Мелетій (Максим) Смотрицький

Петро Конашевич-Сагайдачний

Одним з найвидатніших вихованців Острозької академії був гетьман запорізьких козаків Петро Конашевич-Сагайдачний (бл.1570р.–10.ІУ.1622). Народився у селі Кульчиці, біля Самбора, у шляхетській сім'ї. Після закінчення Острозької академії деякий час працював у Києві домашнім вчителем. Але педагогічна робота не була його покликанням, вона не давала можливості реалізуватися його величезній бойовій енергії, силі, рішучості. У 1600 р. Сагайдачний їде на Січ і швидко стає визнаним лідером. Очолює ряд переможних походів козаків на Кримське ханство, на турецькі міста та фортеці. У 1605 р. він був обраний гетьманом. У 1614, 1616, 1619 роках очолював переможні походи козацтва в Туреччину, здобував Синоп, Стамбул, Каффу, Трапезунд, визволяючи з неволі тисячі українських полонених. Ці походи принесли Сагайдачному всенародну славу. У війні з турками та татарами козаки взяли ініціативу у свої руки.

Велика заслуга П. Сагайдачного у підтримці Київської братської школи, заснованої в 1615 р. при Благовіщенському монастирі. Коли польська адміністрація почала втручатися у справи школи та заважати їй, у 1616 р. він разом з усім кошем запорізьким вступив до Київського братства, взявши його під свою опіку і об'єднавши тим самим два крила національно-визвольного руху України – козацтво і братства. 9 жовтня 1620 р. за підтримкою козаків Сагайдачного була відновлена українська православна київська митрополія, скасована Берестейською унією 1596 р. Відповідно до церковних канонів Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на київського митрополита Іова Борецького.

Сагайдачний розумів, що зупинити Османську імперію можна було лише об'єднаними країнсько-польськими силами. У історичній битві під Хотином на початку вересня 1621 р. Петро Конашевич-Сагайдачний на чолі 40-тисячного козацького війська разом з 30-тисячною польською армією розгромив турецьке 150-тисячне військо Османа II та впродовж місяця завдав туркам низку поразок, врятувавши Європу від подальшої турецької навали. У битві під Хотином П. Сагайдачний був смертельно поранений отруйною стрілою. У важкому стані на возі гетьмана привезли до Києва, де він прожив ще кілька місяців. Сагайдачний помер 1 0 квітня 1622 р. у колі друзів та товаришів. Перед смертю все своє майно він заповідав київському та львівському братству. Поховали героя у Благовіщенському соборі Київського братського монастиря.

Учень Острозької академії та син її першого ректора Мелетій Смотрицький (1572/1577– 27.ХП.1633) один з найосвіченіших людей свого часу, визначний філолог, богослов, письменник-полеміст. Після закінчення академії, у 1601 р. продовжив освіту у віленській колегії єзуїтів а згодом навчався у Лейпцігському, Нюрнберзькому та Лейпцігському університетах. Він розумів, що успішно захищати православ'я та його культурні традиції можна лише засвоївши досягнення західноєвропейської теологічної думки. Вітчизняне православне богослів’я по суті не розвивалось від IX ст. і не мало такої розробленої догматики, теологічної та філософської системи, як католицизм, тому що у православ'ї головна увага завжди акцентувалася не на культурі розуму, а на глибині містичного емоційного переживання.

Здобувши фундаментальну освіту в університетах З. Європи, М. Смотрицький добився присудження йому звання доктора медицини. Захопившись поетичною культурою італійського гуманізму, переклав польською мовою вірші Петрарки. Після повернення в Україну в 1608 р. Смотрицький жив у Вільно і активно співробітничав з віленським православним братством. Написав ряд важливих полемічних творів, серед яких справжні шедеври полемічної літератури: « Антиграфи» (дослівно «проти пишу») та «Тренос» («Плач» 1610 р.). Особливе значення мало написання «Треносу», який заслужено отримав славу кращого полемічного твору XVII ст. Написанню «Треносу» передували трагічні події у Вільно, свідком яких був Смотрицький. У 1609 р. значно загострилось протистояння між православними та уніатами. Єпископи Іпатій Потій та Вельямин Рутський вирішили насильно приєднувати до унії непокірних віленських міщан, вони силоміць захопили Свято-Троїцький православний монастир і кілька церков. В руках православних залишався лише один Святодухівський монастир. Православні зробили спробу знищити Іпатія Потія, підклавши під амвон, де він мав проповідувати діжку з порохом, але вибуху не відбулось, замах не вдався. Проте це дало ще один привід для переслідування православних, десятки людей були піддані тортурам і страчені. Коли до Вільно приїхав польський король Сигізмунд ІІІ, православні зупиняли його карету, коли він проїжджав вулицями міста, і, падаючи перед ним на коліна, благали змилуватися над ними і припинити переслідування православних. Але король залишався глухим і сліпим до сліз народу. Під враженням цих трагічних подій Смотрицький пише свій найвизначніший полемічний трактат «Тренос тобто Плач єдиної святої вселенської апостольської церкви», у першому розділі якого створює образ Матері-Церкви, яка гірко оплакує зраду своїх дочок та синів, що перейшли в уніатську церкву. У другому розділі книги Мати-Церква умовляє своїх дітей повернутися до неї. У наступних 8-ми розділах Смотрицький розбиває богословські догми католицизму. «Тренос» мав величезний вплив на православних читачів, греко-католиків, а також на прихильників римської церкви. Переляканий король Зигмунт ІІІ наказав не продавати книги під загрозою штрафу 500 червоних золотих, а також знищити весь тираж «Треноса», який вважав бунтівним пасквілем «проти духовно та світської влади». Король написав лист до Януша Острозького (старшого сина К.-В. Острозького) у якому просив його забрати з друкарні всі примірники Треноса і знищити їх. Але коли Януш прийшов у друкарню, виявилось, що там залишилось тільки кілька десятків книг, інші вже розійшлися по людях. За написання «Треносу» Зигмунт ІІІ наказав ув’язнити автора і редактора книги, проте М. Смотрицький встиг сховатися за стінами віленського братського монастиря. А редактор і друкар книги Логвин Карпович постраждав, відсидівши 2 роки у в’язниці. Згодом Смотрицький згадував, що православний люд дуже високо оцінив його книгу. «Тоді мене, як ангела Божого, до них мовлячого, послухали. Полюбили і прийняли: писання моє цілували і над головою підносили». Смотрицький писав, що деякі сучасники порівнювалт «Тренос» за важливістю в ньому написаного з творами Іоанна Златоуста і готові були за «Тренос» «Кров свою пролити і душі покласти».

Про життя Смотрицького після видання «Треносу» майже нічого не відомо. Очевидно, рятуючись від репресій, він покидає Вільно і переїжджає до Острога, де деякий час працює в Острозькій академії. Доказом його перебування в острозі є те, що згадуючи про високу оцінку «Треносу», він посилається на священиків острозької капітули.

У 1614 р. на запрошення Іова Борецького Смотрицький переїхав до Києва, де став учителем Київської братської школи. викладаючи тут курси церковнослов’янської та латинської мови. У 1616 р. прийняв чернецтво під іменем Мелетія. Коли в середині 1617 р. Іов Борецький став настоятелем найбільшого в Києві златоверхого Михайлівського монастиря, Мелетій Смотрицький перебрав на себе керівництво братською школою і виконував обов’язки ректора до середині 1618 року, після чого повернувся у Вільно. У 1619 р. в маєтку князя Богдана Огінського в містечку Єв’є, під Вільно, він видав найкращий на той час підручник «Граматика словенська». Ця книга стала найвизначнішим твором давньослов’янського мовознавства, її тричі перевидавали у 1648-му, 1721-му та 1723-му рр. Великий російський вчений Михайло Ломоносов називав її «вратами своєї вченості».

У 1620 р., коли Іова Борецького рукопоклали на київського митрополита, Мелетій Смотрицький був висвячений на єпископа вітебського і полоцького. Отже, він покидає Київ і переїжджає до Полоцька, де на той час загострилась боротьба між православними та уніатами. Чимало акцій проти православних очолював уніатський єпископ Іосафат Кунцевич. У листопаді 1623 р. він був убитий православними парафіянами. Моральну відповідальність за вбивство Кунцевича взяв на себе М. Смотрицький, адже він не зміг запобігти кафедру і вирушає у трирічне паломництво по святих місцях (Єрусалим, Константинополь та ін.), щоб укріпитися в православній вірі. Але сталося навпаки. Подорожуючи по святих місцях, спілкуючись з православними ієрархами, Мелетій Смотрицький все більше переконувався в їх догматизмі. Для людини, яка засвоїла все багатство ренесансної культури з її культом особистості, православне богослів'я здавалось мертвим. У душі Мелетія Смотрицького наступає злам.

У 1627 р. після повернення з подорожі, він прийняв уніатство, став

настоятелем Дерманського монастиря. В останні роки свого життя написав ряд полемічних творів «Протест», «Апологія», «Параїнезис», у яких обґрунтував свій перехід до унії жалюгідним станом православ'я та необхідністю об'єднання всіх християн. На думку М.Смотрицького нічого немає більш цінного, ніж життя людини. Ворожнеча між православними та уніатами приводить до справжніх битв, у яких гинуть тисячі людей з однієї та з другої сторони. Отже, якщо йдеться про життя людей, можна пожертвувати навіть своєю релігією. Гіркота та розчарування від розриву із старими друзям прискорили смерть М.Смотрицького. Він 27 грудня 1633 р. і був похований у Дерманському монастирі.

Дата добавления: 2015-05-26