Види судових прецедентів

Ознаки судового прецеденту

Судовий прецедент та судова практика

Судовий прецедент — це принцип, на основі якого ухвалене рішення у конкретній справі, що є

обов 'язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції при вирішенні в майбутньому всіх аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону.

• визнання прецеденту джерелом права (первинним для англосаксонського права і вторинним для країн романо-германської правової сім'ї);

• формулювання судових прецедентів вищими судовими інстанціями;

• нормативний характер судових прецедентів;

• загальнообов'язковий характер прецеденту як для нижчих судів, так і для всіх інших державних органів і посадових осіб;

• відносна зв'язаність вищих судових інстанцій своїми власними рішеннями;

• обнародування судових рішень прецедентного характеру в бюлетенях або інших офіційних виданнях і в цьому значенні — писаний характер прецеденту;

• формування і функціонування прецеденту на основі чинного законодавства і в цьому значенні — його вторинний характер порівняно із законом;

• спрямованість прецедентів не тільки на більш ефективний і кваліфікований розгляд судами конкретних справ, а й на заповнення прогалин та усунення двозначностей у законодавстві;

•казуїстичність прецеденту, створення його на підставі вирішення конкретних, поодиноких казусів, випадків, множинність, певна неузгодженість та невпорядкованість.

В англійському праві розрізняють:

• обов'язковий (пов'язуючий) прецедент;

• переконливий прецедент.

Залежно від характеру використання прецедентного права англійськими суддями виділяють:

• декларативний прецедент (вже існуючий прецедент, на який посилаються судді);

• креативний прецедент (новостворена форма права).

Як самостійний різновид судового прецеденту виступає прецедент тлумачення. Його особливістю в американському праві є обов'язковість для всіх нижчих ланок судової системи результатів тлумачення конституційних актів та звичайних законів, наданого вищими судовими інстанціями на федеральному рівні та рівні окремих штатів.

В літературі не має єдиного визначення судової практики. Щодо поняття судової практики, то проблема неоднозначного тлумачення полягає в тому, що іноді під терміном „судова практика” розуміють роз'яснення вищих судів відносно застосування цивільного законодавства. Вони містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України, Вищого Господарського (Арбітражного) суду України та приймаються на основі аналізу і узагальнення судової практики, даються в порядку судового тлумачення і є обов’язковими при вирішенні цивільних спорів у справах відповідної категорії. В інших випадках вони фактично ототожнюються.

Одночасно термін “судова практика” використовується для позначення багаторазового, уніфікованого розв’язання судами однієї і тієї ж категорії справ. Зустрічається і вузьке розуміння судової практики, коли під судовою практикою розуміють сукупність принципових рішень вищих судових інстанцій з питань правозастосування, а в інших випадках вони фактично ототожнюються.

Слід зауважити, що в літературі пропонувалося розрізняти три види судової практики: поточна, прецедентна та керівна. Поточна практика - досвід застосування законодавства, що відображається в рішеннях судів з конкретних юридичних справ. Дана форма практики є „первинною”. В ній тільки намічаються підходи до вирішення тієї чи іншої категорії юридичних справ. Це досвід, особливо коли мова йде про застосування нових правових норм, має невизначений характер, але поступово збагачується, і включає всі нові грані суспільних відношень, що підпадають під правове регулювання. Керівна практика - досвід застосування законодавства, виражений в особливих актах центральних судових органів, в яких дані практики узагальнено, „вторинна” формулюються у вигляді конкретизуючих нормативних приписів. Це - вища форма практики. Тут досвід застосування законодавства не пов'язаний безпосередньо з відправленням правосуддя з конкретної справи. Прецедентна практика – досвід застосування законодавства, виражений в рішеннях вищих судових органів з конкретних справ, причому рішеннях принципового характеру. Рішення мають принциповий характер в тому випадку, якщо поточна правозастосовча практика свідчить про неоднозначне розуміння (тлумачення) правових норм, в результаті при одних і тих же обставинах приймаються різні рішення. При цьому практика називається прецедентною, так як дає зразок тлумачення та застосування права, якому в силу авторитету вищих судових органів повинні слідувати інші суди. В зв’язку з наведеною класифікацією під джерелом права пропонувалося розглядати не поточну судову практику, а прецеденту тобто рішеннями, що приймаються вищими судовими інстанціями з принципових питань, які по-різному розв’язуються нижчестоящими судами.

Дата добавления: 2015-05-26