Найнижчий клас 3 страница

Відповідно до предмета соціології політики можна виділити її основні поняття. До них належать політика, влада, політичний інтерес політична свідомість, політична поведінка, політичні відносини.

Політика – (гр. вміння керувати державою) – це сфера діяльності людей, класів, соціальних груп, націй, яка пов’язана з завоюванням, утриманням і використанням влади, насамперед державної.

Ядром політики є влада.

Влада - це реальна здатність соціального суб’єкта здійснювати волю над іншими людьми, реальна здатність змінювати під своїм впливом за допомогою різних засобів поведінку інших людей.

До засобів здійснення влади належать закон, насильство, авторитет, переконання. Іншими словами, владою можна назвати реальний вплив на інших людей, спроможність заставити інших людей змінити свої погляди, бажання, переконання, поведінку і дії відповідно до інтересів і потреб суб'єкта влади, тобто заставити інших людей робити те, що хочеться суб'єктові влади. Таким чином, влада виражається через політичний інтерес її суб'єкта.

Політичний інтерес – узагальнені потреби, ідеальні прагнення соціальних груп та індивідів (саме вони можуть виступати суб’єктами влади) задовольнити свої вимоги у різних сферах життя суспільства, у першу чергу в політичній.

Політичні інтереси формуються на основі політичної свідомості.

Політична свідомість – це теорії, ідеї, погляди та інші компоненти суспільної свідомості, в яких.індивід, соціальна група, клас, нація, суспільство в цілому усвідомлюють свої політичні інтереси, формують політичні цілі і завдання.

Інакше кажучи, політична свідомість - це усвідомлення реального стану політичної сфери і своїх власних політичних інтересів.

Політична поведінка — це активність індивідів, груп, організацій у сфері політичних відносин, пов'язана з впливом на владу чи протидією її реалізації.

Політичні відносини— це вид соціальних відносин, що проявляється у взаємодії різних соціальних спільностей (націй, народів, класів) та створених ними організацій у процесі формування, утвердження і реалізації політичної влади.

Соціологія політики покликана виконувати такі функції:

• теоретико-пізнавальну, що пов'язана з виробленням наукової інформації про політичні процеси та явища;

• прогностичну, яка проявляється у прогнозуванні політичних змін виділенні зон політичної напруги, запобіганні можливим конфліктам;

• прагматичну, пов'язану з розробкою шляхів, методів, способі забезпечення соціальної злагоди різних соціальних груп, рухів сил; розробкою технологій запобігання кризових ситуацій; пошуком шляхів виходу із конфліктів, що виникли;

• соціалізації, що пов'язана з залучення громадян до демократичної системи політичних цінностей.

МЕТОДИ І МЕТОДИКИ ПОЛІТИКО-СОЦОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Серед основних методів дослідження політичного життя, якими найчастіше користувалася соціологія політики моменту свого виникнення і користується зараз можна виділити такі:

• вивчення впливу економіки, культури та інших факторів на політичні процеси;

• аналіз ролі соціальних спільностей (класів, соціальних груп, націй) в політичному житті;

• структурно-функціональний аналіз політичних інститутів (держав, партій, громадських організацій);

• системний аналіз великих і малих політичних структур;

• порівняльний метод;

• комплексний аналіз політичного управління і керівництва суспільством;

• аналіз політичної динаміки;

•метод політичного планування і прогнозування.

З початку 60-их років XX ст. методологія соціології політики виходить на новий етап свого розвитку. Сприяли цьому два чинники, взяті соціологією політики на озброєння: дослідження соціології в засобах емпіричного дослідження та зближення предметів соціології політики та політології. У зв’язку з цим широкого застосування набули математичні методи дослідження політичної активності (зокрема електоральної поведінки), точні методи оцінки диспозицй та політичної мотивації респондентів, лабораторні експерименти та соціальне моделювання, зокрема стосовно моделей прийняття оптимальних політичним рішень, прогнозування політичних дій тощо. Також поширилось застосування структурно-функціонального аналізу, адаптованого політологами до тлумачення політичної системи суспільства, її структури та функцій. Теорії конфліктів - до вивчення напруженості та взаємодій, контрольованої еволюції політичних відносин (Р. Дарендорф). Спільно з політологами розроблено теорії аналізу політики в контексті структурних соціальних змін, функціонування політичних інститутів, вивчення політичних процесів як суспільно-політичних, тобто шляхом практичного дослідження особистостей та соціальних груп у всій сукупності їх взаємин - соціальних, політичних, психологічних тощо.

На сучасному етапі продовжується пошук дієвих методів політико-соціологічних досліджень, проводиться подальша розробка методології політичної соціології.

ГАЛУЗЕВІ НАПРЯМКИ ДОСЛІДЖЕНЬ СОЦІОЛОГІЇ ПОЛІТИКИ

Ми вже згадували про те, що соціологія політики вивчає функціонування влади і вплив її на різні процеси, що відбуваються в політичному житті суспільства. Втім, ці загальні принципи стосуються діяльності різних за змістом політичних об'єднань та структур та різного роду соціальних відносин, що складаються у сфері політики. Тому соціологія політики поділяється на ряд відносно самостійних галузевих теорій соціології політики, що вивчають різні аспекти політичного життя, кожна з яких втім базується на засадах загальнотеоретичної політичної соціології.

Підсистемами соціології політики є такі галузі її досліджень як:

• соціологія держави;

• соціологія політичних рухів, політичних партій та партійних систем;

• соціологія міжнародних політичних відносин;

• соціологія політичної культури;

• соціологія влади;

• соціологія політичної поведінки та інші.

Розглянемо деякі основні галузеві теорії соціології політики, такі як соціологія держави; соціологія політичних рухів, політичних партій та партійних систем; соціологія міжнародних політичних відносин.

СОЦІОЛОГІЯ ДЕРЖАВИ

Соціологія держави - це галузь соціології політики, яка вивчає проблеми походження, розвитку і функціонування державної влади, її вплив на соціальні процеси, що відбуваються в політичному житті суспільства.

Ця галузь соціології політики досліджує:

• походження, розвиток і функції держави;

• типи і форми держав у їх взаємозв'язку з соціально-економічним ладом;

• склад, структуру і функції державного апарату.

Якою б держава не була за розмірами, формою правління чи територіальним устроєм, вона, з одного боку, виявляє волю домінуючої частини населення, що користується і розпоряджається державною владою, з другого боку виконує ряд важливих функцій (правову, організуючу, захисну тощо), які життєво необхідні всьому суспільству, входять в сферу політичних інтересів будь-якого члена суспільства.

Держава – це форма відносин між людьми, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючої частини населення в соціально неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загальносоціальних потреб.

Держава як соціально-політичний інститут виникла в період розпаду первіснообщинного родоплемінного ладу, її розвиток тривав протягом тривалого історичного періоду.

Польський політолог С. Ерліх виділяє чотири головні риси, які відрізняють державу від додержавних общинно-племінних організацій:

а) виникнення публічної державної влади;

б) територіальний поділ населення, при якому вже не враховуються кровні зв'язки;

в) поява групи людей, професією яких стало управління, а не продуктивна праця, тобто виникнення державного апарату;

г) поява різного роду податків.

Існують різні погляди на походження держави. На протязі всього періоду розвитку соціально-політичної думки виникли ряд теорій, які по різному пояснюють походження держав. Серед них можна виділити:

• теологічну теорію, за якою поява держави - це Божа воля;

• патріархальну теорію, згідно якій влада правителя в державі є продовженням влади батька в сім'ї;

• договірну теорію, яка доводить, що держава - результат договору між людьми, за яким одні погодилися підкорятися іншим, а ті, в свою чергу, зобов'язалися захищати перших;

• психологічну теорію, прихильники якої доводять, що держава виникає в результаті психологічних особливостей різних людей, серед яких деякі мають психологічну потребу панувати над іншими, а деякі, ті, що не відзначаються сильною психологічною волею, потрапляють під вплив перших;

• насильницьку теорію, згідно з якою держава виникає як результат насильницького захоплення одного племені іншим;

• марксистську теорію, за якою держава виникає разом з поділом суспільства на класи;

• космічну теорію, яка трактує державу як вид суспільно-політичної організації, принесений з космосу розумними істотами.

Держава як суспільно-політична організація покликана виконувати такі функції як:

• регулювання політичного, економічного і духовного життя;

• захист прав людини;

• сприяння розвитку освіти і науково-технічного прогресу;

• забезпечення обороноздатності країни і захисту її кордонів;

• забезпечення співробітництва з іншими народами та інші.

Ці функції в різні періоди розвитку держав виконують не однаково важливу роль.

Наступним важливим предметом дослідження соціології держави є форма держави.

Форма держави - це її структура, яка складається з типу політичного режиму, форми правління, типу державного устрою.

Політичний режим - це сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється державна влада. Розрізняють такі політичні режими:

а) тоталітарний, що характеризується відвертою терористичною диктатурою, насильством, злочинними діями проти свого народу, прийняттям недемократичних законів тощо;

б) авторитарний, за якого вся повнота влади зосереджується в руках небагатьох людей, чиї закони і розпорядження носять антидемократичний характер, часто характерним є прийняття фіктивних законів, методом завоювання довіри мас є брехливі обіцянки;

в) демократичний, за якого вся влада зосереджена в руках народу.

Форма правління — це організація верховної влади, порядок утворення її органів, їх взаємовідносини з населенням.

Існують такі форми правління як монархія і республіка. В монархії державна влада зосереджена в руках однієї особи (монарха) і передається спадково; у республіці всі верховні державні органи обираються на певний строк. У свою чергу, монархії поділяються на абсолютні, де влада монарха є необмеженою, конституційні, де влада монарха обмежується конституцією, парламентські, в яких влада монарха обмежують органи законодавчої влади, обрані народом;

республіки поділяються на парламентські, де більшими повноваженнями в прийнятті державних рішень користується законодавчий орган влади, президентські, в яких перевагу має глава держави і призначений ним уряд, 'парламентсько-президентські, де спостерігається рівновага в прийнятті державних рішень між законодавчими і виконавчими органами державної влади.

Державний устрій - це територіальний устрій держави, характер взаємовідносин між складовими частинами, а також кожної із них з державою в цілому. За територіальним устроєм держави поділяються на:

а) прості (унітарні), на території яких, як правило, немає жодних автономних утворень;

б) складні, які в свою чергу поділяються на федерації, де існують автономні утворення, в яких діють закони і розпорядження як всієї держави, так і ті що прийняті місцевими органами влади; конфедерації - тимчасово утворені державні об'єднання шляхом добровільного злиття кількох незалежних держав; імперії - складні держави, утворені насильницьким приєднанням до держави інших територій, що входять до її складу з моменту приєднання і підпорядковуються їй.

В залежності від соціально-економічного ладу існують різні форми держав.

Ця типологія не є вичерпною і вказує лише на основні типи і форми держав, що найчастіше зустрічаються. Вона не враховує змішані типи і форми держав у перехідні періоди.

Важливе місце в соціологічній проблематиці держави займає державний апарат. Основою державного апарату є інститути організованого насильства (армія, поліція). До його складу входять також інститути правосуддя, без яких держава не спроможна здійснювати свої функції у нормальних умовах. Насильство використовується лише у разі необхідності. Держава застосовує свій адміністративний апарат для регулювання різноманітних суспільних проблем.

СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ РУХІВ, ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ, ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ

Соціологія політичних рухів, політичних партій, політичних систем – це галузь соціології політики, яка досліджує причини утворення політичних рухів і їх розвитку, перетворення їх у партії і механізми розвитку та функціонування партій і партійних систем.

Політичний рух - це прагнення суспільних сил змінити існуючі умови або закріпити їх шляхом тиску на уряд чи шляхом боротьби за владу.

Основними особливостями політичних рухів є те, що вони об'єднують широкі маси людей, використовують як правило стихійні або напіворганізовані форми боротьби, і єдиними методами боротьби за зміни в суспільстві є політичні методи - тиск на владу або боротьба за неї.

Політичні рухи проходять такі стадії розвитку:

1. Створення передумов руху - виникнення в суспільному житті таких умов, які не сприймаються значною частиною людей, що зумовлює появу політичного руху.

2. Стадія артикуляції - це усвідомлення прагнень, коли вже формується кагальна мета і виробляються шляхи діяльності руху.

3. Стадія агітації - залучення прихильників.

4. Стадія розвитку політичної діяльності - тиск на владу, боротьба за владу.

5. Завершення — досягення рухом тих цілей, які він перед собою поставив, або усвідомлення того, що досягнення їх за даних умов є неможливим.

Важливим аспектом дослідження політичних рухів є вивчення їхньої типології. Політичні рухи розрізняють:

1. За відношенням до існуючого політичного ладу:

• консервативні, що прагнуть зберегти існуючий стан допускають лише мінімальні й абсолютно необхідні зміни;

• реформаторські - стоять на збереженні основ існуючого ладу прагнуть певною мірою реформувати деякі сфери суспільного життя;

• революційні - рухи, що прагнуть повністю змінити суспільно- політичний лад;

• контрреволюційні - рухи, які прагнуть повернути колишній повалений у ході революції;

2. За формою організації:

• стихійні;

• недостатньо організовані;

• організовані;

3. За тривалістю існування:

• одномоментні;

• короткочасові;

• довготривалі;

4. За характером діяльності:

• антифашистські;

• антивоєнні;

• екологічні та ін.

5. За соціальною базою (за соціальними спільностями, представники яких становлять переважну частину членів руху):

• робітничі;

• селянські;

• національні

• народні та ін.

На відміну від політичних рухів, політичні партії є більш організованим політичним об'єднанням громадян. Вищий ступінь організації партій У порівнянні з політичними рухами виявляється в тому, що партії завжди мають чітку внутрішню структуру: керівні органи (з'їзд, правління, голова, ревізійна комісія) та рядові члени партії; мають фіксоване членство - кожен член зафіксований у списку партії, і, як правило, має партійний квиток; основні цілі та завдання партії, способи діяльності та самоуправління оформлені документально — записані в статуті та програмі партії; єдиним методом боротьби за втілення нових соціально-політичних умов є боротьба за владу та використання.

Таким чином, політична партія - це політичний рух з високим ступенем організації. Політична партія — це стійка політична організація, яка об'єднує людей із спільними інтересами, вираженими в програмних документах з метою їх реалізації шляхом заволодіння владою і здійсненням керівництва країною.

Політичні партії виникають в період переходу від феодального до капіталістичного суспільства. Процес виникнення партій є руйнуванням традиційних структур влади аристократії і заміни їх більш відкритими об’єднаннями громадян.

Незважаючи на те, що всі політичні партії мають багато спільних рис, водночас у них є й істотні відмінності, що зумовлюють існування різних типів партій. Політичні партії поділяються:

1. За соціальною базою на:

• класові (робітничі, селянські, буржуазні);

• міжскласові (буржуазно-поміщицькі);

• партії класоподібних груп (партії інтелігенції та інших міжкласових прошарків);

• національні;

• народні;

• релігійні тощо.

2. За способом формування і поповнення на:

• кадрові, в яких, як правило, перебуває відносно незначна кількість політично активних членів;

• масові - об'єднують широкі маси населення.

3. За умовами функціонування на:

• легальні (дозволені правлячою верхівкою і зареєстровані);

• нелегальні.

4. По відношенню до існуючої влади на:

• правлячі - ті, що перебувають при владі;

• опозиційні — партії, що протидіють правлячим.

5. За формами боротьби на:

• консервативні;

• радикальні;

• реформістські,

• революційні;

• контрреволюційні.

6. За ідеологією на:

• консервативні;

• ліберальні;

• соціалістичні;

• комуністичні;

• демократичні та інші.

Сукупність відносин між легально діючими політичними партіями називаєгься партійною системою.

У країнах світу склалися різні партійні системи. Це зумовлено не тільки класовим характером суспільства, а й історичними традиціями, національним складом, політичною культурою населення, релігійним світоглядом тощо. Саме тому існує велика кількість типологій партійних систем, запропонованих зарубіжними та вітчизняними вченими, зокрема -П. Етстайном, Дж. Сарторі Євдокимовим, Є. Базовкіним. Однією з найбільш використованих є типологія партійних систем, розроблена польським політологом та соціологом Є. Вятром. Вона виглядає таким чином:

1. Однопартійна система, для якої характерна провідна роль суспільстві однієї партії. Вона поділяється на:

• суто однопартійну систему, де в країні є лише одна зареєстрована партія (Куба, Лаос);

• однопартійну систему з партією, що здійснює гегемонію, де в країні, існує декілька партій, але при владі на протязі довгого часу залишається лише одна з них, решта не відіграють значної ролі в політичному житті (Китай, В'єтнам);

• однопартійну систему з домінуючою партією, де вплив однієї партії на суспільство є дещо більшим, ніж у інших партій (Індія, Мексика);

2. Двопартійна система, де дві партії по черзі змінюють одна одну при владі (США, Канада, Великобританія);

3. Багатопартійна система, де вплив на суспільство мають більш ніж дві партії. Вона поділяється на:

• трипартійну систему, при якій переважаючими в суспільстві є дві партії, проте вони не можуть формувати уряд без участі третьої, яка як правило є опозиційною до перших двох. Тому таку партійну систему називають іноді ще двохзполовинною партійною системою (Бразилія, Індонезія);

• багатопартійну систему поміркованого плюралізму, при якій 3-4 партії формують коаліційний (спільний) уряд (Швеція, Бельгія, Швейцарія, Голландія, Греція, Фінляндія)

• багатопартійну систему крайнього плюралізму, де коаліційний уряд формують 5-8 партій (Польща, Чехія, Україна, Росія);

• атомізовану систему, в якій жодна партія не виявляється значно сильнішою від інших і уряд формують представники значної кількості партій (Малайзія).

Як свідчить практика розвитку політичних партій в умовах демократичних режимів, загальною є тенденція спрощення партійних структур. І це логічно, адже механізми демократії вдосконалюються, стають більш ефективними, оптимальними.

СОЦІОЛОГІЯ МІЖНАРОДНИХ ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН

Соціологія міжнародних політичних відносин – це галузь соціології політики, яка вивчає взаємовідносини держав на міжнародній арені.

Ця галузь вивчає типи міжнародних політичних відносин (співіснування, співробітництво, колонізація, конфлікт), особливості зовнішньої політики, її зв’язок з внутрішньою політикою і соціальною структурою суспільства.

Сучасні міжнародні відносини - комплекс зовнішніх політик більш як 200 держав світу. Соціологія міжнародних політичних відносин грунтується на принципах нового політичного мислення, що склались в часи ядерної розрядки і політичного потепління між США і СРСР в другій половині 80-их рр. у ІІ пол. ХХ ст. В цих принципах закладено фундаментальні норми міжнародних взаємовідносин. До них належать:

• принцип мирного співіснування, відповідно до якого держави зобов'язані зберігати міжнародний мир, співпрацювати між собою і визнавати право людей жити у безпечному демократичному світі, де не має місця насильству у будь-якій його формі;

• принцип суверенної рівності держав - означає, що всі держави є рівноправними членами міжнародного співтовариства, назалежно від політичного, соціального і економічного розвитку;

• принцип непорушності державних кордонів - вимагає виключити з міжнародної практики будь-яке посягання на кордони інших держав, територіальну експансію;

• принцип територіальної цілісності держав - виключає будь-яке насильницьке захоплення території інших держав чи зміну їх належності;

• принцип мирного врегулювання конфліктів - вимагає, щоб усі учасники міжнародних відносин вирішували суперечки, які між ними виникають виключно мирними засобами;

• принцип невтручання у внутрішні справи інших держав означає, що жоден суб'єкт міжнародних відносин не має права втручатися у внутрішні справи інших держав без їхньої згоди;

• принцип поважання прав людини - містить зобов'язання держав незалежно від їхніх політичних, економічних і соціальних особливостей поважати і дотримуватися прав та свобод людини незалежно від її раси, статі, національності, релігії тощо.

Здобуття Україною незалежності висунуло ряд важливих питань у сфері Отології міжнародних відносин. Серед них - вироблення власної позиції у відносинах з зовнішнім світом, самостійного типу відносин з країнами колишнього СРСР та дальнім зарубіжжям, включення України в інтеграційні роцєси, що відбуваються в розвинутих країнах Європи.

Нині зростає усвідомлення того, що в сучасному світі розуміння і рішення соціальних проблем вимагає врахування глобальної перспективи – війни і миру, голоду, освоєння космосу, екологічного стану планети. Ці та інші проблеми сучасної епохи зумовлюють необхідність спільних дій, які виходять за межі держав і потрапляють до сфери міжнародних відносин.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

Як було зазначено вище, діяльність соціальних спільнот у сфері політики здійснюється через різноманітні політичні об'єднання і організації, якими є держава та її органи, політичні партії, громадсько-політичні об'єднання тощо. Вони утворюються різними соціальними спільностями для того, щоб полегшити задоволення своїх політичних інтересів, що полягають, насамперед, у здобутті і використанні політичної влади в суспільстві. Втім ці політичні інститути не можуть бути ізольованими один від одного, адже політична сфера є також сферою зіткнення інтересів різних соціальних спільностей, тому вони завжди, взаємодіють між собою. Така взаємодія охоплює всі політичні об'єднання та організації, включаючи їх в єдину політичну систему.

Політична система суспільства – це сукупність взаємозв’язаних і взаємодіючих між собою державних, партійних і громадських організацій, за допомогою яких відбувається завоювання, утворення і функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.

Сутність політичної системи виявляється в її соціально-політичних функціях, до яких належать:

• забезпечення формування і здійснення політичної (у тому числі й державної) влади;

• зв'язок і взаємозалежність політичної системи з іншими системами суспільного життя (економічною, правовою, інформаційною тощо);

• постійний і істотний вплив на всі сфери суспільного життя, причому цей вплив є значно глибшим, ніж вплив будь-якої іншої соціальної системи, адже від прийняття тих чи інших політичних рішень залежить не лише стан політичного життя, а й стан економіки, культури, духовної сфери.

Структура політичної системи досить складна. До основних її елементів можна віднести:

1. Політичну владу. Адже саме влада є об'єктом будь-якої політичної системи, діяльність якої обов'язково спрямована на утвердження функціювання політичної і державної влади.

2. Політичні відносини. Адже всі елементи політичної системи перебувають у постійному взаємозв'язку і взаємодії між собою, є суб'єктами політичних відносин.

3. Інститути політичної системи. Саме вони є основними складовими політичної системи. До них належать держава та її органи, політичні партії, громадсько-політичні об'єднання, політичні рухи, релігійні конфесії.

4. Політичну культуру. Адже функціонування будь-якої політичної системи здійснюється на основі того рівня політичної культури, якого досягло суспільство.

5. Політичні комунікації. Це ті засоби, через які відбувається взаємозв'язок між всіма політичними інститутами, а також відбувається інформування суспільства про стан політичної системи і політичного життя. До комунікацій відносяться слухання справ на відкритих засіданнях; засоби масової інформації, інтернет тощо.

Таким чином, політичне життя є багатогранним і стосується всіх соціальних систем, соціальних спільностей і соціальних інститутів, взагалі кожного з нас. Тому вивчення соціальних аспектів політики є важливим наданням сучасної соціології.

Контрольні запитання:

1. Що вивчає соціологія політики? В чому полягає відмінність її предмета від політології?

2. Назвіть основні поняття соціології політики і дайте їм визначення.

3. Які ви знаєте методи і методики дослідження соціології політики?

4. На які галузі поділяється соціологія політики?

5. Що вивчає соціологія держави? Дайте визначення держави, назвіть її функції та теорії походження.

6. Які елементи входять до форм держави? Назвіть основні види політичних режимів, форм правління, типів територіального державного устрою.

7. Охарактеризуйте взаємозалежність форм держав та соціально-економічного ладу.

8. Що вивчає соціологія політичних рухів, політичних партій та партійних систем?

9. Які основні відмінності між політичними рухами та політичними партіями?

10. Назвіть основні типи політичних партій, політичних, рухів та партійних систем.

11. Проаналізуйте партійну систему України.

12. Що є предметом соціології міжнародних відносин?

13. Назвіть основні принципи нового політичного мислення.

14. Що таке політична система суспільства? Які складові елементи до неї входять?

Література:

5. Городяненко В.Г. Соціологія. – К.: Вища школа, 2000.

6. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. – К., 2000.

7. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології. – К., 1993.

8. Марчук П.П. Соціолгія: навчальний посібник. – Т., 1998.

Теми рефератів

Дата добавления: 2015-05-26