виходячи із діючих норм часу і розцінок.

Застосування почасової оплати праці потребує:
• точного обліку і контролю за фактично відпрацьований час;
• правильного присвоєння робітникам тарифних розрядів відповідно до їхньої кваліфікації і з урахуванням кваліфікаційного рівня виконуваних робіт;
• розроблення й правильного застосування обґрунтованих норм виробітку, нормованих завдань, норм обслуговування і нормативів чисельності.

За простої почасової системи розмір заробітку визначається залежно від тарифної ставки робітника і кількості відпрацьованого ним часу. За способом нарахування заробітної плати почасова оплата буває годинна, денна, місячна. Ефективнішою системою є почасово-преміальна, за якою оплачується праця як основних, так і допоміжних робітників. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в кількості товарів і послуг, які працівник може придбати за свою грошову (номінальну) заробітну плату.

Дата добавления: 2015-05-26