Кінг С. 34 страница

Але, звісно, існували й інші небезпеки.

Колір води відцвів до найделікатнішого відтінку рожевого — зів’ялої троянди, — коли до нього приєдналася Абра. Йому не було потреби оглядатися, щоб знати, що вона тут, або те, що вона одягла светр, аби прикрити собі голі плечі. Повітря холоне стрімко весняними вечорами у центральному Нью-Гемпширі, навіть коли останні загрози снігу минулися.

(«мені страшенно подобається браслет Дене»)

Вона вже фактично майже перестала додавати «дядько».

(«я радий»)

— Вони хочуть, щоби ти поговорив зі мною про ті тарілки, — сказала вона. Слова, промовлені вголос, не мали й сліду тієї теплоти, що допливала разом з її думками, а думки зникли. Після дуже гарного і щирого «дякую», вона закрила внутрішню себе від нього. Вона вже добре це вміла робити тепер, а з кожним днем дедалі краще. — Хіба не так?

— А сама ти хочеш про них поговорити?

— Я їй казала вже, що мені шкода. Я казала, що це було ненавмисне. Не думаю, щоб вона мені повірила.

(«я вірю»)

— Тому що ти розумієш. А вони ні.

Ден не промовив нічого, тільки послав єдину думку:

(«?»)

— Вони не вірять мені ні в чому! — вибухнула вона. — Це так несправедливо! Я не знала, що тоді буде випивка, на тій ідіотській вечірці у Дженіфер, і я зовсім не пила! А вона мене гризе вже протягом двох довбаних тижнів!

(«???»)

Нічого. Річка вже стала майже цілковито сірою. Він ризикнув поглянути на Абру і побачив, що вона вивчає свої кросівки — червоні, в тон її спідниці. Тепер і щоки в неї були в тон її спідниці.

— Гаразд, — нарешті мовила вона, і, хоч так само не дивилася на нього, кутики її губ підвернулись вгору в маленькій скупій усмішці. — Тебе ж не обдуриш, куди мені? Я тільки разок ковтнула, просто щоб скуштувати, яке воно на смак. Що воно за таке велике діло. Гадаю, вона унюхала це в моєму віддиху, коли я повернулась додому. А вгадай, що? Нема там ніякого великого діла. Смак просто жахливий.

Ден на це не відповів. Якби він їй сказав, що, коли сам скуштував уперше, смак і йому здався жахливим, вона б відмела це, як пусте бла-бла-бла дорослих. Моралізаторством не вбережеш дітей від дорослішання. І не навчиш їх, як його творити.

— Я справді побила ті тарілки ненавмисне, — промовила вона зніченим голосом. — Це сталося випадково, як я їй вже пояснювала. Я тоді просто так оскаженіла.

— У тебе воно спадкове.

Що йому пригадалося, це як Абра стояла над Розою Циліндр, коли та зациклювалася. «Це боляче? — запитала Абра в помираючого створіння, що виглядало як жінка (тобто, якщо не брати до уваги той один жахливий зуб). — Сподіваюся, що так. Я сподіваюся, що це дуже боляче».

— Ти збираєшся читати мені нотації? — мовила Абра з насмішкуватою зневагою. — Я знаю, вона саме цього й хоче.

— Я не читач нотацій, але міг би розповісти тобі одну історію, яку мені розповідала моя мати. Вона про твого прапрадіда з боку Джека Торренса. Ти хочеш її почути?

Абра здвигнула плечима. «Давай уже, розказуй, та й по всьому», — означало те здвигання.

— Дон Торренс був не санітаром, як я, але близько до того. Він був медбратом. Він під кінець життя ходив з палицею, бо в автомобільній аварії йому понівечило ногу. І от одного вечора, за столом, він використав ту палицю проти власної дружини. Без причини; просто так почав дубасити. Він перебив їй ніс і розбив до крові голову. Коли вона впала зі свого стільця на підлогу, він підвівся і вже як слід почав її обробляти. Судячи з того, що розповідав мій батько моїй мамі, він би забив її на смерть, якби Бретт з Майком — мої дядьки — його не відтягнули. Коли приїхав лікар, твій прапрадід стояв на колінах зі своїм власним невеличким медичним комплектом, намагаючись зробити, що міг. Він сказав, що вона впала зі сходів. Прабабця — твоя Момо, якої ти ніколи не знала, Абро, — його підтримала, підтвердивши це. Так само і діти.

— Чому? — видихнула пошепки вона.

— Бо вони були налякані. Пізніше, коли Дон давно вже був мертвим, твій дід зламав мені руку. Потім, в «Оверлуку», який стояв на тому місці, де сьогодні стоїть «Дах Світу», твій дід мало не до смерті побив мою матір. Він скористався молотком для роука замість палиці, але в основі традиція та сама.

— Я втямила.

— Через багато років в одному барі у Сейнт-Пітерсбергу[408]…

— Стоп! Я ж уже сказала, що втямила!

Вона тремтіла.

— …я до непритомності побив людину більярдним києм тільки тому, що той чоловік розсміявся, коли я кіксонув. Після того син Джека й онук Дона в оранжевому комбінезоні тридцять днів збирав сміття вздовж 41-го шосе.

Вона відвернулася, почала плакати.

— Дякую, дядьку Ден. Дякую за те, що зіпсував мені…

Картинка заповнила йому голову, моментально затуливши собою річку: обгорілий, весь у диму, святковий пиріг. За інших обставин такий образ здався б забавним. Не зараз.

Він лагідно взяв її за плечі й розвернув знову до себе.

— Тут нема чого втямлювати. Тут нема прихованих сенсів. Це просто наша сімейна історія. Кажучи словами безсмертного Елвіса Преслі: «Це твоя дитина, ти і колисай її»[409].

— Я не розумію.

— Колись, можливо, ти писатимеш поезію, як Кончетта. Або зіштовхуватимеш когось з високого місця силою власної думки.

— Та я ніколи… але ж Роза на це заслужила, — Абра повернулася до нього своїм заплаканим обличчям.

— Тут нема заперечень.

— То чому ж мені все те знову й знову сниться? Чому мені так хочеться, щоб я могла повернути все інакше і того не робити? Вона б нас тоді повбивала, то чому мені хочеться забрати тоді зроблене назад?

— То ти вбивство хотіла б забрати назад чи задоволення від убивства?

Абра похнюпилась. Дену хотілося її обняти, але він не став цього робити.

— Ані нотацій, ані моралі. Просто кров озивається до крові. Безумні прагнення проникливих людей[410]. А з тобою це трапилося в час, коли ти цілком прониклива. Для тебе це важко. Я знаю. Це важко для будь-кого, але в більшості підлітків нема твоїх здібностей. Твоєї зброї.

— Що я мушу робити? Що я можу зробити? Інколи я така сердита… не тільки на неї, але й на вчителів… на дітей у школі, які думають, що вони такі круті засранці… на тих, що сміються, якщо в тебе невдачі в спорті, або наділа не той одяг і все таке…

Ден згадав пораду, яку йому колись дав Кейсі Кінгслі.

— Іди на звалище.

— Га? — вирячилася вона на нього.

Він послав їй картинку: Абра, користуючись своїми неймовірними талантами, — вони все ще не сягнули піку, неймовірно, але правда — перекидає холодильники, змушує вибухати старі телевізори, підкидає в повітря пральні машини. Наполохані ворони злітають зграями.

Тепер вона вже не витріщалася на нього, вона хихотіла.

— Це допоможе?

— Краще, ніж бити материні тарілки.

Вона нахилила голову і зміряла його жартівливим поглядом. Вони були знову друзями, і це було добре.

— Але ті тарілки були о-гид-ни-ми.

— То спробуєш так робити?

— Так.

І, судячи з її виразу, їй уже кортіло.

— І ще одна річ.

Вона посерйознішала, чекала.

— Ти не мусиш перед кимсь улягатися.

— Це ж добре, хіба не так?

— Так. Просто пам’ятай, яким небезпечним може бути твій гнів. Тримай його…

У нього задзвонив телефон.

— Краще тобі відповісти.

Він звів вгору брови:

— Ти знаєш, хто телефонує?

— Ні, але я гадаю, це важливо.

Він дістав з кишені мобільний і прочитав напис у віконці: РІВІНГТОН ХАУС.

— Алло?

— Денні, це Клодет Альбертсон. Ти можеш приїхати?

Він перебіг подумки той список гостей хоспісу, що зараз мався на його чорній дошці.

— Аманда Рікер? Чи Джеф Келлоґ?

Виявилося, що ніхто з цих двох.

— Якщо ти можеш приїхати, краще зроби це зараз же, — сказала Клодет. — Поки він ще при свідомості. — Вона завагалася. — Він питається про тебе.

— Я приїду. — «Хоч як нехороше таке казати, але краще б він уже відійшов, коли я приїду». Ден обірвав зв’язок. — Я мушу йти, серденько.

— Навіть якщо він тобі не друг. Навіть якщо ти його не любиш.

Вираз обличчя в Абри став задумливим.

— Навіть.

— Як його ім’я? Я не вловила.

(«Фред Карлінг»)

Він послав цю думку, а потім обхопив її руками, міцно-міцно-міцно. Абра відповіла йому тим самим.

— Я намагатимуся, — сказала вона. — Я намагатимуся щосили.

— Я знаю, ти будеш, — сказав він. — Я це знаю. Слухай, Абро, я так тебе люблю.

Вона відповіла:

— Я рада.

Клодет була на медсестринському посту, коли через сорок п’ять хвилин він приїхав у хоспіс. Він поставив запитання, яке ставив до того десятки разів:

— Він іще з нами?

Так, ніби йшлося про поїздку автобусом.

— Ледь-ледь.

— Притомний?

Вона зробила хвилю рукою.

— Туди-сюди.

— Аззі?

— Побув там трохи, але вилетів геть, коли туди увійшов доктор Емерсон. Емерсон уже пішов, він зараз оглядає Аманду Рікер. І щойно він звідти вийшов, Аззі відразу ж зайшов назад.

— Нема транспорту до шпиталю?

— Неможливо. Поки що. Там аварія, зразу за кордоном, у Касл-Року зіштовхнулися чотири машини, на 119-му шосе. Багато поранених. Вже чотири швидких послали туди, а також вертоліт служби «Лайф Флайт». Перевезення до шпиталю для когось із них ще могло б мати сенс. А щодо Фреда… — вона знизала плечима.

— Що трапилося?

— Ти ж знаєш нашого Фреда — гидомирний фанат гидомирної їжі. «Мікі Д»[411] його другий дім. Інколи він дивиться, коли перебігає туди через Кренмор-авеню, інколи ні. Просто вважає, що люди заради нього зупиняться. — Вона наморщила носа й вистромила язик, ставши схожою на малу дитину, якій до рота потрапила якась гидота. Брюссельська капуста, наприклад. — Така зарозумілість.

Ден знав звички Фреда і знав його зарозумілість.

Він пішов по свій вечірній чизбургер, — сказала Клодет. — Копи забрали до в’язниці жінку, яка його збила — дівуля була така п’яна, що стояти ледь могла, так я чула. Вони ж принесли Фреда сюди. Лице в нього розбите на яєчню, стегно і груди потрощені, одну ногу йому майже зовсім відірвало. Якби тут не було Емерсона з обходом, Фред відразу помер би. Ми зробили йому все, що вимагає «тріаж»[412], зупинили кровотечу, але навіть якби він був у суперовому фізичному стані… якого наш дорогий Фредді аж ніяк не мав… — Вона знизала плечима. — Емерсон каже, що обов’язково пришлють швидку, коли розберуться з аварією в Касл-Року, але на той час він уже відійде. Доктор Емерсон міг би з цим не погодитися, але я вірю Аззі. Тобі краще вже піти туди, якщо йдеш. Я знаю, що ти з ним ніколи не ладив…

Ден подумав про ті синці, які пальці цього санітара колись залишили на руці бідного старого Чарлі Хейза. «Жаль чути, — промовив тоді Карлінг, коли Ден сказав йому, що старий уже відійшов. Такий собі, весь безтурботний Фред, похитується на стільці, поїдаючи «Дрібні монетки». — Але ж саме для цього вони тут, хіба не так?»

А тепер Фред лежав у тій самій кімнаті, де помер тоді Чарлі. Життя — це колесо, і воно завжди і знову повертається назад.

Двері апартаменту «Алан Шепард» стояли напівпрочиненими, але Ден все одно постукав, із ввічливості. Він ще у коридорі почув хрипке, булькотливо-вискливе дихання Фреда Карлінга, хоча Аззі воно, схоже, не турбувало, кіт лежав, згорнувшись у ногах ліжка. Карлінг лежав на гумовому простирадлі, на ньому не було нічого з одягу, окрім закаляних кров’ю трусів-боксерів і багатьох акрів бинтів, більшість з яких вже були просочені кров’ю.

— Фреде? Це Ден Торренс. Ти мене чуєш?

Розкрилося його одне вціліле око. Дихання збилося. Потім почувся короткий хрип, що міг бути «так».

Ден пішов до ванної кімнати, намочив ганчірку теплою водою, викрутив. Це було те, що він робив багато разів. Коли він повернувся до ліжка Карлінга, Аззі зіп’явся на лапи, потягнувся тим елегантним, з вигинанням спини, способом, що його вміють коти, і зістрибнув на підлогу. Він трішки кульгав. Він був уже дуже старим котом.

Ден сів на краєчок ліжка і лагідно витер ганчіркою ту частину обличчя Фреда Карлінга, яка була порівняно цілою.

— Дуже сильно болить?

Знову той хрип. Ліва рука Карлінга була сплутаним клубком переламаних пальців, тож Ден взяв його за праву руку.

— Тобі не треба говорити, просто розповідай мені.

(«зараз вже не так сильно»)

Ден кивнув:

— Добре. Це добре.

(«але мені страшно»)

— Там нема чого боятися.

Він побачив Фреда шестирічного, він плаває в Сако зі своїм братом, Фред раз у раз підсмикує на собі ззаду плавки, щоб не спадали, бо вони завеликі, вони з дешевого розпродажу, як фактично й усе інше, що він має. Він побачив його в п’ятнадцять років, як він цілується з якоюсь дівчиною у Бриджтонському драйв-іні й відчуває запах її парфуму, торкаючись її грудей, і мріє, щоб ця ніч ніколи не кінчалася. Він побачив його у двадцять один рік, він їде в Гемптон-Біч[413] разом з «Подорожніми Святими», верхи на «Гарлі FXB» моделі «Стерджис»[414], так гарно, він переповнений пігулками і червоним вином, і день цей, як молот, всі дивляться, як довгий, блискучий, з гуркотом нахер-усіх мчить караван «Святих»; життя вибухове, як феєрверк. І бачить він квартиру, в якій живе Карлінг — жив — зі своїм маленьким песиком, якого звуть Бравні. Нічого особливого цей Бравні, просто дворняжка, але він розумний. Іноді він стрибає цьому санітару на коліна і вони разом дивляться телевізор. Бравні тривожить розум Фреда, бо він чекатиме, коли ж Фред повернеться додому, виведе його трішки погуляти, потім насипле йому повну миску «Вигідної підливки»[415].

— Не тривожся за Бравні, — сказав Ден. — Я знаю одну дівчину, яка буде рада ним опікуватися. Вона моя племінниця, і в неї сьогодні день народження.

Карлінг дивився вгору на нього своїм єдиним зрячим оком. Дихання його стало зовсім деренчливим і гучним; ніби торохтить двигун, забитий брудом.

(«якщо можеш допоможи мені…прошу доку… якщо можеш допоможи мені»)

Так. Він міг допомогти. Це було його служіння, те, заради чого його було створено. Тихо було тепер у «Рівінгтон Хаусі», стало вже дуже тихо. Десь неподалік якісь двері вихнули, відкриваючись. Вони підійшли до межі. Фред Карлінг дивився вгору на нього, запитуючи: «Що?» Запитуючи: «Як?»

— Тобі просто треба трохи поспати.

(«не кидай мене»)

— Ні, — сказав Ден. — Я тут. Я буду тут, поки ти не спиш.

Тоді він вхопив обидві руки Фреда Карлінга в свої. І посміхнувся.

— Поки ти не спиш, — промовив він.

1 травня 2011 — 17 липня 2012

Авторські нотатки

Моєю першою книжкою, що вийшла у видавництві «Скрібнер»[416] 1998 року, була «Мішок кісток». Бажаючи задовольнити своїх нових партнерів, я виїхав з тією книжкою у промо-тур. Під час однієї автограф-сесії якийсь парубок мене спитав: «Цікаво, чи нема якихось ідей, що могло потім трапитися з хлопчиком із «Сяйва»?»

Це запитання стосовно тієї старої книги я сам собі часто ставив — разом із іншим: що могло б трапитися з нещасним батьком Денні, якби той знайшов Анонімних Алкоголіків, а не намагався впоратися сам, за допомогою того, що люди в АА називають «тверезістю з білими кісточками пальців».

Як було і з «Під Куполом», і з «11/22/63», це була така ідея, що ніколи не полишала моєї уяви. Раз у раз — стоячи в душі, дивлячись телевізор, їдучи довгою автотрасою — я ловив себе на тому, що вираховую вік Денні Торренса і загадуюся, де він зараз міг би бути. Не кажучи вже про його матір, ще одну засадничо добру душу, що залишилася в руйнівній кільватерній смузі після Джека Торренса. Венді й Денні були, говорячи сучасним жаргоном, співзалежними — людьми, пов’язаними путами любові та відповідальності за члена їх сім’ї, алкоголіка. У якийсь момент у 2009 році один з моїх друзів, одужуючий алкоголік, сказав мені ось яку коротку фразу: «Коли хтось один із співзалежних потопає, життя іншого проходить у нього перед очима». Це вразило мене; занадто правдиво воно звучало, щоб бути забавним, і, гадаю, саме в той момент став неуникним «Доктор Сон». Я мусив би розуміти.

Чи брався я за цю книгу з трепетом? Краще самі собі уявіть. «Сяйво» — один із тих романів, які люди завжди згадують (разом з «Долею Сейлема», «Кладовищем хатніх тварин» та «Воно»), коли говорять про мої книжки, які їх насправді, до дрижаків, колись нажахали. Плюс зазвичай також згадують фільм Стенлі Кубрика (який, схоже, ще багато хто пам’ятає: з причин, яких мені ніколи до кінця не зрозуміти) як один із найлячніших фільмів бачених ними в житті. Якщо ви бачили той фільм, але не читали самого роману, вам слід собі занотувати, що «Доктор Сон» є продовженням книги, яка, на мою думку, і є Правдивою Історією сім’ї Торренсів.

Мені подобається думати, що я все ще доволі вправний у тому, що роблю, але ніщо не в змозі перевершити пам’яті про добрий ляк, і я насправді маю це на увазі, кажучи ніщо, особливо коли той призначався молодим і вразливим. Було принаймні одне блискуче продовження фільму Альфреда Гічкока «Психо» («Психо IV» Міка Гарріса, з Ентоні Перкінсом знову в ролі Нормана Бейтса), але люди, які дивилися цей — або будь-який інший сиквел, — тільки хитали головами, кажучи: «Ні, ні, зовсім не ті враження». Вони пам’ятають той перший раз, коли штора відсувається і ніж починає свою роботу[417].

А ще ж люди змінюються. Той чоловік, що писав роман «Доктор Сон», дуже відрізняється від того добромисного алкоголіка, який був написав колись «Сяйво», хоча обидва залишаються зацікавленими в тому ж самому: розповісти карколомну історію. Я отримував насолоду, знову розшукавши Денні Торренса й спостерігаючи його пригоди. Я сподіваюся, ти теж, Постійний Читачу, ми ж разом розуміємося на цьому.

Перш ніж дозволити тобі піти, дозволь мені подякувати людям, яким треба подякувати, окей?

Нен Ґреєм[418] редагувала книжку. Класно. Дякую, Нен.

Чак Верріл, мій агент, продав книжку. Це важливо, але більше того — він також приймав усі мої телефонні дзвінки і годував мене з ложечки заспокійливим сиропом. Це речі неодмінні.

Расс Дорр робив дослідження, але якщо десь знайдуться похибки, звинувачуйте мене за непорозуміння. Він чудовий помічник лікаря і справжній Нордичний Монстр натхнення і доброго гумору.

Кріс Лотт постачав італійську, коли потрібна була італійська. Йо, Крісе.

Рокі Вуд[419] був моїм хлопчиком «піди по» все, що стосувалося «Сяйва», забезпечуючи мене іменами і датами, які я або забув, або тупо переплутав. Він також забезпечив мене масивом інформації про кожний рекреаційний транспортний засіб і кемпер, які існують під нашим сонцем (найкрутішим виявився Розин «ЕрфКрузер»). Цей Рок знає мою роботу краще за мене самого. Погляньте на нього в мережі інколи. Він таки смалить.

Мій син Овен прочитав книжку і запропонував цінні зміни. Головною з них була його наполеглива пропозиція, щоб ми побачили, як Ден досягає того, що оклигуючі алкоголіки називають «дном».

Моя дружина також прочитала роман «Доктор Сон» і допомогла його покращити. Я кохаю тебе, Табіто.

Дякую також вам, хлопці й дівчата, за те, що читаєте мої речі. Довгих вам днів і приємних ночей.

Дозвольте мені завершити словами застереження: коли ви перебуваєте на шосе і платних автомагістралях Америки, приглядайтеся до тих, хто їдуть у всіх отих «Віннебаго» та «Баундерах».

Вам ніколи не знати, хто може бути всередині них. Або що…

Бенгор, Мейн

^[1] «Rock Bottom Remainders» (1992—2012) — спорадичний рок-гурт (окрім Стівена Кінга, в ньому грали також інші відомі американські письменники, а іноді й популярні фахові музиканти), який своїми концертами зібрав загалом понад 2$ млн на благодійність; Warren Zevon (1947—2003) — близький друг Стівена Кінга, рок-гітарист і співак, відомий своїми саркастично-макабричними піснями, зокрема його хіт «Werewolves of London» (1978) також входить до репертуару багатьох інших рок-зірок.

^[2] «Kingdom of the Spiders» (1977) — фільм жахів про напад павуків із космосу на маленьке американське містечко.

^[3] Keith Richards (нар. 1943 р.) — співзасновник, гітарист і композитор гурту «Rolling Stones» з відчайдушно-розгойданою, часто наслідуваною іншими зірками манерою гри і поведінки на сцені.

^[4] «Велика книга Анонімних Алкоголіків: Історія про те, як багато тисяч чоловіків і жінок видужали від алкоголізму» (1939) — твір засновників АА, біржового маклера Вільяма Вілсона (1895—1971) та доктора Роберта Сміта (1879—1950), у якому, окрім реальних історій п’яниць, вперше описано широко тепер використовуваний «12-кроковий метод» позбавлення залежності від алкоголю чи наркотиків; перекладена багатьма мовами світу, регулярно перевидається з доповненнями; загальний наклад перевищує 30 млн примірників.

^[5] Мається на увазі період 1977—1981 рр., коли президентом був Джимі Картер (нар. 1924 р.), який до входження в політику відзначився тим, що, отримавши у спадок від батька маленьку ферму в штаті Джорджія, розвинув її в успішний арахісовий бізнес.

^[6] Jicarilla — одне з племен індіанців апачів, яке колись мешкало на відрогах Скелястих гір.

^[7] Географічне поняття «Середній Південь» охоплює штати Теннессі, Арканзас та Міссісіпі; Tampa — засноване 1823 р. місто на західному узбережжі півострова Флорида, фактично становить єдиний мегаполіс з містами Сейнт-Пітерсберг та Клірвотер; Key West — місто на однойменному острові Флоридського архіпелагу, найпівденніша точка континентальної території США.

^[8] Одна з найулюбленіших у США ярмаркових страв голландсько-німецького походження: прокручене крізь м’ясорубку тісто смажать в олії з маслом і засипають горіхами, цукром, фруктами тощо.

^[9] Stint (Peep) — піщаний кулик, поширений на північноамериканських узбережжях дрібний птах.

^[10] Clearwater («Чисті води») — місто, засноване 1891 р. у Флориді на березі Мексиканської затоки.

^[11] Oxford — засноване 1837 р. містечко, назване на честь британського університетського міста й з прицілом на академічне майбутнє, що й справдилося: 1848 р. там було відкрито штатний Університет Міссісіпі, тепер широко відомий під неформальною назвою «Стара Місс».

^[12] Дитячі знущальні прийоми: 1) одночасно крутити врізнобіч шкіру на руці; 2) швидко терти якусь місцину на волосяній частині голови жертви.

^[13] Фетровий капелюх з увігнутим наголовком і загнутим донизу передом крисів, названий за п’єсою «Fedora» (1888) французького драматурга Віктор’єна Сарду (1831—1908), де саме в такому капелюсі грала зіркова актриса Сара Бернар (1844—1923); незмінний атрибут гангстерів і детективів у голлівудських фільмах 1940—1950-х рр.

^[14] Розпусник (сленг афроамериканців).

^[15] Чарлз Менкс — антигерой роману «NOS4A2» («Носферату»), випущеного у квітні 2013 р. сином Стівена Кінга Джо Гіллом; вампір, який їздить на вінтажному «Роллс-Ройсі» і ловить дітей, відвозячи їх до страшного світу, що зветься Крістмасленд.

^[16] «Western Auto» — заснована 1909 р. компанія з роздрібної торгівлі автозапчастинами й різним механічним реманентом, мала 590 крамниць по всіх штатах; припинила існування 1998 р., хоча окремі дрібні дилери й зараз незаконно, але вперто використовують традиційний бренд компанії.

^[17] «Three’s Company» (1977—1984) — комедійний серіал, який починається з того, що дві подружки під час вечірки знаходять парубка, який лежить зомлілий у ванні їхньої орендованої квартири, пізніше він стає їх співмешканцем і другом.

^[18] Школа названа за іменем річки Alafia, яка тече на півострові Флорида, впадаючи до затоки Тампа.

^[19] «Удар милосердя» (фр.) — завершальний смертельний удар, що позбавляє поранену жертву мук.

^[20] Роналд Рейган (1911—2004) — 40-й президент (1981—1989) до свого приходу в політику був відомим кіноактором; у кращому фільмі Рейгана «Kings Row» (1942) ноги його герою відрізає без наркозу й без потреби саме такої операції хірург-садист, бо цей пацієнт був залицявся до його доньки.

^[21] «Raiders of the Lost Ark» (1981) — перший із серії пригодницьких фільмів режисера Стівена Спілберга про археолога Індіану Джонса, якого грає актор Гаррісон Форд (нар. 1942 р.).

^[22] San Diego — засноване іспанцями 1602 р. місто, друге за кількістю мешканців у Каліфорнії, розташоване на мексиканському кордоні.

^[23] «Gummy Bears» — створені 1920 р. у Німеччині різнокольорові мармеладні цукерки у формі крихітних ведмедиків, у США випускаються з п’ятьма різними фруктовими смаками.

^[24] «EarthCruiser» — автодім класу люкс, підвищеної прохідності, розроблений однойменною австралійською компанією спеціально для експедицій у дикі місця планети.

^[25] У США є три міста з назвою Topeka, одне з них столиця штату Канзас; Fargo — засноване 1871 р. найбільше місто в штаті Північна Дакота, яке славиться своїм жорстким кліматом.

^[26] «Winnebago» — один із найпопулярніших брендів автодомів різної класовості, які будує на шасі легких ваговозів однойменна компанія в штаті Айова.

^[27] Дідусь Зеб Волтон — персонаж телесеріалу «The Waltons» (1972—1981) про життя і пригоди членів американської сільської родини в часи Великої депресії та Другої світової війни.

^[28] «Bounder» — дизельні й бензинові автодоми класу «А», які випускає заснована 1950 р. компанія «Fleetwood RV».

^[29] Joe Logan Diffie (нар. 1958 р.) — співак у стилі кантрі, відомий своїми гумористичними текстами.

^[30] «Case» — заснована 1843 р. корпорація з виробництва сільськогосподарського і будівельного реманенту, особливо уславлена своїми тракторами, які вона, зокрема, вже з 1899 р. постачала до Російської імперії.

^[31] Тут і далі видіння й цитати з дотепер існуючої телевікторини «Справедлива ціна» («The Price Is Right»), якою від її започаткування 1972 р. довго керували популярні ведучі різноманітних ігрових шоу Боб Баркер і Джонні Олсон.

^[32] В США близько півсотні міст із цими назвами.

^[33] Wilmington — засноване 1733 р. портове університетське місто.

^[34] «Diflucan» — одна з торгових назв протигрибкового препарату «Fluconazole»; «Darvon Comp 65» («Dextropropoxyphene») — анальгетик опіоїдної групи, снодійне; «Fioricet» — анальгетик, схожий за дією й смаком на «Екседрин» (улюблені пігулки батька Дена в Кінговому романі «Сяйво»), але потужніший, оскільки замість аспірину в ньому міститься барбітурат.

^[35] «KISS» — заснований 1973 р. рок-гурт, уславлений своїми яскравими шоу: зухвалі «космічні» костюми, «балаганний» грим, вибухова піротехніка.

^[36] Bill Clinton (нар. 1946 р.) — 42-й президент (1993—2001), період служби якого в Білому домі відзначався економічним зростанням у США, непогано грав на саксофоні, 1998 р. уславився сексуальним скандалом, у результаті якого було розпочато пізніше перервану процедуру імпічменту.

^[37] Манітол — натуральний харчовий додаток білого кольору, що використовується, зокрема, у фармацевтиці.

^[38] Anacin — винайдений 1916 р. один із найстаріших анальгетиків на основі аспірину й кофеїну.

^[39] «People» — заснований 1974 р. популярний тижневик, що висвітлює пригоди знаменитостей, а також друкує життєві історії різних людей.

^[40] «Mr. Roboto» — пісня гурту «Styx» з рок-опери «Kilroy Was Here» (1983) про ув’язненого музиканта, який тікає з футуристичної тюрми, поборовши робота-охоронця і перебравшись у його корпус.

^[41] За федеральною програмою допомоги малозабезпеченим громадянам США видаються купони, за які вони можуть купувати будь-які готові харчі і неалкогольні напої за власним вибором у крамницях, але не в ресторанах (з кінця 1990-х у деяких штатах допомога надається через спеціальні електронні картки).

^[42] «Atlanta Braves» — одна з найстаріших професійних бейсбольних команд у США, логотип якої включає зображення томагавка (кам’яного молотка).

^[43] Сталевий міст у Вілмінгтоні, до якого сходяться кілька федеральних автострад, через річку Кейп-Фіер («Мис Страху»), що впадає в Атлантичний океан поряд з однойменним мисом.

Дата добавления: 2015-05-29