Предмет політекономії

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ.

Предметний покажчик

Тема 13. Економічні аспекти глобальних проблем та їх вплив на економічний розвиток України

Тема 12. Суть і структура світового господарства. Форми міжнародних економічних відносин

12.1. Міжнародний розподіл праці і його значення

12.2 Інтернаціоналізація виробництва як основа формування світового господарства

12.3. Світове господарство

12.4. Форми міжнародних економічних відносин

Вправи

1.1. Глобалізація: сутність та фактори

1.2. Причини виникнення, сутність і класифікація глобальних проблем

1.3. Шляхи розв’язування та необхідність і форми міжнародного співробітництва у вирішенні глобальних проблем

Вправи

Методичні матеріали для студентів заочно-дистанційної форми навчання

Питання для підсумкового контролю

Методичні вказівки до виконання контрольної роботи

Варіанти контрольних робіт з політекономії

Приклади розв’язання задач

Зразок оформлення титульного аркуша

Зразок оформлення списку літератури, що використовується

Зразок оформлення посилань

Література

Термінологічний словник

Політична економія – це наука, яка вивчає відносини між людьми, які склалися в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ в їх єдності і взаємодії з політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства. Перша тема розглядає предмет і методи політекономії, досліджує процес виникнення та етапи розвитку політекономії. У цій темі дається визначення категорій і законів політичної економії і розглядається сутність основних функцій політекономії.

Для самостійного вивчення цієї теми рекомендується література:

1, с. 11-20; 6, с. 10-37; 7, с. 13-19; 14, с. 11-36; 15, с. 8-42; 18, с. 11-30; 19, с. 20-38; 21, с. 4-32.

В основі життя всіх людей знаходиться матеріальне виробництво речей, необхідних людині.

Безпосередня мета господарської діяльності зводиться до задоволення потреб людини. Потреби людини безмежні, бо постійно відтворюються, змінюються та зростають кількісно та якісно. Для задоволення потреб необхідні економічні ресурси (фактори виробництва), які для кожного моменту розвитку суспільства являються обмеженими.

При використанні обмежених ресурсів для задоволення своїх потреб люди вступають між собою в економічні відносини. Виробничі відносини постійно змінюються із розвитком факторів виробництва та потреб. Вони виявляються в різних формах володіння факторами виробництва та його продуктами, в економічних інтересах різних суб ‘єктів, пронизують виробництво, розподіл, обмін та споживання.

Люди як носії економічних відносин водночас є носіями системи інших суспільних відносин: політичних, національних, сімейних, ідеологічних, з якими економічні відносини пов‘язані і взаємодіють.

Таким чином, предметом політичної економії є відносини між людьми, які склалися в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ в їх єдності і взаємодії з політичними, ідеологічними, соціальними інститутами суспільства.

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів (Кеенофонта. Арістотеля. Илатона, Катана. Варрона. Коллумелли). а також мислителів Стародавнього Єгипту. Китай) та Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

Економічна наука як система знань про сутність економічних процесів та явищ почала складатися лише в XVI—XVII ст., коли ринкове господарство почало набувати загального характеру. Можна виділити наступні основні етапи розвитку економічної науки.

Меркантилізм. Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали з накопиченням грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Представники: Л. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.

Фізіократи. На відміну від меркантилістів, перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе.

Класична політична економія. Виникла з розвитком капіталізму. Її засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.

Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонувалисвої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обгрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони піддаються справедливій науковій критиці.

Маржиналізм — теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів грунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних дій індивіда. Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.

У сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство. інституціоналізм, неокласичний синтез.

Неокласицизм. Заперечує необхідності втручання держави в економіку, розглядає ринок як симорегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники - Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.

Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію суспільного вибору, теорію реальних очікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер. Ф. Кейган, А. Голдмен.

Монетаризм — теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) мас бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.

Кейнсіанство – одна з провідних сучасних теорій, яка обгрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання івестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс.

Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон. П. Сраффа та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, інстинкти і т. ін.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напряму економічної теорії.

Дата добавления: 2015-05-26