Напрями вдосконалення державного апарату України

Удосконалення організації та діяльності апарату держави в Україні необхідно здійснювати за такими основними напрямами:

децентралізація і скорочення державного апарату;

оптимізація структури і системи державного апарату;

корекція компетенції і повноважень;

реорганізація державного апарату, передусім з метою усунення дублювання у повноваженнях його елементів;

пошук нових форм і методів управління;

зменшення матеріальних витрат за рахунок наукової організації праці;

неухильне дотримання в організації і функціонуванні державного апарату конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

переорієнтація роботи державного апарату на проблеми забезпечення повної і безперешкодної реалізації прав і свобод громадян, охорони порядку та навколишнього середовища тощо;

відмова від абсолютного домінування державного апарату при реалізації економічної функції держави;

підвищення ролі функції державного апарату по сприянню розвитку науки та культури;

удосконалення роботи з кадрами державного апарату;

підвищення професіоналізму державних службовців, виховання і перепрофілювання кадрів та ін.

Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система принципів. Принципи організації і діяльності державного апарату -- відправні засади, незаперечні вимоги, висунуті до формування і функціонування державних органів.

Серед основних принципів такі, як демократизм, національна рівноправність, законність, суверенність, розподіл влади, соціальна справедливість, гуманізм і милосердя, поєднання переконання і примусу, привселюдність, відкритість, врахування громадської думки та ін.

Удосконалення організації та діяльності апарату держави в Україні необхідно здійснювати за такими основними напрямами:

децентралізація і скорочення державного апарату;

оптимізація структури і системи державного апарату;

корекція компетенції і повноважень;

реорганізація державного апарату, передусім з метою усунення дублювання у повноваженнях його елементів;

пошук нових форм і методів управління;

зменшення матеріальних витрат за рахунок наукової організації праці;

неухильне дотримання в організації і функціонуванні державного апарату конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

переорієнтація роботи державного апарату на проблеми забезпечення повної і безперешкодної реалізації прав і свобод громадян, охорони порядку та навколишнього середовища тощо;

відмова від абсолютного домінування державного апарату при реалізації економічної функції держави;

підвищення ролі функції державного апарату по сприянню розвитку науки та культури;

удосконалення роботи з кадрами державного апарату;

підвищення професіоналізму державних службовців, виховання і перепрофілювання кадрів та ін.

28. Причини різноманітності концепцій про державу в сучасному державно-правовому мисленні

Різноманітність теорій походження держави пояснюється відмінностями історичних і соціальних умов, у яких жили їхні автори, різними ідеологічними і філософськими позиціями, які вони займали.

В античності та середньовіччі переважали концепції, що ототожнювали державу і суспільство, згідно з якими держава та право представлялися як явища вічні, котрі виникли з самого початку разом із суспільством. Однак переважна більшість сучасних теорій походження держави та права розрізняють державу та суспільство, виділяючи історичні періоди, які передували державотворенню.

Існує кілька причин різноманіття цих теорій. До них слід віднести:

а) об'єктивні причини розвитку суспільства;

б) наявність класів та класових суперечностей у суспільстві;

в) суб'єктивні причини, що характеризуються місцем і роллю видатних особистостей у суспільстві.

У той же час безліч існуючих концепцій, напрямків і шкіл, що відображали існування і розвиток держави, включають загальних ознак, які присутні при розгляді всіх доктрин. До таких ознак можна віднести те, що кожне вчення про державу має:

а) оціночну його частину, тобто відображає відношення того чи іншого класу чи групи людей до держави;

б) методологічну основу що характеризує ідейно-теоретичну сутність, притаманну конкретній епосі;

в) теоретичний зміст вчення, тобто характеристику вирішення основних проблем теорії держави.

Виходячи з цієї характеристики, слід відзначити, що кожна доктрина включає себе три основні частини:

а) логіко-теоретичну, філософську чи іншу основу;

б) понятійно-категорійний апарат висвітлення теорії;

в) програмні положення, на які спирається та чи інша теорія, оцінюючи державу.

29. Характеристика основних положень правової держави

Здійснення основних прав людини всіма особами, що проживають у певній країні, може забезпечити насамперед відповідна держава: адже тільки вона здатна надати формальної (юридичної) загальнообо­в'язковості тим умовам, які конче необхідні для використання кожною людиною її основних прав. І якщо держава максимальною мірою реалізовуватиме таку здатність, зробить це своєю основною функ­цією, вона може вважатися правовою. Отже, правова держава — це держава реальних прав людини.

Правова держава — це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини. Саме така держава є одним із найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів.

Концепція правової держави формувалася в історії політико-правової думки, поступово втілюючи кращі гуманістичні здобутки соціальної теорії та практики. При цьому використовувались окремі положення, висловлені такими видатними мисли телями як Платон і Арістотель, Т. Гоббс і Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо і ПІ.-Л. Монтеск'є. Головним фундатором зазначеної концепції цілком заслужено вважається видатний німецький філософ І. Кант (хоча сам він вживав дещо інший термінологічний вислів — «правовий державний устрій»). Серед тих, хто підтримував і розвивав ідею правової держави наприкінці XIX — початку XX ст., були українські вчені (зокрема, Б. О. Кістяківський, М. І. Палієнко, С. Дністрянський, А. Малицький, В. Старосольський), відомі юристи-теоретики Росії (В. М. Гессен, С. А. Котляревський, М. М. Корку-нов, Ф. В. Тарановський тощо) і представники багатьох інших країн.

Вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави:

В єдності, «зв'язці» права і держави первинним є право як загальносоціальне явище, оскільки воно виникає раніше і незалежно від держави.

Найголовніше призначення такої держави — забезпечити здійснення, охорону та захист основних прав людини.

Уявлення про правову державу вирішальною мірою залежить від того, яким правом збираються її пов'язати, як саме розуміють права людини. А зміст останніх (як зазначалося раніше) завжди так чи інакше несе на собі відбиток конкретних історичних умов існування людства, а отже, із плином часу цей зміст може зазнавати певних змін, розвиватися. Відповідно ж до трансформації праворозуміння мають дещо оновлюватися і деякі елементи уявлення про правову державу.

Правові держави можуть формуватись у неоднакових соціально-економічних устроях, системах. Становлення різних за типами правових держав саме за сучасних умов пояснюється тим, що всім таким державам притаманні якісь спільні, однакові соціально-змістовні ознаки. Наявність таких ознак — результат того, що в будь-якій сучасній юридичній системі у тій чи іншій формі мають місце приписи, які відображають визнання певної самоцінності кожної людини, а також необхідність за­безпечити виживання людського роду в цілому. Є підстави вважати, що за умов зростання глобаль­них, загальнолюдських проблем, у міру нормального, еволюційного розвитку загальноцивілізаційних процесів питома вага таких ознак правових держав у різних країнах підвищуватиметься.

Поряд з тим, оскільки на праворозуміння, поширене серед різноманітних соціальних спільнот, груп, прошарків конкретного суспільства, неодмінно накладають відбиток, у кінцевому підсумку, їхні реальні потреби та інтереси, теорія і практика формування правової держави у різних країнах навряд чи можуть бути повністю уніфіковані. Крім того, на формування такої держави в окремих країнах за різних умов впливає ряд конкретно-історичних факторів (економічний лад і соціальна структура суспільства, політика правлячого осередку суспільства, класу або іншої соціальної групи, історичні, національні, культурні традиції та умови, міжнародна ситуація). Тому в кожному випадку слід зважати на цю специфіку, відображаючи її, зокрема, шляхом визначення конкретної соціальної сутності відповідної правової держави.

Для впровадження у життя панівного в суспільстві праворозуміння держава вдається до різ­номанітних загальнообов'язкових організаційно-юридичних структур, механізмів, процедур (техно­логій) тощо. Всі вони характеризуються, описуються, фіксуються, як правило, через формально ви­значені ознаки відповідних дій, фактів, ситуацій. І саме для правової держави специфічним є те, що праворозуміння, якому вона підпорядкована, неодмінно охоплює і певний мінімум формальних ознак тих суспільних відносин, котрі одночасно інтерпретуються як правові. Без певних юридичних процедур правова держава неможлива. Тому остання має характеризуватись і формальними (а не тільки соціально-змістовними) властивостями. При­чому обидві названі групи властивостей настільки тісно пов'язуються, поєднуються, переплітаються між собою, що утворюють певну цілісність, розірвати, сепарувати яку можна у чистому вигляді лише теоретично, в абстракції.

Отже, для справді правових держав мають бути притаманні як загальні, спільні, так і особливі, своєрідні ознаки, риси. Всі вони можуть бути поділені на соціально-змістовні (або так звані матері­альні) і формальні (структурно-організаційні, процедурні та ін.).

30. Основні проблеми розбудови правової держави в Україні

Формування правової держави в Україні є вкрай складним, багатоплановим процесом, що включає в себе не тільки формування структур влади, які здатні забезпечити дотримання законності та прав громадян, але й наявність широкого спектру політичних партій і рухів, соціальних груп і прошарків зі своїми специфічними інтересами, особливою правовою, політичною, соціальною, економічною поведінкою

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства часто вживають термін “правова держава”. При цьому одні автори виходять з бажання підкреслити, що, проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала і правовою державою, а інші – з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи. Згідно зі ст. 1 Конституції нашої держави, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Проте реалії сьогодення яскраво свідчать про те, що це лише декларація. Україна не є правовою державою, оскільки їй необхідно подолати цілий ряд проблем, які заважають їй бути такою.

Основні проблеми розбудови правової держави полягають у невиконання, або не належному виконанні основних принципів правової держави.

ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА

Правовою є така суверенна держава, яка функціонує в громадянському суспільстві і в якій юридичними засобами реально забезпечено захист основних прав і свобод людини та громадянина. Вона ґрунтується на певних принципах, найважливішими з яких є верховенство права, поділ влади, реальність прав і свобод людини та громадянина, законність, наявність у громадян високої правової культури [1, С. 94].

Нині більшість вчених-правознавців вважають, що формування правової держави у нашій країні є складним і тривалим процесом, який зумовлює необхідність кардинального реформування економічної, політичної, правової та інших систем суспільства. Основною проблемою формування принципу верховенства права є не відсутність необхідних правових норм, які б належною мірою забезпечили права та свободи людини і громадянина, а відсутність належного механізму їх реалізації. Таких норм досить багато, це і право кожного на безкоштовну медичну допомогу, і право на працю, і право на безоплатну вищу освіту тощо. Оскільки виконання цих та інших норм Конституції на сьогоднішній день неможливе, з огляду на відсутність нормативно-правових актів, які б закріплювали відповідний механізм, дані положення стають звичайними деклараціями. З огляду на це, декларативного характеру набуває і ст. 1 Конституції України.

ПРИНЦИП РОЗПОДІЛУ ВЛАДИ

Як відомо, цей принцип як основу функціонування будь-якої правової держави визначив Шарль Монтеск’є. Основним важливим аспектом побудови цього принципу є розуміння того, що не існує декількох незалежних влад, а навпаки, є одна державна влада, яка для забезпечення своєї демократичності розподіляється на три гілки, що є відносно незалежними одна від іншої. Даний розподіл є необхідним для забезпечення так званого механізму «стримань та противаг». Дійсно, Конституція України встановлює достатньо дієві засади для функціонування цього механізму. Гілки влади є незалежними одна від іншої і не можуть нав’язувати свою волю.

Але міркування про те, що незалежність гілок є достатнім чинником для належного функціонування державної влади є помилковим. На цю проблему треба дивитися ширше. Основною запорукою належного функціонування державної влади є узгодженість дій всіх її гілок. Нажаль, особливо останнім часом, цей принцип досить суттєво порушується. Державна влада не може бути ефективною, а держава правовою, якщо судова влада не може знайти спільної мови з виконавчою, а виконавча з законодавчою, про що свідчать останні події.

ПРИНЦИП РЕАЛЬНОСТІ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА

Цей принцип передбачає, що права і свободи мають бути не тільки задекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені та гарантовані державою. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України, яка встановлює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються у нашій державі найвищою соціальною цінністю. А права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Виходячи із змісту ст. 3 Конституції України, стає зрозуміло, що людина та її права і свободи мають беззаперечний пріоритет над інтересами державними. Обов’язком держави є забезпечення належного існування людини, а не навпаки. На жаль, норми цієї статті є черговими деклараціями, що не виконуються, а з огляду на це, не наближують Україну до правової держави.

ПРИНЦИП ЗАКОННОСТІ

Важливим принципом правової держави є принцип законності, який тісно переплітається з принципом верховенства права. Принцип законності означає, що закон є основою правовідносин. Тільки закон, як нормативно-правовий акт, що прийнятий державою, нею гарантується та захищається, може встановлювати, змінювати та припиняти правовідносини. Тільки закон може виражати загальнонародну, а відтак, і державну волю.

Наслідком належної реалізації принципу законності стає правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результаті реалізації режиму законності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави є юридична відповідальність та вжиття у межах закону справедливих заходів у разі вчинення того або іншого правопорушення. А будь-яка несправедливість викликає невдоволення людей і може призвести до соціальних конфліктів [2, С. 13]. Відтак, відповідальність, що є реакцією держави на протиправні дії суб’єктів правовідносин, має на меті не тільки покарання правопорушника у вигляді накладення на нього юридичних санкцій, що виражаються у негативних наслідках для особи та майнового стану правопорушника, а й відновлення принципу справедливості, як складової принципу законності.

ПРИНЦИП ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВЛАДИ

Наступний принцип, що характерний для правової держави, це принцип ефективної діяльності органів влади. Особливо, це стосується законодавчої влади, оскільки від того, наскільки якісно розроблена законодавча база, залежить можливість подальшого ефективного функціонування держави. Звідси, ефективна законотворча діяльність парламенту – необхідна передумова правової держави.

Труднощі розбудови правової держави в Україні полягають не лише у відсутності належної законодавчої бази, але й викликаються існуючим правовим нігілізмом, що дістався у спадок від старого устрою, не досить високим рівнем політичної і правової культури депутатського корпусу.

Зупинившись на складних завданнях, які має вирішувати Верховна Рада як законотворча гілка влади, важливою запорукою успішного виконання її діяльності має бути наукове забезпечення законотворчого процесу.

Проблемним є й питання про ефективність реалізації чинного законодавства, що негативно позначається на процесі формування правової держави. Для виправлення такого становища необхідним є посилення впливу виконавчої влади на процеси правозастосування, більш тісне співробітництво законодавчої і виконавчої гілок влади щодо вдосконалення правового регулювання суспільних відносин. Нагальною є також потреба дійового судового контролю за реалізацією чинного законодавства.

Треба наголосити на тому, що основою створення і функціонування правової держави є громадянське суспільство, тобто об’єднання вільних і рівноправних людей, кожному з яких держава забезпечує юридичні можливості бути власником та брати активну участь у політичному житті. Між державою і суспільством має бути певна дистанція, яка і забезпечує демократію, відповідний рівень свободи суб’єктів громадянського суспільства. Якщо держава повністю узурпує суспільство, вона знищує людину як вільну особистість. Не держава визначає громадянське суспільство, а останнє створює і контролює державу. Саме у такий спосіб забезпечується відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави.

В даний час Україна продовжує перебувати в економічній та політичній кризах, які пов’язані, в тому числі, з низьким рівнем правосвідомості. Водночас, побудова правової держави передбачає, навпаки, наявність високого рівня правосвідомості населення. Тому основною передумовою для належної реалізації є саме високий рівень правосвідомості і громадян, і представників державної влади.

Дата добавления: 2015-05-26