Джерела формування реєстрового козацтва

Розкриття генези станових ознак передбачає з'ясування витоків та механізму творення їхніх основних елементів. В історії українського козацтва вони безпосередньо пов'язані з державною службою. Характер останньої вплинув на зміст козацьких прав і привілеїв, які визначали місце козацтва в системі соціально-економічних та політичних відносин.

Скарги турецьких і татарських правителів змусили уряд Великого князівства Литовського вже наприкінці XV ст. звернути увагу на діяльність українського козацтва. Південноукраїнські адміністратори, основним завданням яких був нагляд за несенням прикордонної служби, стверджували, що саме козацькі експедиції стримували агресивні дії ординців. Південноукраїнські старости вбачали в козаках єдину реальну силу в боротьбі проти татарської агресії, про що неодноразово доповідали урядові. З їхньої ініціативи на засіданні державної ради Великого князівства Литовського (1524) розглядалося питання про прийняття загону козаків для несення прикордонної служби. Але відсутність коштів стала основною причиною провалу урядового проекту.

Уряд прагнув не так залучити козаків на державну службу, як встановити контроль над дедалі зростаючою групою населення, яка не бажала визнавати ніякої влади. Чергова спроба здійснити перепис козацтва припадає на 1541 р.-- період активних походів запорожців на татарські улуси. 21 липня 1541 р. Сигізмунд І надіслав черкаському старості князеві Андрію Пронському грамоту, в якій містилося суворе застереження "же бы козаки тамошние на влусы татарские не находили и шкоды им никоторые не чинили". А згодом до Черкас прибув представник великого князя Стрет Солтанович для складання реєстру. Свідчень про результати даної місії у джерелах не збереглося. Важливим є сам факт, що уряд вбачав у козаках силу, яку прагнув використати у власних інтересах.

З початком Лівонської війни (1558--1583) виникла необхідність у поповненні збройних сил. Київський воєвода Костянтин Острозький і черкаський староста Олександр Вишневецький запрошували козаків на службу "за даток і живність". Цілком природно, що для обліку козаків впроваджувалися їх списки, або ж реєстри. Грамотою від 5 червня 1572 р. Сигізмунд II Август підтвердив розпорядження коронного гетьмана Єжи Язловецького про набір 300 козаків на державну службу.

Новий етап у визнанні українського козацтва як окремої соціальної верстви належить до епохи войовничого короля Речі Посполитої Стефана Баторія (1576--1586). «Постановою щодо низовців» від 16. IX 1578 було затверджено реєстр на 500 осіб. Такий самий реєстр для призначення козакам платні було складено 1581. Корол. універсалом від 25.VII 1590 встановлено реєстр на 1 000 козаків.[1]

1620 рік - між королем та козаками було попередньо узгоджено збільшення реєстру до 20 000. За Куруківською угодою 1625 року мало бути 6 000 реєстровців. Тоді козаків було вперше поділено на 6 полків за териториальною ознакою. За Переяславською угодою 1630 року реєстр мав збільшитися до 8 000. Ухвала сейму 1635 затверджувала на майбутнє 7-тисячний реєстр. Відповідно до Ординації 1638 сейму та Маслоставської угоди 1638 реєстр зменшувався до 6 000. Не внесена до реєстру частина козаків стала виписними козаками (випищиками).

Іншого характеру набули стосунки реєстрових козаків з урядом Речі Посполитої з початком Національно-визвольної війни. Вже в битві під Жовтими Водами вони перейшли на бік повстанців і почали боротьбу проти коронного війська. Влітку 1648 р. реєстровці склали основу армії Богдана Хмельницького. У Зборівській угоді 1649 р., яка визначила реєстр в 40 тис. козаків, декларувалося визнання козацької території (фактично Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводства), де реальна влада перебувала в руках козацької старшини. Тут же утверджувалося й козацьке судочинство, а коронне військо позбавлялося права на лежі. Продовження війни перешкодило затвердженню Зборівського договору польським сеймом, а Богдан Хмельницький суттєво змінив політичні орієнтири. В гетьманських деклараціях зникають навіть згадки про службу королю Речі Посполитої. Переяславська угода 1654 р. поклала початок новому періоду в житті українського козацтва.[2]

Дата добавления: 2015-05-26