Континентальний шельф

Питання про юрисдикцію і права власності щодо ресурсів морського дна за межами територіального моря було запропоновано на розгляд Гаазької конференції з кодифікації міжнародного права 1930 р., але не обговорювалося, хоча практична необхідність його вирішення назрівала. В 1942 р. Велика Британія від імені Тринідаду уклала з Венесуелою Договір щодо підводних районів затоки Парія. За цим договором сторони поділили морське дно затоки на два сектори, що прилягають до їхніх берегів, і визнали права одна одної на відповідний сектор. При цьому на сектори не поширювався суверенітет ані прибережних держав, ані будь-яких інших. Таким чином, у 1942 р., ще до створення самого інституту континентального шельфу, з'явився договір про його делімітацію.

Прийнято вважати, що вперше ідея про належність континентального шельфу прибережній державі була сформульована в заяві Президента США Г. Трумена від 28 вересня 1945 р.: "...Уряд США вважає ресурси поверхні й надр континентального шельфу, що знаходиться у відкритому морі, але примикає до узбережжя Сполучених Штатів, такими, що належать США і перебувають під їхньою юрисдикцією та контролем"1. Після цієї заяви з'явилися претензії на континентальний шельф з боку багатьох держав.

Континентальний шельф як міжнародно-правовий інститут був уперше встановлений у Конвенції про континентальний шельф 1958 р. і підтверджений у Конвенції ООН з морського права 1982 р. У його основу було покладено геологічне поняття континентального шельфу. Стаття 76 "Визначення континентального шельфу" Конвенції 1982 р. установлює: "Континентальний шельф прибережної держави містить у собі морське дно й надра підводних районів, що простягаються за межі її територіального моря на всьому протязі природного продовження її сухопутної території до зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не сягає такої відстані" (п. 1). У випадках, коли ця окраїна простягається більш ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від яких вимірюються ширина територіального моря, зовнішня межа континентального шельфу визначається за складною формулою, що поєднує геоморфологічні дані з дистанційною межею в 350 миль або відстанню не далі 100 миль від 2500-метрової ізобати2. У цих випадках дані про межу континентального шельфу передаються Комісії з кордонів континентального шельфу, що надає рекомендації з питань встановлення зовнішніх кордонів шельфу3. Межі континентального шельфу, встановлені прибережною державою відповідно до цих рекомендацій, є остаточними та обов'язковими для всіх (п. 8 ст. 76).

Прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права з метою розвідки й розробки його природних ресурсів (п. 1 ст. 77). У силу цього положення континентальний шельф виокремлюється в самостійну територіальну категорію, оскільки за юридичною природою він не може бути віднесений ні до державної території, ні до міжнародної території спільного користування.

Права прибережної держави у межах континентального шельфу є виключними в тому розумінні, що, якщо ця держава не здійснює розвідку континентального шельфу або не розробляє його природні ресурси, ніхто не може робити цього без чітко вираженої згоди прибережної держави. При цьому права такої держави на континентальний шельф не залежать від ефективної або фіктивної окупації нею шельфу або від прямої про це заяви.

Поняття "природні ресурси" включає мінеральні та інші неживі ресурси морського дна і його надр, а також живі організми, що належать до "сидячих видів", тобто організми, які в період, коли можливий їхній промисел, або перебувають у нерухливому стані на морському дні чи під ним, або не здатні пересуватися, інакше, ніж перебуваючи в постійному фізичному контакті з морським дном або його надрами.

Права прибережної держави на континентальний шельф не зачіпають правового статусу покриваючих вод і повітряного простору над цими водами.

Здійснення прав прибережної держави щодо континентального шельфу не повинне обмежувати судноплавство, права і свободи інших держав, передбачені у Конвенції 1982 р., або призводити до будь-яких невиправданих перешкод їх здійсненню.

Всі держави мають право прокладати підводні кабелі й трубопроводи на континентальному шельфі відповідно до положень цієї Конвенції.

Прибережна держава здійснює відрахування або внески натурою у зв'язку з розробкою неживих ресурсів континентального шельфу за межами 200 миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря.

У Конвенції 1982 р. передбачається, що делімітація (розмежування) континентального шельфу між державами з протилежними або суміжними узбережжями здійснюється шляхом угоди на основі міжнародного права, як зазначається в ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, з метою досягнення справедливого рішення (п. 1 ст. 83). До укладення такої угоди зацікавлені держави докладають усі зусилля для досягнення тимчасової домовленості практичного характеру і протягом перехідного періоду не повинні ставити під загрозу досягнення остаточної угоди або не перешкоджати її досягненню. Якщо протягом розумного строку угода не може бути досягнута, зацікавлені держави застосовують процедури, передбачені у частині XV "Урегулювання суперечок".

Україні як прибережній морській державі необхідно знаходити шляхи вирішення проблеми делімітації континентального шельфу з державами, що мають з нею суміжні узбережжя. Нині тривають переговори з цього непростого питання з метою укладення відповідної угоди з Росією.

Складність та актуальність питання делімітації морських кордонів між сусідніми державами можна проілюструвати спором між Румунією і Україною щодо делімітації морських просторів у західній частині Чорного моря.

"Коріння" цієї проблеми сягають у 60-ті роки XX ст., коли вперше почалися переговори між СРСР і Румунією стосовно делімітації континентального шельфу між двома державами. Суттєву роль у цих переговорах відігравало питання про острів Зміїний, який перебував під суверенітетом СРСР. Головним предметом обговорення на переговорах було значення, яке надавалося цьому острову у встановленні делімітаційної лінії. Початкова позиція СРСР полягала в тому, що острову Зміїному необхідно надати повного впливу на встановлення еквідистанційної лінії кордону. Але пізніше у процесі переговорів СРСР вказав, що з метою досягнення компромісного рішення можлива зміна позиції Радянського Союзу, а саме, острів Зміїний буде частково впливати на встановлення еквідистанційної делімітаційної лінії. Румунія, у свою чергу, не змінила власної позиції, яка полягала у тому, що острів Зміїний не повинен впливати на встановлення еквідистанційної лінії кордону.

Румунія вважала, що острів Зміїний є скелею і відстоювала позицію, яка ґрунтувалася на положеннях п. З ст. 121 Конвенції 1982 р., в якому зазначено, що "скелі, не придатні для підтримання життя людини або для самостійної господарської діяльності, не мають ні виключної економічної зони, ні континентального шельфу"1. Основним аргументом є відсутність ресурсів води на острові та неможливість життєдіяльності на острові без морського сполучення з континентом.

Таку саму позицію румунська сторона відстоювала на переговорах з Україною щодо розмежування континентального шельфу і виключних економічних зон обох держав у Чорному морі (протягом 1998-2004 рр. відбулося 24 раунди переговорів). Перебіг переговорного процесу із зазначеної проблеми показав, що сторони не спромоглися дійти згоди щодо впливу острову Зміїний на проходження делімітаційної лінії.

Аналіз геологічної побудови острова Зміїний та його морфологічна структура, про що свідчать матеріали, надані фахівцями Держкомгеології України, доводять, що острів Зміїний є невід'ємною частиною великого тектонічного блоку Східноєвропейської платформи, притоплена частина якої формує шельф у північно-західній частині Чорного моря.

Згідно з положенням п. З ст. 121 Конвенції ООН з морського права 1982 р., яке взаємопов'язане з питанням про геологічну побудову острова Зміїний, постало питання щодо його придатності для підтримки життя людини та самостійної господарської діяльності.

У цьому плані слід зазначити, що деякі елементи геологічної характеристики острова Зміїний (наявність 10-метрового покриву четвертинних відкладень, що містять ґрунтовий шар, який забезпечує розвиток тваринного і рослинного світу, а також наявність величезної (до 1 км) товщі осадкових відкладень палеозою (що дає можливість передбачити наявність власних запасів води та інших корисних копалин) дали підстави стверджувати, що острів Зміїний придатний для підтримки життя людини та самостійної господарської діяльності1. Сьогодні на території острова Зміїний площею 1,5 кв. км постійно проживає близько 80 осіб - працівники маяка, який працює ще з XIX ст., гідрографи, іхтіологи, геофізики, прикордонники, члени їхніх сімей. Верховна Рада України в лютому 2007 р. ухвалила постанову про присвоєння населеному пункту на острові Зміїний назви селище Біле.

Питання території біля острова Зміїний стало найбільш актуальним для румунської сторони у 2001 р., коли плавуча бурова установка "Чорноморнафтогазу" виявила в 40 км на південь від острова значні поклади вуглеводнів і 16 вересня 2004 р. Румунія передала на розгляд Міжнародного Суду ООН питання про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон між двома державами.

З лютого 2009 р. Суд ООН ухвалив рішення у справі "Румунія проти України", відповідно до якого острів Зміїний не може вважатися частиною прибережної лінії України при визначенні серединної лінії при делімітації континентального шельфу та виключної економічної зони.

Мотивацію рішення по суті Суд почав з визначення, що з правового погляду релевантні узбережжя можуть відігравати подвійну роль у делімітації континентального шельфу та виключної економічної зони: "По-перше, необхідно визначити релевантні узбережжя для того, щоб означити" в чому полягає сутність у цій справі суперечливих претензій на ці зони. По-друге, релевантні узбережжя необхідно встановити для того, щоб перевірити на третій та останній стадії процесу делімітації, чи існує диспропорційність у співвідношенні між довжиною прибережних зон кожної Держави та морських зон, які виходять за межі делімітаційної лінії кожної зі Сторін".

Суд ООН зазначив, що відповідно до договору між сторонами, все румунське узбережжя - це узбережжя, релевантне для делімітації. У результаті - довжина релевантного узбережжя Румунії сягає приблизно 248 км, тоді як довжина релевантного українського узбережжя становить приблизно 705 км.

Далі Суд ООН зазначив, що його завдання передусім полягає в ідентифікації "відповідних точок на відповідних узбережжях Сторін, які змінюють прибережну зону таким чином, що геометрична фігура, яку формують лінії з'єднання усіх цих точок, відображає загальну область узбережжя" (п. 127). Детально вивчивши характеристики кожної точки, яку сторони вважають доцільною для проведення приблизної рівновіддаленої лінії, Суд вирішив використати півострів Сакалін та прибережний кінець дамби Суліна на румунському узбережжі (п. 141) і острів Циганка, мис Тарханкут і мис Херсонес на українському узбережжі (п. 148). На думку Суду ООН, неприйнятним є вибирати точку на острові Зміїний (п. 149).

Суд взяв до уваги, що, згідно з принципами його юрисдикції, він може у деяких випадках не враховувати дуже малі острови чи не надавати їм повноцінних прав у морських зонах, якщо такий підхід має неспівмірні впливи на лінію делімітації, про яку йдеться (п. 185). Суд зазначив, що всі території, які підлягають делімітації, розташовані у виключній економічній зоні та на континентальному шельфі материкових узбереж сторін, і, крім того, знаходяться на відстані 200 морських миль від материкового узбережжя України. Суд зазначив, що острів Зміїний розташований на відстані приблизно 20 морських миль на схід від материкового узбережжя України у зоні дельти Дунаю. Враховуючи таку географічну конфігурацію та в контексті делімітації з Румунією, будь-які права на континентальний шельф та виключну економічну зону, ймовірно створену островом Зміїний, не можуть поширюватися далі прав, які виникають через материкове узбережжя України з огляду на південну межу делімітації, як визначено Судом. Будь-які можливі права/юридичні титули, які виникають через острів Зміїний у східному напрямку, повністю зараховуються до прав, які виникають через західне та східне материкове узбережжя самої України. Суд також зазначив, що сама Україна, навіть попри те, що вона вважає, що острів Зміїний підпадає під п. 2 ст. 121 Конвенції ООН з морського права, не розширювала відповідну територію за межі лінії материкового узбережжя внаслідок наявності острова Зміїний у зоні делімітації. У світлі цих факторів Суд ООН дійшов висновку, що наявність острова Зміїний не є аргументом для коригування тимчасової рівновіддаленої лінії (п. 187). Суд нагадав, що територіальні води завдовжки 12 морських миль були приписані острову Зміїному згідно з домовленостями між сторонами. Таким чином, на думку Суду, острів Зміїний не повинен у такому випадку впливати на делімітацію інакше, крім тих випадків, які випливають із його ролі зони завдовжки 12 морських миль у територіальних водах.

Окрім наявності острова Зміїний у зоні делімітації, Суд розглянув п'ять інших факторів: можливе неправильне співвідношення довжини узбережжя (п. 158-168), замкнутий характер Чорного моря та делімітації, які раніше проводилися у регіоні (п. 169-178), поведінка сторін (концесія на видобуток нафти та газу, рибальство та морські патрулі) (п. 189-198), перешкоджання отриманню результату (п. 199-201) та певні міркування сторін з приводу безпеки (п. 202-204), проте не врахував їх.

Визначена Судом лінія делімітації, для якої основоположною точкою не було вибрано ні дамбу Суліна, ні острів Зміїний, проходить зоною завдовжки 12 морських миль навколо острова Зміїний до перетину з лінією, рівновіддаленою від суміжних узбереж Румунії та України; звідси випливає, що до цієї точки лінія визначається точками на протилежних берегах Румунії та України. З цієї поворотної точки лінія делімітації проходить уздовж лінії, рівновіддаленої від протилежних узбереж Румунії та України (п. 206). Суд вважає, що лінія делімітації збігається з рівновіддаленою лінією до точки, за якою можуть бути порушені інтереси третіх держав (п. 209)

Наприкінці Суд ООН перевірив, чи не викликає визначена ним лінія делімітації серйозної непропорційності у довжині відповідних прибережних зон та пропорційному розподілі прилеглих територій. Зазначивши, що співвідношення довжини відповідних прибережних зон для Румунії та України, згідно з підрахунками Суду, становить приблизно 1: 2,8, а співвідношення відповідної морської території між Румунією та Україною становить приблизно 1: 2,1, Суд не визнав, що накреслена лінія потребує будь-яких змін (п. 216).

Згідно з рішенням Суду ООН під юрисдикцію Бухареста перейшло 79,34 % спірних територій у Чорному морі. За оцінками румунських експертів, там знаходиться близько 12 млн т нафти і 70 млрд куб. м газу. Зокрема, за рішенням Суду у розпорядження Румунії перейшло 90 % перспективного нафтогазоносного родовища на геологічній структурі "Олімпійська" (що розміщена на відстані 40 км на південь від острова Зміїний)1. "Врахування острова Зміїний означало б юридичний перегляд географії", - заявила Розалін Хіггінс, голова Міжнародного Суду ООН, зачитуючи рішення і, мабуть, розуміючи його неоднозначність.

Дата добавления: 2015-05-31