КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Суспільство як соціальна система
c успільство — це не будь-яка механічна сукупність людей, а таке їхнє об’єднання, у рамках якого відбувається більш-менш постійний, стійкий і досить тісний взаємовплив і взаємодія цих людей. Хоча в повсякденному житті поняття «суспільство» використовується досить широко і різнобічно — від невеликої групи людей до всього людства, проте в соціології під суспільством розуміється об’єднання людей, що характеризується: • спільністю території їхнього проживання, що звичайно збігається з державними кордонами і служить тим простором, у рамках якого складаються і розвиваються взаємозв’язки і взаємодії членів даного суспільства; • цілісністю і стійкістю; • самовідтворенням, самозабезпеченістю (самодостатністю), саморегульованістю, що розуміються, звичайно, не в абсолютному, а відносному змісті; • таким рівнем розвитку культури, що знаходить своє вираження у виробленні системи норм і цінностей, які лежать в основі соціальних зв’язків. Соціальна система — це цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємодії і відносини. Ці зв’язки, взаємодії і відносини носять стійкий характер і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління. Соціальний зв’язок — це набір фактів, що обумовлюють спільну діяльність у конкретних спільностях у конкретний час для досягнення тих чи інших цілей. Соціальні зв’язки встановлюються не з примусу людей, а об’єктивно. Соціальна взаємодія — це процес, у якому люди діють і випробують вплив один на одного. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що здійснюють ті чи інші дії, зміни в соціальній спільності чи суспільстві в цілому, викликані цими діями, вплив цих змін на інших індивідів, які складають соціальну спільність, і, нарешті, зворотну реакцію індивідів. Взаємодія приводить до становлення нових соціальних відносин. Соціальні відносини — це відносно стійкі і самостійні зв’язки між індивідами і соціальними групами.
Соціальне явище — це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок. 16. Суспільство та проблеми його типологізації C успільство — це не будь-яка механічна сукупність людей, а таке їхнє об’єднання, у рамках якого відбувається більш-менш постійний, стійкий і досить тісний взаємовплив і взаємодія цих людей. Хоча в повсякденному житті поняття «суспільство» використовується досить широко і різнобічно — від невеликої групи людей до всього людства, проте в соціології під суспільством розуміється об’єднання людей, що характеризується: • спільністю території їхнього проживання, що звичайно збігається з державними кордонами і служить тим простором, у рамках якого складаються і розвиваються взаємозв’язки і взаємодії членів даного суспільства; • цілісністю і стійкістю; • самовідтворенням, самозабезпеченістю (самодостатністю), саморегульованістю, що розуміються, звичайно, не в абсолютному, а відносному змісті; • таким рівнем розвитку культури, що знаходить своє вираження у виробленні системи норм і цінностей, які лежать в основі соціальних зв’язків. Удаючись до типологічного опису суспільств, дослідники мають можливість зіставляти різні суспільства, порівнюючи їх, систематизувати знання про них, досягаючи істини у процесі пізнання суспільної організації людського життя. Марксистська типологія суспільств відома із середини XIX ст. Згідно з нею, існують п’ять типів суспільств, сутнісні риси яких зумовлені способом виробництва: первісні, рабовласницькі, феодальні, капіталістичні та комуністичні. Технократична типологія суспільств набула особливої популярності в другій половині XX ст. Згідно з нею виділяють три типи суспільств: 1) до індустріальні, що ґрунтуються на сільськогосподарській цивілізації, а їхня технологічна основа – ручна праця; 2) індустріальні, які ґрунтуються на індустріальній цивілізації, а технологічна їх основа – машинна праця; 3) постіндустріальні, котрі базуються на інформаційно-комп’ютерній цивілізації, а технологічну основу їх становлять знання й інформація. Термін “постіндустріальне суспільство” ввів у науковий обіг американський соціолог Д. Рісмен у 60-х pp. XX ст., значного поширення набув він із виходом однойменної книги Д. Белла в 1973 р. Постіндустріальне суспільство він розглядає як таке, в економіці котрого пріоритетними стають не галузі виробництва товарів, а виробництво послуг, проведення наукових досліджень, розвиток освіти, підвищення якості життя. На думку Д. Белла, провідним класом у такому суспільстві стає новий клас технічних фахівців, технократів, експертів, консультантів.Прибічниками теорії постіндустріалізму стають багато західних учених, які використовують різну термінологію, зберігаючи єдність у трактуванні сутнісних рис постіндустріального суспільства. Так, Р. Дарендорф уживає термін “посткапіталі-стичне суспільство”, А. Етціоні – “постсучасне”, Е. Тоффлер, Р. Арон – “інформаційне”, 3. Бжезинський – “технотронне”.
Історична типологія суспільств. Згідно з нею, виокремлюють два типи суспільств: ранні (суспільства мисливців, збирачів, скотарські, аграрні, традиційні) та сучасні типи: • суспільства першого світу (від XVIII ст. дотепер) – США, Західна Європа, Японія, Австралія, Нова Зеландія; • суспільства другого світу (від початку XX ст. до початку 90-х pp. XX ст.) – СРСР, держави Східної Європи, що згодом, унаслідок політичних і економічних реформ, переходять до суспільств першого світу; • суспільства третього світу (від XVIII ст., коли вони були колоніями, дотепер) – Індія, африканські та південноамериканські країни; • “нові” індустріальні країни – Бразилія, Мексика, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Малайзія, Тайвань. Типологія суспільств світу за політичними режимами, згідно з якою виділяються демократичні, авторитарні й тоталітарні суспільства. Близькою до цієї є типологія, запропонована К. Поппером у книзі “Відкрите суспільство та його вороги”. Він розподіляє всі суспільства на відкриті (демократичного типу з пріоритетом прав людини) та закриті (тоталітарного й авторитарного типів з утиском прав і свобод людини). Наприкінці XX ст. набула популярності макросоціологічна концепція “золотого мільярду”, згідно з якою існують високорозвинуті суспільства за рахунок матеріального виробництва, що насамперед здатні забезпечити своїм членам (а це приблизно мільярд населення Землі) гідне життя, та решта суспільств, які становлять джерело дешевої сировини та дешевої робочої сили для високорозвинутих суспільств. Кожна з наведених типологій суспільств має право на існування, базується на власних теоретико-методологічних засадах, має відповідний поняттєвий апарат, за допомогою якого можуть бути розкриті сутнісні характеристики суспільств.
17. Поняття та види соціальних інститутів Соціальний досвід свідчить, що для людського суспільства необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх обов’язковими для всіх членів суспільства чи для його групи, забезпечити цілісність системи. З метою збереження цілісності, в якій зацікавлена спільнота, люди утворюють систему установ, які закріплюють нормативне регулювання відносин і контролюють поведінку своїх членів. Соціальний інститут - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей. Інтеграція індивідів у соціальне об’єднання (групу, спільноту чи суспільство) передбачає не лише зацікавленість людей у створенні таких зв’язків, але й наявність можливостей комунікацій – спільної цілісно-нормативної системи, мови тощо. Соціальний інститут виникає та функціонує, задовольняючи якусь соціальну потребу. Коли ця потреба стає незначною чи зовсім зникає, то поступово зникає і соціальний інститут, який її задовольняв. Кожна людина має індивідуальну комбінацію потреб. Проте фундаментальних (важливих для всіх) потреб не так уже й багато. їх п’ять і стільки ж головних соціальних інститутів: • потреба у відтворенні роду — інститут сім’ї та шлюбу (сім’я, материнство, шлюб, батьківство, діти…); • потреба у виробництві та розподілі засобів існування – економічні інститути (власність, ринок, гроші, з\п), виробництво; • потреба в безпеці, соціальній злагоді та порядку – політичні інститути (держава, суд, армія, пп), держава; • потреба в переданні знань і набутих цінностей, соціалізація нових поколінь – інститут освіти (наука, освіта, виховання); • потреба у вирішенні духовних проблем, переданні духовних цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві солідарність та злагоду – інститут релігії.
Соц інститути створюються та розвиваються століттями, вони безперервно удосконалюються разом з прогресивним рухом суспільства. Процес утворення соціального інституту – інституціоналізація - передбачає такі етапи: 1) виникнення потреби, задоволення котрої вимагає спільних організованих дій; 2) формування спільних цілей; 3) поява соціальних правил і норм у процесі стихійної соціальної взаємодії; 4) поява процедур, пов’язаних із нормами та правилами; 5) інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їхнє прийняття та практичне застосування; 6) визначення системи санкцій і ролей, що охоплюють усіх членів соціального інституту. Соціальні інститути можуть бути формальними та неформальними. У межах формальних інститутів взаємодія суб’єктів відбувається на основі законів і правових актів, формальних регламентів, правил та постанов. Неформальні інститути, незважаючи на досить чітку регламентацію, не мають формально закріплених законів, правил, норм (наприклад, дружба, сусідство та ін.).У соціальних інститутів є не лише функції (позитивна роль у суспільстві), але й дисфункції (шкода, яку вони чинять суспільству).Функції сприяють зміцненню, виживанню, саморегуляції соціальної системи. Дисфункції ведуть до дезорганізації, зміни та руйнування структури. 18. Соц. Інститути:види та функції
Розрізняють явні функції соціальних інститутів, що розкриваються як визнана частина їхніх цілей і латентні функції, котрі здійснюються несвідомо і можуть офіційно не визнаватись.
Інституціональний аналіз дає змогу з’ясувати причини негативних явищ, що зумовлюють соціальну дезорганізацію та кризові явища в суспільстві. Ключовим моментом у розвитку процесів дезорганізації є руйнування соціальних інститутів, що створює ситуацію, яку Е. Дюркгейм назвав аномією, тобто таку ситуацію, коли індивіди не можуть інтегруватися з основними інститутами суспільства і не визнають найбільш значущі соціальні норми.
Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 507; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |