Сполучення договірного, рекомендаційного й імперативного способів регулювання

Сполучення централізованого і локального регулювання суспільних відносин у сфері праці.

Типові риси (ознаки) методу трудового права

Ця ознака відображає суть державно-правового керування суспільною працею, тому що саме за допомогою такого сполучення досягається єдність і диференціація умов праці в залежності від галузевих і регіональних особливостей виробництва, краще враховуються загальні і специфічні умови праці в конкретних організаціях.

За допомогою централізованого регулювання в даний час установлюється звичайно мінімум гарантій трудових прав працівників: визначається екстенсивна міра праці – тривалість робочого часу; вводиться тарифна система для бюджетників; приймаються найважливіші нормативні акти з питань дисципліни й охорони праці працівників. У цьому регулюванні беруть участь центральні (включаючи і галузеві) органи госвласті і госправління, а також вищі органи профспілкової системи – на рівні країни, галузі. Прийняті в результаті централізованого регулювання нормативні акти можуть носити як директивний (обов'язковий), так і рекомендаційний характер.

За допомогою локального правового регулювання встановлюються: режим робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях; пільги і переваги працівникам з фондів підприємства (понад мінімальні гарантії, установлених централізованими нормативними актами); графіки відпусток; умови колективного договору й ін. Учасниками локального регулювання виступають, з одного боку, роботодавець (організація, підприємець), а з іншого боку – трудовий колектив (профком, рада трудового колективу). Прийнятий у результаті локального регулювання нормативний акт поширює своя дія в межах даної організації.

Названа ознака методу трудового права України найбільше наочно виявляється у впливі на головний предмет цієї галузі – трудові відносини. Відповідно до чинного законодавства договір тут виступає основним юридичної (правовстановлюючим) фактом. Через його посередництво встановлюються, змінюються і припиняються трудові правовідносини, тобто реалізується конституційне право громадян на працю. Договірна форма регулювання характерна в ряді випадків і для інших суспільних відносин, що входять у предмет ставкового права. Так, наприклад, організаційно-управлінські відносини в сфері праці одержують юридичне оформлення в колективних договорах і угодах, договорах орендного підряду, в угодах по охороні праці й інших спільних форм локального нормотворчості, у яких беруть участь роботодавець і трудовий колектив (або від його імені - профком).

Головна особливість договірного способу регулювання суспільних відносин полягає в тому, що встановлене на основі договору правове відношення, як правило, не може бути змінене без взаємної згоди сторін. Наприклад, без взаємної згоди сторін не можна вносити зміни і доповнення в зміст колективних договорів і угод, змінювати і доповнювати трудові договори (контракти).

Рекомендаційний спосіб регулювання, що одержав визначене поширення в умовах переходу економіки країни на ринкові відносини, припускає прийняття норм-рекомендацій, адресованих суб'єктам суспільних відносин, що складають предмет трудового права. Цей спосіб характеризує м'яке регулювання шляхом указівки на бажане для держави поводження суб'єктів суспільних відносин.

Однак договірний і рекомендаційний способи регулювання суспільних відносин у сфері праці, хоча й одержали досить широке поширення за останні роки, цілком не вичерпують характеристику методу трудового права. Справа в тім, що обоє зазначених способу на практиці нерідко сполучаються з державно-владним (імперативним) способом регулювання. Таке сполучення диктується необхідністю встановлення строгого порядку в трудових відносинах, зміцнення трудової дисципліни, залучення до відповідальності осіб, що допускають правопорушення. Тому роботодавець (підприємець, адміністрація підприємства) наділяється правом застосовувати міри дисциплінарного покарання, притягати до матеріальній відповідальності, звільняти по визначеним у законі підставам, давати обов'язкові для працівника вказівки з питань якісного виконання його трудової функції.

Активна участь у регулюванні суспільних відносин у сфері праці трудових колективів і профспілкових органів.

В Україні трудовий колектив організації вирішує питання про необхідність висновку з роботодавцем колективного договору, розглядає і затверджує його проект; розглядає і вирішує питання самоврядування трудового колективу відповідно до статуту організації; визначає перелік і порядок надання працівникам організації соціальних пільг і заохочень; визначає і регулює форми й умови діяльності громадських організацій; вирішує інші питання відповідно до колективного договору.

На державних і муніципальних підприємствах, а також на підприємствах, у майні яких внесок держави чи місцевого органа госвласті складає більш 50%, повноваження трудового колективу здійснюються загальними зборами (конференцією) і його виборним органом – радою трудового колективу.

Взаємини трудового колективу з роботодавцем, охорона праці, соціальний розвиток, участь працівників у прибутку регулюються крім законодавства України також статутом організації і колективним договором.

Статті КзоП України закріпили загальне право профспілок представляти інтереси своїх членів з питань праці й інших соціально-економічних питань. У зв'язку з цим вони, природно, беруть участь у різних суспільних відносинах, регульованих трудовим правом. Так, наприклад, встановлення умов праці і заробітної плати, застосування законодавства про працю у випадках, передбачених законодавством, здійснюється за участю профспілок. Професійні союзи здійснюють нагляд за дотриманням законодавства про працю і правил по охороні праці, контролює житло-побутове обслуговування працівників.

Дата добавления: 2015-05-31