Найнижчий клас 2 страница

Соціальна роль – це певна модель, зразок поведінки особистості відповідно до її соціального статусу.

Справді, коли поведінка особи не виходить за рамки прав і обов'язків, які для неї надає той чи інший статус, то така поведінка має право називатися соціальною роллю, що її виконує ця особа. Інша справа, коли особистість нехтує власними обов'язками і зловживає правами. Рано чи пізно така ситуація призведе до конфлікту особи з людьми, що її оточують. Тому, коли поведінка особи виходить за межі її соціального статусу, не відповідає йому, таке явище називають рольовим конфліктом. Як правило, рольові конфлікти виникають тоді, коли інтереси члена соціальної групи не відповідають загальним груповим інтересам, що призводить до протиборства між членом групи і всією групою. З іншого боку, інтереси особистості формуються під впливом інших соціальних груп, членом яких вона також виступає. Отже, мова йде в першу чергу про протиборство різних соціальних груп з різними соціальними цінностями, членами яких є особистість. Цікаво, що конфлікт меншою мірою зачіпає соціальні групи, а здебільшого діє на саму особистість.

Ролевий конфлікт – переживання з боку суб’єкта протиборства ролевих вимог з боку різних соціальних спільностей, членом яких він виступає.

За рольовою теорією, життя людини є не що інше, як сукупність ролей, що вона виконує і соціальних конфліктів, які іноді винкають, а з допомогою соціальних статусів і соціальних ролей відбувається процес взаємодії між особистістю і суспільством - суспільство надає для особистості різні соціальні статуси, а особистість в свою чергу впливає на суспільство соціальними ролями.

Але, з іншого боку, поведінка різних осіб, що мають однакові соціальні статуси значно відрізняється, хоч і про наявність у цьому соціальних конфліктів говорити не варто. Це викликано тим, що в різних людей різні погляди, цілі та інтереси, або як кажуть, різні "установки". Це дало змогу деяким вченим (передусім В. Ядову) розробити диспозиційну теорію поведінки особистості.

Згідно цій концепції, залежно від індивідуальних ознак різні за віком, фахом, досвідом, освітою, статтю особистості по-різному налаштовані на сприйняття й оцінку одних і тих самих явищ. Крім того, поведінка особи може змінюватись не лише через суб'єктивні особливості особистості, а й через нові об'єктивні умови соціальної реальності, до яких потрапляє особа. Природньо, що в такому разі її поведінка змінюється.

Диспозиції – особливі умови світосприйняття особи, або об’єктивні умови соціальної дійсності, що передують реакції особистості на різні життєві ситуації, налаштовують її на певну модель поведінки.

Диспозиції є не що інше, як "налаштованість", "установка" особистості на ті чи інші дії, а формуються вони, як вже зазначалося вище, під впливом певних особливостей особи щодо сприйняття нею соціального середовища, або під впливом змін у самому соціальному середовищі.

Диспозиції бувають кількох рівнів. Перший, найнижчий рівень диспозицій включає систему установок, що стосуються основних житєвих потреб у найпростіших ситуаціях (наприклад потреба у їжі в звичній домашній обстановці). Другий, середній рівень становлять складніші диспозиції, що формуються на основі потреби особистості в спілкуванні і здійснюються в соціальній групі в ситуаціях, викликаних діяльністю особистості в цих соціальних групах (наприклад, установка на спілкування і спільну діяльність з членами трудового колективу). Третій, вищий рівень складається з системи ціннісних орієнтацій особистості. В ній проявляється сутність особи, вираження основних цілей життєдіяльності, засобів досягнення цих цілей.

Таким чином, якщо соціальна роль - це загальна модель, зразок поведінки особи, що має той чи інший статус, то диспозиція - це устновка, спрямованість, налаштованість особи на ті чи інші життєві ситуації. Їх не можна підводити під загальні рамки, оскільки людина, в силу своїх індивідуальних особливостей, має різну установку, що спонукає її до діяльності. І якщо, за теорією ролей, діяльність особи залежить передусім від соціального статусу, яким вона володіє, то за диспозиційною - від системи її цінностей і установок. Інакше кажучи, соціальна роль — явище загальне, яке стосується багатьох людей, диспозиція - індивідуальне. Спільним між цими двома теоріями є те, що у системі взаємовідносин "суспільство — особистість" обидві складові цієї системи є рівними "партнерами", що здійснюють однаково

рівновеликий вплив один на одного.

Натомість третя теорія поведінки особистості — марксистська - навпаки, виступає за односторонній вплив суспільства на особистість.

За цією теорією сутність особистості полягає в сукупності всіх суспільних відносин, тобто кожна людина - дитина своєї епохи, носій виробничих, класових, сімейних, національних, політичних та інших відносин.

Особистість, її праця, інтелект, емоції, воля залежать від історично сформованих економічних, політичних, духовних суспільних відносин. Це значить, що жодна людина, навіть визначний політичний чи громадський діяч не може спричинити значних суспільних змін. Їх діяльність, на думку авторів цієї теорії, повністю випливає з об'єктивних умов, що склались в суспільстві. Так, наприклад. Наполеон тільки тому став відомим, що у Франції склались всі умови для ведення загарбницьких війн і суспільство лише підібрало для своєї мети підходящу людину. Така система поглядів була дуже прийнятною для комуністичної системи, адже вона відкидала потенційні можливості особистості і, навпаки, перебільшувала роль радянського суспільства, яке саме на комуністичній сутності й грунтувалося. В цілому ж, з цією теорією за її правомірність можна сперечатися. Адже, наприклад, такий винахід як кіно був спричинений не об'єктивними умовами в суспільстві, а талантом його винахідників — братів Люм'єр. А в тому, що кіно значно змінило культурну сферу суспільного життя (а значить здійснило і неабиякий вплив на суспільство) сумніву немає.

СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ

Як і інші соціальні явища, особистість має складну структуру, яку вчені пояснюють неоднозначно.

Деякі соціологи (наприклад, І. Кон) вважають, що структура особистості складається з сукупності ролей, які вона виконує.

Ряд інших вчених вважає, що структура особистоті - це її внутрішні властивості, риси та якості. Р.Кеттел описує п'ять таких рис:

1. Екстраверсія -інтраверсія, що виявляється через: балакучість -мовчазність, відкритість - замкнутість, ризикованість — обережність.

2. Лагідність: стриманість - дратівливість, поступливість - впертість.

3. Добросовісність: акуратність - неакуратність, обов'язковість -необов'язковість, відповідальність - безвідповідальність.

4. Емоційна стійкість — нестійкість: спокійність - тривожність, врівноваженість - неврівноваженість, мажорність - мінорність.

5. Культура: інтелектуальна розвиненість - нерозвиненість, тонке почуття - грубість, любов - байдужість до мистецтва. На думку ВЛеднєва, структура особистості включає в себе три групи елементів:

1. Механізми психіки, які характеризуються особливостями сприймання людини, мови, мислення, пам'яті.

2. Досвід особи, який включає в себе певну спрямованість особистості, її пізнавальні якості, знання, вміння, навички, трудові, фізичні та інші характеристики.

3. Типологічні властивості, пов'язані з характером людини, її темпераментом, задатками і здібностями.

На думку О. Хмелька, структура особистості включає в себе дві складові:

• диспозиції — механізми внутрішньої регуляції спрямованості діяльності особистості, регуляції того, що вона робить;

• потенціал - механізми внутрішньої регуляції способів її діяльності -того, як вона це робить.

Перша складова виконує функцію соціальної орієнтації особистості, друга виконує функції операційного програмування соціальної людини, включає її здібності, знання, вміння, навички тощо.

Питання Структури особистості є надзвичайно важливим, оскільки в першу чергу завдяки їй виявляються внутрішні соціальні якості особистості, котрі в свою чергу включають особистість в складну систему соціальних відносин.

ТИПОЛОГІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

Всі сторони особистості - характер, темперамент, задатки, здібності, знання, вміння - взаємопов'язані і певною мірою вивчаються як соціологією так і іншими науками. Різне сполучення тих чи інших властивостей в різних комбінаціях, чи висунення однієї риси, що переважає, дозволяє визначити типове в особистості.

Загалом, типологізація - це розподілення маси об'єктів на групи за кількома ознаками (критеріями), чи системою ознак. Наприклад, за кольором предмети можна поділити на білі, червоні, рожеві, блакитні тощо, за формою - на прямокутні, округлі, квадратні.

Що стосується особистості, то типологізація особистості - це поділ особистостей на типи за певними ознаками чи критеріями. Оскільки особистість є об'єктом дослідження різних наук, то існують різні типологізації особистості.

Насамперед, в типологізації особистості розрізняють:

• психологічну;

• соціологічну.

Психологічна типологізація бере за основу психологічні властивості особистості такі як:

• екстраверсія — спрямованість особистості на зовнішній світ та події в ньому;

• інтроверсія — протилежна властивість людини, що означає спрямованість особистості на її внутрішній світ;

• нейротизм — емоційна нестійкість, збудливість, напруженість,

тривожність.

На основі цих властивостей виділяють такі психологічні типи особистостей:

• екстраверти - це особистості, що спрямовані назовні, мають потребу у компанії, для них характерна розкутість поведінки, вони балакучі, імпульсивні, легко встановлюють контакти з різними людьми;

• інтраверти — особистості, спрямовані всередину себе. Вразливі, уникають шумних компаній, сором'язливі, серйозні, нерішучі, відповідальні, повільні, важко вступають в контакт;

• амбаверти - особистості, які несуть в собі якості як екстравертів так і інтравертів.

Соціологічна типологізація здійснюється на основі таких характеристик як:

• ставлення до роботи та сім'ї;

• включеність особистості в соціальне середовище;

• політична і соціальна активність людей;

• релігійні погляди;

• мета в житті та ін.

Виділяють чотири основні типи особистості:

Перший тип умовно можна назвати "гармонійним". Цей тип характеризується широкою гамою зв'язків із соціальним середовищем, широкими громадськими інтересами, широким спектром соціальних ролей,

цікавою роботою. Як правило, це люди, чиї імена відомі багатьом. Це відомі політичні та громадські діячі, діячі культури та мистецтва, дизайнери, меценати тощо.

Другий тип можна назвати "традиційним". Для нього є характерними середня включеність у соціальне середовище, обмежене коло соціальних ролей, не завжди позбавлене труднощів та невдач життя. Головний, орієнтир в житті цього типу - благополуччя в сім'ї.

Третій тип - "технократичний". Він характеризується доброю орієнтацією в умовах соціального середовища. Представники цього типу вміють підкорювати життєві обставини своїм планам. Для них характерне одноманітне життя, в якому переважає позитивний життєвий досвід, розмежування суспільного і власного. В життєвих орієнтаціях переважає службова кар'єра, особисте життя.

Четвертий тип називають "неадапгованим". У представників цього типу переважає негативний життєвий досвід, випадковість вибору професії. Ці люди слабо орієнтуються в умовах соціального середовища, у них слабо виражена особиста думка, вони часто потрапляють під вплив інших людей. Для представників цього типу є характерною відсутність чітких орієнтирів в житті.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ

Ми вже згадували про те, що для позначення людини використовують різні поняття, зокрема індивід та особистість. Пригадавши значення цих понять, можна зробити висновок, що не кожний індивід є осбистістю. Це пояснюється тим, що індивідом ми називаємо будь-якого представника людського роду, а особистістю лише тих людей, що діють в суспільстві самостійно відповідно до норм та правил, що прийняті в даному суспільстві або в межах тих соціальних сисстем, до яких включена особистість. Тому видається логічним те, що, наприклад, дітей ми навряд чи маємо право називати особистостями, адже в них не сформований комплекс індивідуальних соціальних якостей відповідно до соціальних норм. Але проходить певний час, дитина дорослішає, починає усвідомлювати дедалі складніші соціальні норми і поняття, переймає їх собі.

Таким чином, соціалізація - процес становлення особистості, отримання індивідом соціальних якостей, організації в певну систему.

Слід також зауважити, що соціалізація не припиняється тоді, коли дитина перетворюється в особистість. Адже в подальшому вона засвоює все нові і нові соціальні норми. До того ж постійно змінюється і саме суспільство, тому особистості доводиться постійно пристосовуватися, переймати нові правила та норми соціальної поведінки.

Тому можна зробити висновок, що існує два рівні соціалізації. Перший рівень - це первинна соціалізація. Вона пов'язана з засвоєнням соціальних норм і цінностей дитиною, входженням її в соціальне середовище, інакше кажучи первинний рівень соціалізації пов'язаний з перетворенням дитини в особистість. Другий рівень - вторинна соціалізація. Вона пов'язана з засвоєнням соціальних ролей, котрі визначають життєдіяльність дорослої людини. Вторинна соціалізація - це соціальне удосконалення дорослої людини.

Соціалізація людини відбувається через різноманітні процеси, що відбуваються в її житгі або інакше кажучи через механізми соціалізації.

До найважливіших механізмів соціалізації відносяться:

• спілкування;

• спільна трудова діяльність;

• навчання;

• гра (особливо на рівні первинної соціалізації);

• виховання та багато інших.

Як було вже сказано, соціалізація здійснюється під стихійним та цілеспрямованим впливом великої кількості соціальних систем; соціальних спільностей та інститутів. Основними джерелами соціалізації є:

• сім'я, родина;

• система освіти та виховання (учбові та виховні заклади);

• найближче соціальне оточення (друзі, знайомі);

• трудові колективи;

• засоби масової інформації;

• культура.

Соціологія вивчає не тільки дію суспільствана особистість, але й дію особистості на суспільство.

Таким чином, особистість є активним учасником процесу взаємодії в системі суспільство - особистість. Особистість с обов'язковою складове будь-якої соціальної системи, тому її роль в суспільстві переоцінити важко.

Контрольні завдання:

1. Що вивчає соціологія особистості? У чому відмінність предмета соціології особистості від інших наук, що вивчають людину?

2. Поясніть різницю між поняттями "людина", "індивід", "індивідуальність", "особистість". Дайте визначення особистості.

3. Які Ви знаєте теорії поведінки особистості? До якої з них найбільше схиляєтесь?

4. У чому полягає основна відмінність між соціальною роллю та диспозицією особистості?

5. Чому існує велика кількість підходів щодо визначення структури особистості? Які з цих підходів Вам відомі?

6. На основі яких критеріїв виділяють психологічні та соціологічні типи особистості?

7. Назвіть і охарактеризуйте основні соціологічні типи особистості.

8. До якого з соціологічних типів Ви себе відносите? Чому?

9. Що таке соціалізація? Які її джерела та механізми?

Література:

1. Городяненко В.Г. Соціологія. – К.: Вища школа, 2000.

2. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. – К., 2000.

3. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології. – К., 1993.

4. Марчук П.П. Соціолгія: навчальний посібник. – Т., 1998.

Теми рефератів

1. Основні підходи до проблеми особистості в історії соціологічної думки.

2. Соціалізація – стрижень соціального життя.

3. Рольові теорії особистості.

Тема 4.3. СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ

· Які особливості включає в себе процес праці

· Які елементи входять у структуру простого процесу праці

· Які фактори впливають на рівень зайнятості

· Що таке трудовий колектив

Поняття соціології праці. Праця та її головні характеристики

Предметом соціальної праці є праця, як – процес реалізації, водночас, відновлення знань, навичок і здібностей особливості з метою створення матеріальних, соціальних і культурних благ індивідуально або у співпраці з іншими людьми;

- засіб добування винагороди для задоволення різноманітних життєвих потреб;

- як основа соціально-економічного становища працівників в сучасному суспільстві і джерело нерівності в доходах і престижі.

Також предметом соціологічної праці є дослідження ставлення робітників до праці, відносини між робітником, групами робітників, зайнятих у виробничій діяльності, дослідження методів, стимулів та цінностей трудової діяльності, соціологічного самопочуття окремих робітників та їхніх груп.

Соціологія праці – це спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає процес праці, його особливості та умови протікання працівників та їх спільності, взаємовідносини між ними та ставлення їх до праці, взаємозв’язок та взаємовплив між працівниками та виробництва.

До основних категорій та понять соціології праці належать: праця, зміст, характер праці; умови праці; розподіл праці; трудовий колектив; мотиви і стимули праці; цінності і ціннісні орієнтації; потреба в праці; престиж праці та міжособистісні конфлікти; винагорода за працю, зайнятість та ін.

Праця – це свідома, універсальна та організована людська діяльність, в ході якої затрачуються фізичні чи розумові зусилля, внаслідок чого створюються корисний для суспільства продукт чи надаються певні послуги.

Зрозуміти глибше зміст поняття “праця” можна з її характерних особливостей, серед яких можна виділити такі:

Праця:

- це свідома та організована діяльність людей;

- це універсальна діяльність людей;

- вона пов’язана з витратами розумової та фізичної сили;

- являє собою процес, в якому створюються матеріальні і духовні цінності.

Структура простого процесу праці.

Простий процес праці включає в себе п’ять основних елементів: предмет праці, засоби праці, умови праці, продукт праці та суб’єкт праці.

Предмет праці – це те, на що спрямована трудова діяльність.

Засоби праці – це ті речі, що допомагають працівникові під час роботи.

Продукт праці – це готові речі або здійснені послуги, тобто те, що може споживатись, не потребуючи подальшої обробки.

Умови праці – це сукупність фізичних, психофізіологічних та соціальних факторів виробничого середовища, що впливають на діяльність і здоров’я працівника.

З них фізичні умови – фактори, пов’язані з особливостями оточуючого природного середовища – температура і загазованість повітря, освітлюваність; психофізіологічні – пов’язані з психологічним та фізіологічним станом працівника – нервове напруження, спрага; соціальні – пов’язані з впливом соціального середовища, інших людей на процес праці – заробітна плата, міжособистісні стосунки тощо. Всі умови праці відповідно до величини впливу на здоров’я та самопочуття працівника поділявся на екстремальні, що можуть викликати серйозні пошкодження здоров’я людини; не зовсім сприятливі (відносно нормальні), які хоч і не шкодять здоров’ю працівника, проте знижують його працездатність; сприятливі, що не здійснюють шкідливого впливу на здоров’я працівника й не вливають на його працездатність.

Суб’єкти праці – це люди або групи людей, в ході цілеспрямованої діяльності яких засоби праці застосовуються до певних предметів праці та отримується відповідний продукт праці. Суб’єкти праці поділяються на первинні і вторинні. До первинних належать одна людина, до вторинних – різноманітні об’єднання працівників.

Зміст та характер праці.

Предмети, засоби та продукти праці визначають зміст праці окремих індивідів, зайнятих у суспільному трудовому процесі.

Зміст праці вимірюються за допомогою таких показників як на робочі функції, фізична важкість праці, розумові вимоги, нервове навантаження, змінність роботи, технологічна та особистісна комунікація тощо.

Всі зазначені показники можна розробити на дві умовні групи, які виступають компонентами змісту праці:

а) техніко-організаційний компонент: планування, організація виробництва, розподіл виробничих функцій, обумовлених рівнем розвитку техніки, предметом праці, майстерністю працівника;

б) соціально-економічний компонент: характерні риси соціальних відносин, всередині яких здійснюється трудовий процес.

Зміст праці, і насамперед соціально-економічна сторона залежить від характеру праці.

Характер праці – це зв’язки і відносини, які відбивають ступінь розвитку суспільної природи праці, і те як вона проявляється, безпосередньо чи опосередковано.

Соціально-психологічна структура праці

На думку російського соціолога А.І. Кравченка, соціально-психологічна структура праці включає в себе такі елементи, як мета праці стимули та мотиви праці, цінності та ціннісні орієнтації трудової діяльності, ставлення до праці.

Мета праці – це усвідомлений образ визначеного наперед результату праці, ідеальний план дій.

Стимули праці – це зовнішні фактори, які спонукають до трудової діяльності.

Мотиви праці – це внутрішні фактори, що спонукають людину до трудової активності, в їх основу покладено певні потреби людини, котрі треба задовольнити.

Цінність – це аспект об’єктів оточення, що визначаються не його реальними властивостями, а тими якостями, що приписує йому суспільство.

Ставлення до праці – це поняття, що виражає зв’язок між працівниками і працею. Вона характеризує прагнення людини (або його відсутність) максимально проявити свої фізичні і духовні сили, використовувати свій досвід і знання, здібності і вміння для досягнення певних якісних і кількісних результатів праці.

Соціальні аспекти зайнятості та безробіття

В контексті проблеми зайнятості соціологія праці вивчає такі питання як:

- структура населення з точки зору зайнятості;

- динаміка рівня зайнятості; причини, обсяг і наслідки безробіття.

Все населення поділяється на дві великі групи: активне і неактивне населення.

Серед активного населення можна виділити дві соціальні групи – зайняте і незайняте населення. Зайнятість означає, що працездатні члени суспільства здійснюють будь-який вид суспільно корисної діяльності, завдяки якій вони забезпечують себе коштами для задоволення власних потреб і потреб суспільства.

Безробітні – це та частина незайнятого населення, яка з незалежних від неї причин не має роботи і активно шукає її.

У Законі України “Про зайнятість” до зайнятого населення в Україні відносять всіх найманих працівників і тих, хто самостійно забезпечує себе роботою (індивідуальна трудова діяльність, підприємство); тих, хто направлений на виконання оплачуваних громадських робіт; учнів у навчальних закладах різних рівнів проф. освіти; зайнятих вихованням дітей або доглядом за старими хворими.

Колектив як головний суб’єкт праці

Колектив – це сукупність людей, об’єднаних спільною метою та спільною діяльності для досягнення цієї мети та цілей їхньої діяльності.

Розрізняють такі типи колективів:

1) за допомогою організації – організовані, слабо організовані, стихійні;

2) за складом і віком учасників – дитячі, молодіжні, жіночі, студентські тощо.

Трудовий колектив – це організована стабільність людей, які об’єднані певним видом суспільно корисної праці, здійснюється в межах тієї або іншої форми суспільної власності.

Трудовий колектив виконує різноманітні функції:

- виробничо-економічну;

- функцію соціальних потреб робітників (спілкування, визнання успіхів тощо);

- соціально-інтегровану (соціально-об’єднувальну) та ін.

Трудові колективи розрізняються за ознаками власності (трудові колективи державних, орендованих, акціонерних підприємств), за змістом діяльності (виробничі, невиробничі, наукові), в залежності від тривалості існування (тимчасові, постійні).

За характером відносин між членами, колективи поділяються на реальні та умовні групи працівників.

Реальні групи – це певні сукупності людей, які характеризуються їх постійними зв’язками та взаємодіями.

Умовні соціальні групи – це номінальні, статистичні сукупності, що визначаються за такими ознаками як стать, вік, освіта тощо.

За рівнем згрупованості колективи поділяються на згруповані, розчленовані, роз’єднані.

Контрольні завдання:

1. Що вивчає соціологія праці?

2. Дайте визначення праці. Назвіть характерні особливості цього процесу.

3. Назвіть основні складові елементи структури простого процесу праці. Охарактеризуйте кожного з них.

4. Що таке зміст праці? Які компоненти до нього входять?

5. Дайте визначення характеру праці. Проаналізуйте характер праці в різних соціально-економічних формаціях.

6. Назвіть основні елементи соціально-психологічної структури праці.

7. Поясніть поняття „зайнятість” та „безробіття”.

8. Які державні заходи по зниженню рівня безробіття Вам відомі?

9. Дайте визначення поняттю „колетив”. Чому, на Вашу думку, колектив вважається основним суб’єктом праці?

10. Назвіть стадії формування колетивів та їх види.

Теми рефератів

1. Категорії та поняття соціолгії праці.

2. Донауковий і класичний періоди розвитку соціології праці.

3. Теорія людських стосунків: її відсутність і значення для розвитку соціології праці та суспільства.

4. Вітчизняна соціологія праці: історія та сучасність.

5. Значення соціології праці у вирішенні соціально-економічних проблем сучасного українського суспільства.

Тема 4.4. СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ

• Що вивчає соціологія політики

• На які галузі поділяється соціологія політики

• Які елементи включає політична система суспільства

ПРЕДМЕТ, СУТНІСТЬ, ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ФУНКЦІЇ СОЦІОЛОГІЇ ПОЛІТИКИ

Політика - багатогранне поняття, вивченням якого займаються багато наук. Серед них політологія - вивчає всі питання пов'язані з політикою, насамперед проблему утвердження і функціонування політичної влади У суспільстві, а також функціонування і розвиток пов'язаних з владою політичних інституцій; філософія - вивчає походження і розвиток держави, закономірності переходу від одного типу держави до іншого; теорія держави і права - форми правління і режими влади; теорія міжнародних відносин - вивчає взаємовідносини держав на міжнародній арені.

Після другої світової війни і в соціології виділяється галузь, яка поставила собі за мету вивчати відносини між суспільством і державою, між соціальним ладом і політичними інститутами. Ця галузь соціології - соціологія політики.

Соціологія політики – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає політичне життя у зв’язку з іншими сферами суспільного життя, взаємовідносини політичної сфери з іншими сферами, політичних інститутів з іншими соціальними інститутами.

Сферою соціологічних досліджень політичного життя є функціонування влади та обумовлених нею соціальних процесів, діяльність політичних партій т³ організацій, політичної поведінки різних категорій людей та різні аспекти взаємовідносин держави і суспільства. Соціологія політики вивчає наслідки соціальних змін, а також вплив політичних інститутів на соціальні процеси і структури. Зміст політичного життя являє собою реалізацію політичних інтересів соціальних спільностей – націй, класів, соціальних груп, а також організацій, що їх представляють - партій, громадсько-політичних об'єднань тощо.

Таким чином, предметом соціології політики є політична свідомість і поведінка людей, які втілюються у діяльності держав і громадсько-політичних організацій, а також механізм впливу соціальних спільностей та утворених ними політичних інститутів на процеси функціонування політичної влади..

Дата добавления: 2015-05-26