Злочини проти власності

Розділ VII

§ 1. Поняття і види злочинів проти власності

Родовим об 'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом, як частина еконо­мічних відносин, як основа економічної системи держави. Юридичним вираженням відносин власності є право власності, яке відповідно до статей 316,317 ЦК України є правом власника на володіння, користу­вання та розпоряджання своїм майном за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

На підставі статей 324-327 ЦК суб'єктами права власності висту­пають народ України, фізичні та юридичні особи, держава, територі­альні громади.

Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав держа­вою. Тому кримінальне законодавство також охороняє права всіх суб'єктів власності.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є най­важливішою соціальною цінністю: нормальне функціонування від­носин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є при­ватне, державне та комунальне майно, яке має певні обов'язкові озна­ки: 1) юридична — право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її віданні чи під її охороною: для винного майно є чужим; 2) економічна — май­но має становити матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що у майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна саме і вимірюється Цією працею; 3) фізична — це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Розділ VII

Злочини проти власності

Предметом злочинів проти власності можуть бути також гроші, цінні папери, документи, які є еквівалентом вартості.

Не є предметами злочинів проти власності такі, що перебувають у природному стані: ліс на корені, риба та інші водяні тварини в при­родних водоймах, звірі у лісі тощо. їх незаконне знищення, пошко­дження, вилов належать до злочинів проти довкілля (статті 246, 248 і 249 КК). Але ці предмети стають предметом злочинів проти власнос­ті, якщо вони вже вилучені з природного стану працею людини або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо.

Не є предметами злочинів проти власності вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали (статті 262, 263, 265 КК); наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори (ст. 312 та ін.); військове майно (статті 410,411 КК та ін.), які внаслідок своїх особливих (небезпечних) властивостей віднесені до предметів злочинів проти громадської безпеки, здоров'я людей.

Не є предметами злочинів проти власності об'єкти інтелектуальної та промислової власності (статті 176, 177 КК).

Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру. Це такі злочини, як вимагання (ст. 189 КК) та шахрайство (ст. 190 КК).

Специфіка об'єкта і предмета злочинів проти власності визначає і загальні об'єктивні та суб'єктивні ознаки цих злочинів.

З об 'єктивної сторони переважна більшість з них визначені законо­давцем як злочини з матеріальним складом: їх обов'язковою ознакою є спричинення суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди в певному розмірі відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів, як розбій, вимагання, погроза знищенням майна, не потрібно фактично­го настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

Із суб'єктивної сторони більшість злочинів проти власності харак­теризуються прямим умислом, при якому особа усвідомлює, що по­сягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричи­нення матеріальної шкоди і прагне цього, одночасно бажаючи власно­го незаконного збагачення. Певні особливості суб'єктивної сторони мають злочини, передбачені статтями 194, 196, 197 КК, про що буде сказано далі при аналізі цих злочинів.

За рядом загальних ознак, що характеризують злочини проти влас­ності, вони істотно розрізняються між собою за характером діяння,

способом їх вчинення, мотивами та метою. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні групи, побудувати їх систему. Так, за наяв­ності як обов'язкових ознак корисливих мотиву та мети злочини про­ти власності поділяються на: корисливі і некорисливі. Корисливі зло­чини, у свою чергу, за характером діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини: пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб і не пов'язані з таким обертанням.

§ 2. Корисливі злочини, пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб

Загальними ознаками, що об'єднують різні злочини цієї групи, є: 1) незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб; 2) корисливі мотив та мета — прагнення, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Обертання як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочинів цієї групи передбачає активну поведінку (дію) — вилучення чужого майна з володіння, розпорядження, користування власника або особи, якій воно ввірене на законній підставі, на користь винного або інших осіб і збагачення його або інших осіб за рахунок цього майна.

Обертання має бути незаконним. Це означає, що суб'єкт не має права на це майно, оскільки воно для нього є чужим. Обертання майна має бути безоплатним, тобто воно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власнику еквівалент його вартості.

З об'єктивної сторони більшість злочинів, пов'язаних з неза­конним безоплатним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, належать до злочинів з матеріальним складом: крім діяння необхідною ознакою їх об'єктивної сторони є наслідки — ма­теріальна шкода: власник позбавляється майна, можливості володіти, користуватися, розпоряджатися ним за своєю волею. Тому закінче­ними ці злочини визнаються з моменту фактичного заподіяння мате­ріальної шкоди у певному розмірі. Особливості в цьому питанні є в складах розбою і вимагання, про що буде зазначено при аналізі цих злочинів.

Розділ VII

Злочини проти власності

Суб 'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою: особа усвідомлює, що вона посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачає завдання матеріальної шкоди власнику і бажає настання цього наслідку, маючи на меті незаконне збагачення.

Мотив корисливий — прагнення одержати матеріальну вигоду для себе або інших осіб, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Суб'єкт корисливих злочинів — крадіжки, грабежу, розбою, ви­магання — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. В інших зло­чинах — особа, яка досягла 16-річного віку. У разі привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем суб'єкт спеціальний — особа, якій майно ввірено чи пере­буває в її віданні, або службова особа, яка заволодіває чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

Поряд з цими загальними ознаками корисливі злочини, які пов'язані з обертанням чужого майна, мають і відмітні ознаки: вони відрізня­ються один від одного за способом їх вчинення, тобто прийомами, методами, які використовує винний для досягнення злочинної мети збагачення за рахунок чужого майна. Саме за способом вчинення цих злочинів КК виділяє: крадіжку; грабіж; розбій; вимагання; шахрайство; привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловжи­вання службовим становищем.

Вивчаючи такі злочини, як крадіжка (ст. 185 КК), шахрайство (ст. 190 КК), привласнення чи розтрата (ст. 191 КК), слід мати на ува­зі, що ці злочини треба відрізняти від однойменних адміністративних правопорушень, передбачених ст. 51 Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення (далі — КУпАП). Законом України від 4 черв­ня 2009 р. до ст. 51 КУпАП внесено зміни, відповідно до яких ви­крадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищувала 0,2 нео­податковуваного мінімуму доходів громадян¹.

Крадіжка (ст. 185 КК). Частина 1 ст. 185 КК визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.

Об 'єктивна сторона крадіжки виявляється в дії: таємному неза­конному, безоплатному, поза волею власника викраденні чужого майна.

Голос України. - 2009. - 25 черв. (№ 116).

Таємне викрадення означає, що майно вилучається непомітно для ін­ших: за відсутності власника чи інших осіб або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші особи не здатні усвідомлювати факт викрадення (наприклад, на очах у людей, які відпочивають на пляжі і не усвідомлюють, що винний викрадає чужі речі; у присутності мало­літніх тощо). Таємним вважається і викрадення в присутності осіб, які усвідомлюють, що вчинюється крадіжка, але суб'єкт знає, що ці особи не будуть йому перешкоджати: він впевнений у їх мовчазній згоді, не­втручанні (наприклад, крадіжка продуктів на м'ясокомбінаті в при­сутності інших працівників).

Із суб 'єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, при якому винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно. І це пси­хічне ставлення винного має вирішальне значення для кваліфікації вчиненого як крадіжки. Тому навіть якщо злочинець помиляється, вважаючи свої дії непомітними, а за ним фактично хтось спостерігає і усвідомлює, що ці дії є незаконними, все вчинене залишається кра­діжкою.

Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна і отри­мання винним можливості хоча б початкового розпорядження вилуче­ним (сховати, передати, викинути тощо).

Частина 2 ст. 185 КК встановлює відповідальність за крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб. Відповідно до примітки 1 до ст. 185 КК повторною визнається крадіжка, вчинена особою, яка раніше вчинила не лише крадіжку, а й будь-який із зло­чинів, передбачених статтями 185,186,189-191 або статтями 187 і 262 КК (повторність однорідних злочинів), незалежно від того, чи була особа судима за раніше вчинений злочин, чи ні. Важливо лише мати на увазі загальне положення, що належить до поняття повторності (ст. 32 КК): повторність крадіжки виключається, якщо за раніше вчи­нену крадіжку (або інший злочин, вказаний у примітці) особу було звільнено від кримінальної відповідальності або якщо судимість за цей злочин було погашено чи знято.

Повторну крадіжку слід відрізняти від продовжуваної крадіжки, при якій вчиняється одна крадіжка, але кількома тотожними діями, °б єднаними єдиною метою (наприклад, крадіжка із заводу велосипе-Да окремими деталями).

Якщо крадіжка вчиняється після крадіжки, то вчинене кваліфіку­ється за ч. 2 ст. 185 КК.

Розділ VII

Злочини проти власності

У разі вчинення крадіжки після інших, вказаних у статтях 186,187, 189-191 і 262 КК однорідних злочинів, необхідна кваліфікація вчине­ного за сукупністю: за ч. 2 ст. 185 КК і відповідною статтею, що перед­бачає відповідальність за ці злочини, наприклад, ч. 1 ст. 187 та ч. 2 ст. 185 КК.

Крадіжка, вчинена за попередньою змовою групою осіб, передбачає вчинення її спільно декількома суб'єктами (двома і більше), які зазда­легідь, тобто до початку вчинення крадіжки, домовилися про спільне її вчинення (ч. 2 ст. 28 КК). При цьому не має значення, яку конкретно роль виконував кожний з них при вчиненні крадіжки.

У частині 3 ст. 185 КК встановлена відповідальність за крадіжку, поєднану з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або таку, що завдала значної шкоди потерпілому.

Аналіз першої ознаки вимагає з'ясування, по-перше, понять «житло», «інше приміщення», «сховище»; по-друге, поняття «проникнення».

Житло — це приміщення, призначене для постійного або тимчасо­вого проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються і його складові частини, де може зберігатися майно (балкон, льох тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Примі­щення — це різного роду споруди, будови, в яких постійно або тим­часово знаходиться майно. Це може бути магазин, база, промислове підприємство, музей тощо. Інше сховище — це широке поняття — будь-яка споруда для постійного або тимчасового зберігання майна (контейнер, фургон, дільниця території, що охороняється, тощо). Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється не­законне вторгнення до них у будь-який спосіб: із застосуванням засо-бівтюдолання перешкод або без їх використання. Однак обов'язковою його ознакою є незаконність — з метою крадіжки. Якщо особа увійшла до приміщення, житло не з метою крадіжки, але потім викрала майно, то ознака, що розглядається, відсутня. Так, наприклад, І. прийшов у гуртожиток до своєї знайомої, але її в кімнаті не було. І. пішов шу­кати її в інших кімнатах. Побачивши в одній з порожніх кімнат, що на столі лежав гаманець, І. викрав його. У цьому випадку відсутня кра­діжка з проникненням у житло.

Для проникнення не має значення, чи проник винний сам (фізично) у житло, приміщення або використав знаряддя, якими, наприклад, через відкриту кватирку вилучав майно.

Якщо з метою проникнення застосовується насильство (наприклад, щодо охоронця, господаря квартири та ін.), то залежно від характеру насильства усе вчинене має кваліфікуватися як грабіж або розбій.

Крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому, визначається за сукупності двох умов: матеріального становища потерпілого та роз­міру збитку на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (примітка 2 до ст. 185 КК). Тому, якщо спричинена шкода відповідає розміру від ста до двохсот п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, але матеріальне стано­вище потерпілого таке, що для нього ця шкода не є значною, крадіжка не може визнаватися такою, що спричинила значну шкоду. Втім не буде такої крадіжки і в тому разі, якщо розмір шкоди є нижчим за сто не­оподаткованих мінімумів доходів громадян¹, незалежно від матеріаль­ного становища потерпілого. Матеріальне становище потерпілого встановлюється в кожному конкретному випадку на підставі оцінки заробітної плати, інших доходів, кількості членів сім'ї, наявності дітей або хворих тощо.

Частини 4 і 5 ст. 185 КК передбачають відповідальність за крадіж­ку, вчинену >> великому і особливо великому розмірі. Крадіжка, вчинена у великому розмірі, має місце при вчиненні її однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподат­ковуваний мінімум доходів громадян, а в особливо великих розмірах — на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує цей мінімум доходів на момент вчинення злочинів (примітки 3 і 4 до ст. 185 КК).

Крім того, ч. 5 ст. 185 КК передбачає відповідальність за крадіжку, вчинену організованою групою, ознаки якої передбачені у ч. 2 ст. 28 КК.

Грабіж (ст. 186 КК) з об 'єктивної сторони виражається у відкри­тому викраденні чужого майна, тобто вилученні його в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчинюється злочин. При цьому винний також усвідомлює, що його дії помічені, але ігнорує Це. Якщо винний помиляється і вважає, що його помітили, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація інша — особа вважає, що її ніхто не бачить, але насправді за нею сте­жать, то вчинене вважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення, почате таємно, переросло у відкрите (на­приклад, при вчиненні винним крадіжки несподівано з'явився охоро-^неЦь, але винний ігнорує це і, схопивши викрадене, тікає).

¹ Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 37. - Ст. 308.

Розділ VII

Злочини проти власності

Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим з моменту вилучення майна і отримання можливості розпорядитися ним як своїм.

Частина 2 ст. 186 КК передбачає відповідальність за грабіж, по­єднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється як фізичне насильство — обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв'язування, замкнення в певному при­міщенні), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушко­дження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або не­значної втрати працездатності, так і психічне насильство — погроза застосувати вказане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковий безпосередній об'єкт — свободу і тілесну недоторканність особи.

Насильство при грабежі у більшості випадків застосовується з ме­тою вилучити майно, а тому передує вилученню. Але насильство може застосовуватися і для утримання вже вилученого майна, тобто сліду­вати за вилученням (наприклад, винний, скориставшись тим, що про­давець магазину пішов у підсобне приміщення, з прилавка викрав річ. Продавець, помітивши це, намагався її відібрати, але винний, утриму­ючи річ, наніс кілька ударів продавцю і з викраденим зник). Якщо ж насильство застосовується тільки з метою уникнути затримання, то грабежу, поєднаного з насильством, не буде (наприклад, винний кинув відкрито викрадену річ і, тікаючи, застосовує насильство щодо особи, яка намагається його затримати).

Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб відібра­ти у потерпілого річ, предмет (наприклад, вирвав з рук сумку, зірвав з голови шапку тощо). У цих випадках насильство до потерпілого не за­стосовується, тому грабіж-ривок кваліфікується за ч. 1 ст. 186 КК.

Усі інші кваліфікуючі ознаки грабежу: повторність, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, інше приміщення, за­вдання значної шкоди потерпілому, а також грабіж у великих і осо­бливо великих розмірах або організованою групою (частини 2-5 ст. 186 КК) аналогічні тим, які проаналізовано щодо крадіжки.

Розбій (ст. 187 КК) є найбільш небезпечним злочином проти влас­ності. Його обов'язковим додатковим об'єктом виступають життя і здоров'я потерпілих.

Об'єктивна сторона розбою полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя

чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Насильство має реальний характер: здатне приду­шити волю потерпілого і примусити його передати майно винному.

Під фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, розуміється легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжко­сті, тяжке тілесне ушкодження, замах, на вбивство, вбивство. Однак слід зазначити, що замах на вбивство і вбивство, що супроводили роз­бій, не охоплюються цим складом і вимагають додаткової кваліфікації за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.

До насильства як обов'язкової ознаки розбою належить і насиль­ство, небезпечне для життя в момент заподіяння. Специфіка його по­лягає в тому, що реальна небезпека для життя існує для потерпілого лише в момент застосування насильства, фактично воно не призводить до настання смерті. Наприклад, стиснення шиї, застосування електро­струму, скидання з висоти тощо. Фізичне насильство може бути як відкритим, так і таємним (нанесення удару потерпілому, який спав).

Психічне насильство — це погроза заподіяти вказане фізичне на­сильство або погроза вбивством. Додаткової кваліфікації за ст. 129 КК тут не потрібно.

Насильство при розбої є способом заволодіння майном і, як прави­ло, передує йому. Однак воно може застосовуватися і після заволодін­ня майном для його утримання. Насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, застосоване винним з метою уникнути затримання, вимагає самостійної кваліфікації за сукупністю з крадіжкою чи грабежем.

Тривалий час спірним у судовій практиці було питання про мож­ливість віднесення до насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, давання потерпілому з метою вилучення в нього майна наркотичних, психотропних речовин, що призвели до його несвідомого стану. Пле­нум Верховного Суду України визнав, що якщо такі засоби були за­стосовані без згоди потерпілого (всупереч його волі) і містили в собі небезпеку для його життя чи здоров'я, про що знав винний, то такі дії кваліфікуються як розбій¹.

Розбій належить до усічених складів злочинів, тому він вважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосування насиль­ства, незалежно від того, вдалося винному заволодіти майном чи ні.

Вісн. Верхов. Суду України. - 2003. - № 1. - С. 37^2.

Розділ VII

Злочини проти власності

Кваліфікуючими ознаками розбою є: вчинення його за попередньою змовою групою осіб або особою, яка раніше вчинила розбій або бан­дитизм (ч. 2 ст. 187 КК); поєднання розбою з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. З ст. 187 КК); спрямування розбою на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинення його організованою групою, або поєднання із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК). Ці ознаки аналогічні тим, які розкриті при аналізі крадіжки, за винятком двох. Це розбій, вчине­ний особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, і розбій, по­єднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Розбій вважається повторним лише тоді, коли йому передував роз­бій або бандитизм. Вчинення раніше крадіжки, грабежу чи інших ко­рисливих злочинів, пов'язаних із обертанням чужого майна, повтор­ності розбою не утворюють.

Заподіяння в процесі розбою тяжких тілесних ушкоджень охоплю­ється ч. 4 ст. 187 КК і додаткової кваліфікації за ст. 121 КК не потребує, навіть якщо вони спричинили смерть потерпілого.

Вимагання (ст. 189 КК) має своїм безпосереднім додатковим об'єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров'я, честі, гідності, особистої недоторканності потерпілих.

Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а та­кож дії майнового характеру. Право на майно — це документ, що до­зволяє отримати у власність майно (приміром, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо).

Дії майнового характеру — це, наприклад, вимога підвищити на посаді, видати безкоштовну путівку на курорт тощо.

Об 'єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майново­го характеру, поєднаної з погрозою насильства щодо потерпілого чи його близьких родичів, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відо­мостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в та­ємниці,

Таким чином, діяння виражається в активній поведінці та може виявлятися в незаконній вимозі: а) майна; б) права на май­но; в) вчинення будь-яких дій майнового характеру, на які винний не має права.

Потерпілими можуть бути: власник; особа, якій майно ввірене на законній підставі; близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, сестри, брати).

Спосіб вимагання — це погроза заподіяння шкоди потерпілому або його близьким родичам, зміст якої може бути різним. Це не тільки по­гроза насильством, хоча вона зустрічається найчастіше, а й обмеженням прав, свобод або законних інтересів вказаних осіб, пошкодженням чи знищенням їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, розголо­сити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захво­рювання, про інтимне життя, про злочинну діяльність тощо). Ці відо­мості можуть бути дійсними або вигаданими, ганебними тощо. По­гроза може бути виражена усно, письмово, за допомогою жестів, де­монстрації зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, прагне того, щоб у потерпілого скла­лося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред'явленої вимоги. Тому навіть у разі, якщо винний і не думав розголошувати відомості або погрожував непри­датною зброєю чи її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну, — вчинене є вимаганням.

При вимаганні суб'єкт злочину вимагає передати майно в майбут­ньому (завтра, через тиждень). При цьому сама погроза також зверне­на в майбутнє: вона буде реалізована лише після того, як вимогу не буде виконано. У потерпілого є час прийняти рішення — виконувати чи не виконувати цю вимогу.

Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимог, тобто з моменту погрози. Якщо винний при відмові потерпілого від виконання вимоги з помсти реалізував свою погрозу і умисно заподіяв потерпілому або його близьким родичам шкоду, необхідна кваліфікація за сукупністю певної частини ст. 189 і відповідної статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за фактично спричинену шкоду (наприклад, ст. 122 або ст. 194 КК).

Частина 2 ст. 189 КК передбачає відповідальність за вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або служ­бовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної

Розділ VII

Злочини проти власності

шкоди потерпілому. У частині 3 кваліфікованим визнається вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, а в ч. 4 — вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяж­кого тілесного ушкодження.

Такі кваліфікуючі ознаки, як повторність, вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб, завдання значної шкоди або май­нової шкоди у великих або в особливо великих розмірах, вчинення вимагання організованою групою або з погрозою вбивства або спри­чинення тяжких тілесних ушкоджень (тобто погроза насильством, небезпечним для життя чи здоров'я), за своїм змістом аналогічні таким же ознакам крадіжки і розбою, розглянутим раніше.

Кваліфікуючими ознаками, специфічними для вимагання, є: вчи­нення вимагання службовою особою з використанням свого службо­вого становища; вимагання, пов'язане з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 189 КК); з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ч. З ст. 189 КК), а також поєднане із заподіянням тяж­кого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189 КК). У всіх цих випадках за­гальним є те, що вимагання пов'язане з реальним завданням шкоди потерпілому: вимога передати майно, право на майно, вчинити дії майнового характеру в майбутньому підкріплюється негайним, у мо­мент вимоги, фізичним насильством, або пошкодженням чи знищенням майна. Ці дії відіграють роль залякування, попередження про серйоз­ність вимоги, реальну можливість виконання погрози, якщо вимогу не буде виконано. Вказане насильство охоплюється складом вимаган­ня і не потребує додаткової кваліфікації.

Аналіз об'єктивних і суб'єктивних ознак вимагання й особливо його кваліфікованих видів свідчить, що воно дуже схоже зі складами насиль­ницького грабежу (ч. 2 ст. 186 КК) та розбою (ст. 187 КК), і тому для ви­ключення помилок у кваліфікації, слід виділяти ті ознаки, за якими ці злочини відрізняються: 1) при вимаганні винний погрожує застосуванням насильства, пошкодженням або знищенням майна, розголошенням відо­мостей, а при насильницькому грабежі і розбої має місце тільки погроза насильством; 2) при вимаганні винний погрожує застосувати насильство і вчинити інші дії в майбутньому, якщо не будуть виконані вимоги, а при насильницькому грабежі і розбої — негайно; 3) при вимаганні вимога стосується не тільки передачі майна, а й прав на майно або вчинення дій

майнового характеру, а при грабежі і розбої — тільки майна; 4) при ви­маганні погроза завдання шкоди існує не тільки для потерпілого, а і його близьких родичів, а при грабежі і розбої—для особи, яка зазнала нападу (насильства); 5) реальне застосування насильства при вимаганні має за мету підкріплення вимоги, залякування потерпілого, а при грабежі і роз­бої — воно є способом вимоги негайної передачі майна.

Шахрайство (ст. 190 КК). Предметом шахрайства є не тільки майно, а й право на майно.

Об 'єктивна сторона цього злочину виражається у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зло­вживання довірою.

Обман — це повідомлення неправдивих відомостей або замовчу­вання відомостей, які мають бути повідомлені, з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виражатися в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів.

Зловживання довірою — це вид обману, що полягає у використан­ні винним довірливих відносин з власником або іншою особою, засно­ваних на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.

Особливості шахрайства полягають у тому, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно. Тому обман або зловживання довірою за часом передують передачі майна або права на майно і викликають у потерпілого усвідом­лення правомірності такої передачі. Наприклад, винний за фальшивим документом отримує грошовий переказ. Таким чином, обман чи зло­вживання довірою виступають як спосіб зовні законного, за згодою потерпілого, отримання майна або придбання права на майно.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отри­мання доступу до майна, а вилучення відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Винний має відповідати за крадіжку або грабіж (наприклад, особа під виглядом телефонного майстра, пред'явивши підроблене посвідчення, проникає до квартири, а потім непомітно викрадає зі столу золоту обручку. У цьому випадку він має відповідати за крадіжку і використання підробленого документа).

Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном

аоо придбання права на майно. Обман, що не привів до заволодіння

майном, визнається незакінченим шахрайством. Так, якщо винний

Зробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий,

Дата добавления: 2015-05-31