Типологія сучасних політичних ідеологій (лібералізм, консерватизм, соціал-реформізм, анархізм, неофашизм). Загальне й особливе

Лібералізм – політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави. Зародився у 17 ст. і оформився до с. 19 ст. В основі лібералізму лежать ідеї таких видатних мислителів, як Дж. Локка, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Канта, А. Сміта та інших. Базова цінність — свобода. Сучасний лібералізм не є однорідним ідейно-політичним ученням. Серед багатьох варіантів лібералізму можна виокремити два більш-менш чітко виразних основних його напрями. Один з цих напрямів, особливо у крайніх його виявах, тяжіє до лібертаризму (від франц. свобода). Для нього характерні абсолютизація індивідуальної свободи, заперечення втручання держави в економіку й соціальні відносини, прихильність до вільного ринку (М.Фрідмен, Ф. Хайєк). По суті справи, зазначений напрям лібералізму – це економічний консерватизм, який повторює з певними модифікаціями окремі положення класичного лібералізму. Другий напрям сучасного лібералізму за своїми найбільш загальними рисами займає проміжне становище між консерватизмом і соціал-демократизмом. Ґрунтуючись на таких цінностях класичного лібералізму, як свобода, власність, вільна економічна діяльність, цей напрям водночас визнає необхідність втручання держави в економіку й соціальні відносини, забезпечення соціальних прав людей, через що дістав назву соціального лібералізму. Таким чином, у сучасному світі існують два напрями лібералізму: соціальний і консервативний. Головна відмінність між ними полягає в тому, що перший визнає необхідність державного регулювання соціально-економічних процесів, а другий, навпаки, прагне до всілякого обмеження втручання держави в суспільне життя.

Консерватизм — політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад. Зародився у 18 ст., родоначальником вважається Е. Берк, послідовники: Л. де Бональд, Дж. Адамс, А. Гамільтон та інші. Базова цінність - сім'я, релігія, мораль. Най-частіше виокремлюються три різновиди: традиціоналізм, лібертаризм і неоконсерватизм. Традиціоналізм робить ставку на збереження соціальних засад і дотримання моральних традицій, притаманних ринковому капіталізму, а де в чому й феодалізму. Лібертаризм вирізняється прихильністю до ідей крайнього антиетатизму (від франц. держава), необмеженої свободи індивіда. Теоретики цього напряму вважають, що права індивіда мають першість над інтересами колективу, а державне втручання в економіку неприпустиме. Неоконсерватизм за своїм підходом до вирішення найважливіших соціально-економічних і політичних проблем близький до соціального лібералізму, у якого він сприйняв ідеї суспільного розвитку, історичної, соціальної і політичної активності людини, демократизації політики й соціальних відносин. Прихильники неоконсерватизму в принципі визнають необхідність державного втручання в економіку і прийняття нею на себе низки соціальних функцій, однак вимагають обмеження такого втручання й підвищення ролі ринкових механізмів.

Соціал-реформізм - політична ідеологія, орієнтована на еволюційний розвиток, демократичний соціалізм і його досягнення шляхом реформування капіталістичного суспільства.

Анархізм – соціально-політична та ідеологічна течія, яка повністю заперечує державну і будь-яку іншу владу, обґрунтовує абсолютну свободу особистості, відкидає обов'язкову для всіх регламентацію соціальних відносин. Презентують М.Штірнер, П.Прудон, М.Бакунін і П.Кропоткін та інші. Суть анархізму полягає в абсолютизації індивідуалізму. Соціальна роль держави в анархістів - бар'єр і перешкода утвердженню свободи особистості, втіленням соціального лиха, яке має бути знищене. Анархісти не заперечують соціальну революцію, але вона повинна привести до бездержавного ладу. Анархісти зовсім не ігнорують ідею соціального регулювання, воно в їх розумінні зводиться до вільного самоврядування і взаємодії автономних виробничих асоціацій, комун, індивідів тощо. Загальнокоординуючі органи повинні створюватися «знизу вгору».

Неофашизм – різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення. Неофашизм як політична течія виник у 60-ті рр. XX ст.; тоді ж сформувались його ідеологія та організаційні структури. З 70-х років ці організації проводять загальні зльоти. 80—90-ті роки позначені активними спробами неофашистів координувати свої дії в міжнародному масштабі. Стрижнем неофашистської ідеології є расизм, модифікований від гітлерів-ського, відсунувши на задній план його тезу про перевагу німців над іншими європейськими народами.

Дата добавления: 2015-05-26