Роль знання в економічному розвитку

Особливості економіки знань

Характеристика інформації та знань

Знання та ресурсна теорія

Роль знання в економічному розвитку

Тема 1. Теоретичні засади економіки знань

Словничок

Тема 17. Конспект

Тема 16. Тези

Тема 15. План

Тема 13. Типи мовлення

Тема 12. Текст

Тема 5. Культура мовлення

Тема 2. Система мови

Словничок

доверенность	до ручення
докладная записка	Доповідна записка
заявление	Заява
отчет	Звіт
приказ	Наказ
сообщение о мероприятии	Повідомлення про захід
справка	Довідка
удостоверение	Посвідчення
Як слід вживати	Як не можна вживати
ужити заходів	Прийняти заходи
брати /взяти/ участь	Прийняти участь
погодити	Прискорити погодження
вплинути	Здійснити вплив
порядок денний	Повістка денна
пропозиція	Предложеніє
вирішити, розв¢язати	забезпечити рішення
боротися	проводити боротьбу
заходи	Міроприємства
такі члени групи	слідуючі члени групи
не можна визнати	не може бути визнаним
незабаром	у самий найближчий час
не ¢являються на заняття	мають місце випадки неявки на заняття
прошу надати мені відпустку	прошу вашого дозволу про надання мені від відпустки
треба направити	повинен бути направлений
присутні одностайно схвалили пропозицію неухильно виконувати	одностайне схвалення дістала пропозиція про прийняття до неухильного виконання
згідно з наказом	згідно наказу
згідно з розпорядженням	згідно розпорядження
відповідно до постанови	відповідно з постановою

Література

1. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. - К., 1974

2. Ділове мовлення: Методичні рекомендації й зразки ділових паперів/ Укл.: КДПІ, 1993. - 32 с.

ЗМІСТ

Тема 1. Роль мови в житті суспільства

Тема 3. Види мовленнєвої діяльності

Тема 4. Навчальна мовленнєва діяльність

Тема 6. Лексико-фразеологічні норми

Тема 7. Норми українського словотвору

Тема 8. Синтаксичні норми

Тема 9. Українська орфографія

Тема 10. Пунктуація

Тема 11. Функції мовлення. Стилі мови

Тема 14. Поєднання у тексті різних типів мовлення

Тема 18. Реферат і анотація тексту

Тема 19. Усне ділове спілкування

Тема 20. Публічні виступи

Тема 21. Писемне ділове спілкування

Ділове мовлення. Методичні рекомендації

На початку ХХІ століття суб’єкти суспільної діяльності та економічні агенти все частіше стикаються з ситуацією, коли змінюється система цінностей суспільства, його соціальний розподіл, а причина тому — зміна місця і ролі знання в сучасному господарстві: знання набуває значення засобу досягнення соціальних і економічних результатів. Роль знання в економічному розвитку зростає, випереджуючи значимість засобів виробництва і природних ресурсів. Так, за оцінками Світового банку, фізичний капітал у сучасній економіці формує 16% загального обсягу багатства кожної країни, природний — 20, а людський капітал — 70%. У таких країнах, як Японія і Німеччина, частка людського капіталу становить до 80% національного багатства. На сьогодні цінності створюються за ра- хунок підвищення продуктивності та використання нововведень, тобто застосування знання на практиці.

Економічне зростання дедалі більше залежить від здатності отримувати нові знання і засто- совувати їх в усіх сферах життя. Розуміння здатності знання виробляти нове знання та уміння застосовувати його на користь людини стає одним із найактуальніших завдань сучасної науки, насамперед економічної теорії. Без цього, зокрема, неможливо подолати глобальні кризи, породжені техногенною цивілізацією. Однак дотепер економічна думка не завжди встигає належним чином усвідомити зміни, що відбуваються. Очевидно, позначається нестача напрацьованого багажу нових ідей, спираючись на які можна було б знайти нові стратегії цивілізаційного розвитку. Так і значення знання в сучасній економіці поки ще не знайшло відповідного пояснення, зокрема, те, як і за яких умов знання створюються, як вони комерціалізуються і вводяться безпосередньо в "ринковий обіг"

Філософський енциклопедичний словник дає таке визначення: " Знання — перевірений практикою результат пізнання дійсності, правильне її відображення в мисленні людини; володіння досвідом і розумінням, що є правильним й у суб’єктивному, й в об’єктивному відношенні і на підставі яких можна побудувати судження та висновки, що здаються досить надійними, для того щоб розглядатися, як знання"

Знання сприяють:

1) становленню і розвиткові особистості, що має знання (освітнє знання);

2) становленню світу і позачасо вому становленню його вищих принципів, розглянутих з погляду конкретного і наявного буття.

Таке знання одержало назву релігійно-культурологічного. Воно описує науково-культурологічну картину світу. Акумуляція і трансляція таких знань виробляється за допомогою традицій, звичаїв, обрядів і знаходить своє відображення в релігії і господарській думці; 3) визначенню мети становлення — практичне панування над світом і його перетворення для людських цілей. Це знання позитивних наук, знання панування та дії. Ретроспективний аналіз показує, що в XII столітті сформувалася культурно-історична суміш арабського знання з європейською традицією християнської культури, причому виражалася вона засобами християнської символіки. Була поставлена і вирішена проблема "зовнішнього світу", названа "відкриттям природи", у ході процесу "Відродження XII століття"

Саме в цей період відбувся поділ галузей знання на релігійно-культурологічне і науково- практичне. З "відкриттям природи" і "світу речей тимчасових" низ- ка філософських шкіл, у тому числі й Оксфордський університет в особі Р.Бекона, вже оперують терміном "досвідчена наука", а "сам термін "досвід" в оксфордців означав уже і ставлення вченого до природи. Сфера фізичного пізнання, що розгортається відповідно до жорстких математичних законів, відокремилася від сфери релігійного досвіду і містичної спрямованості до бога. Наукова орієнта- ція на досвід і використання математики, а також культивування сфери внутрішнього релігійного досвіду — ось дві основні характе- ристики оксфордської філософії епохи зрілої і пізньої схоластики"

Прогрес гуманітарних наук у 50-70-і роки ХХ століття визначив перегляд поняття "знання" як загальнонаукової категорії. Знання розглядається як конструкція світу, створюваної людиною, в основі якої є "збагнення дійсності свідомістю"

Такий підхід одержав назву соціально-конструктивістського. У його рамках термін "знання" зазвичай використовується в трьох площинах:

1) як здібності, уміння, навички, засновані на поінформованості людини про те, що і як необхідно зробити та які операції при цьому здійснити;

2) як синонім значимої (релевантної) інформації. Знання — це інформація, що одержала в процесі оброблення зміст і значення. У цьому разі знання відповідатиме критерієві істинності, тобто відповідати своєму предметові;

3) як особливий вид діяльності, результатом якого виступає нагромадження знань.

Розрізняють: практичну діяльність, що веде до збагачення ситуаційного досвіду, і теоретичну, спрямовану на продукування нових знань. З цих позицій сьогодні в концепції економіки знань знаходимо існування двох протилежно спрямованих процесів:

з одного боку — виробництво фундаментальних знань концентрується в декількох центрах,

з іншого боку — застосування прикладного знання і його споживання миттєво поширюється по усьому світу.

Важливим елементом вироблення знань і їхнього практичного застосування стало " невідокремлене знання" (tacit knowledge). Воно може бути як персональним, так і колективним. На відміну від кодифікованого, котре відокремлене від людини і може бути передано іншим людям без особистого контакту (підручники, словники, енциклопедії, документальні фільми, інтернет- ресурси), персональне, або особистісне, знання існує тільки в мозку людини і передається від учителя учневі. Невідокремлене знання можна виміряти, і якщо йдеться про економіку, то виникає питання: як продати те, що невідокремлене? У сучасних умовах у його виробленні бере участь і виробник, і споживач знання. Тобто інституційно носій попиту закріплюється в ролі учасника вироблення знань (наприклад, створюються тимчасові творчі колективи або фірми для розв’язання одного конкретного завдання), що є сполученням ринкових механізмів і знання. Проте важливо, щоб "знання, як і інтелект, має бути запліднено духовністю, одухотворено світоглядом людини, що виробляє і використовує знання. Сам же процес одухотворення світогляду неможливий поза людською культурою, що повинна прищеплюватися, виховуватися, ставитися і розвиватися родиною, школою, ВНЗ, філософією фірми, самим життям"

Серед системних досліджень заслуговує на увагу популярна концепція Р.Аккофа, де запропоновано для аналізу процесу формування знання і його ролі у свідомості людини схему із п’яти категорій: дані — інформація — знання — розуміння — мудрість. Автор підкреслює, що коли перші чотири компоненти свідомості стосуються ми- нулого, то п’ята (мудрість) — майбутнього.

Проте найбільш популярною на сьогодні є модель SECI, що описує процеси створення знань. Автори цієї моделі — японські вчені І.Нонака та Х.Такеучі — розглядають чотири взаємних переходи явних (формалізованих — explicit) та прихованих (tacit) знань:

соціалізація — перехід неформалізованого знання у неформалізова не (можна говорити, що це розвиток навичок у процесі практичної діяльності, тобто удосконалення вже наявних навичок);

екстерналізація — перехід неформалізованих знань у формалізовані. Під такою трансформацією знань розуміють опис тих знань та навичок, які використовуються, або, наприклад, виведення певних закономірностей;

комбінація — перехід формалізованого знання у формалізоване. У загальному вигляді — комбінація, тобто створення з однієї теорії іншої, дуже часто ще без досвідної перевірки;

інтерналізація — перехід формалізованого знання в неформалізоване. Знання про- низують буквально все в нашому житті.

Майбутнє компанії визначається її умінням створювати і на- копичувати знання. І.Нонака і Х.Такеучі закликають доповнювати традиційне мислення і навчання за допомогою книг і лекцій, інтуїтивними гіпотезами. Такі знання зазвичай передаються метафорами й образами, або демонстрацією.

Знання можуть існувати в таких формах:

1) індивідуальне (суб’єктивне) знання — система засвоєних чи вироблених понять, що опосередкують ставлення людини до дійсності;

2) кодифіковане знання — представлено в знаковій формі чи у формі символів (усний чи письмовий текст, формули, зображення і т. ін.);

3) об’єктивоване знання — інтелектуальні моделі, втілені в об’єктивній формі процесів діяльності, її інструментів та результатів.

Як специфічний продукт науки й освіти знання включається в процес суспільного виробництва в різних формах. Зокрема, у межах концепції людського капіталу автори нових теорій зростання розмежовують загальні і специфічні знання, тобто прив’язані винятково до даної фірми або виду діяльності. Так, загальне знання виступає найчастіше як суспільне благо, а специфічне — у формі приватного блага. Але, як правило, значна частина знань міститься десь у проміжку між цими полярними позиціями, тому що рух робочої сили деякою мірою вирівнює індивідуальні розходження. Слід зазначити, що за всієї близькості висхідних позицій відмінність між "новими" і еволюційними теоріями зростання полягає в тому, що перші виходять з розподілу обмежених ресурсів як стрижня економічної діяльності, у той час як останні ставлять у центр уваги прогресуюче знання і від- криття, поява яких не пов’язана безпосередньо з обсягами фінансу- вання НДДКР. Основою іншої точки зору є відсутність прямого зв’язку між обсягами фінансування досліджень і розробок та одержуваним ефектом. Відкриття, що вносять революційні зміни в існуючі технології, можуть відбуватися найнесподіваніше. Проте для більшості наукових теорій спільною слід визнати думку, що нова роль знань вимагає створення такого світового економічного порядку, за якого можна буде забезпечувати оптима- льне зростання світової економіки, вирівнювати рівні розвитку різних країн та регіонів і забезпечувати справедливу систему розподілу та перерозподілу світового продукту.

Дата добавления: 2015-05-26