Державне регулювання інноваційних процесів

Форми та методи реалізації науково-технічної політики

Досягнення цілей та завдань науково-технічної політики здійс­нюється державою через застосування конкретних методів її реалізації. За ознакою форми впливу на науково-технічний розвиток економіки весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та методи непрямого регулювання.

До методів прямого регулювання належать:

визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки;

державні науково-технічні програми;

державне замовлення в науково-технічній сфері;

державна науково-технічна експертиза;

бюджетне фінансування досліджень та робіт, що виконуються в рамках пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки;

державна політика щодо формування та заохочення науково-технічних кадрів;

державна політика у сфері патентів і ліцензій.

До методів непрямого регулювання належать:

диференційована податкова політика;

стимулююча фінансово-кредитна політика;

гнучка амортизаційна політика;

правовий захист інтелектуальної власності;

державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва.

Методи прямого регулювання передбачають безпосередню участь держави у вирішенні як загальних проблем науково-технічного розвитку, так і проблем його окремих сфер та напрямів. Методи непрямого регулювання створюють економічні та правові умови для прискорення науково-технічного прогресу, проте це не означає, що такі умови мають бути однакові для всіх галузей розвитку науки і техніки. Держава може їх диференціювати відповідно до пріоритетних напрямів та програм. Але головне, щоб у межах кожного напрямку чи програми наукові, дослід­ні та проектні організації мали однакові економічні та правові умови діяльності, що сприятиме розвитку конкуренції між ними.

Інновації як специфіч­на форма науково-технічного прогресу

Інновація — це кінцевий результат впро­вадження досягнень НТП з метою отриман­ня економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту. Інновації втілюються у вигляді нових технологій, видів продукції, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного та іншого характеру.

У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість учених додержується схеми: «фундаментальні дослідження —прикладні дослідження — розробки — дослідження ринку — конструювання — ринкове планування — дослідне виробництво — ринкове випробування — комерційне виробництво». На відміну від НТП інноваційний процес не закінчується впровадженням, або поширенням (дифузією). Новинка вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові сфери застосування й нові ринки. У загальному вигляді інноваційний процес можна вважати способом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології (рис. 2).

Рис. 2. Механізм інноваційного процесу

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва та сферу експлуатації. Він є системою стадій та робіт, яка має складну структуру (рис. 3).

Стадії інноваційного процесу
Виникнен­ня ідеї	Фундамен­тальні дослідження	Прикладні досліджен­ня	Дослідно-конструкторські розробки	Дослідне виробництво	Виробництво	Споживання
Виявлення незадоволених потреб	Логічні досліджен­ня	Прикладні системні досліджен­ня	Конструкторські розробки	Експериментальне виробництво	Технічна підготовка виробництва	Використання новинки
Пошук можливостей задово­лення потреб	Теоретичні дослід­ження	Прикладні інтегровані дослід­ження	Технологічні дослідження	Виготовлення пер­ших промислових серій	Серійне виробництво	Масове споживання
Генерування нових ідей	Цілеспрямовані дослідження	Прикладні експлуатаційні дослідження	Організаційно-еко­номічні дослідження розробки проекту	Промис- лові дослід- ження	Масове виробництво	Старіння
Економічна доцільність	Техніко-економічні обгрунтування	Техніко-економічні обгрунтування	Економічні обгрунтування	Розрахунки економічних показників	Розрахунки економічних показників	Ринкові дослід­ження
Невиробнича сфера	Сфера матеріального вироб­ництва	Сфера експлуатації

Рис. 3. Стадії інноваційного процесу

Інноваційні процеси більшою мірою, ніж інші елементи НТП, пов’язані з ринковими відносинами. Їхня спрямованість і темпи залежать від соціально-економічного середовища, в якому вони функціонують і розвиваються.

Розрізняють три форми інноваційного процесу:

простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

простий міжорганізаційний (товарна форма);

розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення й використання нововведення у рамках однієї організації.

Процес поширення інновацій проходить дві фази: 1) створен­ня нововведення і його розповсюдження; 2) дифузія нововведення. На першій фазі корисний ефект нововведення ще не реалізується повною мірою, а тільки створюються перспективи такої реалізації. На другій фазі внаслідок збільшення виробництва ново­введення відбувається зниження витрат і збільшення споживачів, а отже, перерозподіл корисного ефекту.

Видами інноваційної діяльності є:

випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

прогресивні міжгалузеві структурні зміни;

реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності;

фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін у стані продуктивних сил;

розробка та впровадження нової ресурсозберігаючої технології, яка призначена для поліпшення соціального та екологічного стану суспільства.

Об’єктами інноваційної діяльності є розробка та впровадження нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління (у сфері матеріального виробництва та в невиробничій сфері).

Суб’єктами інноваційної діяльності є юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, громадяни України, держави, іноземні організації і громадяни, а також особи без громадянства, що беруть участь в інноваційній діяльності.

Таблиця 1

Дата добавления: 2015-05-26