Нації і етнічні групи як суб’єкти соціально-політичного життя

До етнонаціональних спільнот належать етнос, етнічна група, народність, нація, національна група. Етноси і нації — це суб'єкти політики за таких умов:

— на етапі боротьби за національну державу або національно-територіальну автономію;

— під час визначення національних пріоритетів у період становлення політичних інститутів;

— у міжнародних відносинах;

— у процесі захисту на державному рівні етнокультурної специфіки національних меншин.

Етнос — давньогрецький термін, що означає "народ", "плем'я". "Етнос" застосовують як науковий термін для означення всіх типів етнічних спільностей, вони є найдавнішими природними людськими спільнотами, котрі виникають задовго до появи класів і держав. Поняття "етнос" застосовують для означення історичних спільнот різного ступеня консолідації, що належать до однієї культури, але зовсім не обов'язково усвідомлюють себе як політичну єдність. Етноси формуються на основі довготривалого проживання людей на спільній території, інколи — в межах однієї державності, у сфері розповсюдження однієї релігії тощо. Стереотип поведінки є підґрунтям етнічної традиції, яка охоплює культурні й світоглядні засади, форми співжиття і господарства — неповторні за особливостями в кожному етносі.

Загальна ознака динамічного стану будь-якого етносу — здатність нової популяції до так званого "наднапруження", яке виявляється або у перетворенні природи, або у міграціях, або у підвищеній інтелектуальній, військовій, організаційно-державній, торговельній та іншій діяльностях або при виникненні чи розпаді великих поліетнічних державних утворень.

Етнічна група — це частина якогось етносу, котра через різні обставини (зміна кордонів, еміграція, депортація тощо) відірвалася від нього, опинилася в "чужій країні" і, перебуваючи в іншому етнічному середовищі, зберігає свої особливості й часто діє як організована спільнота.

Відповідно є багато визначень нації:

— французькі політологи вважали, що нація — це насамперед спільність історичної долі;

— марксисти вважали, що нація — історично сформована стійка спільність людей, котра виникла на основі спільності мови, території, економічного життя та психологічного складу, що виявляється у спільності культури;

Нація – це історична форма соц спільності, що хар- ся спільністю деяких матер. та дух. рис.

Нації та інші етнічні групи є важливими суб'єктами політики. Стосунки між ними в одній державі називаються національними. Вони мають політичний характер, оскільки пов'язані з інститутом влади.

29. національна держава тип держави, яка є формою самоорганізації, самовизначення і самовираження певної нації на певній суверенній території. Нація є найвищою цінністю, головним джерелом влади і визначальником соціо-політичної системи такої держави. Ідеалом національної держави є мононаціональна держава, в якій усі мешканці належать до однієї політичної нації та використовують єдину знакову систему, зрозумілу усім представникам цієї нації: мову, культуру, звичаї, стереотипи, систему цінностей, тощо.

Концепція національної держави тісно пов'язана з розвитком націоналізму в Європі 17-18 ст, колоніалізмом та національно-визвольними рухами 19 - пер пол 20 ст. У 20 ст нац. держави стали домінуючими формами державної організації більшості світу; вони замінили династичні і класові держави середньовіччя.

Національним державам часто протиставляються наднаціональні утворення імперського-інтегрального типу такі як імерії минулого СРСР, Британська імперія так і сучасні — ЄС тощо. Наприкінці 20 ст пророкувався занепад національних держав, проте розвал СРСР довів протилежне. В більшісті міжнародних організацій, таких як ООН, саме національна держава виступає основною політичною одиницею в усіх міжнародних процесах.

Нинішню державу Україна автор розглядає як космополітичну, що в нашій реальності означає домінування в ідеології і практиці політичного класу свободи від моральних обмежень та обов’язків, які витікають з національної ідеї як засади політико-правового та соціального устрою. Вбачаючи в космополітизмі держави загрозу перспективі української нації, автор підтримує ідею перетворення нинішньої держави на національну.

30. національно державний устрій

Унітарна держава. Унітарний державний устрій припускає існування єдиної держави, що підрозділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці й не включає в себе ніяких державних утворень. УД характеризується наступними ознаками:

1.унітарний устрій припускає єдині, загальні для всієї країни вищі представницькі, виконавчі, судові органи, які здійснюють верховне керівництво місцевими органами. 2.на території УД діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство. У ньому функціонує єдина грошова система, загальна податкова й кредитна політика; 3.складові частини УД (області і т.д.) державним суверенітетом не володіють. 4.в УД всі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи, які офіційно представляють країну на міжнародній арені; 5.УД має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюється центральними органами державної влади.

(Франція, Швеція, Фінляндія, Естонія, Туреччина і т.д.)

Федерація являє собою союзну державу, що складається з безлічі (Росія й США) або декількох (Канада) державних утворень, що володіють певним ступенем самостійності в тих або інших сферах громадського життя. Фед устрій покликаний забезпечити господарську й політичну єдність країни з великою територією й роз'єднаними районами. Воно успішно сполучить у собі переваги державної єдності й централізованої влади зі збалансованою самостійністю членів.

У принципі Ф, як єдина неподільна держава, немислима без його безумовного суверенітету на всій займаній їм території. Разом з тим Ф - це об'єднання держав або державних утворень.

Різняться конституційно-договірні й конституційні федерації. У першому випадку Ф - це об'єднання держав, які на основі договору делегували ряд своїх прав і прерогатив загальному для всіх їх центральному уряду. При цьому кожний член федерації зберігає за собою суверенітет у приналежній йому юрисдикції.

Поняття імперії, очевидно, є одним з найбільш спірних у сучасних суспільних науках. Було очевидно, що Імп - державне утворення досить великого розміру, що включає в себе як складені частини території й народи, приєднані, як правило, військовим шляхом і утримувані в рамках повного або часткового підпорядкування. Передбачається, що після утворення Ім перебуває в стані незмінності свого устрою або прагне до підтримки такого стану. Два основних імперських типи залежності (державності). 1 тип - ім-конгломерат - політичне об'єднання різнорідних етносів (держав), не зв'язаних між собою спільністю економічних, культурних (у тому числі релігійних) залежностей. Такі імперії створюються і підтримуються військовим шляхом. 2 тип - ім-ієрархія, під якою я маю на увазі об'єднання народів (держав) з різним рівнем підпорядкованості й причетності в загальну структуру політичного, економічного, соціального, культурного просторів.

Конфедерація являє собою внутрішньо суперечливу форму політ організації. Тут кожне вхідне в конфедерацію державне утворення майже в повному обсязі зберігає свої конституційні прерогативи й владу. Тому центральний уряд залежить від урядів окремих державних утворень, його повноваження для виконання тих або інших проблем визначаються цими урядами. Оскільки слабкий центральний уряд дістає кошти за рахунок більш-менш добровільних внесків від нижчестоящих урядів, громадянин випробовує на собі вплив центрального уряду лише побічно й віддалено. Конф, будучи союзом незалежних держав, не має центр здатний приймати владні рішення, що стосуються всих.

Дата добавления: 2015-05-26