Місце в тогочасній структурі суспільства

У ході визвольної війни зміцнюється становище козацтва як окремого суспільного стану. Зборівський договір був юридичною основою оформлення козацтва в привілейований стан з своїми правами, адміністрацією, судами. Складання реєстру було однією з ознак цього оформлення. Значно розширилась територія, на якій мали право жити козаки. Привілеї козацтву були підтверджені королівськими грамотами, Білоцерківським договором 1651 р., московським урядом у "Березневих статтях" 1654 р., у царських жалуваних грамотах.

Зміни в козацькому стані могли відбутись тільки внаслідок його фактичного панування в Україні. Слід відзначити, що цей новий привілейований стан відіграв прогресивну роль в історії України. Неабияке значення мало те, що в період свого формування козацтво як стан не було таким замкнутим, як інші привілейовані стани. Воно не було однорідним, до нього входили як заможні, так і рядові козаки.

До заможних перш за все належали козаки, які були реєстровцями до війни. Вони склали основу козацької старшини. Групою, близькою до реєстровців, були колишні "випищики " та драгуни, які під час боїв переходили на бік повстанців.

Згадані вище групи складали близько 50 відсотків всього реєстрового війська.

Війна внесла значні зміни у склад козацької старшини. Деяка її частина воювала на стороні польсько-шляхетського війська. В ході війни частина довоєнної реєстрової старшини загинула або з різних причин відійшла на другий план. Козацька старшина значно поновилася за рахунок дрібної української шляхти та рядового козацтва. Ця частина старшини відрізнялась від довоєнної своїм менталітетом: палким прагненням до незалежності України. Нові висуванці з козацтва створили оточення гетьмана, а тому стали впливати на внутрішню та зовнішню політику. [1]

В процесі формування козацького стану існував поділ на два соціальні прошарки, суспільне становище яких суттєво різнилося. До першого належали заможні козаки, ті, хто займав старшинські уряди в реєстровому війську, або ж вищі посади серед запорожців на Січі. Другий складало рядове козацтво, для якого важливим джерелом існування було "здобуття козацького хліба". В ході Національно-визвольної війни 1648--1657 рр. з першого створюється чітко означений привілейований прошарок, а через декілька десятиліть фактичне розшарування набуло і юридичного оформлення. Все це дає підставу кваліфікувати українське козацтво як соціальний стан феодального суспільства.[2]

Наймаючись на військову службу до різних імператорів реєстрове козацтво було не що інше як представництво на міжнародній арені української державності. Хоча на думку багатьох дослідників реєстрове козацтво виступало на тій чи іншій військовій стороні будь-якої країни задля того, щоб отримати грошову винагороду та привілеї. Але слід не відкидати той факт, що служба козаків за певну плату -- це була необхідна складова частина для утримання всього козацтва. Це була значна допомога особливо, коли воно тільки-но спинилося на ноги і в подальшому його розвиткові. У тому реєстри, в якому перебували козаки на військовій службі коли отримували кошти, значна їх частина йшла на обладунки, зброю, харчування.

Основні привілеї (повинності)

Прагнучи ліквідувати суверенність українського козацтва, перевести його з категорії численної соціально-економічної верстви з державними тенденціями в суто військову, уряд все ж був змушений зберегти реєстровому війську елементи автономії, а також легалізувати й офіційно визнати козацьку військову та політичну організацію. Реєстровці звільнялися від будь-яких податків і поборів,мали прапор, одержували землю на правах рангового володіння, військово-адміністративну незалежність від місцевого керівництва, судовий імунітет, що полягав у принципі "де три козаки, там два третього судять". Вони підлягали владі й судові лише власної козацької старшини, отримали військові клейноди. їм передавалось у володіння м. Трахтемирів на Київщині разом зі старовинним Зарубським монастирем. Там мали розміститися арсенал та шпиталь. І хоча ці привілеї, власне, поширювалися тільки на реєстровців, на практиці на них претендували всі, хто вважав себе козаком. Так абстрактна ідея козацької "воль-пості" набула конкретного змісту та офіційного визнання. [1]

Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й посилати за наказом польського уряду загони на Дніпрові пороги. Намагання короля Стефана Баторія і його наступників контролювати через реєстр зростання українського козацтва виявилися марними. Ці козаки несли службу на найнебезпечнішому кордоні, через який татари нападали на українські землі. Цей особливий реєстр був створений з метою мати в разі татарських нападів завжди напоготові 2 000 козаків. Вони були на самозабезпечені.Тільки під час військових походів отримували незначну платню. Як дарунок раз в рік отримували кожух і один дукат.

Консолідаційний процес козаччини під кінець 16 ст. концентрувався навколо двох різних осередків: Запорожської Січі на Низу і Трахтемирова. Січ стала вогнищем незалежного козацтва, а Трахтемирів реєстрового, яке репрезентувало на загал консервативні козацькі кола.

Дата добавления: 2015-05-26