Глобалізація: сутність та фактори

Головним чинником, що зумовлює розвиток світової економіки у наш час, є глобалізація. За своєю суттю глобалізація світової економіки – це новий, більш високий ступінь інтернаціоналізації.

Інтернаціоналізація проявляється у постійному зростанні міжнародних економічних взаємозв’язків, взаємозалежностей різних країн і регіонів світу, господарських суб’єктів різних рівнів. У кінці ХХ ст. інтернаціоналізація господарського життя вийшла на якісно новий рівень – глобалізацію: процес зростання взаємодії між суб’єктами світової економіки, який набуває світового характеру. Інтернаціоналізація – історико-еволюційна підготовка глобалізації, яка не могла б виникнути, якби їй не передували масштабні, довгострокові, всеохватні процеси інтернаціоналізації.

Глобалізація принципово відрізняється від інтернаціоналізації тим, що починають руйнуватися національні кордони, відбувається своєрідна дифузія економічного простору з поширенням і певною умовністю економічних кордонів національних економік, підриваються основи національного суверенітету, закладається фундамент нової глобальної спільності.

Зміцнення тенденцій до глобалізації сприяє виходу ринкових сил з-під повного контролю держави, підриву її господарських функцій, звуженню меж діяльності для маневру та регулюванню економіки з боку національних урядів. Все частіше господарські рішення приймаються не в національних інтересах узагалі, а, в першу чергу, в інтересах ТНК і міжнародних економічних організацій.

Рушійними силами глобалізації стали: поглиблення міжнародного поділу праці та міжнародної транспортної інфраструктури; інформаційна революція (переворот у засобах телекомунікації); розвиток транснаціонального підприємництва, посилення інтеграційних тенденцій на регіональному, субрегіональному і міжнародному рівнях.

Таким чином, процеси становлення світового господарства як цілісної системи з певною структурою, формами та інституціями функціонування мають об’єктивний характер. Глобалізація процесів суспільного розвитку знаходить прояв передусім у таких напрямках:

- у появі потреб в уніфікації певних «правил гри» для всіх учасників світового господарства;

- у нових формах управління світовою економікою, які б враховували інтереси не тільки національного, а й наднаціонального, спільного для всього людства;

- у появі нових закономірностей політичної діяльності окремих держав, коли вони вже не можуть бути самостійними у прийнятті усіх рішень щодо свого функціонування;

- в обмеженні альтернатив вибору цілей та інструментів розвитку окремих країн, регіонів з боку світового співтовариства і в інтересах цього співтовариства, хоч механізми такого впливу ще перебувають у стадії формування.

Реальність глобалізації вже не підлягає сумнів. Останні десятиліття спостерігаються загальні тенденції розвитку різних країн, коли одночасно у більшості з них відбувається сповільнення темпів розвитку, або пожвавлення, коли криза в одній з країн дає ланцюгову реакцію, спричиняє кризові явищ в інших країнах. Це свідчить про наявність єдиного економічного середовища, яке керується умовами кон’юнктури глобального рівня.

Слід зауважити, що у процесах глобалізації можуть бути як позитивні, так і негативні наслідки. Економісти намагаються визначити можливі варіанти таких наслідків.

У «теорії залежності» (Р. Пребиш, А. Гюндер Франк, Ф. Кардозо, Є. Фалетто) розрізняють два варіанти: песимістичний і оптимістичний. За песимістичним варіантом, у результаті розвитку «ланцюга залежності» між розвинутими та слабо розвинутими країнами формується система нерівноправних відносин, коли основна частка додаткового продукту, виробленого з власних ресурсів залежних країн, привласнюється провідними країнами, а національна еліта країн-сателітів, задовольняючи свої власні інтереси, вивозить і вкладає свої гроші в економіку інших держав, фактично перебуваючи на службі іноземного капіталу, виконуючи всі його вимоги.

Центральним положенням даної концепції є те, що держави так званої “периферії” бідніють за рахунок того, що їхні ресурси і капітал переміщуються в країни “центру”. Як висновок – бідність слабо розвинутих країн існує не тому, що вони не інтегровані у світовий ринок або слабо інтегровані, а навпаки, тому, що є частиною його.

Оптимістичний варіант цієї теорії, в основі якого лежить «ефект бумеранга», виходить з того, що кількісні зміни в економіці залежних або слаборозвинених країн під впливом притоку іноземних інвестицій врешті-решт можуть привести до якісного стрибка, економічного «прориву». За цих умов глобальні економічні взаємозв’язки виявляються засобом звільнення від залежності, а не інструментом для її збереження.

Не розділяють повністю оптимізм і ті економісти, які вважають, що технологічна і фінансова інтервенція країн “центру” у країни “периферії” може сприяти їх розвитку, але не позбавляє залежності, оскільки умови такої інтервенції зовсім цього не передбачають, маються на увазі можливі невигідні умови займів, інвестиції, які підпорядковують країну інвестору, контрол зовнішньої торгівлі тощо.

Найбільш відома серед теорій, які визначають характер і тенденції розвитку світових економічних зв’язків, –­­­ теорія «світової системи» І. Валлерстайна. Виходячи з визначення трьох основних стадій в історії – «міні-систем», «світових імперій» та епохи «світової економіки», або «світових систем» І. Валлерстайн вважає, що саме капіталістична система, маючи колосальний потенціал до розширення, приваблюючи широкі прошарки населення своєю внутрішньою динамікою та здатністю забезпечувати достатню масу найрізноманітніших товарів, приводить, врешті-решт, до ієрархізацію світового співтовариства, визначаючи три рівні держав: центральні, периферійні та напівпериферійні.

Це означає, по-перше, збереження, навіть у єдиній світовій економічній системі, її асиметричності; по-друге – зумовлює визрівання та розвиток асиметричності в культурних потоках, коли західна модель розвитку культури стає домінуючою, сприймається як символ цивілізації.

На думку вченого Саміра Аміна, наслідки процесу глобалізації двоякі: по-перше, зростає тенденція панування світової економіки та світового ринку над політикою та ідеологією національних держав; по-друге, посилюється поляризація рівнів розвитку, оскільки ринки товарів і капіталів все більше набувають світового виміру, а ринки робочої сили залишаються національно сегментованими.

До того ж, вважає вчений, центр й надалі буде прагнути до домінування за рахунок підтримки п’яти монополій: монополії новітніх технологій; монополій на контроль за фінансовими потоками на глобальному рівні; монополії на доступ до природних ресурсів планети; монополії на інформацію та мас-медіа; монополії на зброю масового знищення. Наслідками такої монополізації в умовах глобалізації, на думку Саміра Аміна, буде поглиблення світової ієрархії, поширення, ускладнення структури та рівнів периферії, розвиток процесів поляризації у самому Центрі.

Дата добавления: 2015-05-26