Смисл і призначення терміна «легітимність». М.Вебер про типи легітимності влади у роботі «Політика як покликання та професія»

Національний інтерес. Політика України в галузі національних відносин.

Визначення поняття національного інтересу може коливатися від його

ототожнення з національною ідеєю до тлумачення як сукупності інтересів

деяких соціальних груп всередині держави, від його розуміння як результату

загальнонаціонального консенсусу до категоризації за допомогою практично

незмінних політико-географічних релевантних відносин (Батьківщина /

держава, нація / держава, релігія / нація, народ / територія). Зрозуміло,

що концепція національного інтересу обтяжена ціннісними нормами і

ідеологічним змістом, має як прагматично-позитивістську, так і

“метафізичну” складові, і саме завдяки останній можливо вести розмову про

національний інтерес країни навіть за відсутності у її керівництва єдиного

зовнішньо- та внутрішньополітичного курсу, що має відношення до

українського case-study.

Сформована концепція інтересів – елемент досить сталої системи уявлень про

напрямок і перспективи розвитку, цілі та зміст існування людини, місце

даного суспільства в універсумі. Розуміння національної перспективи

базується на усвідомленні свого цивілізаційного, геополітичного,

економічного статусу (недарма національні інтереси все більше тлумачаться

як перш за все цивілізаційні інтереси, оскільки справжній суверенітет у

сучасному світі можуть мати не держави як такі, а лише блоки, союзи

держав). З цієї світоглядної композиції походять конкретні політичні

орієнтири і цілепокладання: парадигма національних перспектив, завдань і

інтересів, уявлення про те, хто є партнером, союзником, “другом”, а хто –

конкурентом і потенційним / актуальним супротивником, “ворогом”.

Українське суспільство знаходиться на стадії усвідомлення, творення своїх

національних інтересів. Географічно і культурно, конфесійно і етнічно

“єдина Україна” від Харкова до Ужгорода, від Києва до Сімферополя – не

більше ніж красива метафора. Поняття “національний інтерес” припускає

наявність суб’єкта інтересу – нації. Але політичної нації як усталеного

цілого Україна ще не має. Те, що сприймається як відновлення історичної

справедливості на Заході України (визнання правового статусу учасників

бойових дій за колишніми вояками УПА, відтворення Київського патріархату,

вступ до НАТО і т. ін.), може оцінюватися негативно на Сході і навпаки.

Термін «легітимність» походить від латинського "legiitimus" –

законний. Поступово в науковому знанні це слово дещо змінило своє

етимологічне значення й використовується сьогодні як «визнання»,

«правомірність». Наука про політику трактує зараз легітимність як певний

стан психіки індивіда в чітко визначений проміжок часу, стан, який виражає

рівень задоволення функціонуванням соціально-політичних структур. Тому

легітимність – це позитивна оцінка, прийняття населенням влади, визнання

її права управляти й згода підкорюватися.

Заслуга першого аналізу цієї проблеми належить М. Веберу, який виділив три

типи легітимності: традиційний, раціонально-легальний і харизматичний.

Традиційна легітимність, відбувається завдяки звичаям, звичці

підкорюватися владі, вірі в правомірність і непорушність давніх порядків.

Таке панування притаманне монархіям, воно багато в чому подібне

мотиваціями до стосунків у родині, які засновані на безперечному

підкоренні старшим. Традиційна легітимність характеризується міцністю.

Легальна, або раціонально-правова легітимність заснована на раціонально

зрозумілому інтересі, що спонукає людей підкорюватися рішенням державних

структур. Тут підкорюються не особі керівника, а законам, в рамках яких

обираються й діють представники влади. Така легітимність характерна

для демократичних держав, це інституційна легітимність, заснована на

довірі громадян державі, а не особистості. Харизматична легітимність

базується на вірі в виняткові якості, чудесний дар, тобто в харизму

керівника. Такий спосіб легітимації часто використовується в період

революційних перемін, коли влада не може спиратися на авторитет традицій

або демократично виражену волю більшості. В основі харизматичної

легітимності лежать емоційні, особистісні відношення вождя й маси.

Легітимність конкретної влади не вічна. Вона змінюється залежно від нових

умов або певних особливостей поведінки владних структур і може як

зростати, так і спадати.

Проблема легітимності влади завжди була однією з найважливіших у світовій

політичній історії. Способи її досягнення дуже різноманітні. Найпростіший

і водночас найважчий полягав у забезпеченні прямого доступу людей до

здійснення влади. У такому разі прямий зв’язок між громадянами і владою

давав змогу позбутися сумнівів щодо компетентності та авторитету влади,

адже її здійснення відбувалося за прямої участі самих підлеглих. З іншого

боку, такий механізм за своєю суттю був дуже обмежений для застосування,

оскільки передбачав невелику кількість населення і невелику територію для

свого втілення в життя. Прикладом такого вирішення проблеми є

давньогрецькі міста-поліси. Проте в цьому разі ціною прямої легітимації

влади була експлуатація рабів та позбавлення громадянських прав жінок і

іноземців.

Дата добавления: 2015-05-26