Основні терміни. Тема 4. Інформаційне і постекономічне суспільство: спільні та відмінні риси, тенденції розвитку

3.

2.

1.

Тема 4. Інформаційне і постекономічне суспільство: спільні та відмінні риси, тенденції розвитку

Контрольні питання

1. Розкрийте сутність капіталістичної економічної системи

2. Які існують напрями дослідження процесів трансформації економічної системи капіталізму?

3. Визначить, на які періоди згідно з інституційно-технологічним підходом до аналізу сутності трансфор­мації економічних систем поділяється історія людства

4.Розкрийте відмінності індустріального та постіндустріального суспільства

Мета: проаналізувати особливості інформаційного і постекономічного суспільства як основних форм постіндустріального економічного устрою

План

1. Інформаційне суспільство як форма й результат функціону­вання постіндустріальної економіки

2. Роль держави у забезпеченні ефективної трансформації продуктивних сил на принципах інформаційної економіки

3. Постекономічне суспільство: проблеми, визначення сутності й чинники становлення

Література: [11, 12, С. 79-97, 109-112]; [17]

Інформаційне суспільство – це суспільство, у якому кількісні зміни у сфері інформації привели до виникнення якісно нового типу соціального устрою.

Френк Уебстер виділяє п'ять критеріїв аналізу інформаційного суспільства:

- технологічний

- економіч­ний

- пов'язаний зі сферою зайнятості

- просторовий

- культури.

Інформація (лат. повідомляти, надавати відомо­сті, інформацію про щось) це: 1) повідомлення про щось; 2) відомості, що є об'єктом збереження, переробки та передаван­ня; 3) у математиці, кібернетиці - кількісна міра ліквідації неви­значеності (ентропії), міра організації системи; інформативний - такий, що містить інформацію, характеризує її насиченість; інфор­мативність - насиченість змістом, інформацією; кількість відо­мостей, знань.

З цих визначень «інформації» випливають кілька підходів до напрямів її аналізу:

- докібернетичний період: інформація - це повідомлення про щось;

- за умов НТР: це самостійне явище, здатне забезпечити новий характер рішень під час розроблення наукових та прикладних проблем, проблем політичного, управ­лінського, соціального характеру не на рівні окремого об'єкта інтересів, а в масштабах регіону, країни, планети у ре­жимі реального часу.

На першому плані має стояти якість інформації, оскільки саме вона забезпечує обгрунтованість і спрямованість прий­няття рішень у сфері економіки та соціальних відносин. Цю особли­вість інформації відзначав і видатний дослідник проблем інформа­ційного суспільства Мануель Кастельс. У своїй праці «Інформаційна епоха: економіка, суспільство і культура» (1996-1998 рр.) він наголошував, що інформація в сучасних умовах символізує абсолютно нові відносини, а інформаціоналізм означає вплив знання на знання як основне джерело продуктивності.

М. Кастельс вводить у науковий обіг термін «інформаційний капіталізм» (мережеве суспільство) – відносини, засновані на системному використанні інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ), які забезпечують переваги капіталу, що функціонує у системі інформаційних мереж. Ділова актив­ність у таких мережах відбувається у реальному часі без просторових обмежень, супроводжується трансформацією окремих елементів організаційно-економічних та соціально-економічних відносин.

Д. Белл стверджує, що інформаційне суспільство, сутність якого пов'язана із «здатністю трансформувати наукові знання у кінцевий продукт «високих технологій», продукує кілька напрямів у роз­витку системи потреб:

з одного боку це потреби народного гос­подарства у знаннях, інтелектуальних технологіях, отже у ново­му, інтелектуальному типі працівника, який може забезпечити створення та впровадження таких технологій, забезпечуючи реаль­но високий рівень конкурентоспроможності країни, галузі, окре­мого бізнесу;

з другого боку - це структура потреб самого працівника, оскільки перетворення ви­сокого професіоналізму окремих спеціалістів у масове явище в умовах ринкової економіки та НТР веде до якіс­них змін соціального характеру, збагачення системи цілей діяль­ності багатьох найманих працівників.

Переважання в українській економіці низько- та середньотехнологічних виробництв є яскравим свідченням низької якості й ефективності, мотиваційної системи та уваги дер­жави, неадекватного вимогам часу рівня реального урахування у науково-технічній, структурній, податковій, бюджетній, соціаль­ній політиці ролі НТП, конкурентоспро­можності національного капіталу на ринку високих технологій та високотехнологічних продуктів високої якості.

Державна політика сприяння інтелектуалізації праці, формуванню високотехнологічної структури виробництва в ос­новних секторах і галузях народного господарства повинна забезпечити правове поле такої спрямованості розвитку. Зокрема для України це означає:

1) прийняття ключових законів, що визначають єдині правила гри у сфері високих технологій - Закону України про інтелектуальну власність і Закону про трансфер технологій, який би регулював експорт-імпорт технологій з позицій забезпечення конкурентоспроможності економіки, а також умови передавання розроблених за бюджетні кошти нових технологій приватному капіталу;

2) за допомогою податкової та бюджетної політики забезпе­чення державного стимулювання НДКР на макрорівні та на рівні окремих інноваційно спрямованих фірм і корпорацій, технопарків;

3) оскільки приватний капітал в Україні поки що не орієнтова­ний на інноваційні чинники зростання та на посилення соціальної відповідальності бізнесу, роль головного координатора процесів забезпечення інноваційної спрямованості економіки, зростання рівня її соціалізації через розвиток людського, інтелекту­ального та соціального капіталу, повинна взяти на себе державна влада усіх рівнів.

До головних ознак постекономічного суспільства можна віднести:

- поступовий, еволюційний перехід значної частини суспільства до нової структури цінностей, яка відповідає соціальному порядку, що формується в умовах глобалізації і становлення системи постматеріалістичної мотивації;

- демасифікований характер постекономічного суспільства, який випливає із нової ролі особистості. Новий соціальний стан особи засновується не на взаємодії класів чи груп людей з їхніми економічними інтересами, а на діях переважно нематеріалістично мотивованих особистостей, якими не можна управляти традицій­ними методами, ефективними у рамках індустріального ладу;

- економічні чинники зберігають роль головної рушійної сили соціального прогресу, однак сам соціальний прогрес втілюється у явищах, які вже не мають суто економічної природи. Тому їх не можна оцінити з допомогою показників, що традиційно використовуються для виміру господарського успіху;

- зниження ролі традиційних соціальних конфліктів, заснованих на нерівномірному розподілі матеріального багатства. Водночас, в умовах глобалізації однією із найголовніших стає проблема виживання людства як єдиного цілого і проблема оптимальної взаємодії соціальних сил не тільки в рамках окремих суспільних систем, а й світу загалом;

- глобальність змін і перспектив: людство не повинно більше розглядатися як статична маса, яка підкоряється певним законам і об'єднується загальними матеріальними інтересами. Відбувається еволюційний процес формування нових соціальних груп, характер, структура і межі яких визначаються на основі системи ціннісних орієнтирів, які поділяють окремі особистості з цих груп;

- специфіка формування постекономічного суспільства полягає у виникненні цього типу суспільства як певної замкненої спільності лише у рамках постіндустріальних держав. Це породжує два нові типи конфліктів як у країнах, що розвиваються, так і в самих постіндустріальних країнах, у яких виникають та поглиблюються якісно нові форми соціальних суперечностей, унаслідок яких зростатимуть соціальна напруга й соціальна відчуженість.

Отже, по-перше, постекономічна реальність формується як суспільна система, що заснована на самореалізації та творчій діяльності людей, вона не може базуватися на соціальній мобілізації, яка відігравала важливу роль у становленні індустріальних систем. По-друге, на відміну від традиційної майнової нерівності на передній план сьогодні виходять нові форми нерівності, які вті­лені у різних базових цінностях. Тому перерозподіл національного багатства переважно відбувається на користь пред­ставників тих соціальних прошарків, діяльність яких мотивована потребою у самореалізації та самовдосконален­ні.

Науково-технічна революція. Інформаційне суспільство. Інформація. Інформативний. Інфор­мативність. Інформаціоналізм. Інформаційний капіталізм (мережеве суспільство). Постекономічне суспільство.

Дата добавления: 2015-05-26