Біологічний детермінізм

Домінуючим напрямом у західній соціальній філософії ХIХ - початку сучасності був біологізм. Представники цього напряму прагнули пізнати закони функціонування та розвитку суспільства через встановлення аналогій з біологічним організмом чи біологічної еволюцією загалом. У біолого-еволюційних школах соціальну еволюцію (розвиток) розглядали як продовження чи складову частину біологической еволюції.

Висування на перший план тих чи інших природних чинників служить основою класифікації натуралістичних шкіл. Так,

- біоорганічна школа особливе значення приписувала структурі соціального цілого,

- расово-антропологічна – впливу біологічної природи людини, його расових рис і генотипу,

- соціальний дарвінізм – боротьбі за існування і природному добору,

- географічна школа – географічному середовищу і місцю. проживання людей.

Видатний представник натуралізму в соціології Р. Спенсер представляв еволюцію як універсальний процес, що пояснює зміни у природі соціальних і особистісних вчинків. Він уявляв суспільство біологічним організмом.

Соціальний дарвінізм – намагалася звести закони розвитку суспільства до біологічних закономірностей природного відбору, виживання найбільш пристосованих, до настанов теорій інстинкту, спадкоємності та т.п. Центральної ідеєю соціал-дарвінізму була спроба пояснити все соціальні явища і дії інстинктами і потребами людини. «Боротьба за виживання» і природний відбір ставали універсальними поясненнями соціальної еволюції і соціальних змін.

Проте представники соціал-дарвінізму часто належали до різних і навіть протилежних ідеологій. У тому числі були консерватори (Т. Мальтус), пропонували заходи задля збереження соціальної ієрархії, і ліберали (Р. Спенсер), які уподібнювали економічну конкуренцію природному добору, вважали її джерелом індивідуалізму чи стихійною конкуренцєю у суспільстві. Найбільш реакційні варіанти соціал-дарвінізму пов'язані з расизмом, евгеническими теоріями, які стверджували взаємозв'язок расового і класового нерівності, поділ суспільства до повноцінних і неповноцінних членів, і з концепціями, які стверджували первинну роль ірраціональних чинників у колективній поведінці.

Расово-антропологическая школа – різновид біолого-натуралістичного напряму соціології кінця ХIХ - початку сучасності, визнає, що:

1) соціальна життя й культура залежить від расово-антропологических чинників;

2) раси є основними суб'єктами історичних процесів;

3) раси є нерівні між собою у інтелектуальних, творчих та інших характеристиках;

4 ) расові змішання шкідливо діють на соціальний і культурний людський розвиток;

5) соціальна поведінка людини цілком або здебільшого детермінована біологічної спадковістю.

Погляди цієї школи поділяли Ж.А.Гобіно, Х. Чемберлен, деЛапуж, Л.Вольтман.

Французький соціальний філософ Жозеф Артур Гобіно (1816 - 1882) – активний прибічник ідей «чистоти раси». Єдиною цивілізованої вважав білу расу, що визначала основний хід історії. Інші, «кольорові раси» стоять значно нижчі від білої по раціональності, самоконтролю і героїчного духу. Біла раса спочатку за своєю природою володіла монополією на красу, розум і сила. У білої раси він виділяє три варіації: «хаміти», «семіти» і «яфетиди». З яфетидів Гобино звеличує «арійців», як природжену «расу владик». Свої висновки Гобино робив на довільному тлумаченні історії.

Аммон (Німеччина) і деЛапуж (Франція) обгрунтовували пряму залежність класовою належністю від антропологічних параметрів індивідів, розробили принципи антропометрії, яка згодом активно застосовувалася в фашистської Німеччини для «очищення» арійської раси.

Л.Вольтман (Німеччина) був одним із ранніх ідеологів націонал-соціалізму і приписував все досягнення світової культури впливу «німецької раси».

Спотворення історичних фактів виводить расово-антропологічну школу із системи наукових знань, виявляють її політичну заангажованість, як наукоподібну основу ідеології націонал-соціалізму.

Дата добавления: 2015-05-26