Білет № 14. 1. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи

1. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи. Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Продуктивні сили є матеріальною основою економічної системи. Їх розвиток, як і кожне економічне явище, регулюється певними економічними законами. Проте важливо зосередитися саме на тих законах, які з найбільшою вірогідністю відображають відповідні закономірності розвитку продуктивних сил. Зокрема, це закони неухильного зростання усуспільнення продуктивних сил; концентрації продуктивних сил, їх елементів; випереджаючого підвищення ролі речового фактору продуктивних сил; різнобічного гармонійного розвитку людини. Ці закони в свою чергу базуються на основному законі продуктивних сил, який в узагальненому вигляді ілюструє ступінь їх розподілу і представляє його як співіснування різних видів трудової діяльності. Чим більше видів економічної діяльності праці існує в суспільстві, тим глибший поділ праці. 15. Суспільний поділ праці і його роль в розвитку продуктивних сил. Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не лише структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома тенденціями. Перша відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системи господарських зв’язків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов’язана із розвитком економічних відносин. Суспільний поділ праці – це форма існування виробничих сил; підсистема економічних відносин суспільного виробництва; форма організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин; спосіб функціонування економічних виробничих відносин. Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особистий фактор – людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людина – головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя – це найреволюцініший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов’язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління.

2. Позичковий капітал. Процент та його економічна природа, межі коливання. Капітал в грошовій формі, взятий у позику, отримує специфічну форму позичкового капіталу. Однак, щоб грошовий капітал накопити або взяти у позику, необхідно, щоб він був вільним, незайнятим у виробничій або комерційній діяльності. Вільний капітал утворюється в будь-якій фірмі, на будь-якому підприємтсві з обігу основного капіталу – у вигляді амортизаційних накопичень. Тимчасового вільний капітал в грошовій формі утворюється в процесі руху оборотного капіталу, у вигляді грошових коштів, призначених для виплати заробітної плати або закупівлі сировини. А також він утворюється від накопичення частини прибутку. Отже, в кожній фірмі утворюється тимчасово вільний капітал, який може бути наданий у позику.

Фінансоаий ринок (ринок позичкових капіталів) – це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та позикуючими за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Позичковий капітал – це особливий товар. Його особливості: він продається та покупається по особливій ціні, якої є позичковий процент; він має подвійний характер; віддається не завжди, а лише на певний строк.

Позичковий процент – це не звичайна ціна товару, а особлива ціна. Процент не відображає вартості позичкового капіталу, а формується на основі інших факторів, серед яких є:

1) процес руху позичкового капіталу має особливі умови. В руках кредитора цей капітал завжди залишається капіталом – власністю, і він надає лише право на його користування.

2) Той, хто позичає, на основі отриманого у позику капіталу організує виробництво та отримує середній прибуток.

3) Позичковий капітал надається лише на певний визначений строк.

Коливання – висота проценту залежить від співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку на позичковий капітал.

3. Споживання і заощадження. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення. В економічній науці всі витрати сімейного бюджету прийнято ділити на три основні групи: 1) особисті споживчі витрати; 2) податки та інші обов’язкові платежі; 3) грошові заощадження та накопичення. Переважає перша група, бо вона пов’язана із задоволенням природний потреб. Податки та інші обов’язкові платежі зменшують суму коштів, які родина може витратити та споживчі цілі. Зниженню витрат на покупку товарів та послуг сприяє задоволення частини потреб за рахунок натурального самозабезпечення шляхом виробництва продуктів харчування в особистому господарстві. Зменшують витрати також наявність запасів продуктів, одягу, висока забезпеченість предметами тривалого користування за рахунок доходів попередніх періодів. Хтось вивільнені кошти витрачає на якісь інші потреби, але багато людей та сімей вільні кошти, тобто зекономлені кошти намагаються заощадити на майбутнє (освіту дітей, випадкову хворобу, відпочинок тощо).

Прожитковий мінімум – це величина доходу, гарантована державою. Він не може перевищувати верхню межу малозабезпеченості, але і не може опускатись за її нижню межу, тобто бути меншим фізіологічного мінімуму. Конкретними формами гарантій можуть бути офіційно визначені мінімальні значення пенсій, заробітної плати, використання різноманітних грошових доплат та інших шляхів допомоги. Прожитковий мінімум даної країни залежить від ряду факторів: стану економіки країни, особливостей соціальної політики держави тощо. Соціальний захист – це проблема реалізації принципу соціальної справедливості. Вона не зводиться до перерозподілу, а вимагає профілактичних заходів для попередження негативних явищ ринкової економіки. Держава надає людям певні соціальні гарантії – це зобов'язання держави перед членами суспільства по формуванню їх доходів, умовам отримання певних товарів та послуг, робочих місць. Основні способи реалізації соціальних гарантій можна представити таким чином: а) обов’язкове соціальне страхування та здійснення певних трансфертних платежів; б) державне фінансування соціальної сфери (освіти, медицини, культури); в) визначення стандартів малозабезпеченості та мінімальних рівнів доходів; г) регулювання відносин зайнятості.

Дата добавления: 2015-05-26