Поняття та види форм (джерел) права

Термін "джерела права" має неоднозначне значення. В одному випадку його розуміють як матеріальне джерело права — правотворча сила (державна влада, судові органи, правові концепції, референдуми народу, правозастосувальна практика, звичаї народу і т.п.); в іншому — як історичні пам'ятники права, які колись мали значення діючого права (Руська Правда); в третьому випадку, як формальне джерело права — і спосіб вираження змісту правил поведінки, що встановлюються державою. Така багатозначність терміна "джерела права" вимагає замінити його терміном "форма права".

Форма права — це зовнішнє оформлення змісту загальнообов'язкових правил поведінки, які офіційно встановлені (санкціоновані) державою або загальновизнані суспільством. Це, по суті, різні види права, зовнішня форма існування змісту норм права.

Історія правознавства знає 4 форми права: І) правовий звичай; 2) правовий прецедент; 3) нормативно-правовий договір; 4) нормативно-правовий акт.

Правовий звичай — це історично обумовлене неписане правило поведінки людей, яке ввійшло в звичку в силу багаторазового застосування протягом тривалого часу життя суспільства. Іноді правовий звичай санкціонується державою. Раніше у вітчизняній теорії держави і права панувала думка про архаїчність такого джерела права, як правовий звичай і його поступове зникнення з арсеналу засобів правового впливу сучасного суспільства. Але останнім часом як серед науковців, так і у юридичній практиці отримує визнання той факт, що суспільство іноді оперативніше реагує на зміни у правовідносинах, ніж законодавець і правовий звичай може виявитися більш відповідним сутності відносин, що склалися, ніж нормативно-правові акти. Саме тому у Цивільному та Сімейному кодексах, що набули чинності з 1 січня 2004 р. закріплено можливість застосування правових звичаїв у випадку, якщо вони не суперечать положенням договору або актам законодавства. Господарський Кодекс прямо закріплює обов'язок сторін договору поставки викладати умови договору у відповідності до правил "Інкотермс", які є збіркою міжнародних правових звичаїв.

Правовий прецедент — це рішення суду чи адміністрації по конкретній справі, яка розглядалась вперше, і яке має загальнообов'язковий характер для вирішення аналогічних справ. Він поділяється на судовий чи адміністративний, в залежності від того, хто приймав це рішення. Ця форма права розповсюджена в США і країнах Британської співдружності. Іноді це право називають прецедентне право або англосаксонська система права. Певними рисами прецеденту в Україні характеризуються рішення Конституційного Суду України, однак, слід відзначити, що вони стосуються не конкретних правовідносин, а визначають конституційність нормативно-правових актів і, отже, не можуть вважатися класичними прецедентами. Напевно, єдиним різновидом прецедентів, що визнаються джерелами права в Україні, є рішення Європейського Суду з прав людини, які, відповідно, до чинних у нашій державі міжнародних угод, є обов'язковими для виконання будь-якими державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними особами і громадянами.

Нормативно-правовий договір С це така форма права, при якій два і більше суб'єкти суспільних відносин домовились про взаємні права і обов'язки з економічних, політичних чи інших соціальних проблем, уклали між собою угоду або договір в письмовій формі. Вони можуть мати міжнародний і національний характер. Наприклад, Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (1991 р.) в процесі розпаду СРСР, федеративні договори у федераціях, Конституційний Договір 1995 р. в Україні, колективні договори і угоди як джерела трудового права.

Нормативно-правовий акт - це юридичний документ, який приймається органами державної влади або уповноваженими державою іншими суб'єктами, має формально-визначений, загальнообов'язковий характер і охороняється державною владою від порушень. Це основна форма права в багатьох державах, в т.ч. і в Україні. Нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні акти, які складають систему писаного права.

Дата добавления: 2015-05-26