Вимоги щодо правильного застосування норм права

Застосування норм права досягає ефекту в разі виконання правозастосовчими органами відповідних вимог.

Вимоги до застосування норм права — це юридичні правила (умови), за допомогою яких правозастосовчий орган втілює в життя принципи права.

Юридичною літературою визначаються методичні, юридичні, моральні види вимог до правозастосовчої діяльності. При цьому до юридичних вимог відносять значну кількість різноманітних принципів та вимог. З великої кількості можна виділити основні, які становлять сутність правозастосовчої діяльності:

• законність — означає, що при вирішенні конкретної справи правозастосувач повинен діяти відповідно до точного змісту норми права, яку він застосовує, у межах своєї компетенції, суворо дотримуватися процедури розгляду справи. При цьому правозастосовчий орган повинен діяти за принципом — дозволено робити лише те, що передбачено в законі;

• обґрунтованість — означає, що правозастосовчі акти повинні бути мотивованими. Значною мірою ця вимога збігається з вимогою законності. Наприклад, необґрунтоване порушення кримінальної справи одночасно є і порушенням законності. Але можна розглядати ці вимоги і як протилежні. Можна керуватися законністю формально, не враховуючи конкретні обставини, що призведе до негативних наслідків. Це свідчить про необхідність у кожному випадку керуватися двома вимогами одночасно. Законні дії правозастосувача передбачають передусім знання норм права, правильне їх тлумачення і точне дотримання, у той час як обґрунтовані рішення вимагають вивчення конкретних фактів, обставин. Уже тільки тому вимоги прийняття обґрунтованого правозастосовчого акта набувають самостійного значення;

• доцільність — це відповідне співвідношення між метою, яка міститься в нормі права, і діяльністю суб'єкта з реалізації цієї норми. Доцільність у праві — це відповідність діяльності органів і осіб у рамках закону конкретним умовам місця і часу, вибір оптимального шляху здійснення норми в конкретній життєвій ситуації. Норма права носить загальний характер і не може передбачати всієї різноманітності конкретних випадків, але вона дає можливість виконавцю врахувати їх. Норма, як правило, передбачає межі вирішення справи за розсудом. Правозастосувач у рамках норми повинен обрати рішення, яке є найбільш правильним щодо цілі норми. Доцільність у застосуванні не має протиставлятися законності й обґрунтованості;

• справедливість — норми права, які ґрунтуються на справедливості, передбачають застосування рівної міри до юридично однакових дій людей. Але цього замало, необхідним постає врахування індивідуальності (особи, обставин і т. ін.). Реалізація цього відбувається на рівні правозастосування.

Суб'єкт, який застосовує норму права, повинен бути переконаним, що рішення відповідає принципам моралі, загальнолюдським цінностям, потребам та інтересам не тільки суспільства в цілому, а й конкретних громадян, їх колективів. Вимога справедливості передбачає об'єктивний підхід до вивчення обставин справи, до суб'єктів правовідносин і їхніх дій, до рішення у справі. Від того, наскільки справедливе рішення, залежить і його виховний вплив на суспільство й конкретну особу. Наприклад, справедливий вирок суду сприяє як перевихованню злочинця, так і попередженню злочинів.

Інші, зазначені в юридичній літературі, вимоги (всебічність, повнота, об'єктивність, істинність та інші) слід розглядати як похідні, що слугують для конкретизації і доповнення основних.

Дата добавления: 2015-05-26