Пропонування на ринку та чинники, що на нього впливають. Закон пропонування

Попит на ринку а чинники, що на нього впливають. Закон попиту.

Попит – сукупна потреба в товарах чи послугах, яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі.

Індивідуальний попит – це попит з позиції одного споживача.

Ринковий попит – це сукупність попитів всіх споживачів за різних цін.

Чинники, які впливають на попит:

• Ціна
• Доходи населення
• Кількість споживачів на ринку
• Очікування споживачів

Закон попиту - це обсяг товару перебуває в оберненій залежності від його ціни. Тобто чим більша ціна, тим менший попит і навпаки.

Пропонування – це кількість продукту що може бути доставлена на ринок для продажу за кожної можливої ціни протягом визначеного проміжку часу.

Чинники які впливають на пропонування:

1. ціна

2. попит споживача

3. ціна на ресурси

4. кількість продавців на ринку

5. бюджетна або податкова політика

6. зміни цін на споріднені товари

7. галузь очікування підприємців

закон пропонування відображає пряму залежність між ціною та обсягом пропозиції. Тобто чим більша ціна тим більша пропозиція і навпаки.

40. конкуренція, її суть і функції. Види конкуренції. Методи конкурентної боротьби.

Конкуренція - невід'ємний атрибут товарного виробництва та обігу, зорієнтованого на споживача, це об'єктивний економічний закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між відособленими товаровиробниками і споживачами їх продукції.

Конкуренція має такі функції:

- змушує товаровиробника підвищувати якість продукції, розширювати асортимент товарів та послуг, що пропонуються;

- забезпечує тенденцію до постійного зниження цін;

- стимулює впровадження науково-технічних досягнень і зростання продуктивності праці;

- веде до виведення з ринку неефективних підприємств, сприяє раціональному перерозподілу ресурсів;

- охороняє споживача від диктату виробника.

Розрізняють внутрішньогалузеву і міжгалузеву конкуренції.

· Внутрішньогалузева - це конкуренція виробників однієї галузі, що виробляють стандартизований (однорідний) продукт. ЇЇ результатом стає формування єдиної ринкової вартості, або ціни, товару.

· Міжгалузева - це боротьба за найприбутковіші сфери прикладання капіталу. Її механізм полягає у вільному переливанні (переміщенні) капіталів з менш прибуткових у більш прибуткові галузі.

Методи конкурентної боротьби (в політекономічному аспекті) на вищій стадії капіталізму — комплекс способів розширення масштабів монополістичної власності та звуження Інших форм власності шляхом посилення експлуатації на підприємствах монополій передусім інтелектуальної робочої сили, отримання синергічного ефекту в процесі її взаємодії з новітніми інформаційними технологіями та привласнення інших джерел монопольно високого прибутку. Механізмом такої конкурентної боротьби є встановлення монопольних цін з метою привласнення монопольного прибутку.

41. форми конкуренції і моделі ринків

Формами конкуренції економічна теорія виділяє 4 моделі ринку:

1. чиста конкуренція:

· кількість фірм – дуже багато,

· тип продукту - стандартизований

· контроль над ціною – жодного контролю

· умови входження у галузь – дуже легкі, жодних перешкод

· нецінована конкуренція - відсутність

· приклад – с\г

2.монополістична:

· кількість фірм – багато

· тип продукту – диференційований

· контроль над ціною – деякий, проте, у вузьких межах.

· умови входження у галузь – відносно легкі

· нецінована конкуренція - значна з акцентом на рекламу, торгові марки

· приклад – роздрібна торгівля, в-во жіночого одягу, взуття

3. олігополія.

4.чиста монополія:

· кількість фірм – одна

· тип продукту – унікальний немає близьких замінникив

· контроль над ціною – значний

· умови входження у галузь – входження заболкована

· нецінована конкуренція - здебільшого реклама зв’язку з громадянськими організаціями

· приклад - місцеві підприємства комуні кальних послуг.

42. держава як регулятор конкурентних відносин. Антимонопольна політика держави.

Сучасна конкуренція державне регульована. Державне регулю-вання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування й припинення діяльності під-приємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої вла-ди, в тому числі через аудиторську систему.
Законодавчу заборону чи обмеження картельних галузевих угод, інколи трестівської організації галузі, вперше було впроваджено у 1891 р. в США. Антитрестівське законодавство за типом амери-канського було прийняте у Великобританії в 1848 р., у Франції в 1963, в Італії в 1964 р. У країнах Східної Європи антимонопольне законодавство почали розробляти наприкінці 80-х років. Амери-канське антитрестівське законодавство ефективно регулює проце-си горизонтального об'єднання і не допускає надмірної внутрішньо-галузевої монополізації. У країнах Західної Європи антикартельне законодавство лібе-ральніше, ніж у США. Зі сфери його дії виключені націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господар-ство, видобуток вугілля, зв'язок, страхування тощо. Є винятки щодо деяких типів міжфірмових угод, таких як угоди між малими й се-редніми компаніями, експортні угоди, угоди, пов'язані з раціо-налізацією. У Німеччині підтримка конкуренції державою є першочерговим завданням внутрішньої економічної політики. Закон проти обме-ження конкуренції забороняє утворення картелів та інші види при-ватних угод, він діє в більшості галузей обробної промисловості та в будівництві. Сьогодні держава контролює цінову конкуренцію у вугільній промисловості, соціальній інфраструктурі, приватних ор-ганізаціях некомерційного характеру, через регулювання обсягу виробництва підтримує конкуренцію в електро-, газо- та водоза-безпеченні, на водному транспорті й у зв'язку, стимулює боротьбу за доступ до ринку збуту у вуглевидобувній промисловості, чорній металургії, в оренді житла.

Антимонопольне законодавство країн Західної Європи є ліберальнішим, ніж у США. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв’язок, страхування тощо. Є винятки, що стосуються деяких типів міжфірмових угод, таких як угоди між малими й середніми компаніями, експортні угоди, угоди, пов’язані з раціоналізацією.
Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні і на міждержавному рівні. Так статті 85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄЕС, теж містять заборони монополістичних угод та створення монополій. Вони є також об’єктом міжурядових договорів, регулюються документами Комісії ООН з питань промисловості і торгівлі та ін.
Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, бо у суспільстві давно склалося розуміння того, що монополія, як один із основних факторів зростання прибутку не може бути “приборкана”. Тому основним завданням є поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.
Можна назвати такі дві основні форми боротьби з монополіями: 1) попередження створення монополій; 2) перешкоджання використання монопольної влади.

43.Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин, його економічні функції.

Домогосподарство -це особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя, тобто об'єднаних спільним веденням господарства.

Функції:

1. Постачальницька- постачає робочу силу, капітал, гроші, землю.

2. Споживча - споживає весь обсяг суспільного продукту

3. Виробнича- частина домогосподарств виступає безпосереднім виробником різних товарів та послуг(в-во с\г продукції, різноманітні ремонтні та побутові продукти.)

Сім*я- це сукупність осіб які живуть разом пов*язані родинністю та спільним бюджетом.

Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств також відносять:

· Домашню прислугу

· Та населення яке перебуває в різних колективах(вихованці з дитячих будинків, військово службовці, ув*язнені, інваліди з будинків інвалідів.)

44. місце домогосподарства в кровообігу продуктів ресурсів та доходів

Головне джерело доходів домогосподарства – це доходи від ресурсів які домогосподарства поставляють виробництву. Але цим не вичерпуються доходи, що отримують домогосподарства, слід враховувати також трансферти.

Трансфертні платежі – це прямі виплати що здійснюються державою домогосподарства і не пов’язані з виробництвом товарів або послуг.

Статистика України виділяють такі статті доходів населення:

· оплата праці членів сім’ї

· пенсії, стипендії, субсидії, допомоги на путівки до санітарно – курортних установ для дорослих і дітей у дошкільних закладах.

· Надходження від особистого підсобного господарства.

· Дохід з інших джерел

Місце домогосподарства в економіці

Ринок ресурсів

домогосподарства підприємства

ринок товарів

45.Доходи домогосподарства і їх розподіл

Головне джерело доходів - це доходи від ресурсів які домогосподарства поставляють спільному виробництву або доходів від факторів в-ва і соціальними трансфертами.

Соціальні трансферти - це прямі виплати які здійснюються державою домогосподарства і не пов*язані з виробництвом товарів та послуг(стипендії, пенсії, супсидії)

Статі доходів домогосподарства:

• Оплата праці
• Соціальні трансферти
• Доходи від власності (орендна плата, дивіденти)
• Дохід від індивідуальної трудової діяльності та особистого підсобного господарства
• Доходи з інших джерел(подарунки, спадщина)

Сукупність доходів домогосподарства – це вся сума доходів які вона отримує в грошовій чи натуральній формах з усіх джерелах

Сукупний дохід домогосподарства не може бути нижчий за прожитковий мінімум.

Фізіологічний мінімум – це вартісна величина сукупного доходу на одну особу, що забезпечує такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижчий якого існування людини не можливе.

Забезпечені:

· Меже бідності

· Малозабезпечені

· Незабезпечені

Для оцінки доходів населення враховується оптимальний споживчий бюджет -це вартіть набору життєвих засобів розрахована за нормами та нормативами споживання, які задовольняють розумні раціональні потреби людей.

Розподіл доходів дає змогу отримати уявні про рівень життя в країні вирішення соціальних проблем, рівень забезпеченості населення.

Типи підходів до розподілу доходів:

a. Функціональний- грошовий дохід країни поділяється на заробітну плату, проценти, прибуток.

b. Особистий- пов*язаний із способом за допомогою якого суспільний дохід суспільства розподіляється серед окремих домогосподарств.

Функції доходів населення:

a. Добробут- забезпечує життя населення

b. Культиваційна

c. Соціальна

Дата добавления: 2015-05-26