Дивідендна політика її типи і формування капіталу підприємства

Класифікація капіталу підприємства та її роль в управлінні капіталом.

Капітал виникає в контексті не тільки економічних, але й юридичних відносин, що пов’язані з функціонуванням підприємства. Внаслідок цього для різних форм підприємств існують різні визначення основних категорій, наприклад статутного капіталу. Статутний капітал слід розглядати як початковий, тобто такий капітал, з якого починається діяльність суб’єкта господарювання. Разом з тим на підприємствах різних організаційних форм кошти, які надані їх власникам для забезпечення статутної діяльності, мають різну економічну сутність. Так статутний капітал для АТ – це номінальна вартість всіх емітованих акцій, для ТОВ – це сума частин всіх власників, для державних підприємств – це вартість всього майна, яке закріплене за економічним суб’єктом на правах повного господарського розрахунку, для кооперативу – це вартість майна, яке надане учасникам для здійснення господарської діяльності. Отже, створення юридичного суб’єкта господарювання починається з формування його початкового капіталу і закріплення цього факту чинними нормативними актами. Головна мета функціонування капіталу – це його рух. Протягом поточної діяльності у підприємства форма капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення або зменшення як абсолютного розміру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійснюється перетворення одних ресурсів на капітал, інших на товар або інші види цінностей. При цьому важливо з’ясувати, що звичайні матеріальні цінності перетворюються на капітал тільки тоді, коли вони починають брати участь в господарському обороті. Характерною ознакою капіталу виступає його постійний рух. Капітал має властивість відображатися у виробленій продукції. При цьому вироблена продукція формується за участю різних складових капіталу, але слід зазначити, що вартість продукції складається з окремих ланцюжків, кожен з яких пов’язаний з відповідною частиною капіталу. За класичною економічною теорією в процесі створення нового продукту створюється і нова споживча вартість, і тільки нова вартість поряд з іншою визначається капіталом.

Власний та позиковий.

Дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики — це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який е інвестується з метою максимізації доходів власників.

Теза щодо «іррелевантності (нейтральності) дивідендної політики». Ф. Модільяні, М. Міллер, Ф. Блек відстоюють позицію, що між сумою сплачуваних дивідендів і ринковим курсом акцій не існує зв’язку, оскільки курс акцій визначається нинішніми та майбутніми доходами підприємства, а також потенціалом його зростання. Найраціональнішою з їх погляду є фінансова політика, в рамках якої відбувається відмова від виплати дивідендів і весь прибуток спрямовується на реінвестиції. Отже, самофінансування підприємства розглядається як пріоритетне джерело фінансування. У такому разі акціонери максимізують доходи здебільшого в результаті зростання курсу акцій. Правило використання прибутку відповідно до цієї концепції формулюється таким чином: спрямовувати на виплату дивідендів слід лише ту частину прибутку, яку неможливо ефективно реінвестувати. Йдеться про так званий залишковий принцип дивідендних виплат.

Теза про пріоритетність дивідендів. Як свідчить біржова статистика, факт виплати дивідендів усе ж таки впливає на вартість корпоративних прав. Це зумовлено тим, що ряд інвесторів, зокрема дрібні акціонери, віддають перевагу реальним дивідендам порівняно з майбутніми доходами від зміни курсу, зумовленими тезаврацією прибутку «краще синиця в руках, ніж журавель у небі». На цьому припущенні ґрунтується американська модель оптимізації дивідендної політики (Bird-in-the-Hand-Argument). Згідно з цим підходом, найвідомішими прихильниками якого є Дж. Лінтнер та М. Гордон, актуальний курс акцій визначається теперішньою вартістю очікуваних доходів на ці акції, які включають усі майбутні дивіденди, а також очікувану виручку від реалізації акцій. Зростання дивідендів досить часто сприймають як сигнал до того, що підприємство працює успішно, і навпаки, зменшення рівня дивідендів може сигналізувати про фінансові проблеми суб’єкта господарювання. Отже, дивіденди впливають на вартість підприємства. На цій тезі ґрунтується так звана модель виплати дивідендів Гордона, згідно з якою виплата дивідендів є пріоритетнішою, ніж реінвестування.

Концепція мінімізації податкових платежів. Поряд з власниками корпоративних прав, котрі віддають перевагу стабільним дивідендам, є група інвесторів, які при прийнятті своїх рішень виходять насамперед з критерію мінімізації податкових платежів. Якщо податковим законодавством країни передбачено нижчий рівень оподаткування нерозподіленого прибутку порівняно з розподіленим, то підприємство отримує податкові переваги при використанні як джерела фінансування реінвестованого прибутку. Водночас вартість обслуговування власного капіталу, залученого із зовнішніх джерел, підвищується. Якщо ж рівень оподаткування дивідендів є нижчим, ніж рівень нерозподіленого прибутку (наприклад, Німеччина), то вигіднішою буде виплата дивідендів. Ця обставина лежить в основі ще однієї досить відомої теорії у галузі дивідендної політики — концепції податкових переваг.

Дата добавления: 2015-05-29