Поняття правової держави та її основні принципи. Шляхи розбудови правової держави в Україні

Правова держава — держава, заснована на верховенстві права, яке призване забезпечити захист прав і свобод кожної людини і громадянського суспільства в цілому. Основні ознаки правової держави:

верховенство права і закону — сама держава у всій своїй діяльності пов'язана правом, визнає його вищу цінність; по відношенню до владних державних органів і посадових осіб діє спеціальний принцип "дозволено тільки те, що прямо передбачено законом", у той час як громадяни керуються принципом "дозволено все, що не забороняється законом"; найважливіші сфери відносин регулюються законами переважно прямої дії, підзаконні акти відповідають і не суперечать законам, перед законом усі рівні, закон поширюється на всіх суб'єктів правовідношень, права людини визнані й закріплені основним законом держави, вони законодавчо, а також фактично гарантуються і захищаються;

дотримання принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Усі гілки влади автономні, рівноправні і незалежні одна від одної, взаємний контроль здійснюється через механізм стримувань і противаг з метою не допустити зайвої концентрації влади, зловживання нею або її узурпації. Гілки влади взаємодіють на основі правових принципів та основного закону, за дотриманням якого здійснюється конституційний контроль;

демократичність державної влади — джерелом державної влади є воля народу, яка здійснюється безпосередньо або через представників; уся повнота законодавчої влади у представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його оточення;

взаємні права, обов'язки і відповідальність держави і її громадян — держава гарантує в основному законі права, свободи і законні інтереси громадян, громадяни мають конституційні обов'язки перед державою;

юридична захищеність особи, тобто наявність ефективних механізмів для захисту основних прав, інтересів, честі й гідності людини;

висока правова культура суспільства й особи;

незалежність судової влади й ефективна діяльність правоохоронних органів із дотримання законів та інших нормативних актів.

Правова держава формується нарівні з громадянським суспільством. Слід розрізняти поняття "суспільство" і "громадянське суспільство", "держава" і "суспільство".

Суспільство — це спільність і система взаємодії людей, які пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки у спільних інтересах за допомогою соціальних норм. Держава виділилась із суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. У міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною, а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою.

Громадянське суспільство - це високорозвинене суспільство вільних індивідуумів — власників, які усвідомлюють і визнають загальнолюдські цінності.

Риси громадянського суспільства:

- не існує до появи держави і поза державою;

- складається із суб'єктів — вільних і рівноправних громадян та об'єднань, які сформувались добровільно і знаходяться у стані конкуренції і солідарності;

- має певний пріоритет перед державою, однак зацікавлене у добробуті держави і сприяє його розвитку;

- впливає на створення і функціонування державних органів у власних інтересах;

- має право вимагати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян,не допускаючи її втручання у свої приватні інтереси;

- формує право, яке формулюється державою у законах та інших нормативно-правових актах, гарантує і захищає його від порушень з будь-якого боку. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються через волю держави, виражену у формі правового акту;

- розвивається і взаємодіє з державою у межах права, яке виступає як рівний і справедливий масштаб свободи і справедливості, а не як спосіб нав'язування державної волі.

Держава здатна сприяти розвитку суспільства або перешкоджати йому.

Держава і суспільство існують у вигляді суперечливої безперервної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких у значній мірі залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів. Слабість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, внаслідок чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадянського суспільства. У такому випадку держава, крім власних функцій, присвоює ще й функції громадянського суспільства, примушує його виконувати виключно державні рішення. Громадянське суспільство як система, що самостійно розвивається, завжди відчуває тиск з боку державної влади. У свою чергу держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади.

Сучасне розуміння правової держави включає також соціальну спрямованість усієї діяльності держави.

26. Поняття та характеристика основних форм та інститутів демократії в Україні

Функції демократії реалізуються через її форми та інститути. Форма демократії — це її зовнішнє вираження. Форм демократії можна назвати чимало, але основні з них такі:

1. Участь народу в управлінні державними і суспільними справами (народовладдя) — здійснюється у двох формах: прямій та непрямій:

Пряма — представницька демократія - форма народовладді, при якій влада здійснюється через виявлення волі представників народу у виборних органах (парламенти, органи місцевого самоврядування)

Непряма — безпосередня демократія - форма народовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі народу чи певних соціальних груп (референдум, вибори)

2. Формування та функціонування системи органів держави на основі демократичних принципів законності, гласності, виборності, змінюваності, поділі компетенції, які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом:

3. Юридичне (насамперед конституційне) закріплення системи прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, їх охорона і захист відповідно до міжнародних стандартів.

Види демократії класифікують за сферами суспільного життя:

- економічна;

- соціальна; — політична;

- культурно-духовна та ін.

Наприклад, про значення економічної і соціальної демократії в розвитку соціальної правової держави говориться в програмному документі Соціалістичного Інтернаціоналу «Декларація принципів» (1989 р.).

Форми демократії знаходять свій прояв у її інститутах (референдум, громадська думка, комісії Верховної Ради та ін.).

Інститути демократії — де легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства, які безпосередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в них принципів демократії.

Передумовою легітимності інституту демократії є його організаційне оформлення і визнання громадськістю; передумовою легальності — його юридичне оформлення, узаконення.

За вихідним призначенням у вирішенні завдань політики, влади та управління відрізняють інститути демократії:

Структурні - сесії парламентів — депутатські комісії - народні контролери тощо.

Функціональні - депутатські запити - накази виборців - громадська думка тощо.

За юридичною значущістю прийнятих рішень відрізняють інститути демократії:

Імперативні - мають остаточне загальнообов'язкове значення для державних органів, посадових осіб, громадян: - референдум конституційний та законодавчий - вибори — накази виборців та ін.

Консультативні - мають дорадче, консультативне значення для державних органів, посадових осіб, громадян: - референдум консультативний; всенародне обговорення законопроектів; — мітинги; — анкетування та ін.

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Вибори — форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

Громадяни демократичної держави мають право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Громадянин може виражати свою волю вільно при додержанні рівності. Свобода виборця реалізується за допомогою таємного голосування і потребує встановлення гарантій проти тиску на нього.

На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (сільської, селищної, міської ради та їх голови).

Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною та змішаною (мажоритарно-пропорційною). Мажоритарна система — система визначення результатів виборів, відповідно до якої депутатські мандати від виборчого округу отримують лише кандидати, що одержали встановлену більшість голосів. Відповідно до пропорційної системи депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів, відданих за партію в межах виборчого округи.

Загалом, виборча система України є змішаною. Депутати всіх рівнів обираються за пропорційною системою, а Президент, міські, поселкові та селищні голови - за мажоритарною.

Особливим інститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управління державними справами.

Референдум (лат. — те, що повинно бути повідомленим) — засіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення (прийняття конституції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з найважливіших питань). Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.

Референдуми за предметом проведення:

• конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки;

• законодавчі — на всенародне голосування виносяться проект закону або чинний закон;

• консультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо принципового питанню державного життя.

Референдуми за ступенем обов'язковості проведення:

• обов'язковий — предметом референдуму є питання, віднесені Конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування (наприклад, відповідно до ст. 73 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України);

• факультативний — проводиться з мстою виявлення громадської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну частину населення регіону (наприклад, про встановлення вільної економічної зони у Харківській області).

Предметом референдуму можуть бути питання:

— що мають істотне значення для визначення політики держави ззовні (міжнародні-правові питання) — входження країни до певних міждержавних структур, співтовариства, наприклад, про членство країни в Європейському Співтоваристві;

— що мають істотне значення для вдосконалення системи управління усередині (адміністративно-правові питання) — вирішення питань управлінського характеру, наприклад, зміна адміністративно-територіального поділу.

Юридичні наслідки зазначених референдумів — різні:

1. Результати конституційного і законодавчого референдумів мають найвищу юридичну силу, не потребують затвердження. Вони є загальнообов'язковими для державних органів, слугують правовим підґрунтям їх правотворчої і правозастосовної діяльності.

2. Результати консультативного референдуму не є обов'язковими для винесення адекватного рішення з опитуваного питання. Вони мають дорадчий характер, розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.

За територією проведення референдум може бути:

1) Загальнонаціональним — проводиться в масштабах усієї країни. Доцільно проводити перед референдумом всенародне або широке громадське обговорення питань, що вирішуються референдумом.

Відповідно до Конституції України (ст. 72) загальнонаціональний, усеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом. Призначення всеукраїнського референдуму відбувається відповідно до народної ініціативи за вимогою не менш як 3 мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і не менш як по 100 тисяч підписів у кожній області.

Референдум в Україні не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Як уже зазначалося, виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

2) Місцевим - проводиться в межах окремих суб'єктів федерації (у федеративній державі) або адміністративно-територіальних одиниць (в унітарній та федеративній державах) із метою вирішення найважливіших питань місцевого значення.

Прийняті рішення на місцевому референдумі (наприклад, перейменування сіл, міст або дострокове припинення повноважень місцевої Ради, її голови) мають вишу юридичну силу щодо рішень відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Новий усеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум — через 1 рік від дня проведення попереднього референдуму з цих самих питань.

У виборах і референдумах мають право брати участь громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Гарантується вільне волевиявлення. Голосування під час виборів і референдумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

У Швейцарії, крім референдуму, інститутами безпосередньої демократії є народне Вече, народна законодавча ініціатива. У США референдум застосовується нарівні з законодавчою ініціативою. У Франції через три роки після проведення першого референдуму в 1789 р. почали практикуватися плебісцити — всенародні опитування, які розглядаються як синоніми референдумів.

Дата добавления: 2015-05-26