Соціальна філософія

ТЕМА 12

Волюнтаризм (з лат. vоluntаrіus — залежність від волі) — течія в метафі­зиці (і психології), яка в основу світових процесів (і психологічного життя лю­дини) ставить волю як ірраціональне, тобто несвідоме начало. Найвідоміші представники — Шопенгауер, Ніцше, які проголосили основою всіх явищ сві­ту і людського життя волю.

Індивідуальність – сукупність неповторних фізичних і психологічних рис, притаманних конкретній людині (індивіду), абсолютизація позиції окремого індивіда в його протиставленні суспільству.

Громадянство – формально зафіксований постійний правовий зв’язок особистості з державою, який знаходить свій прояв у їх взаємних правах та обов’язках.

Інформаційна культура – складова частина загальної культури суспільства і людини, сукупність всіх видів інформаційно-комунікативної діяльності та результатів діяльності.

Громадянське суспільство — суспільство, в якому існує і постійно роз­ширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкриттю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему інституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їх­ніх об'єднань.

Інформаційне суспільство – сучасний стан розвитку найбільш індустріально розвинених держав, де знання є одночасно сировиною, предметом праці, готовою продукцією, засобом споживання, капіталом, об’єктом власності.

Громадянська культура – показник активного громадянства, ініціативної поведінки та практичної громадянської співучасті. Громадянська культура виступає у єдності з громадянської свідомості і співучасті у громадянських справах.

Благо – соціально-філософське поняття, яке визначає все, що задовольняє потреби людини і має для неї (і для суспільства) значення позитивної цінності.

Культура -— увесь, за винятком природи, мовно та символічно відтво­рений і репрезентований (штучний) світ, що охоплює різ­номанітність видів, засобів та результатів активної творчої діяльності люди­ни, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності та самої себе.

Необхідність – категорія, що використовується у філософії, науковому пізнанні, логіці та висловлює неминучий характер подій, які відбуваються у реальному світі, чи закономірний характер процесів, що вивчаються у науці, або логічний зв’язок між посилками та заключеннями у дедуктивних умовиводах.

Особистість – людський індивід в аспекті його соціальних якостей, який формується у процесі історично конкретних видів діяльності та суспільних відносин.

Свобода – сутнісна характеристика людини, що полягає в її здатності діяти відповідно до своїх інтересів і цілей і ґрунтується на виборі можливих способів, форм і напрямів діяльності. Універсалія культури суб’єктивного ряду,що фіксує можливість діяльності й поведінки в умовах зовнішнього, цілепокладання.

Диференціація соціальна – процес виникнення нових елементів шляхом їх уособлення, розділення від первинно-однорідних систем чи груп та отримання ними особливих функцій, статусів і ролей.

Свобода волі - один з аспектів свободи, в якому розкривається здатність людини приймати рішення зі знанням справи, панувати над собою.

Система (з грец. systema – складання з частин) – сукупність елементів, які знаходяться у відношеннях і зв’язках між собою та створюють певну цілісність, єдність.

Асиміляція (з лат. assimilation - злиття) – спосіб досягнення етнічної однорідності. Асиміляція найбільш швидко здійснюється у суспільствах, де спостерігається розпорошення різнорідних мігрантів в однорідному, сильно зв’язаному економічними та політичними зв’язками, середовищі.

Соціальна група – обмежена в розмірах спільність людей, виокрем­лених із соціального цілого на основі специфіки діяльності, соціальної нале­жності, спільності відносин, цінностей, норм поведінки, що склались у ме­жах історично визначеного суспільства.

Соціальна роль – сукупність дій, які мусить виконувати особа, маючи певний статусу соціальній системі.

Суспільство – найвища форма людської спільності, система всіх можливих зв’язків між собою; гранично широка форма людської спільності, яка складається з усіх можливих зв’язків і відносин між людьми.

Діалектика соціальна – розвиток та зміна суспільства під впливом ідей боротьби і співпраці протилежних чи різних класів, груп та особистостей.

Філософія історії - сфера філософського знання про загальність і сутнісність історичного процесу, іманентну логіку розвитку суспільства.

Соціальна філософія – розділ філософського знання, який вивчає людське суспільство, його устрій, основні закони історичного розвитку, місце і роль людини в суспільстві.

Цивілізація (з лат. civilis — громадянський)- в широкому розумінні - те ж, що й культура; у вужчому - певний рівень розвитку культури, який пе­редбачає наявність державності, письма, техніки тощо. Представники «фі­лософії життя» (Шпенглер) цивілізацію тлумачили як раціональні здобутки культури (бю­рократію, науку, техніку), що легко передаються від народу до народу і є сві­дченням занепаду культури.

Соціальна спільнота — реально існуюча сукупність індивідів, що емпі­рично фіксується, відрізняється відносною цілісністю і є самостійним суб'єк­том соціальної дії.

Глобальні проблеми сучасності – сукупність суперечливих процесів, які складають зміст сучасної кризи світової цивілізації. Складають загрозу нормальному розвитку і навіть самому існуванню країн світу, вимагають загальних зусиль для усунення наслідків цих катастроф, які мають всеохоплюючий, планетарний характер

Динаміка соціальна – розвиток, зміна будь-якого соціального явища (соціальної системи, соціальної структури, соціальних відносин тощо) під впливом діючих на нього сил, в результаті чого кожне наступне соціальне явище відрізняється від попереднього.

Ідеалістичне розуміння історії – соціально-філософське направлення в трактовці законів та рушійних сил розвитку суспільства з точки зору абсолютизації ролі свідомості та перетворення її на кінцеву визначальну силу історичного розвитку.

Мораль (з лат. moralis – моральний, moris - звичайний) – сукупність історично обумовлених правил, норм, звичаїв, принципів існування та поведінки людей, їх відносин в процесі виробництва матеріальних і духовних цінностей, які визначають їх обов’язки один перед одним, до соціальних груп, верств, класів, до суспільства, виконання яких базується на суспільній думці.

Ідеологія (з грец. ідея, слово, поняття, вчення) — система поглядів та ідей (філософських, релігійних, політичних, правових, моральних, естетичних, наукових), в яких усвідомлюються і оцінюються ставлення людей до дійсності та одне до одного, соціальні проблеми і конфлікти; визначається мета (програми) соціальної діяльності щодо закріплення чи зміни (розвитку) суспільних відносин.

Суспільна свідомість - сукупність ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин.

Суспільне буття -філософська категорія, що позначає реальність, що існує об'єктивно, незалежно від свідомості, волі і емоцій людини. Проблема трактування буття і співвідношення його зі свідомістю знаходиться в центрі філософського світогляду.

Наука -сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретичною систематизація об'єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості. В ході історичного розвитку наука перетворюється на продуктивну силу суспільства і найважливіший соціальний інститут.

Суспільне виробництво — сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Духовне виробництво – це вся багатогранна діяльність людей з виробництва, розподілу, обміну споживання та збереження духовних цінностей. Під духовними цінностями розуміють ідеї, уявлення, наукові знання, ідеали, виробництво яких здійснюється за допомогою певних соціальних інститутів. Духовне виробництво охоплює освіту, ідейне, моральне, релігійне, естетичне, правове виховання, різні форми залучення людей до духовної культури через систему культурно-масових закладів, просвітницьких організацій, засобів масової інформації тощо.

Соціальні цінності – значущість предметів та явищ реальної дійсності з точки зору їх співвідношення до потреб суспільства, соціальної групи, особистості; моральні та естетичні вимоги, що вироблені людською культурою та є продуктом суспільної свідомості.

Духовні цінності – необхідний компонент духовної сфери, до вироблення та споживання якого призводить прагнення до задоволення духовних потреб.

Суспільна думка -уявлення про спосіб існування свідомості, як сукупної свідомості окремих індивідів, об'єднаних у соціальних групи, які пов'язані спільністю інтересів, в якому фіксується відношення до подій або явищ громадського життя. В повсякденному житті суспільною думкою вважають думку колективу (груп) про події та факти внутрішнього й зовнішнього життя, поведінку окремих членів колективу.

Дата добавления: 2015-05-26