Поняття, сутність та види адміністративного нагляду

Адміністративний нагляд — це здійснення спеціаль­ними державними структурами цільового спостереження за дотриманням виконавчо-розпорядчими органами, під­приємствами, установами і організаціями та громадянами правил, передбачених нормативними актами.

Його суб'єктами є спеціально створені з цією метою державні структури: а) інспекції; б) міліція.

Усі інспекції залежно від компетенції можна поділити на дві групи: 1) ті, що мають повноваження міжвідомчого характеру (ДАІ, Держпожнагляд тощо); 2) ті, що не мають таких повноважень, тобто здійснюють свої функції тільки в межах того чи іншого відомства (інспекція польотів ци­вільної авіації, інспекція особового складу тощо).

Інспекції, що мають повноваження міжвідомчого (над­відомчого) характеру, є державними інспекціями. Вони здійснюють свої функції у межах наданої компетенції не­залежно від відомчої підпорядкованості об'єктів.

Державні інспекції. Система державних інспекцій за ха­рактером зв'язків з органами державної виконавчої влади неоднорідна. Класифікуючи за цією ознакою, можна гово­рити про дві групи державних інспекцій:

1) організаційно відокремлена група держінспекцій, підпорядкована безпосередньо уряду (Держгортехнагляд — щодо дотримання правил з безпечного проведення робіт у промисловості та гірському нагляді);

2) група інспекцій, які є цілком або частково структур­ними підрозділами центральних органів державної вико­навчої влади (міністерств, відомств).

Характерною щодо цього є діяльність добре нам відомої ДАІ, Держпожнагляду, органів санітарного нагляду або державної контрольно-ревізійної служби в Україні. Підпо­рядкованість державної інспекції тій чи іншій державній структурі фіксується у відповідному положенні. Положен­ня про ці інспекції затверджує Кабінет Міністрів України.

56. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні

Право громадян на звернення є конституційним. Поряд з іншими правами і свободами людини і громадянина воно зафіксовано у розділі II Основного Закону України.

Принципові положення з цього приводу містить ст. 40 Конституції. По-перше, вона встановлює право кожного на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. По-друге, вона зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування та службових осіб цих органів у встановлений законом строк: а) розглянути звернення і б) дати обґрунтовану відповідь.

Так, Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. у ст. З визначає, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі: а) пропозиції (зауваження), б) заяви (клопотання) і в) скарги.

Дата добавления: 2015-05-31