Основні етапи трансформації

3.

2.

Рис. 2.1. Традиційна економічна система

  Центрально-керована

Рис. 2.2. Центрально-керована економічна система

  Ринкова система

Рис.2.3. Ринкова система

Іноді виділяють такі моделі економіки: лібералізована ринкова еко­номіка (США), держава добробуту (Швеція), східно-азіатська мо­дель (Японія).

В основі «американської моделі» розвитку лежать соціально-культурні особливості нації - масова орієнтація на досягнення особистого успіху, а також високий рівень економічного добро­буту. Тому основними напрямами держави є всіляке заохочення підприємництва, збагачування населення.

«Шведська модель» відрізняється сильною соціальною полі­тикою, спрямованою на скорочення майнової нерівності за ра­хунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верств населення. Це створює сприятливі умови для відтворення висококваліфікованої робочої. Така модель ринкового господарства заснована на відносно високому рівні добробуту країни і кваліфікації робітників.

«Японська модель» відрізняється значним зростанням про­дуктивності праці, за рахунок чого досягається зниження собі­вартості продукції, різке підвищення її конкурентоспромож­ності на світовому ринку. Їй притаманне державне втручання на всіх рівнях економічної структури, довготривала стратегія економічної політики.

У сучасній економічній науці існує значна кіль­кість концепцій щодо трактування, сутності і змісту трансформації. Можна зустріти також характеристику трансформації, яка досліджується з позицій визначення її об'єктом процесу відтворення. Саме відтворення у даному разі розуміється як спрямованість людської діяльності на збереження та розвиток умов життя, що склалися, матеріальної основи власного існування, вира­жених у єдності взаємопереходів стадій виробництва та споживан­ня. Тому відтворення вже само по собі розглядається як процес трансформації природного середовища відповідно до потреб людини. Автори концепції визначають три основні типи трансформацій: одинично-локальні (мікроекономічні внутрішньосистемні); функ­ціональні (макроекономічні внутрішньосистемні); глобальні (міжсистемні). Їх характеристика наведена в табл. 2.1.

1. Етап безпосередньої трансформації, на якому відбувається «прорив форми, подолання адаптованості відтворювального процесу, його порогових значень». Характерними рисами етапу є функціональна криза, стрімке збільшення різних форм деструктивної поведінки усіх суб'єктів відтворювального процесу, загострення соціальної напруженості, значні порушення системної рівноваги.

2. Етап інтерформації - «етап нестійкого та невизначеного стану, співіснування між формами». На цьому етапі значно зростає потреба у взаємодії держави із найбільш мобільними силами суспільства, оскільки саме від них залежать визначення нової па­радигми розвитку, його стратегічних цілей, заміна старих і створення нових інституціональних форм, які б забезпечили нову
якість економічного та соціального відтворення.

3. Етап інтоформації - «період набуття нової стійкості, нової форми». Такий етап переходу характеризується набуттям систе­мою елементів цілісності, отже домінуванням якісно нової системи господарювання, мотивації, соціальних зв'язків тощо.

4. Етап посттрансформаційного стану - час, коли визначається «здатність нової системи охопити усі ланки відтворювального процесу, надати йому цілісності та стійкого самовідтворювального руху відповідно до нової мети розвитку».

Таблиця 2.1

Дата добавления: 2015-05-26